Справа № 285/3792/25
провадження у справі №2/0285/1782/25
31 липня 2025 року м. Звягель
Звягельський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Сташківа Т.Б., за участі секретаря судового засідання Павлюк Т.П. та осіб, які беруть участь у справі:
представника позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Сірої А.В.,
розглянувши в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Новофарм-Біосинтез» про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань,-
Короткий зміст позовної заяви
11.07.2025 ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі - 22 273 грн 33 коп., інфляційні нарахування в розмірі - 109 869 грн 39 коп. за період з 24.09.2024 до 24.06.2025, нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України.
В обґрунтування позову зазначає, що 02.12.2021 між ОСОБА_2 та ТОВ фірма «Новофарм-Біосинтез» укладено договір позики № 04-21, а також додаткову угоду № 1 до вказаного договору, відповідно до умов яких товариство отримало в позику кошти в розмірі
2 100 000 грн, які зобов'язалось повернути до 31.12.2023. Позика була перерахована позивачем на рахунок відповідача трьома платежами: 1) згідно платіжної інструкції від 04.12.2021 в розмірі 990 000 грн; 2) згідно платіжної інструкції від 11.12.2021 в розмірі 810 000 грн; 3) згідно платіжної інструкції від 13.12.2021. Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 09.07.2024 № 285/7748/23, яке набрало законної сили 20.08.2024, визнано недійсним договір позики № 04-21 від 02.12.2021 та застосовуючи наслідки недійсності правочину ухвалено стягнути з ТОВ фірма «Новофарм-Біосинтез» на користь ОСОБА_2 сплачені кошти за вказаним договору лише в частині 1 110 000 грн, у частині позовних вимог про повернення 900 000 грн, сплачених за вказаним договором позики згідно платіжної інструкції від 04.12.2021 - відмовлено, оскільки у призначені платежу за вказаною платіжною інструкцією зазначено, що платіж здійснено на виконання іншого договору позики № 02-21 від 27.09.2021. У подальшому, 23.08.2024 ОСОБА_2 , посилаючись на норму ст. 1212 ЦК України, звернувся до суду із наступним позовом до ТОВ фірма «Новофарм-Біосинтез» про стягнення безпідставно набутих коштів в розмірі 990 000 грн, сплачених на рахунок товариства згідно платіжної інструкції від 04.12.2021, а також 3% річних в розмірі 80 504 грн 14 коп. та інфляційних нарахувань в розмірі 391 437 грн 06 коп. за період з 06.12.2021 до 21.08.2024. У межах розгляду зазначеної справи відповідач визнав позовні вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі 990 000 грн, а також 3% річних та інфляційних нарахувань за період з дня набрання законної сили рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 14.05.2024 № 285/7531/23, тобто з 24.06.2024 і до 21.08.2024. Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 13.01.2025 № 285/4409/24 зазначений позов задоволено частково. Стягнуто із ТОВ фірма «Новофарм-Біосинтез» на користь ОСОБА_2 безпідставно отримані кошти в розмірі 990 000 грн, 3 % річних в розмірі 7 384 грн 43 коп. та інфляційні нарахування в розмірі 20 879 грн 10 коп. У решті позовних вимог відмовлено. У зв'язку із тим, що відповідач своє грошове зобов'язання в розмірі 990 000, виконав лише 24.06.2025, тому позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі - 22 273 грн 33 коп., інфляційні нарахування в розмірі - 109 869 грн 39 коп. за період з 24.09.2024 до 24.06.2025.
Доводи сторін у справі
У відзиві на позов, представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на його необґрунтованість. Зазначає, що позивач просить стягнути 3 % річних та інфляційні нарахування за період з 24.09.2024 до 24.06.2025, проте відповідач вважає, що нарахування вказаних коштів за порушення грошового зобов'язання мало відбуватися лише у межах попередньої справи № 285/4409/24, предметом якої було стягнення безпідставно отриманих коштів, 3% річних та інфляційних нарахувань (а.с. 43).
