Справа № 303/5148/25
2-а/303/66/25
06 серпня 2025 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі головуючого судді Заболотного А.М.
секретар судового засідання Желізняк К.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до старшого лейтенанта поліції відділення № 1 (м. Перечин) Ужгородського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області Бадзим Володимира Вікторовича, Управління патрульної поліції у Закарпатській області Департаменту патрульної поліції та Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до старшого лейтенанта поліції відділення № 1 (м. Перечин) Ужгородського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області Бадзим В.В., УПП у Закарпатській області Департаменту патрульної поліції та ГУНП в Закарпатській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 5074443 від 26.06.2025 року. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 26.06.2025 року старшим лейтенантом поліції відділення № 1 (м. Перечин) Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області Бадзим В.В. була винесена постанова серії ЕНА № 5074443 від 26.06.2025 року відповідно до якої його притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн. за те, що 26.06.2025 року о 11 год. 43 хв. на вул. Ужанська (Червоноармійська), м. Перечин, Ужгородський район, Закарпатська область, керуючи транспортним засобом, номерний знак НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» та здійснив зупинку в зоні дії знаку, чим порушив п. 8.4. Правил дорожнього руху «Порушення вимог заборонних знаків». Зазначає, що Правил дорожнього руху не порушував оскільки він здійснював тимчасове завантаження/розвантаження лікарських засобів біля аптеки № 85 ТзОВ «Подорожник Закарпаття». Крім того, дорожній знак 3.34 «Зупинку заборонено» дозволяє розвантаження чи завантаження вантажу, однак ці доводи не були враховані поліцейським. Також йому не були роз'яснені його права. Крім того, в постанові не зазначено, марку, модель та належність транспортного засобу, оскільки старший лейтенант поліції не витребував документи для перевірки на транспортний засіб. Вважає, що старший лейтенант поліції безпідставно звинуватив його у вчиненні правопорушення та виніс оскаржувану постанову. Враховуючи вищезазначене, вважає постанову незаконною та такою, що не відповідає нормам КУпАП, оскільки при складанні постанови не були з'ясовані і не доведені обставини, які б свідчили про те, що в його діях є ознаки адміністративного правопорушення у зв'язку з чим така підлягає скасуванню. Також просить закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Ухвалою суду від 07.07.2025 року позов було залишено без руху та повідомлено позивача про необхідність виправити недоліки позову протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.
На виконання вимог, зазначених в ухвалі суду від 07.07.2025 року, позивачем було подано 17.07.2025 року заяву про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 21.07.2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Залучено Головне управління Національної поліції в Закарпатській області як співвідповідача.
05.08.2024 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Посилається на те, що позивач, керуючи транспортним засобом, не виконав вимогу дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» та здійснив зупинку в зоні дії знаку, чим порушив п. 8.4. Правил дорожнього руху «Порушення вимог заборонних знаків», що підтверджується відповідними доказами. Так, долучений до справи відеозапис фіксує факт вчинення позивачем правопорушення. Крім того, позивач у позовній заяві також не заперечує факт зупинки. Інспектор поліції належним чином пояснив суть правопорушення. Встановивши факт вчинення правопорушення, інспектор прийняв рішення про винесення постанови. Водію було роз'яснено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що підтверджується відеозаписом з нагрудної камери поліцейського. Також у відзиві зазначається про те, що водій на вимогу поліцейського відмовився надавати будь-які документи, зокрема посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а також не надав жодних підтверджуючих документів щодо розвантаження чи завантаження товару. Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених вимог. Сама незгода позивача щодо його притягнення до адміністративної відповідальності не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності. Отже, постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є обґрунтованою та законною, а також такою, що не підлягає скасуванню. До відзиву також приєднано відеозапис, який на думку сторони відповідача спростовує доводи позивача по справі.
Позивач заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не подав.
Відповідачі про розгляд справи були повідомлені у порядку, передбаченому ст. 268 КУпАП, шляхом направлення ухвали про відкриття провадження і матеріалів позову на відповідні електронні адреси.
Належним чином повідомлені про розгляд справи відповідачі заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не висловили.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
З урахуванням положень ч. 8 ст. 262 КАС України, судовий розгляд справи проведено на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши представлені докази та з'ясувавши всі обставини справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що відповідно до постанови серії ЕНА № 5074443 від 26.06.2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесеної старшим лейтенантом поліції відділення № 1 (м. Перечин) Ужгородського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області Бадзим В.В., позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Оскаржувана постанова винесена з тих підстав, що 26.06.2025 року о 11 год. 43 хв. на вул. Ужанська (Червоноармійська), м. Перечин, Ужгородський район, Закарпатська область, ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом, номерний знак НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» та здійснив зупинку в зоні дії знаку, чим порушив п. 8.4. Правил дорожнього руху «Порушення вимог заборонних знаків».
Також встановлено, що відповідно до довідки № 00104 від 27.06.2025 року ОСОБА_1 працює у ТзОВ «Подорожник Закарпаття» на посаді водія автотранспортних засобів.
Згідно з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 встановлено, що транспортний засіб марки «Renault Trafic», номерний знак НОМЕР_1 , належить ОСОБА_2 .
Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, вчинених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з вимогами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Приписами ст. 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи на предмет їх відповідності зазначеним судом положенням Основного Закону України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує наступне.
Диспозицією ч. 1 ст. 122 КУпАП серед іншого передбачено відповідальність за порушення правил зупинки.
Згідно з п. 1.1. Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктами 1.3. та 1.9. Правил дорожнього руху встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. (п. 8.1 Правил дорожнього руху).
За вимогами п. 8.4 «в» Правил дорожнього руху дорожні знаки поділяються на групи як заборонні знаки. Такі запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.
В розділі 33. ДОРОЖНІ ЗНАКИ Правил дорожнього руху визначено знак 3.34 «Зупинку заборонено». При цьому зазначено, що забороняються зупинка і стоянка транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).
Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху зупинка - це припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо).
Також в Правилах дорожнього руху роз'яснено, що зона дії знаку 3.34 поширюється - від місця встановлення до найближчого перехрестя за ним, а в населених пунктах, де немає перехресть, - до кінця населеного пункту. Дія знаків не переривається в місцях виїзду з прилеглих до дороги територій і в місцях перехрещення (прилягання) з польовими, лісовими та іншими дорогами без покриття, перед якими не встановлено знаки пріоритету. Дія знаку 3.34 поширюється лише на той бік дороги, на якому він встановлений (підрозділ 3 Розділу 33).
Не поширюється дія знаків: 3.1, 3.2, 3.21-3.24, 3.34 - на транспортні засоби, що рухаються за встановленими маршрутами; 3.1, 3.2, 3.35-3.38, а також знака 3.34 за наявності під ним таблички 7.18 на водіїв з інвалідністю, які керують мотоколяскою або автомобілем, позначеними розпізнавальним знаком «Водій з інвалідністю», на водіїв, які перевозять пасажирів з інвалідністю, за умови наявності документів, що підтверджують інвалідність пасажирів (крім пасажирів з явними ознаками інвалідності).
Таким чином, зупинка/стоянка транспортного засобу в зоні дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено» створює об'єктивну сторону правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Обргунтовуючи поданий до суду позов позивач, зокрема, стверджує, що так він працює водієм ТзОВ «Подорожник Закарпаття» та здійснював розвантаження товару, а також те, що він є особою з інвалідністю 3 групи, на нього не поширюється дія знаку 3.34 «Зупинку заборонено».
У зв'язку з цим суд звертає увагу на таке.
Відповідно п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 року за № 1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Згідно з п.п. 9, 10 розділу ІІІ зазначеної Інструкції, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Така правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 року у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 року у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 року у справі № 295/3099/17 та від 05.03.2020 року по справі № 607/7987/17.
Окремо звертається увага і на те, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення підлягають з'ясуванню, зокрема такі обставини: чи було вчинено правопорушення, чи є обставини, що пом'якшують відповідальність, обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить також з того, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 року у справі № 263/15738/16-а.
За приписами ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
За змістом ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Додатково суд враховує і те, що відповідно до ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, зокрема, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто положення Закону України «Про Національну поліцію» надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
З відеофайлів, наданих відповідачем, встановлено, що в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейським чітко було роз'яснено позивачу суть вчиненого правопорушення, його права, на вимогу поліцейського позивач не пред'явив для перевірки посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційного документу на транспортний засіб, також не надав документів на підтвердження розвантаження вантажу. З відеофайлів також встановлено, що автомобіль позивача розташований в зоні дії знаку «Зупинка заборонено», який розміщений таким чином, що його добре видно учасникам дорожнього та який не закритий від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами. Часові відрізки таких подій чітко відображені у відзиві на позовну заяву.
Додатково судом було досліджено за допомогою Інтернет ресурсу Карти Google місце розташування знаку «Зупинка заборонено» де чітко вбачається, що на вказаній частині дороги розташований відповідний дорожній знак.
Доводи позивача про те, що дорожній знак 3.34 «Зупинку заборонено» дозволяє розвантаження чи завантаження вантажу ґрунтуються не помилковому розумінні вимог Правил дорожнього руху так як це стосується виключно таксі, яким транспортний засіб позивача не є.
Додатково суд зауважує про те, що позивач жодних дій по розвантаженню вантажу не здійснював, а сидів в автомобілі на місці водія, що стверджується наданими суду записами з відео файлів. Крім того, з наданого суду маршрутного листа № 96 від 26.06.2025 року не можливо достовірно встановити маршрут водія ОСОБА_1 .
При цьому, суд таж звертає увагу на те, що в силу положень п. 1.10 Правил дорожнього руху зупинка - це припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, а не більше 5 хвилин, як про це зазначає позивач в своєму позові.
Щодо доводів позивача, що він є особою з інвалідністю 3 групи суд зауважує, що лише за наявності на автомобілі розпізнавального знаку «Водій з інвалідністю» особа має право на зупинку автомобіля саме в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» за відповідних зазначених вище умов (за наявності під знаком таблички 7.18 на водіїв з інвалідністю). Дотримання вказаних вимог судом не встановлено.
Таким чином, наданими відповідачем доказами підтверджується факт вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення.
Підсумовуючи слід відзначити, що постановою Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі № 760/2846/17 зроблено висновок про те, що обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25.06.2020 року у справі № 520/2261/19 вказала, що визначений статтею 77 КАС обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Доводи позивача щодо відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду. Сторона позивача не надала суду належних та достатніх доказів на підтвердження своєї позиції.. До того ж судом встановлено, що оскаржувана постанова складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, при цьому розмір штрафу відповідає санкції ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Крім того, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloran and Francis v. the United Kingdom» будь-хто хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння та користування автомобілем може потенційно завдавати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 року у справі № 813/1790/18, постанові Верховного Суду від 22.05.2020 року у справі № 825/2328/16.
З огляду на зазначене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності та враховуючи те, що в ході розгляду справи належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження заявлених вимог суду не представлено, позивачем у межах розгляду справи не заперечувався факт того, що він здійснив зупинку в зоні дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено», суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.
При цьому, суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені позивачем доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Одночасно суд також звертає увагу на те, що як відповідачами у справі є старший лейтенант поліції відділення № 1 (м. Перечин) Ужгородського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області Бадзим В.В., УПП у Закарпатській області Департаменту патрульної поліції та ГУНП в Закарпатській області.
Частина 1 ст. 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними публічно владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Згідно з положеннями ст. 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до ст. 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень (ч. 1 та ч. 2 ст. 222 КУпАП).
При цьому, приписами ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про Національну поліцію» територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.
Використання у зазначених вище нормах формулювань «від імені органів Національної поліції» вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган Національної поліції - суб'єкт владних повноважень, а не підрозділ Національної поліції або ж особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Правову позицію з цього питання було висловлено Верховним Судом у Постанові від 26.12.2019 року по справі № 724/716/16-а (провадження № К/9901/12750/18).
Таким чином, з наведеного вбачається, що Управління патрульної поліції у Львівській області, яке є структурним підрозділом Департаменту патрульної поліції, та не є юридичною особою, не може бути визначено в якості відповідача у цій справі. Аналогічно старший лейтенант поліції відділення № 1 (м. Перечин) Ужгородського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області Бадзим В.В. є посадовою особою відділення № 1 (м. Перечин) Ужгородського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області.
Належним відповідачем є Головне управління Національної поліції в Закарпатській області.
Так, Головне управління Національної поліції в Закарпатській області є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, має печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки зі своєю повною та скороченою назвою, необхідні для здійснення його поточної діяльності.
З огляду на вказане, в задоволенні позову до старшого лейтенанта поліції відділення № 1 (м. Перечин) Ужгородського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області Бадзим В.В. та УПП у Закарпатській області Департаменту патрульної поліції слід відмовити з наведених підстав.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 19, 72-77, 246, 250, 255, 262, 286 КАС України, ст.ст. 9, 17, 18, 33, 122, 247, 251, 254, 258, 268, 284, 288, 293 КУпАП, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до старшого лейтенанта поліції відділення № 1 (м. Перечин) Ужгородського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області Бадзим Володимира Вікторовича, Управління патрульної поліції у Закарпатській області Департаменту патрульної поліції та Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Старший лейтенант поліції відділення № 1 (м. Перечин) Ужгородського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області Бадзим Володимир Вікторович (вул. Жовтнева, 37, м. Перечин, Закарпатська область).
Відповідач: Управління патрульної поліції у Закарпатській області Департаменту патрульної поліції (вул. Максима Польового, 2, м. Мукачево, Закарпатська область).
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Ференца Ракоці, 13, м. Ужгород, Закарпатська область).
Суддя А.М.Заболотний