Номер провадження 2/754/4027/25
Справа №754/4397/25
Іменем України
22 липня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді - Сенюти В.О.,
секретаря судового засідання - Каба А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей.
Подану позовну заяву обґрунтовує тим, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.09.2008, який відповідно до рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11.06.2024 - розірвано. У період шлюбу народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають із позивачкою. З моменту припинення сімейних відносин відповідач ухиляється від свого обов'язку утримувати дітей. Позивачка не взмозі самостійно забезпечити дітей всім необхідним, натомість батько дітей є здоровим та працездатним, а відтак може сплачувати аліменти. Враховуючи те, що між сторонами відсутня домовленість щодо участі відповідача в утриманні дітей, позивачка просить стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання двох дітей у твердій грошовій сумі в розмірі по 10000,00 грн. на кожну дитину з моменту подачі позову до суду і до досягнення повноліття дітей.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 26.03.2025 відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Позивачка в судове засідання не з'явилась, матеріали справи містять заяву, про розгляд справи без участі позивачки, подану позовну заяву підтримує та просить позов задовольнити з викладених підстав.
03.07.2025 від відповідача до суду надійшли письмові пояснення, в яких відповідач проти задоволення позову заперечував частково. Пояснив, що не заперечує факт необхідності сплати ним аліментів на утримання дітей, проте не погоджується із розміром вказаним у позовній заяві. Вказав, що заявлені позовні вимоги є надмірними, нічим не обгрунтованими, а тому просить суд задовольнити їх частково у розмірі 2000,00 грн. на кожну дитину. При цьому, вказує, що має незадовільний фінансовий стан, а наявність інвалідності значно зменшує його ступінь працездатності.
Через неявку в судове засідання учасників справи, судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши письмові докази, з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, прийшов до наступних висновків.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Судом встановлено, що що у період з 06.09.2008 по 11.06.2024 сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.16).
Відповідно до копій свідоцтв про народження, у період шлюбу народилося двоє дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками яких є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 14, 15).
Між сторонами відсутня домовленість щодо утримання дітей.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Згідно ч.1 ст.122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.
Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Згідно положення ч. ч. 1-3 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Частиною 1 ст.182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Положенням ч.ч. 1,2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
У відповідності до положень ч.1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Щодо розміру аліментів, суд виходить з наступного.
Суд враховує, що обов'язок по доказуванню позовних вимог, їх розміру, та по доказуванню тих обставин, на які позивачка посилається в обґрунтування позовних вимог, покладається саме на неї, і не може перекладатись на відповідача обов'язок по спростуванню доводів позивачки.
Поряд з цим, суд приходить до висновку щодо необґрунтованості позивачем розміру аліментів, які остання просить стягнути з відповідача. Позивачем не наведено підстав повного задоволення позову та стягнення з відповідача аліментів саме в розмірі 10 000 грн. щомісячно на кожну диттну, зокрема, не зазначено доказів матеріальної можливості відповідача сплачувати аліменти в зазначеному розмірі.
Суду не надано доказів на підтвердження необхідності саме вказаного розміру аліментів для забезпечення належного розвитку та належного рівня життя дітей, виходячи з рівного обов'язку батьків брати участь в її матеріальному утриманні.
Зокрема, відповідачем також не надано до суду доказів неможливості сплати аліментів, не надано доказів перебування на його утриманні інших дітей, батьків, тощо.
У відповідності до ч.7 ст.81 ЦПК України суд позбавлений можливості самостійно збирати докази.
Підстав для звільнення відповідача від обов'язку утримувати дитину, передбачених ст.188 СК України, судом не встановлено.
Пунктом 17 Постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм СКУ при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006р. роз'яснено, що суд при визначені розміру аліментів, повинен врахувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Батьки - сторони по справі повинні у відповідності до вимог закону утримувати дитину, відчувати відповідальність за неї, забезпечувати її добрі умови для проживання та виховання, у тому числі, забезпечувати матеріально.
Відповідно до положення ст. 7 ЗУ «Про державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум на дітей віком з 6 до 18 років з 1 січня 2025 року становить - 3196,00 грн.
З урахуванням вказаного, враховуючи найкращі інтереси дітей та їх потреби, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання двох дітей по 2000,00 грн. на кожну дитину щомісячно.
Стягнення аліментів має ціль найбільш повно захищати інтереси дітей, забезпечити їм не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який діти мали при сумісному проживанні з обома батьками.
Суд вважає визначений розмір аліментів достатнім та справедливим. Стягнення аліментів у такому розмірі відповідатиме вимогам закону та інтересам дітей, не порушить прав сторін.
Згідно ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.
Відповідно до вимог ст. 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Одночасно суд вважає за необхідне роз'яснити сторонам, що відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось з них, а також положення ст.185 СК України щодо обов'язку того з батьків, з кого присуджено аліменти на дитину, брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що згідно вимог ЗУ «Про судовий збір» позивачка звільнена від сплати судового збору за цим предметом цивільного спору.
Відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України та ЗУ «Про судовий збір» з відповідача належить стягнути в дохід держави судовий збір за вимогу про стягнення аліментів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-7, 10-12, 76-83, 211, 258, 259 ЦПК України, ст. 11, 27, 104, 105, 110, 111, 112, 180, 181, 182, 184, 191 СК України, суд, -
Позовну ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі по 2000,00 грн. на кожну дитину щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з наступною індексацією відповідно до закону, починаючи з 25 березня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення суду складено:05.08.2025.
Суддя: В.О.Сенюта