Справа № 758/6946/25
/заочне/
22 липня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі
головуючої судді Якимець О.І.,
за участю секретаря судового засідання Карпишиної К.С.,
учасники справи - не з'явились,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором № 94447 від 11.01.2022 у розмірі 18 386,30 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.01.2022 між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено Договір № 94447.
Зазначається, що підписавши цей кредитний договір позичальник засвідчив, що до укладення договору отримав та ознайомився, зокрема, з індивідуальною частиною договору про споживчий кредит, графіком платежів за першим траншем, паспортом споживчого кредиту, публічною частиною договору, Правилами надання коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту кредитодавця, а також іншою інформацією необхідною для прийняття ним свідомого рішення про укладення договору та отримання кредиту, у т.ч. передбаченою ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, інформацією та документами розміщеними на сайті https://finx.com.ua/.
При цьому, зауважується, що у випадку, якщо будь-яка інформація не була отримана позичальником або є йому незрозумілою, позичальник повинен був відмовитись від підписання цієї індивідуальної частини договору.
У позові звертається увага на те, що відповідно до умов кредитного договору, типом кредиту є кредитна лінія, кредит надається з метою задоволення потреб позичальника, окремими траншами.
Як стверджується у позові, перший транш в сумі 13 334,00 грн надається не пізніше наступного дня після укладення кредитного договору шляхом перерахування на рахунок/карту позичальника та шляхом погашення заборгованості позичальника, згідно п. 2.5 індивідуальної частини.
Вказується, що проценти за користування першим траншем кредиту нараховуються за ставкою 286.0% річних, загальний строк кредитування за цим договором складає 168 днів.
У позові наголошується, що своїм підписом позичальник підтвердив, що примірник підписаних сторонами індивідуальної частини договору та графіку платежів за першим траншем, отримав особисто в паперовій формі, публічну частину в електронному повідомленні.
Акцентується, що 28.01.2025 було укладено договір № 28012025 відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за Договором № 94447.
Зі слів позивача, станом на сьогоднішній день заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв'язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.
Таким чином, за твердженнями позивача, загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором № 94447 від 11.01.2022, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 18 386,30 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 13 334,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 4 851,30 грн.
Відповідачем не подано відзив на позов, який містив би заперечення на нього.
19.05.2025 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін у справі.
Представником позивача подано до суду клопотання про розгляд справи у відсутності представника. Просить повністю задовольнити позовні вимоги та у разі неявки відповідача без поважних причин не заперечує проти заочного вирішення справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце судового засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив на позовну заяву, а відтак, враховуючи що позивач не заперечує проти заочного вирішення справи та враховуючи наявність умов передбачених ст. 280 ЦПК України, суд постановив ухвалу, яка внесена до протоколу судового засідання, про заочний розгляд справи з дотриманням вимог, встановлених ст. 281 Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно з ч.2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов наступного.
Судом встановлено, що 11.01.2022 між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено Договір про споживчий кредит № 94447 (індивідуальна частина) /далі - кредитний договір; а.с. 23-24/, відповідно до умов якого договір, що укладається позичальником складається з цієї індивідуальної частини договору про споживчий кредит, графіку(ів) платежів, які містить персональні умови кредитування позичальника та загальної для всіх клієнтів кредитодавця публічної частини договору про споживчий кредит. Позичальник укладає договір, приєднується до публічної частини, приймає умови індивідуальної частини та графіку(ів) платежів, як невід'ємних частин (складових) кредитного договору, шляхом підписання цієї індивідуальної частини. З моменту підписання цієї індивідуальної частини, договір про споживчий кредит набуває чинності.
Відповідно до п. 1.2 кредитного договору позичальник засвідчує, що до укладення договору отримав та ознайомився, зокрема, з цією індивідуальною частиною, графіком платежів за першим траншем, паспортом споживчого кредиту, публічною частиною договору, правилами надання коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту кредитодавця, а також іншою інформацією необхідною для прийняття ним свідомого рішення про укладення договору та отримання кредиту, у т.ч. передбаченою ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інформацією та документами розміщеними на сайті https://finx.com.ua/. У випадку, якщо будь-яка інформація не була отримана позичальником або є йому незрозумілою, позичальник повинен відмовитись від підписання цієї індивідуальної частини договору (а.с. 23).
Згідно з п. 2.1 кредитного договору типом кредиту є кредитна лінія. Ліміт кредитної лінії (загальний розмір кредиту) не може перевищувати 68 890,00 грн (а.с. 23).
Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника та інші не заборонені законодавством цілі, окремими траншами (частинами) /п. 2.2. кредитного договору; а.с. 23/.
Пунктом п. 2.2.2 кредитного договору встановлено, що перший транш в сумі 13 334,00 грн надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 10 000,50 грн на рахунок/картку позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті у розмірі 3 333,50 грн, шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини (зворотній бік а.с. 23).