Представник позивача подав відповідь на відзив, зміст якої зводиться до того, що представник позивача вважає позовні вимоги обґрунтованими, а доводи представника відповідача, викладені у відзиві на позов такими, що не підтверджуються належними доказами та є необґрунтованими, а тому підлягають відхиленню судом. Крім того, згідно правової позиції, викладеної у постанові ВП ВС від 04.06.2019 № 916/190/18 чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю ухваленого судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України (а.с. 58).
В судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.
В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позов.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення учасників справи, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову, з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ТОВ фірма «Новофарм-Біосинтез» укладалась низка договорів позики, які були предметом розгляду судових справ, відповідно до змісту яких ОСОБА_2 надавав у позику товариству грошові кошти на певний строк (а.с. 70).
Так, 02.12.2021 між ОСОБА_2 та ТОВ фірма «Новофарм-Біосинтез» укладено договір позики № 04-21, а також додаткову угоду до договору № 1 від 02.11.2022, відповідно до умов яких товариство отримало в позику кошти в розмірі 2 100 000 грн, які зобов'язалось повернути до 31.12.2023 (а.с. 5, 6).
Позика була перерахована позивачем на рахунок відповідача трьома платежами: 1) згідно платіжної інструкції від 04.12.2021 в розмірі 990 000 грн; 2) згідно платіжної інструкції від 11.12.2021 в розмірі 810 000 грн; 3) згідно платіжної інструкції від 13.12.2021, що встановлено рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 09.07.2024 № 285/7748/23 (а.с. 7, 21).
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 09.07.2024 № 285/7748/23, яке набрало законної сили 20.08.2024, визнано недійсним договір позики № 04-21 від 02.12.2021 та застосовуючи наслідки недійсності правочину, ухвалено стягнути з ТОВ фірма «Новофарм-Біосинтез» на користь ОСОБА_2 сплачені кошти за вказаним договору лише в частині 1 110 000 грн, у частині позовних вимог про повернення 900 000 грн, сплачених за вказаним договором позики згідно платіжної інструкції від 04.12.2021 - відмовлено, оскільки у призначені платежу за вказаною платіжною інструкцією зазначено, що платіж здійснено на виконання іншого договору позики № 02-21 від 27.09.2021 (а.с. 21).
У подальшому, 23.08.2024 ОСОБА_2 , посилаючись на норму ст. 1212 ЦК України, звернувся до суду із наступним позовом до ТОВ фірма «Новофарм-Біосинтез» про стягнення безпідставно набутих коштів в розмірі 990 000 грн, сплачених на рахунок товариства згідно платіжної інструкції від 04.12.2021, а також 3% річних в розмірі 80 504 грн 14 коп. та інфляційних нарахувань в розмірі 391 437 грн 06 коп. за період з 06.12.2021 до 21.08.2024 (а.с. 63, 69).
У межах розгляду зазначеної справи відповідач визнав позовні вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі 990 000 грн, а також 3% річних та інфляційних нарахувань за період з дня набрання законної сили рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 14.05.2024 № 285/7531/23, тобто з 24.06.2024 і до 21.08.2024 (а.с. 8).
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 13.01.2025 № 285/4409/24, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 06.05.2025, зазначений позов задоволено частково. Стягнуто із ТОВ фірма «Новофарм-Біосинтез» на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті кошти в розмірі 990 000 грн, 3 % річних в розмірі 7 384 грн 43 коп. та інфляційні нарахування в розмірі 20 879 грн 10 коп. (Зі змісту судового рішення вбачається, що 3% річних та інфляційні нарахування підлягають стягненню за період з 24.06.2024 до 21.08.2024). У решті позовних вимог відмовлено (у частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань за період з 06.12.2021 до 23.06.2024) (а.с. 8).
