05 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/437/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,
представників учасників справи:
позивача - не з'явився,
відповідача 1 - Міняйло О. М.,
відповідача 2 - не з'явився,
відповідача 3 - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації "Товариство "Восток"
на ухвалу Господарського суду Одеської області
у складі судді Бездолі Ю. С.
від 10.04.2025 та
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Принцевська Н. М., Діброва Г. І. Ярош А. І.
від 02.06.2025
за позовом Громадської організації "Товариство "Восток"
до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області, Південнівської міської ради Одеського району Одеської області, Приватного підприємства "ПІВДЕНЬПАРКСЕРВІС"
про стягнення 6 650 000,00 грн шкоди,
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду № 32.2-01/1722 від 30.07.2025 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 916/437/24 у зв'язку із запланованою відпусткою судді Студенця В. І.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2025 для розгляду справи № 916/437/24 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н. М., судді: Кондратова І. Д., Кролевець О. А.
1. Короткий зміст позовних вимог
Громадська організація "Товариство "Восток" звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Одеській області про стягнення коштів у сумі 6 650 000,00 грн в якості компенсації за завдану шкоду - створенні перешкод у користуванні землею та власними гаражами, побудованими членами Громадської організації "Товариство "Восток" за власний кошт на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту) на земельній ділянці, кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435, загальною площею 12 га (власник Одеська обласна державна адміністрація).
До позовної заяви Громадська організація "Товариство "Восток" долучила розрахунок шкоди, в якому вказала, що сума матеріальної шкоди обчислена шляхом множення кількості місяців (з 11.11.2021 до 11.11.2023) на кількість гаражів Громадської організації "Товариство "Восток" та на 250 грн (кошти, які, за твердженням позивача, вимагалися з членів ГО "Товариство "Восток" за в'їзд на територію, що знаходиться на вказаній земельній ділянці).
Господарський суд Одеської області у підготовчому судовому засіданні згідно з протокольною ухвалою від 10.05.2024 за клопотанням позивача залучив до участі у справі у якості відповідача-2 - Южненську міську раду Одеського району Одеської області та відповідача-3 - Приватне підприємство "Південьпарксервіс".
14.06.2024 та 19.07.2024 позивач направив до господарського суду заяви про уточнення позовних вимог.
Господарський суд Одеської області у підготовчому засіданні згідно з протокольною ухвалою від 13.09.2024 прийняв до розгляду уточнені позовні вимоги, згідно із якими позивач просив стягнути з: Головного управління Національної поліції в Одеській області 1 500 000,00 грн завданої шкоди; Южненської міської ради Одеського району Одеської області - 1 500 000,00 грн завданої шкоди; Приватного підприємства "Південьпарксервіс" - 3 000 000,00 грн завданої шкоди.
2. Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.04.2025 закрито провадження у справі № 916/437/24 на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що справа № 916/437/24 не підлягає вирішенню в господарських судах України, оскільки позов у цій справі фактично подано в інтересах фізичних осіб, які є членами Громадської організації "Товариство "Восток", а не на захист власних інтересів позивача як юридичної особи.
Постановою від 02.06.2025 Південно-західний апеляційний господарський суд залишив без змін ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.04.2025 у справі № 916/437/24.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- спірні правовідносини виникли між фізичними особами, які, стверджуючи про заподіяння їм матеріальних збитків та моральної шкоди за результатами дій та бездіяльності відповідачів - юридичних осіб, уповноважили на представництво своїх інтересів створену ними громадську організацію;
- у зазначеному спорі громадська організація, звертаючись з позовом до відповідачів про відшкодування шкоди, реалізувала передбачені її статутними завданнями представницькі функції щодо захисту прав фізичних осіб - членів такої організації, які, на думку представника фізичних осіб в особі керівника Громадської організації "Товариство "Восток", було порушено відповідачами;
- сторони у даній справі, не зважаючи на наявність у них статусу юридичних осіб, не пов'язані господарськими правовідносинами в розумінні статті 3 Господарського кодексу України, тому є правильним висновок суду першої інстанції про не підвідомчість такого спору господарським судам;
- у постанові Верховного Суду від 25.04.2024 у справі №910/17395/23 зроблено висновок, що якщо позов про відшкодування шкоди подано до державного органу не в інтересах самої громадської організації, як учасника господарських відносин, а в інтересах її членів, та така громадська організація не пов'язана з державним органом господарськими відносинами, тому розгляд такого спору не підвідомчий господарським судам (такий висновок щодо розмежування підвідомчості спорів судам господарської та цивільної юрисдикцій є послідовним та узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20).
