Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 серпня 2025 року Справа№200/5011/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд.3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16, ЄДРПОУ 42098368),
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та зобов'язати виплатити ОСОБА_1 нараховану одноразову грошову допомогу у розмірі 41 587, 80 грн. (сорок одна тисяча п'ятсот вісімдесят сім гривень) 80 коп. з врахуванням індексації на день її виплати, на підставі заяви від 19.06.2023 року про призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту п.7.1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV.
Ухвалою від 14 липня 2025 року суд прийняв до розгляду позовну заяву позивача, відкрив провадження в адміністративній справі № 200/5011/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 , яка як встановлено Донецьким окружним адміністративним судом в рішенні від 18.09.2023 року, має право на підставі заяви від 19.06.2023 року на отримання грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі її десяти місячних пенсій згідно Закону № 1058- IV.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечував, зазначив, що відповідач не заперечує свого обов'язку щодо виплати позивачу заборгованості, яка виникла після нарахування одноразової грошової допомоги, при цьому зазначаємо, що вказана сума боргу буде виплачена в порядку черговості в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.
Третя особа не надала суду письмових пояснень.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області з дислокацією у м. Добропіллі та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18.09.2023 по справі №200/4057/23, яке набрало законної сили 22.05.2024, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.06.2023 про призначення їй грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі її десяти місячних пенсій згідно Закону №1058-IV та прийняти рішення за наслідками її розгляду, з урахуванням висновків суду наведених у даному рішенні. Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві на виконання даного рішення суду, проведено перерахунок та нараховано одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 у сумі 41587,80 грн. В частині позовних вимог щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не лише нарахувати, та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення з врахуванням індексації на день її виплати, суд відмовив у задоволенні.
Суд зазначає, що ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач у даній справі, не був учасником справи № 200/4057/23.
02.07.2024 Донецьким окружним адміністративним судом видано виконавчі листи по справі № 200/4057/23.
28.01.2025 позивач через представника, адвоката Сєргєєву Р.А., звернулась до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, та просила зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.09.2023 по справі №200/4057/23 та накласти на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві до суду подано звіт. У звіті Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, що рішенням № 057350006724 від 11.06.2024 Управління виконало вищезазначене рішення суду в межах резолютивної частини та нарахована грошова допомога у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення - в сумі 41587,80 грн. Що стосується фактичної виплати заборгованості, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомили, що згідно постанови КМУ від 16 грудня 2020 року № 1279 виплата заборгованості позивачу буде здійснюватися за місцем проживання, а саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, так як позивачка на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві не перебуває.
03 березня 2025 року Донецький окружний адміністративний суд постановив ухвалу якою прийняв звіт Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про виконання рішення суду, в якому зазначив відповідач, що у червні 2024 року нарахував ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення - в сумі 41587,80 грн. 28 квітня 2025 року Перший апеляційний адміністративний суд залишив без змін ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі № 200/4057/23. 06 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії судів Касаційного адміністративного суду відмов у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі № 200/4057/23.
08.05.2025 року через Вебпортал електронних послуг, ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області з клопотанням виплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення відповідно до Закону № 1058- IV.
12.06.2025 року на поштову адресу ОСОБА_1 надійшов лист від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 16983-13398/К-02/8- 0500/25 від 05.06.2025 року з якого вбачається, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду, яке набрало законної сили 22.05.2024 року, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві нараховано ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі 41 587 грн. 80 коп. яка підлягає до виплати за рахунок коштів Державного бюджету України. З огляду на положення статей 72,73 Закону № 1058 - кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України, їх використання на цілі, не передбачені Законом № 1058, забороняється. Станом на дату підготовки відповіді на звернення ОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області проведено виплату заборгованості, що фінансується з державного бюджету, за рішеннями судів, які надійшли до виконання по 19.11.2020 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право позивача на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій є беззаперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов'язань.
Ст.1 Першого протоколу до Конвенції визначено, що кожна фізична чи юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Так, у рішеннях "Кечко проти України" (заява № 63134/00) і "Ромашов проти України" (заява № 67534/01) ЄСПЛ зазначив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі "Кечко проти України" ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява № 70297/01) і у справі "Бакалов проти України" (заява № 14201/02) ЄСПЛ також зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Таким чином, обмежене фінансування відповідача жодним чином не може впливати на право позивача на отримання заборгованості з грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Наявність у позивача права на отримання відповідних виплат не заперечується відповідачем. Тому це право не може бути скасоване з підстав відсутності фінансування такого виду виплат з державного бюджету. Отже, відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо невиплати заборгованості позивачу.
Посилання представника відповідача на положення постанов Кабінету Міністрів України, суд не приймає до уваги з огляду на те, що вказані постанови є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу ніж Закон, які значно звужують встановлене законодавством право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій позивачем, а тому право позивача на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій було безпідставно порушено відповідачем.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08.07.2004 «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Водночас, надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність та з цього приводу суд зазначає наступне.
Позивачу вже нарахована заборгованість з пенсійних виплат, тому в даному випадку відсутнє втручання суду в дискреційні повноваження відповідача.
Ст.13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Як встановлено судом заборгованість перед позивачем з одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій складає 41587,80 грн. Дана сума відповідачем не заперечується.
Враховуючи вищевикладене, в даному випадку порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій у розмірі 41587,80 грн.
Щодо позовних вимог про нарахування індексації на день виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 41587,80 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог пункту 7 1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону № 1058 особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»- «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Отже, грошова допомога у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення має разовий характер.
Статтею 2 Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» зазначено, що соціальні виплати, які мають цільовий і разовий характер (допомога при народженні дитини, допомога на поховання, матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію тощо), а також допомога у зв'язку з вагітністю і пологами індексації не підлягають.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача про встановлення звіту про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також враховуючи положення КАС України щодо обов'язковості судових рішень, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення на стадії ухвалення рішення.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн., що підтверджується квитанцією.
Суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплаченого ним суму судового збору у розмірі 810 грн. пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд.3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій в сумі 41587,80 грн.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна,3, ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість з одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій в сумі 41587,80 грн. (сорок одна тисяча п'ятсот вісімдесят сім гривень 80 копійок).
В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 810 (вісімсот десять гривень).
Рішення ухвалене та повне судове рішення складене 6 серпня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар