05 серпня 2025 рокуСправа №160/12699/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов?язати вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.04.2024 по день фактичного розрахунку - 31.03.2025;
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.04.2024 по день фактичного розрахунку - 31.03.2025, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.
В обгрунтування позову зазначено про протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 05.04.2024 по день фактичного розрахунку - 31.03.2025, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.
Ухвалою суду від 06.05.2025 відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від відповідача до суду надійшов відзив позов, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог. Відповідач зазначає, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. Доказів ухилення відповідача від виконання цього рішення позивачем не надано. Виплата за рішенням суду була здійснена у найкоротший строк. Тобто, відповідач вважає, що ним у повній мірі були відновлені порушені права позивача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, судом встановлено наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 06.04.2022 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно витягу з наказу командира військової частини від 04.04.2024 №120 молодшого сержанта ОСОБА_2 , НОМЕР_2 , командира відділення 2 взводу охорони 5 роти охорони НОМЕР_3 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира НОМЕР_4 полку охорони (по особовому складу) від 27 березня 2024 року №29-РС у запас відповідно до частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов??язок і військову службу» за пунктом 2 підпунктом «г» (виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років), вважати таким, що справи та посаду здав.
З 04.04.2024 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
У зв?язку з наявністю спору про розмір сум, належних при звільненні, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.09.2024 у справі №160/18415/24, яке набуло законної сили 18.12.2024 згідно постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 18.12.2024, позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов?язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, шомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу. надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 за період з 06.04.2022 по 20.05.2023.
Зобов?язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12, 13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 06.04.2022 року по 20.05.2023 року.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та 2023 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.
Зобов?язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади ОСОБА_1 , згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов?язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб».
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.09.2024 у справі № 160/18415/24 Військова частина НОМЕР_1 виплатила 31.03.2025 заборгованість у сумі 98 236,42 грн., що підтверджується випискою з банку, а також листом військової частини НОМЕР_1 від 31.03.2025 №1214.
Тобто, остаточний розрахунок при звільненні Військовою частиною НОМЕР_1 з позивачем проведено на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.09.2024 у справі №160/18415/24 - 31.03.2025 шляхом зарахування на рахунок позивача 98 236,42 грн.
Проте Військова частина НОМЕР_1 не виплатила середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільнені.
ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з заявою, в якій просив нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.04.2024 по день фактичного розрахунку - 31.03.2025, а також надати довідку про середній заробіток ОСОБА_1 за останні два місяця до звільнення зі служби (з визначенням розміру середньоденного грошового забезпечення).
Звернення до відповідача підтверджується квитанцією від 02.04.2025 з описом вкладення.
Листом Військової частини НОМЕР_1 від 17.04.2025 №1483 відмовлено у задоволенні заяви з огляду на те, що норми КЗпП України, зокрема стаття 117, не застосовуються до осіб, які проходили військову службу, а отже не можуть бути підставою для нарахування або стягнення грошових сум у зв?язку із завершенням проходження служби.
Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції з 19.07.2022 року) У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті..
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно з ст.47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, постанові Касаційного адміністративного суду від 28.09.2023 року у справі №640/36441/21,
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд зазначає про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
Такий правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 27.07.2023 у справі №420/436/22, від 18.11.2022 у справі №1.380.2019.005781.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, постанова Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №160/171/20.
Незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.
Оскільки відповідач лише фактично 31.03.2025 здійснив виплату позивачу суми, яка належала до сплати ще при звільненні, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Обставини, якими відповідач обґрунтовував затримку у розрахунках, судом не визнаються як підстави для звільнення відповідача від відповідальності, оскільки наявний юридичний факт, з яким законодавець пов'язує право на отримання позивачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а сама затримка як така первинно є результатом протиправних дій відповідача, що констатовано рішенням суду, яке набрало законної сили.
Щодо розміру відшкодування у даній справі, суд зазначає наступне.
Встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №24023771/21, від 07.11.2023 у справі №380/13906/21.
Компенсація відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України є однією із державних гарантій щодо порушення строків оплати праці. З огляду на правила й умови нарахування її розміру, повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 16.07.2024 у справі №460/14438/23.
Закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.
Першим днем, з якого слід обраховувати середній заробіток за час затримки розрахунку є [день] наступний за днем виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 22.06.2023 у справі №240/9951/19.
У цій справі позивач наразі звільнений зі служби 04.04.2024. Отже, період затримки розрахунку при звільненні складає з 05.04.2024 по 30.03.2025.
Водночас, слід враховувати зміни, яких зазнала редакція ст. 117 Кодексу законів про працю України, на підставі якої здійснюються нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, до 18.07.2022 включно період затримки розрахунку при звільненні законодавчо не був обмежений жодним чином, натомість з 19.07.2022 встановлено обмеження такого періоду шістьма місяцями.
Відповідно, в силу принципу прямої дії норми права на ту частину спірних правовідносин, яка тривала до 18.07.2022, поширюється редакція ст. 117 Кодексу законів про працю України, яка не передбачала обмеження періоди затримку розрахунку при звільненні, в той час як до періоду з 19.07.2022 належить застосувати шестимісячне обмеження для такого періоду.
Аналогічним чином правозастосування щодо періоду, який тривав в період дії двох різних редакцій норми права, здійснено у постанові Касаційного адміністративного суду від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22.
Необхідність виокремлення двох періодів є правовим висновком, що міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, а також у постановах від 23.05.2024 у справі № 560/11616/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23.
Суд окремо підкреслює, що шестимісячне обмеження не застосовується до тієї частини спірних правовідносин, що тривала до 18.07.2022 включно. Водночас, починаючи з 19.07.2022 таке обмеження належить застосувати, оскільки правовідносини тривали, а нормативно-правове регулювання зазнало змін, при цьому ультраактивної (переживаючої) дії для попереднього правового регулювання не передбачено.
Відповідне правозастосування міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 16.07.2024 у справі №460/14438/23, від 20.06.2024 у справі №120/10686/22 (п. 55).
Отже, в наявності період з 05.04.2024 по 30.03.2025, який обмежений шістьма місяцями.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 4 статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов?язати вчинити певні дії.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 257 - 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов?язати вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.04.2024 по день фактичного розрахунку - 31.03.2025.
Зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.04.2024 по день фактичного розрахунку - 31.03.2025, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Маковська