Другий транш, в сумі, що не може перевищувати 55 556,00 грн, надається не пізніше наступного дня після погодження кредитодавцем заяви/звернення про отримання другого траншу. Погодження кредитодавцем заяви позичальника в розумінні ст. 212 ЦК України вважається настанням відкладальної обставини. Надання другого траншу засвідчує погодження кредитодавцем заяви позичальника про отримання другого траншу. Позичальник може подати та/або підтвердити заяву про отримання другого траншу в будь-який момент загального строку кредитування, згідно п. 2.6 цієї індивідуальної частини будь-яким зручним для нього способом, в письмовій, електронній формі або за допомогою телефонного зв'язку. Другий транш може надаватися шляхом переказу коштів на рахунок позичальника та/або шляхом погашення заборгованості позичальника перед кредитодавцем та/або перерахування коштів на рахунки третіх осіб, згідно п. 1.2.1 публічної частини договору. Позичальник уповноважує кредитодавця після погодження його заяви на отримання другого траншу, скласти та за вибором позичальника надати графік платежів йому особисто в паперовій формі або направити його позичальнику, в тому числі в електронну вигляді, з використанням контактних даних на які було відправлено публічну частину договору. Зазначений графік платежів може візуально та за формою відрізнятись від наведеного в графіку платежів за першим траншем, проте має відображати погоджені умови кредитування за другим траншем, у тому числі кількість платежів, їх розмір та періодичність внесення. Надання другого траншу не вимагає будь-якого іншого оформлення (п. 2.2.3 кредитного договору; зворотній бік а.с. 23).
Проценти за користування першим траншем кредиту нараховуються за ставкою 286,00% річних. Проценти за користування другим траншем кредиту нараховуються за ставкою, що не може перевищувати 550,00% річних (п. 2.3 кредитного договору; зворотній бік а.с. 23).
Знижений тариф комісії за управління та обслуговування першого траншу складає 1,00 гривень. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування першого траншу складає 100,00 гривень. Знижений тариф комісії за управління та обслуговування другого траншу не може перевищувати 1,00 грн. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування другого траншу не може перевищувати 200,00 грн (п. 2.4 кредитного договору; зворотній бік а.с. 23).
Комісія за надання першого траншу складає 3 333,50 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього договору за ставкою 25,00% від загальної суми першого траншу за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п. 2.2.2 цієї індивідуальної частини. Комісія за надання другого траншу не може перевищувати 7 500,00 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день отримання другого траншу за ставкою, що не може перевищувати 25,00% від загальної суми другого траншу за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено умовами заяви/звернення позичальника, згідно п. 2.2.3 цієї індивідуальної частини (п. 2.5 кредитного договору; зворотній бік а.с. 23).
Загальний строк кредитування за цим договором складає 900 днів (п. 2.6 кредитного договору; зворотній бік а.с. 23).
Строк на який надається перший транш складає 168 днів (строк кредитування за першим траншем). Строк на який надається окрема частина кредиту за першим траншем встановлюється Графіком платежів. Періодичність виплат кредиту, процентів та комісії за першим траншем: 1 раз на два тижні. Конкретні дати вказані в графіку платежів (п. 2.6.1 кредитного договору; зворотній бік а.с. 23).
Строк на який надається другий транш складає від 84 днів до 24 місяців. Строк на який надається другий транш та окремі його частини встановлюється Графіком платежів. Періодичність виплат кредиту, процентів та комісії за другим траншем, а також конкретні дати виплат вказуються в графіку платежів і не можуть бути рідшими ніж 1 раз на місяць та частішими ніж 1 раз на 2 тижні (п. 2.6.2 кредитного договору; зворотній бік а.с. 23).
Загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складає (не перевищує) 135 593,56 грн (п. 2.7 кредитного договору; зворотній бік а.с. 23).
Загальні витрати за першим траншем складають: 11 323,60 грн. (п. 2.7.1 кредитного договору; зворотній бік а.с. 23).
Загальні витрати за другим траншем не перевищать 124 269,96 грн. Сума періодичного платежу (включаючи тіло кредиту, проценти та комісію) за графіком не перевищить 9 178,54 грн (п. 2.7.2 кредитного договору; зворотній бік а.с. 23).
Орієнтовна реальна річна процентна ставка (загальні витрати за споживчим кредитом, виражені у процентах річних від загального розміру виданого кредиту) не перевищує 14846,78% річних (п. 2.8 кредитного договору; зворотній бік а.с. 23).
Орієнтовна реальна річна процентна ставка за першим траншем складає 6 771,17% річних (п. 2.8.1 кредитного договору; зворотній бік а.с. 23).
Орієнтовна реальна річна процентна ставка за другим траншем не перевищить 14846,78% річних (п. 2.8.2 кредитного договору; зворотній бік а.с. 23)
Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника складає (не перевищує) 201 837,84 грн (п. 2.9 кредитного договору; зворотній бік а.с. 23).
Орієнтовна загальна вартість першого траншу для позичальника складає 24 657,60 грн (п. 2.9.1 кредитного договору; зворотній бік а.с. 23).
