Справа № 161/4989/25 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М.
Провадження № 22-ц/802/749/25 Доповідач: Осіпук В. В.
17 липня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідачів ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про розірвання попереднього договору та стягнення коштів, за апеляційною скаргою представника відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2025 року,
У березні 2025 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом.
Посилалася на те, що 03 липня 2024 року між нею та ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Іванюк М. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1014, відповідно до умов якого сторони зобов'язувались у майбутньому до 03 жовтня 2024 року укласти договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0289 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 0722880700:01:001:0228.
Однак, в строк до 03 жовтня 2024 року основний договір купівлі - продажу вищевказаного нерухомого майна не було укладено, з причин відсутності у позивача необхідної грошової суми для здійснення даного правочину.
Враховуючи вищезазначені обставини, позивач ОСОБА_4 просила суд розірвати попередній договір від 03 липня 2024 року, укладений між нею та ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Іванюк М. В. і зареєстрований в реєстрі за № 1014, та стягнути з відповідачів на свою користь 331440 грн внесений забезпечувальний платіж за вищевказаним правочином.
05 травня 2025 року відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було подано до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_4 про відшкодування збитків, яка мотивована тим, що забезпечувальний платіж за договором купівлі-продажу позивачем вносився з метою придбання у них житлового будинку, остання проживала у вказаному будинку протягом 2 місяці та в подальшому відмовилася від укладення цього договору-купівлі продажу.
Також стверджували, що ОСОБА_4 заподіяла їм збитки, які полягають у безкоштовному проживанні останньої у вищезазначеному будинку, необхідності проводити відновлювальний ремонт, оплачувати комунальні послуги, придбавати матеріали та сантехніку. Крім того, такі дії позивача призвели до упущеної ними вигоди - неотримання грошових коштів від реалізації нерухомого майна за вищими цінами.
У зв'язку з наведеним, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 просили суд прийняти даний зустрічний позов до розгляду, об'єднати його в одне провадження з первісним позовом та стягнути з ОСОБА_4 на свою користь понесені ними збитки в розмірі 391333 грн 51 коп.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2025 року було відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_5 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування збитків до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про розірвання попереднього договору та стягнення коштів.
Вважаючи ухвалу суду першої інстанції незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, представник відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просив оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
Згідно з ч. 2 ст. 193 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Отже, умовами пред'явлення зустрічного позову є взаємопов'язаність зустрічного позову з первісним; доцільність сумісного розгляду основного й зустрічного позовів. Доцільним є сумісний розгляд, коли це дозволяє більш повно і об'єктивно дослідити обставини справи, встановити справжні взаємовідносини сторін, виключити винесення взаємно суперечливих чи взаємовиключних судових рішень.
Взаємний зв'язок первісного і зустрічного позову може виявлятись у тому, що зустрічна вимога виключає вимогу первісну, або обидва випливають з однієї підстави, або взаємний зв'язок виникає з однорідності обставин виникнення взаємних матеріально-правових вимог між позивачем і відповідачем. Первісний і зустрічний позов можуть бути взаємозв'язаними і тоді, коли підстава зустрічного позову паралізує підставу первісного позову, а тому задоволення вимог відповідача виключає задоволення вимог позивача.
За змістом статті 193 ЦПК України прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним відноситься до дискреційних повноважень суду, при цьому сам суд першої інстанції визначає взаємопов'язаність позовів (зокрема, виникнення із одних правовідносин, випадок коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, тощо), а, крім цього, додатково повинен визначитися із доцільністю такого спільного розгляду, що є оціночним поняттям у кожній окремій справі та оцінку цьому може дати виключно суд, що розглядає справу як суд першої інстанції.
Доцільно розглядати первісний та зустрічний позови в одному процесі тоді, коли це дозволить більш повно і об'єктивно дослідити обставини справи, встановити справжні взаємини сторін, виключити винесення взаємосуперечливих або взаємовиключних судових рішень. І, навпаки, недоцільно розглядати ці вимоги сумісно тоді, коли це затягне розгляд справи, а вимоги повністю можуть бути розглянуті окремо.
У постанові від 20 березня 2019 року у справі № 910/2987/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що взаємопов'язаність зустрічного та первісного позовів може виражатися у підставах цих позовів або поданих доказах, а також у тому, що вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність матеріально-правової підстави для задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом.
Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за умови не лише їх взаємопов'язаності, а й доцільності їх спільного розгляду.
Верховний Суд констатує, що право відповідача подати до позивача зустрічний позов для його спільного розгляду з первісним позовом не є абсолютним. Таке право може бути реалізоване за умови дотримання загальних правил подання позовів, а також правил пред'явлення зустрічних позовів, установлених процесуальним законодавством.
Аналогічний висновок викладений у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 травня 2024 року у справі № 925/1281/23.
З матеріалів справи слідує, що предметом первісного позову ОСОБА_4 є вимога про розірвання попереднього договору, який було укладено між сторонами задля укладення в майбутньому договору купівлі-продажу житлового будинку, та вимога щодо повернення внесеного за цим договором забезпечувального платежу.
Системний аналіз первісного та зустрічного позовів свідчить про те, що предметом заявленого відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_2 зустрічного позову є стягнення з ОСОБА_4 збитків, які були завдані останньою в результаті її проживання у вищевказаному будинку. Подання зустрічного позову не виключає ні повністю, ні частково задоволення первісного позову та вимоги за зустрічним і первісним позовами не можуть зараховуватися.
Отже, враховуючи наведене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно визначився із нормами процесуального права та дійшов вірного висновку, про недоцільність розгляду зустрічного позову сумісно з первісним позовом, оскільки це затягне розгляд справи і вимоги зустрічного позову не доводять саму відсутність матеріально-правової підстави для задоволення первісного позову.
Крім того, на думку колегії суддів, судом першої інстанції було вірно зазначено про порушення відповідачами процесуальних строків для подачі зустрічної позовної заяви без поважних причин.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 ЦПК України відзив на позовну заяву може бути поданим у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Як вбачається зі змісту ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області про відкриття провадження від 20 березня 2025 року, судом було визначено п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
З наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень встановлено, що вищевказана ухвала суду була отримана відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_2 під їхній особистий підпис 26 березня 2025 року та 29 березня 2025 року відповідно.
Таким чином, зустрічна позовна заява відповідачів від 05 травня 2025 року була подана до суду поза межами визначеного законом процесуального строку.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена ним з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують та на її законність не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді