про передачу адміністративної справи за підсудністю
05 серпня 2025 року ЛуцькСправа № 140/8554/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Лозовського О.А., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (Повітряне командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » Повітряних Сил Збройних Сил України) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (Повітряне командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » Повітряних Сил Збройних Сил України) про визнання бездіяльності військової частини НОМЕР_1 (Повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Повітряних Сил Збройних Сил України), яка полягає у неприйнятті рішення про визнання техніки - інших літальних апаратів (об'єктів), оснащених засобами ураження або спостереження (у тому числі безпілотних), такими, що знищені 10 жовтня 2022 року (одна ціль), 17 жовтня 2022 року (одна ціль), 19 грудня 2022 року (одна ціль), 22 травня 2023 року (одна ціль), 28 травня 2023 року (одна ціль), 29 травня 2023 року (три цілі), 09 червня 2023 року (одна ціль), 19 вересня 2023 року (одна ціль), 07 червня 2024 року (одна ціль) військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 майором ОСОБА_1 , протиправною та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 (Повітряне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Повітряних Сил Збройних Сил України) прийняти рішення про визнання техніки - інших літальних апаратів (об'єктів), оснащених засобами ураження або спостереження (у тому числі безпілотних), такими, що знищені 10 жовтня 2022 року (одна ціль), 17 жовтня 2022 року (одна ціль), 19 грудня 2022 року (одна ціль), 22 травня 2023 року (одна ціль), 28 травня 2023 року (одна ціль), 29 травня 2023 року (три цілі), 09 червня 2023 року (одна ціль), 19 вересня 2023 року (одна ціль), 07 червня 2024 року (одна ціль) військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 майором ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини першої статті 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що зареєстрованим місцем проживання позивача ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_1 , а відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (Повітряне командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » Повітряних Сил Збройних Сил України) знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Таким чином, ані позивач, ані відповідачі у справі не зареєстровані у Волинській області, що вказує на те, що дана адміністративна справа територіально не підсудна та не підлягає вирішенню Волинським окружним адміністративним судом.
В той же час, представник позивача у позовній заяві зареєстрованим місцем перебування (місцем проходження служби) ОСОБА_1 вказує адресу військової частини НОМЕР_2 : АДРЕСА_3 , де позивач перебуває на військовій службі, на підтвердження чого додає до позову довідку цієї військової частини від 12.05.2025 №685/301/636/пс.
З цього приводу слід заначити наступне.
Суд зазначає, що юрисдикція (підсудність) адміністративних спорів (справ) є правовим інститутом, який містить адміністративно-процесуальні норми, що розмежовують компетенцію щодо розгляду і вирішення адміністративних справ між окремими інституціями судової системи та між адміністративними судами одного інституційного рівня. Визначення компетентного суду для розгляду адміністративної справи провадиться, серед іншого, залежно від предмета публічно-правового спору або його суб'єктного складу, територіальних меж юрисдикції певного суду, функцій при розгляді справи, які виконує певний суд судової системи. Предметною юрисдикцією адміністративних судів є сукупність правил, що визначають чи розмежовують компетенції судів з розгляду адміністративних справ у першій інстанції залежно від предмета публічно-правового спору. Територіальна юрисдикція (підсудність) адміністративних судів - це сукупність правил, що визначають розмежування компетенції адміністративних судів одного рівня щодо розгляду адміністративних справ у першій інстанції залежно від території, на яку поширюється їхня діяльність. Інстанційною юрисдикцією адміністративних судів вважають правила, що визначають розмежування компетенції цих судів різного рівня при розгляді адміністративних справ.
Аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 26.08.2019 у справі № 855/364/19 та у постанові від 07.03.2024 по справі №990/340/23.
Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.
Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.
Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.
Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.
Також у постанові Верховного Суду від 24.06.2024 по справі №554/7669/21 указано, що за загальним правилом територіальної підсудності суд є наближеним до місця знаходження відповідача, тобто тієї сторони у спорі, яка презюмується неправою. Правило підсудності за місцем знаходження відповідача стосовно доступності правосуддя є зручним саме для нього, а не для особи, яка звертається до суду за захистом.
Відповідно до пунктів 3, 4, 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 №265, декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.
Особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.