Орієнтовна загальна вартість другого траншу для позичальника не перевищить 177 180,24 грн. (п. 2.9.2 кредитного договору; зворотній бік а.с. 23).
Відповідно до п. 2.10 кредитного договору, якщо позичальник не сплатив/не повністю сплатив періодичний платіж в день настання дати його належної сплати, визначеної графіком платежів, а також протягом 5 календарних днів після настання дати платежу, то на 6-й день від дати неналежної сплати позичальник, якщо тільки він не звільнений від обов'язку сплачувати неустойку, згідно чинного законодавства, зобов'язаний сплатити на користь кредитодавця штраф у розмірі 150,00 грн, а в подальшому починаючи з 7-го дня пеню в розмірі, що становить 15,00 грн за кожний календарний день прострочення та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (а.с. 24).
28.01.2025 між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» (клієнт) та ТОВ «ФК «Факторинг Партнерс» (фактор) укладено Договір факторингу № 28012025 (а.с. 8-12) у відповідності до умов якого клієнт передає (відступає) фактору за плату, а фактор приймає належні клієнту грошової вимоги (Права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між клієнтом і боржниками (Портфель заборгованості).
Зі змісту долученого реєстру боржників від 28.01.2025 до договору факторингу № 28012025 (а.с. 25) право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 94447, на загальну суму заборгованості 18 386,30 грн, перейшло до ТОВ «Факторинг Партнерс».
Згідно з розрахунком позивача станом на 24.04.2025, заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 18 386,30 грн, з яких 13 334,00 грн - за кредитом, 4 851,30 грн - за відсотками; 201,00 грн - комісії (а.с. 7).
Крім того, до матеріалів справи долучено картку обліку виконання Договору № 94447 від 11.01.2022 за період з 11.01.2022 по 28.06.2022 (а.с. 5), з якої вбачається нарахування 13 334,00 грн - за кредитом, 4 851,30 грн - за відсотками; 201,00 грн - комісії.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилом ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За змістом ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки (див. постанову Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23).
Згідно з ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19; від 16.12.2020 у справі № 561/77/19 та від 22.11.2021 у справі № 234/7719/20.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.
При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Факторинг Партнерс» вказує на те, що позичальник не виконує свої зобов'язання за договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як вказано у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частинами першою, другою , третьою статті 83 ЦПК України передбачено подання доказів сторонами та іншими учасниками справи безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 78 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як встановлено ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов'язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов'язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов'язками.
При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 № 913/618/21, справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.
З наявних матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Факторинг Партнерс» свої зобов'язання за договором виконало та станом на 24.04.2025, заборгованість відповідача за кредитним договором становить 18 386,30 грн, з яких 13 334,00 грн - за кредитом, 4 851,30 грн - за відсотками; 201,00 грн - комісії.
Відповідач доводів позивача про розмір такої заборгованості не спростував, контррозрахунку заборгованості не зробив, доказів її сплати суду не подав, як доказів і неотримання кредитних коштів, а отже будучи достеменно обізнаним про існування даної судової справи не вчинив жодних дій на спростування правильність нарахованої суми боргу.
Зважаючи на викладене, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження та відповідачем не спростовуються, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 02.07.2024 року між позивачем та адвокатським об'єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» укладено договір № 02-07/2024 про надання правової допомоги.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаннях з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, за приписами частини 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 цього Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Повертаючись до матеріалів справи, яка розглядається, суд зазначає про те, що відповідно до укладеної угоди адвокат надає позивачу правничу допомогу в обсязі та на умовах, визначених договором. За надання правової допомоги клієнт зобов'язується виплатити адвокатському об'єднанню гонорар винагороду).
Відповідно до Заявки на надання юридичної допомоги № 917 від 01.03.2025 року до договору про надання правової допомоги № 02-07/2024 від 02.07.2024 року, позивач отримав наступні послуги: надання усної консультації - 2 год. 3 000,00 грн; складання позовної заяви - 2 год. 6 000,00 грн. Всього на загальну суму 9 000,00 грн.
Згідно витягу з акту № 7 про надання юридичної допомоги від 31.03.2025 адвокатським об'єднання виконано послуги, перелік яких аналогічний змісту викладеного у заявці на надання юридичної допомоги № 917 від 01.03.2025 року, на загальну суму 9 000,00 грн.
З урахуванням наведеного, оцінюючи об'єктивно складність цієї справи, предмет спору з урахуванням ціни позову за майновою вимогою, задоволення судом позовних вимог, враховуючи, складання заяв по суті у цій справі; з огляду на приписи п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 2 000,00 грн, що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг, а відтак заяву представника позивача задовольнити частково.
Керуючись ст. ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355, Цивільного процесуального кодексу України, суд
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованості за кредитним договором у розмірі 18 386 (вісімнадцять тисяч триста вісімдесят шість) гривень 30 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи:
позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», місцезнаходження - місто Київ, вулиця Ґедройця Єжи, будинок 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371;
відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя О. І. Якимець