Справа № 461/5858/24 Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б
Провадження № 22-ц/811/916/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
06 серпня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Цьони С.Ю.,
з участю: позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Олексюка Назара Мироновича на рішення Галицького районного суду м.Львова від 03 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,-
В липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування заявленого позову покликалась на те, що перебуває з відповідачем у шлюбі, який зареєстровано 28.08.2010 Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, про що зроблено запис №2041. Позивач зазначила, що у шлюбі народився син ОСОБА_2 , 2013 року народження. Позивач стверджує, що стосунки з відповідачем фактично припинені, спільне господарство ними не ведеться, шлюбні стосунки набули формального характеру, подальше спільне подружнє життя та збереження шлюбу неможливе. Просила позов задоволити.
Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м.Львова від 03 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено.
Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який зареєстровано 28.08.2010 Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №2041.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Олексюк Назар Миронович подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував обставини, які могли вплинути на можливість примирення сторін, зокрема факт відсутності належних доказів щодо неможливості подальшого спільного проживання подружжя. Обґрунтування неможливості
подальшого збереження шлюбу судом в оскаржуваному рішенні не наведено.
Крім того звертає увагу на те, що позивач подала клопотання про надання додаткового строку на примирення, проте суд відмовив у його задоволенні, чим порушив принцип сприяння збереженню сім'ї.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, щосім'я сторін розпалася, сторони подружніх відносин не підтримують, спільного господарства не ведуть, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу є неможливим, суперечить інтересам сторін, а тому шлюб підлягає розірванню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції із врахуванням наступного.
Матеріалами справи та судом встановлено, що 8 серпня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, який зареєстровано Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, про що у книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис №2041.
У шлюбі народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва.
Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Аналогічні приписи викладені у ст. 24 СК України, у якій, крім іншого передбачено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Виходячи із змісту ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Добровільність шлюбу це одна з його основних засад.
Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно із ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Звертаючись з позовними вимогами, позивач стверджувала, що стосунки з відповідачем фактично припинені, спільне господарство ними не ведеться, шлюбні стосунки набули формального характеру, подальше спільне подружнє життя та збереження шлюбу неможливе
Відповідач 04.09.2024 року подав до суду першої інстанції заяву про надання строку для примирення, в якій просив суд надати строк для примирення 6 місяців.
Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 СК України).
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 10.09.2024 року клопотання відповідача ОСОБА_1 - задоволено частково.
Зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу для надання сторонам у справі строку для примирення, терміном до 10.11.2024.
В іншій частині клопотання - відмовлено.
03 грудня 2024 року ОСОБА_1 подала клопотання про продовження строку на примирення.
Поряд з цим, колегія суддів враховує те, що справа про розірвання шлюбу перебуває на розгляді у суді з липня 2024 року, станом на цей час примирення між сторонами так і не відбулось, зокрема заяви про відмову від позову позивач не подав.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить висновку, що на даний час у сторін склалися різні характери та погляди на життя, сім'я фактично розпалася, спільного сімейного господарства сторони не ведуть, подружніх відносин не підтримують, подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї суперечить інтересам позивача, відтак шлюб існує формально, при цьому примушування до такого не допускається.
Таким чином, судова колегія вважає, що місцевий суд правильно встановив фактичні обставини справи, застосував матеріальний закон та дотримався процедури розгляду, передбаченої ЦПК України, тому підстави для скасування рішення суду відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Олексюка Назара Мироновича - залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 06.08.2025 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.