05 серпня 2025 рокуСправа №160/16131/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Горбалінського В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення коштів,-
02.06.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму боргу за перерахунок пенсії у розмірі 142 415, 84 грн., суму боргу за доплату до пенсії у розмірі 36 000,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 52 305,06 грн., 3% річних у розмірі 14 261,38 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що невиплата відповідачем заборгованості з перерахованої пенсії в порядку виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.01.2022 року по справі №160/21917/21 та від 13.04.2023 року по справі №160/2989/23 є протиправною. Крім цього позивач зауважив, що відповідачем протиправно не виплачено позивачу інфляційні витрати та 3% річних по вказаній заборгованості. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
06.06.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримало копію ухвали про відкриття провадження у справі 09.06.2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка наявна в матеріалах справи.
Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не надав, як і заяви про визнання позовних вимог.
Відповідно до ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
14.01.2022 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/21917/21, зокрема, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не здійснення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2019 року на підставі наданої нової довідки Міністерства внутрішніх справ України в особі Державної установи «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Дніпропетровській області» від 23.07.2021 № 33/24/С-3485 про грошове забезпечення для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення, у розмірі 15 316,56 грн.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату пенсії без обмеження будь-яким строком ОСОБА_1 з 01.12.2019 року на підставі наданої нової довідки Міністерства внутрішніх справ України в особі Державної установи «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Дніпропетровській області» від 23.07.2021 № 33/24/С-3485 про грошове забезпечення для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення, у розмірі 15 316,56 грн.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.01.2022 року по справі №160/21917/21 набрало законної сили 14.02.2022 року.
13.04.2023 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/2989/23, зокрема, визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.03.2022 року щомісячну доплату до пенсії в розмірі 2000,00 грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.03.2022 року щомісячну доплату до пенсії в розмірі 2000,00 грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2023 року по справі №160/2989/23 набрало законної сили 17.07.2023 року.
З розрахунків на доплату пенсії вбачається, що заборгованість по пенсії ОСОБА_1 , яка виникла після перерахунку пенсії на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.01.2022 року по справі №160/21917/21 становить - 142 415,84 грн., а на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2023 року по справі №160/2989/23 - 36 000,00 грн.
Відтак, позивач не погодившись із невиплатою пенсійним органом нарахованої доплати пенсії, інфляційних втрат та 3% річних, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі статтями 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Відповідно до підпунктів 4, 5 п. 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: забезпечує своєчасну та у повному обсязі виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання, здійснює страхові виплати та надає соціальні послуги відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та інші виплати, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, в межах обсягів фінансування цих виплат; здійснює призначення, нарахування (перерахунок) та виплату житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу, а також надання одержувачам зазначених пільг та житлових субсидій інформації, визначеної законодавством.
Таким чином, виплати здійснює Головне управління Пенсійного фонду України винятково коштом Фонду та з інших джерел, визначених законодавством.
Кабінет Міністрів України з метою врегулювання питання погашення заборгованості, постановою від 03.09.2014 року №440 затвердив Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державною (далі - Порядок №440).
Згідно п.20 Порядку №440 погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. №845 (далі - Порядок №845).
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком №845.
Відповідно до п.3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Таким чином, виплата заборгованості по пенсіях здійснюється за рахунок спеціальних бюджетних призначень в порядку черговості, яка складається в залежності від дати надходження рішення до боржника. При цьому, нарахована позивачу сума доплати має бути виплачена за рахунок коштів Державного бюджету України та лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань.
Згідно з бюджетом Головного управління на відповідний рік за програмою КПКВК 2506080 "Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду" виділяються кошти на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду в межах, передбачених на цю мету асигнувань у бюджеті Пенсійного фонду України з урахуванням черговості їх виконання.
У постанові від 24.07.2023 року у справі №420/6671/18 Верховний Суд зазначив, що грошові кошти у вигляді заборгованості по пенсії, які належать стягувачу, не є власністю територіального управління Пенсійного фонду України, не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України. Водночас стягнення з суб'єкта владних повноважень (територіального органу Пенсійного фонду України) коштів, які знаходяться на його рахунках але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб'єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
Також, Верховний Суд у постанові від 24.07.2023 року у справі №420/6671/18 наголосив, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості по пенсії не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. У той же час, у спірному випадку йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення.
У постанові Верховний Суд від 23.04.2020 року справі № 560/523/19 дійшов висновку, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Таким чином, суд робить висновок, що вказані вище обставини виключають наявність протиправних дій відповідача щодо невиплати нарахованих сум пенсії на виконання рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.01.2022 року по справі №160/21917/21 та від 13.04.2023 року по справі №160/2989/23, оскільки у межах своїх повноважень відповідач вчинив необхідні дії для виконання вказаного судового рішення, а невиконання на даний час рішення суду в частині виплати перерахованої пенсії зумовлено обставинами, які не залежать від відповідача чи його посадових осіб.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити про те, що вимоги позовної заяви фактично зводяться до необхідності зміни підстав способу і порядку виконання судових рішень від 14.01.2022 року по справі №160/21917/21 та від 13.04.2023 року по справі №160/2989/23.
Враховуючи вказане, суд наголошує, що у даному випадку, з метою ефективного виконання рішення суду та реалізації свого права на захист, позивач може звернутися до суду із заявою відповідно до ст.378, 382 або 383 КАС України, тобто в порядку виконання рішень від 14.01.2022 року по справі №160/21917/21 та від 13.04.2023 року по справі №160/2989/23.
При цьому, суд звертає увагу, що при розгляді позовних вимог стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №686/23317/13-а, від 06.02.2019 року у справі №816/2016/17, а також в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі №806/2143/15, постанові Верховного Суду від 30.03.2021 року у справі №580/3376/20, від 27.06.2023 року по справі 160/18740/22.
Також суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При розгляді справ про передбачену статтею 625 Цивільного кодлексу України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід зясувати: чи існує зобовязання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України. Отже, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої ЦК України). Тобто, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі №711/4010/13-ц та у постанові Верховного Суду від 20.01.2016 року по справі №6-2759цс15.
Як встановлено судом, позивач, подаючи до суду дану позовну заяву, просить стягнути інфляційні витрати та 3% річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України, обраховані із заборгованості по пенсії, нарахованої в порядку Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Отже фактично позивач застосовує положення статті 625 Цивільного кодексу України до пенсійних правовідносин.
Таким чином з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення коштів.
Керуючись ст.2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення коштів - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Горбалінський