про повернення позовної заяви
м. Вінниця
05 серпня 2025 р. Справа № 120/9861/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Слободонюк Михайло Васильович, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
16.07.2025 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка подана та підписана його представником - адвокатом Єрьоміною В.А., до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовуються протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.05.2023, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового одержаних забезпечення, грошових винагород військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Окрім того, позивач вказує на бездіяльність відповідача, щодо непідготовки та ненаправленні до уповноваженого органу, через який було подано заяву про призначення пенсії за вислугою років, оновлених грошового атестату та довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Ухвалою суду від 22.07.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення виявлених судом недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з вручення (отримання) копії ухвали шляхом надання обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших (додаткових) підстав, що можуть свідчити про поважність пропуску такого строку з підтверджуючими відповідні обставини доказами.
30.07.2025 до суду надійшла заява представника позивача про поновлення строку звернення до суду.
Мотивуючи подану заяву, представник позивача ще раз наголошує на тому, що процесуальний строк звернення до суду в частині виплати грошового забезпечення в період з 19.07.2022 по 20.05.2023 дотриманий, оскільки стаття 233 КЗпП України у редакції закону до набрання чинності 19.07.2022 Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 визначала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. суду.
Вказує, що позивачем не було одержано письмового повідомлення про нараховані суми та лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права.
Також зазначає, що позивач на момент звільнення зі служби був особою з інвалідністю другої групи, отриманою внаслідок проходження військової служби ("інвалід армії"). Відповідно до висновку МСЕК, позивачу заборонено будь-які статичні, динамічні та психоемоційні навантаження. Таким чином, представник позивача вказує, що внаслідок складного стану здоров'я позивач об'єктивно не мав можливості своєчасно звернутися до суду за захистом своїх прав.
З огляду на викладене, представник позивача просить суд поновити строк звернення до суду.
Вивчивши матеріали позовної заяви та розглянувши подану представником заяву про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Водночас в силу положень ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, що була чинною до 19.07.2022, в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Тобто, у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху 22.07.2025 щодо періоду з 19.07.2022 по 20.05.2023, який власне і обумовлений заявленими у цій справі позовними вимогами, то суд вказав, що 19.07.2022 набув чинності Закон України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесені зміни до законодавства про працю.
Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, Законом № 2352-IX внесено зміни до статті 233 Кодексу законів про працю України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення (виплати) заробітної плати (її складових).
Відтак починаючи з 19 липня 2022 року у Кодексі законів про працю України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Водночас після внесення Законом № 2352-IX відповідних змін частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України установлено строк звернення до суду у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Питання щодо застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця, за період з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року було предметом дослідження Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
У вказаній справі Судова палата Верховного Суду вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків:
"Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року N 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року."
Отже, Судовою палатою Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 наголошено, що період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У зв'язку з цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Виходячи з цього, Судова палата вважає що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Як видно з матеріалів позовної заяви, наказом командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині) від 05.08.2024 №217 позивача з 05.08.2024 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Водночас, представник позивача в заяві про поновлення строку звернення до суду вказує на те, що позивачем не було отримано письмового повідомлення про нараховані суми та лише після отримання відповіді на адвокатський запит йому фактично стало відомо про порушення свого права. Зазначає, що у витягу з наказу про звільнення, грошовому атестаті або будь-яких інших документів, з якими було ознайомлено позивача при звільненні, не передбачено діючим законодавством зазначення інформації стосовно прожиткового мінімуму за яким розраховується грошове забезпечення військовослужбовця.
Однак, суд ще раз наголошує на тому, що така відповідь про розмір нарахованого позивачу грошового забезпечення (з якої, як зазначає представник позивача, позивач дізнався про порушення своїх прав) датована 07 жовтня 2024 року.
Тобто, позивач в особі свого представника отримавши відповідне повідомлення військової частини НОМЕР_1 від 07.10.2024 за №1044/303/9/550 та долученого до такого повідомлення довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , беззаперечно були обізнані як із сумами нарахованого грошового забезпечення так і з розміром прожиткового мінімуму, з якого обчислювалося грошове забезпечення у спірний період.