Пунктом 46 вказаного Порядку визначено, що посадова особа органу реєстрації в день звернення особи або її законного представника (представника) чи в день отримання документів від центру надання адміністративних послуг або представника спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту або даних від органу соціального захисту населення: приймає рішення про реєстрацію місця проживання (перебування) або про відмову у реєстрації місця проживання (перебування) особи; вносить відомості про реєстрацію місця проживання (перебування) до реєстру територіальної громади відповідно до Порядку створення, ведення та адміністрування реєстрів територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 №265; формує інформацію про реєстрацію місця проживання (перебування) особи для її передачі до відомчої інформаційної системи ДМС з подальшою передачею інформації до Єдиного державного демографічного реєстру відповідно до Порядку електронної інформаційної взаємодії між інформаційно-комунікаційними системами та передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 №265.
Таким чином, законодавством передбачено чіткі вимоги до реєстрації особою місця свого проживання чи перебування, та передбачено документи, які підтверджують таку реєстрацію.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновків про те, що реєстрація у встановленому законом порядку місця проживання/перебування має бути підтверджена у належний спосіб.
Отже, для цілей визначення територіальної підсудності цієї справи до уваги необхідно брати відомості щодо зареєстрованого у встановленому законом порядку місце проживання (перебування, знаходження) особи-позивача, як того вимагає частина перша статті 25 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Наведене визначення є місцем проживання в приватноправовому розумінні.
Натомість відносини щодо місця проживання фізичної особи в публічно-правовому розумінні регулюються Законом України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 №1382-ІV.
У статті 3 вказаного Закону надано визначення, зокрема, таких термінів: місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Зважаючи на частину першу статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі “Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі “Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли учасник суспільних відносин - приватна особа має розумні очікування та обґрунтовані сподівання на те, що згідно з частиною першою статті 26 КАС України позов суб'єкта владних повноважень може бути пред'явлений за зареєстрованим в установленому порядку місцем проживання фізичної особи - громадянина чи місцем перебування фізичної особи - громадянина.
Протилежне тлумачення змісту наведених вище норм права призводить до виникнення загрози порушення прав відповідача - громадянина за статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що з огляду на приписи статей 1, 3, 8 Конституції України є неприпустимим.
Ці ж самі мотиви належить застосувати і до випадку звернення до суду фізичної особи - громадянина.
Суд відзначає, що використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання фізичної особи - громадянина матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже національний закон України не містить запобіжників для нескінченної у часі зміни фактичного місця проживання громадянина.
Окрім того, з наведених вище мотивів суду слідує, що фізична особа - громадянин може одночасно може мати декілька фактичних місць проживання і лише одну адресу зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання.
Тому суд констатує, що у розумінні частини першої статті 25 КАС України додана до позову довідка військової частини НОМЕР_2 від 12.05.2025 №685/301/636/пс про перебування майора ОСОБА_1 на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 не є належним доказом місця проживання (перебування) позивача, зареєстрованого у встановленому законом порядку.
Судом виявлено, що у межах спірних правовідносин на територію Волинської області не припадає ані офіційно зареєстроване місце проживання позивача, ані офіційно зареєстроване місцезнаходження відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Тому на ініційований позивачем спір не поширюється територіальна юрисдикція Волинського окружного адміністративного суду.
Натомість, як зазначалося судом вище, зареєстрованим місцем проживання позивача - ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_4 , а відповідач Військова частина НОМЕР_1 (Повітряне командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » Повітряних Сил Збройних Сил України) знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , то у спірних правовідносинах має місце випадок, передбачений пунктом другим частини першої статті 29 КАС України, і наявні підстави для передачі даної адміністративної справи на розгляд до Харківського окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на Харківську область, де зареєстроване місце проживання позивача.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі “Zand v. Austria» від 12.10.1978 вказав, що словосполучення “встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування “суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Згідно із пунктом другим частини першої статті 29 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
За правилами частини восьмої статті 29 КАС України передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Враховуючи, що адміністративна справа не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Волинського окружного адміністративного суду, суддя вважає за необхідне адміністративну справу №140/8554/25 направити за підсудністю до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання позивача, а саме до Харківського окружного адміністративного суду.
Керуючись статтями 25, 29, 171, 248 КАС України, суд
Передати адміністративну справу №140/8554/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (Повітряне командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » Повітряних Сил Збройних Сил України) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, на розгляд Харківському окружному адміністративному суду (61022, Харківська область, місто Харків, Майдан Свободи, будинок, 6).
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву до суду для відома.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя О.А. Лозовський