Справа № 752/10236/25
Провадження № 2/752/6209/25
Іменем України
06 серпня 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Слободянюк А.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 31.07.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі - первісний Кредитор) та ОСОБА_1 , було укладено договір № 3863445 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 15 000,00 грн, строком на 360 днів, шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «Перший Український Міжнародний Банк», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2 % від суми кредиту за кожен день користування (730% річних).
Кредитний договір був укладений в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора. Кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким він ознайомився перед підписанням кредитного договору та отриманням кредиту. Зразок кредитного договору, Правила надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі Правила), викладені для загального доступну в мережі Інтернет на сайті https://credit7.ua/pro-nas/.
Відповідач відповідно до умов кредитного договору, п. 6.1.16, 6.1.17, 6.1.18 Правил, в особистому кабінеті в ІТС прийняв пропозицію укласти кредитний договір та підписав кредитний договір 31.07.2023 о 17:58:36 годині шляхом введення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором X680, надісланий на номер телефону, що наданий відповідачем.
Кредитні кошти були перераховані відповідачу 31.07.2023 на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «Перший Український Міжнародний Банк».
Зазначає, що сума кредиту по укладеному кредитному договору, перераховується на платіжну карту відповідача, яка була верифікована шляхом блокування певної суми коштів або іншим способом. Провести верифікацію платіжної карти може здійснити виключно відповідач. Номер телефону відповідача, в тому числі співпадає з даними Українського бюро кредитних історій. Таким чином, виключно особа відповідача може отримати кредит після укладення кредитного договору.
Таким чином, між первісним кредитором та відповідачем було укладено кредитний договір у електронній формі, що прирівнюється до письмової форми договору з всіма правовими наслідками невиконання зобов'язань за договором.
24.04.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» (Клієнт) та ТОВ «Факторингова Компанія «Укрглобал-Фінанс» укладено Договір факторингу № 24/04/2024 від 24.04.2024, відповідно до умов якого право вимоги за Договором №3863445 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 31.07.2023 перейшло до ТОВ «Факторингова Компанія «Укрглобал-Фінанс».
У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором заборгованість відповідача станом на 24.04.2024 становить 85 801,56 грн, яка складається з: 14 999,99 грн - заборгованість за кредитом; 70 801,57 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.4. кредитного договору за ставкою 2 % за кожен день користування кредитом (730% річних) за період з 31.07.2023 по 24.04.2024 (включно).
Посилаючись на вказані обставини, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Укрглобал-Фінанс» заборгованість за договором № 3863445 від 31.07.2023 у розмірі 85 801,56 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 14999,99 грн; заборгованість за нарахованими процентами - 70 801,57 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторингова Компанія «Укрглобал-Фінанс» понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 29.04.2025 справу прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Витребувано від АТ «Український міжнародний банк» інформацію, що містить банківську таємницю, а саме: чи було емітовано на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) платіжна карта № НОМЕР_1 ; надати виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів відкритого до платіжної картки № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 31.07.2023 по 05.08.2023 з відображенням часу зарахування коштів; надати інформацію про номер телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_1 в період з 31.07.2023 по 05.08.2023.
Відповідачу копія ухвали про відкриття провадження та копія позовної заяви разом з копіями доданих документів направлялась за зареєстрованою адресою місця проживання, однак конверт адресований відповідачу повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи судом. У встановлений строк відзиву на позов не подав.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що відповідно до укладеного Договору № 3863445 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 31.07.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем ОСОБА_1 , відповідач отримав кредит у розмірі 15 000,00 грн (п. 1.2. договору) строком на 360 днів (п. 1.3.) шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 (п. 2.1.), емітовану АТ «Перший український міжнародний банк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2 % (п. 1.4.1.) від суми кредиту за кожен день користування в межах строку кредиту (730% річних).
Детальні терміни повернення (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком №1 до цього договору.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.
Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
До такого виду договорів відноситься і договір позики, який відповідно до положень абзацу 2 частини першої статті 1046 ЦК України є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.
Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
З аналізу змісту договору від 31.07.2023 № 3863445 та порядку його виконання, суд приходить до висновку, що між сторонами укладено саме кредитний договір, оскільки положення вказаного договору передбачає зобов'язання кредитодавця щодо передачі грошових коштів позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Щодо укладення кредитного договору в електронному вигляді.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII)
Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У цій справі встановлено, що кредитний договір від 31.07.2023 №3863445 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінеура Україна" та ОСОБА_1 підписано електронним підписом Х680, 31.07.2023 о 17:58:36.
Отже, без здійснення вказаних дій відповідачем договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Також відповідачем не надано належних доказів укладення договорів від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23).
Щодо виконання кредитодавцем обов'язку щодо переказу (надання) кредитних коштів та виникнення обов'язку щодо погашення заборгованості зі сторони відповідача.
Суд виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), є проявом принципу доброї совісті та базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Як вбачається з умов кредитного договору від 31 липня 2023 року № 3863445, зокрема пункту 2.1 договору, товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 .
На підтвердження надання кредитів на підставі вказаного договору, на виконання ухвали суду про витребування доказів, АТ «Перший Український Міжнародний Банк» підтверджено належність (платіжної картки) № НОМЕР_1 відповідачу ОСОБА_1 та надано виписку по особовому рахунку, з якої вбачається зарахування 31 липня 2023 року 15 000,00 грн.
Вказаний номер картки повністю відповідає тому номеру картки, що був вказаний відповідачем в Особистому кабінеті при укладенні кредитного договору. Отже, позивачем доведено перерахування коштів відповідачу, відповідно до умов кредитного договору від 31 липня 2023 року № 3863445.
Щодо відступлення права вимоги.
Відповідно до ст. 512 ЦК України, визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема, пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно вимог ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частина 1 статті 517 ЦК України визначає, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
24 квітня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ ФК «Укрглобал-Фінанс» укладено договір факторингу №24/04/24.
Відповідно до витягу з реєстрів боржників до Договору факторингу № 24/04/24 від 24 квітня 2024 року ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №3863445 від 31 липня 2023 року в розмірі 85 801,56 грн, з яких 14 999,99 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 70 801,57 грн сума заборгованості за відсотками.
Згідно з п.п. 2.1., 2.3. Договору факторингу у відповідності до умов цього договору, клієнт відступає (передає) фактору права вимоги, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимоги фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та у строки встанволені цим договором. Реєстр боржників (додаток 1) на паперовому носії (з основною інформацією за кредитними договорами) підписується уповноваженими представниками сторін і скріплюється печатками сторін і є невідємною частиною цього договору.
Згідно з п. 3.1.3 Договору факторингу, право вимоги переходить до Фактора з моменту підписання цього договору та надходження суми фінансування у повному обсязі на рахунок клієнта, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей за кредитними договорами. Разом з правами вимоги фактору переходять всі інші пов'язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав та передбачені цим договором.
Відповідно до платіжної інструкції №783 від 24 квітня 2024 року, ТОВ ФК «Укрглобал-Фінанс» перерахувало ТОВ «Лінеура Україна», на виконання вищевказаного договору факторингу, 2185366,65 грн.
Долучений до справи договір факторингу є чинним, його дійсність ніким не оспорено, відповідач такий договір не оспорив, та не надав суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданих вимог, в силу прямого припису статті 204 ЦК Україниїх правомірність презюмується.
Щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню.
Відповідно до ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У змагальному процесі кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Частиною 4 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як вбачається із ч.3 ст12, ч.1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оскільки у встановлений договором строк відповідач не повернув кредитні кошти, у позивача виникло право на їх стягнення в примусовому порядку.
З долученого до матеріалів справи розрахунку заборгованості вбачається, що така станом на 24 квітня 2024 року складає 85 801, 56 грн, з яких: 14 999,99 грн - тіло кредиту, 70 801,57 грн - проценти за користування кредитом.
Відповідно до п.1.2 договору сума кредиту складає 15 000,00 грн.
Пунктом 1.4.1 договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3863445 від 31 липня 2023 року визначено, що стандартна процентна ставка складає 2 % в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього договору.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 % (статтю 8 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 3498-ІХ від 22.11.2023).