Таким чином станом на жовтень 2024 року позивач вже був обізнаний про можливе порушення його прав, а отже факт подання цього позову лише 15.07.2025 свідчить про очевидний пропуск тримісячного строку звернення до суду.
Щодо посилання представника позивача на ту обставину, що внаслідок складного стану здоров'я позивач об'єктивно не мав можливості своєчасно звернутися до суду за захистом своїх прав, то такі доводи є безпідставними.
Так, як вже зазначалося судом, позивача з 05.08.2024 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
При цьому, відповідно до інформації зазначеної в ордері, який міститься в матеріалах справи серії АН №1730400 від 07.07.2025 про надання правничої допомоги, представник позивача адвокат Єрьоміна В.А. надає правничу допомогу ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги №б/н від 06.08.2024.
Тобто, позивачу з 06.08.2024 (на наступний день після виключення зі списків особового складу військової частини) надавалася професійна правнича допомога адвокатом Єрьоміною В.А., тому твердження про неможливість позивача своєчасно звернутися до суду за захистом свої прав є необґрунтованим та безпідставним, оскільки інтереси позивача в цьому випадку представляв професійний адвокат. Більше того, позивачем не надано інших переконливих доказів, що наявне у нього захворювання дійсно об'єктивно впливало та своєчасність звернення до суду чи ним особисто чи його представником - адвокатом.
Жодних об'єктивних причин, які б завадили позивачу чи його представнику звернутися до суду з цим позовом вчасно у поданій заяві не наведено та таких судом не встановлено.
Ба більше, суд не може оминути поза увагою і той факт, що позивач на виконання вимог п. 11 ч. 5 ст. 160 КАС України у позовній заяві висловив власне підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Втім, відповідно до інформації, наявною в КП "Діловодство спеціалізованого суду", судом встановлено, що в провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала справа 120/554/25 між тими самими сторонами та про той самий предмет, і ухвалою суду від 18.06.2025 позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 вже були залишені без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
При цьому представник позивача у поданій заяві від 30.07.2025 не навела жодних інших (нових) мотивів, які б вказували на поважність причин пропуску строку звернення до суду у відповідній частині позовних вимог. Натомість її клопотання фактично повторювало всі минулі доводи попередньої заяви, яка була подана разом із позовною заявою, та оцінку якій вже було надано в межах судової справи № 120/554/25 при постановлені ухвали від 18.06.2025 про залишення позову в частині позовних вимог з 19.07.2022 по 20.05.2023 без розгляду.
Суд звертає увагу, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними (див. правову ухвали Верховного Суду від 02.03.2020 у справі № 420/4352/19, від 13.04.2020 у справі № 520/11334/18, від 17.09.2020 у справі № 186/1881/19, від 06.11.2020 у справі № 826/14116/18).
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що заява представника позивача про поновлення позивачу строку звернення до суду є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до іншої практики ЄСПЛ (справи "Пелевін проти України", № 24402/02, рішення від 20 травня 2010 року, п. 27; "Наталія Михайленко проти України", № 49069/11, рішення від 30 травня 2013 року, п. 31) право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Суд зазначає, що, незважаючи на залишення позовної заяви без руху та надання позивачу можливості подати клопотання про поновлення строку звернення до суду з доказами на його підтвердження, позивач у поданому клопотанні (заяві) не навів поважних причин, які б унеможливили його звернення до суду в межах встановленого законом строку, а обставини, на які він посилається, не свідчать про існування об'єктивних перешкод у реалізації ним свого права на судовий захист в межах такого строку.
Відповідно до частини першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Наведені норми кореспондуються з положеннями п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, згідно з яким позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 КАС України.
В даному випадку суд залишаючи позовну заяву без руху виконав вимоги процесуального закону та надав позивачу можливість звернутися із додатковою заявою про поновлення строку звернення до суду.
З огляду на викладене і враховуючи те, що позивач подав позов після закінчення строку, встановленого законом та при цьому не навів поважних причин його пропуску та не надав доказів на їх підтвердження, позовну заяву ОСОБА_1 належить повернути на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 160, 169, 251, 256, 295 КАС України, -
Заяву представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії разом з доданими до неї матеріалами повернути позивачеві.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Слободонюк Михайло Васильович