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що з врахуванням того, що рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 14.05.2024 № 285/7531/23 визнано недійсним договір позики № 02-21 від 27.09.2021, відповідно до якого ОСОБА_2 позичив ТОВ фірма «Новофарм-Біосинтез» кошти в розмірі 1 700 000 грн, то 3% річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню і стягненню із дня набрання законної сили вказаним судовим рішенням, тобто із 24.06.2024. Суд прийняв визнання позову відповідачем в частині стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі 990 000 грн та в частині стягнення з нього 3% річних і інфляційний нарахувань за період з 24.06.2024 до 21.08.2024 (а.с. 8, 14, 70).
Зазначеним судовим рішенням також встановлено, що у платіжній інструкції від 04.12.2021, згідно якої ОСОБА_2 перерахував ТОВ фірма «Новофарм-Біосинтез» кошти в розмірі 990 000 грн, у призначені платежу допущено помилку й помилково вказано, що ці кошти перераховані на виконання договору № 02-21 від 27.09.21 (а.с. 9).
Згідно банківської операції ТОВ фірма «Новофарм-Біосинтез» перерахувало на банківський рахунок ОСОБА_2 кошти в розмірі 990 000 грн - 24.06.2025 (а.с. 28).
У зв'язку із тим, що відповідач своє грошове зобов'язання в розмірі 990 000, виконав лише 24.06.2025, тому позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі - 22 273 грн 33 коп., інфляційні нарахування в розмірі - 109 869 грн 39 коп., нараховані за період з 24.09.2024 до 24.06.2025.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку
Згідно із ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, які можуть виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Правовий аналіз положень статей 526 599 611 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення безпідставно набутих коштів, яке боржник не виконав, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) та отримання компенсації (плати) за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати.
Проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні 3% річних від простроченої суми.
Враховуючи наведене, 3% річних, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення суду.
Подібний за змістом правовий висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 31.07.2024 № 161/11703/22.
Таким чином суд приходить до висновку, що оскільки відповідач користувався безпідставно набутими коштами в розмірі 990 000 грн до 24.06.2025, які підлягають стягненню з відповідача на підставі рішення суду, то позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, обчислені до моменту повного виконання вказаного грошового зобов'язання є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо періоду стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань у зазначеній справі, суд виходить з наступного.
Як встановлено судом, рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 13.01.2025 № 285/4409/24 стягнуто з товариства безпідставно отримані кошти в розмірі 990 000 грн, а також 3 % річних та інфляційні нарахування за період з 24.06.2024 до 21.08.2024 (а.с. 8, 69).
Отже, у межах зазначеної справи позивач був вправі заявити вимоги про стягнення коштів згідно ст. 625 ЦК України за період неохоплений попереднім судовим рішенням та до повного виконання грошового зобов'язання, тобто з 22.08.2024 до 24.06.2025 (а.с. 28).
Однак, у позовній заяві ОСОБА_2 просить стягнути кошти згідно ст. 625 ЦК України за менший період - з 24.09.2024 до 24.06.2025, а суд не вправі виходити за межі позовних вимог згідно із ч. 2 ст. 264 ЦПК України.
Таким чином заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань за період з 24.09.2024 до 24.06.2025 підлягають задоволенню.
Доводи представника відповідача, що нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань за порушення грошового зобов'язання мало відбуватися лише у межах попередньої справи № 285/4409/24, не заслуговують на увагу, оскільки за змістом ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити 3% річних та інфляційні нарахування до повного виконання грошового зобов'язання.
Висновки за результатами розгляду позовної заяви
За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підтверджуються належними доказами, є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 12, 13, 76-83, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 293 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Новофарм-Біосинтез» (ЄДРПОУ 20420715, Житомирська область. м. Звягель, вул. Житомирська, 38) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 3% річних в розмірі - 22 273 гривні 33 копійки, інфляційні нарахування в розмірі - 109 869 гривень 39 копійок за період з 24.09.2024 до 24.06.2025 та сплачений судовий збір в розмірі - 1 057 гривень 14 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішенні виготовлено 06.08.2025.
Суддя Т.Б. Сташків