Згідно з п.17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 % (Розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 1 згідно із Законом № 3498-ІХ від 22.11.2023).
Відповідно до розділу II. Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Відповідно до картки документа Закону № 3498-ІХ визначено, що дата публікації 23 грудня 2023 року, дата набрання законної сили - 24 грудня 2023 року.
Тобто, з 24 грудня 2023 та протягом перших 120 днів (до 22.04.2024) розмір денної процентної ставки при укладенні кредитного договору не може перевищувати 2,5 %.
Відповідно до листа Національного банку України від 20 лютого 2024 року «Щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування» надано роз'яснення щодо застосування Закону № 3498-ІХ, а також п. 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» з метою недопущення порушення прав споживачів. Згідно з роз'ясненнями у листі (п.2 щодо максимального розміру денної процентної ставки) Національним банком України було зазначено наступне: « Відповідно до пункту 17 Розділу IV Прикінцеві та перехідні положення" Закону про споживче кредитування тимчасово протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-ІХ, тобто до 20 серпня 2024 включно, встановлено максимальний розмір денної процентної ставки, який не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024 включно).
На підставі частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом № 3498-ІХ, тобто з 21 серпня 2024 року, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої статті 8 Закону «Про споживче кредитування», не може перевищувати 1%.
Кредитний договір укладено 31 липня 2023 року, а тому відповідачу правомірно нараховано проценти за період з 31 липня 2023 року по 30 серпня 2023 року за ставкою 0,02%, та за період з 31 серпня 2023 року по 24 квітня 2024 року за ставкою 2% денних.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс»» суми заборгованості 85 801,56 грн, з яких: 14 999,99 грн - тіло кредиту, 70 801,57 грн - проценти за користування кредитом.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 2 422,40 грн, позовні вимоги задоволені в повному обсязі, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 422,40 грн понесених витрат на сплату судового збору.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.
На підтвердження факту надання правничої допомоги до позовної заяви додано копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, договір про надання юридичних послуг від 02 серпня 2024 року № 02/08/2024, акт приймання-передачі наданих послуг № 44 до договору № 02/08/2024 про надання юридичних послуг, витяг з реєстру №1 до акта приймання-передачі наданих послуг №44 до договору № 02/08/2024 про надання юридичних послуг, платіжну інструкцію №1989 від 06 лютого 2025 року про сплату товариством послуг адвоката у розмірі 10000 грн.
За змістом зазначених документів адвокатом Руденко К.В. та ТОВ «Укрглобал-Фінанс» погоджено вартість надання правничих послуг у вигляді складання позовної заяви та сплачено адвокату 10 000,00 грн в якості гонорару.
Вирішуючи питання щодо можливості стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на надання професійної правничої допомоги, суд виходить з наступного.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуруі адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/10907/22 (провадження № 61-16010св23), від 01 травня 2024 року у справі № 557/174/23 (провадження № 61-15995св23).
Враховуючи характер спору, обсяг виконаної адвокатом роботи, задоволення позовних вимог у повному обсязі, відсутність клопотання про зменшення розміру судових витрат чи заява про неспівмірність судових витрат у відповідності до ціни позову, керуючись критерієм розумної необхідності понесених витрат, суд вважає, що заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає стягненню у розмірі 10 000,00 грн.
Керуючись ст. ст.526,527,530,610-612,625,629,1048-1050,1052,1054 Цивільного Кодексу України, ст.ст.4,12,81,89,141, 258,279 354 Цивільного процесуального Кодексу України суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Укрглобал-Фінанс» заборгованість за договором № 3863445 від 31 липня 2023 року у розмірі 85 801 (вісімдесят п'ять тисяч вісімсот одну) гривню 56 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 14 999 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) гривень 99 коп; заборгованість за нарахованими процентами - 70 801 (сімдесят тисяч вісімсот одну) гривню 57 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Укрглобал-Фінанс» понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Укрглобал-Фінанс», код ЄДРПОУ 41915308, бульвар Вацлава Гавела, буд.4, м.Київ, 03124.
Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
Повний текст судового рішення складений 06 серпня 2025 року.
Суддя А.В. Слободянюк