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
Громадська організація "Товариство "Восток" звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.04.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 у справі № 916/437/24, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень у справі № 916/437/24 судами було порушено приписи статей 4, 11 Господарського процесуального кодексу України та статті 55 Конституції України. Так, скаржник зазначає, що суди залишили поза увагою доводи стосовно того, що позивач вже звертався до суду за захистом з аналогічним позовом до цього відповідача в рамках цивільної юрисдикції. Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 30.04.2020 у справі № 522/6921/20 у прийнятті позовної заяви Громадської організації "Товариство "Восток" до Головного управління Національної поліції в Одеській області про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади - відмовлено. Скаржник також зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/6125/20 виснувала, що позивач ініціював цивільну справу (№ 210/6385/20) з тими самими предметом і підставами до відповідачів 2- 6, але йому було відмовлено у відкритті провадження судом загальної юрисдикції; з метою забезпечення права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту Велика Палата Верховного Суду констатувала, що справа № 904/6125/20 в частині заявлених позовних вимог до відповідачів 2- 6 має бути розглянута за правилами господарського судочинства лише тому, що позивачеві слід забезпечити доступ до правосуддя навіть в іншому судочинстві, ніж це передбачено законом, тощо.
Головне управління Національної поліції в Одеській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, як законні та такі, що прийняті з врахуванням норм матеріального та при дотриманні норм процесуального права.
4. Позиція Верховного Суду
Згідно із статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Стаття 125 Конституції України визначає, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.
Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх «змішування» залежно від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд, «встановлений законом», має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Критеріями розмежування предметної судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Крім того, законом може бути прямо визначено вид судочинства, у якому розглядається певна категорія справ.
Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначені статтею 20 ГПК України. Зокрема, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, а також коли належність справ до юрисдикції господарських судів прямо передбачено положеннями законодавства.
За змістом частин першої - третьої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про громадські об'єднання" громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів; за організаційно-правовою формою воно утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
Статут громадського об'єднання, зокрема, має містити відомості про мету (цілі) та напрями його діяльності; повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління громадського об'єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об'єднання, та її заміни (для громадських об'єднань, що не мають статусу юридичної особи) (стаття 11 Закону України "Про громадські об'єднання").
Частиною 2 статті 21 Закону України "Про громадські об'єднання" встановлено, що громадське об'єднання зі статусом юридичної особи наділено правами бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об'єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об'єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об'єднанням включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Отже, засновники (учасники) громадського об'єднання зі статусом юридичної особи наділяють таке об'єднання певними повноваженнями (компетенцією), що не виключає делегування йому функцій представництва для захисту їхніх прав та інтересів у правовідносинах із третіми особами, в тому числі щодо судового захисту.
Товариство є неприбутковою організацією. Доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами (пункт 1.3 статуту Громадської організації "Товариство "Восток").
Товариство є юридичною особою з дати його державної реєстрації (пункт 2.1 статуту Громадської організації "Товариство "Восток").
Товариство може представляти свої інтереси та інтереси членів Громадської організації "Товариство "Восток", вести будь-які справи у всіх державних органах виконавчої влади, установах, судах України усіх рівнів (господарських судах усіх рівнів, Верховному Суді України, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах), а також наглядових інспекціях, у будь-яких інших державних та недержавних установах та організаціях з усіма правами, які надані чинним законодавством України позивачу, відповідачу, третій особі (пункт 2.3 статуту Громадської організації "Товариство "Восток").
Товариство створено з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю, поділу між ними витрат та можливих ризиків (пункт 3.1 статуту Громадської організації "Товариство "Восток").
Товариство у всіх державних органах виконавчої влади та установах, у судових органах всіх рівнів, органах прокуратури, у будь-яких інших державних та недержавних установах та організаціях з усіма правами, які надані Законом України позивачу, відповідачу, третій особі представляє Голова правління (пункт 10.4 статуту Громадської організації "Товариство "Восток").
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Громадська організація "Товариство "Восток", звернувшись з цим позовом до суду, реалізувала передбачені її статутними завданнями представницькі функції щодо захисту прав фізичних осіб - членів такої організації. Це, зокрема, вбачається із обґрунтування позовних вимог.
Отже, позов у цій справі фактично подано в інтересах фізичних осіб, які є членами товариства, а не на захист власних інтересів позивача, як юридичної особи.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та відповідачами відсутні господарські відносини в розумінні статті 3 Господарського кодексу України, наявність яких є визначальним при віднесенні спору між юридичними особами до компетенції господарських судів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.03.2021 у справі №367/4695/20 у спорі між громадською організацією, яка звернулася від імені споживачів, та юридичною особою, яка надавала послуги, вказала таке:
"Тобто законом надано право громадським організаціям споживачів звертатися до суду, у тому числі і до юридичних осіб, які є управителями багатоквартирних житлових будинків та які надають комунальні послуги в інтересах побутових споживачів, незалежно від їх членства у вказаній громадській організації, за захистом прав таких споживачів.
При цьому в Законі № 1023-XII чітко визначено, що вказане рішення стосується лише і виключно споживачів, права яких порушено протиправними діями суб'єкта господарювання, який надає відповідні послуги.
Між ГО "Ірпінська спілка споживачів" та КП "УЖКГ "Ірпінь" відсутні правовідносини в розумінні ГК України, оскільки спір стосується права, порушеного, на думку ГО "Ірпінська спілка споживачів", яка в силу Закону № 1023-XII представляє інтереси невизначеного кола споживачів, кожного зі споживачів міста Ірпеня на перерахунок відповідачем вартості послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.
Тобто між учасниками справи відсутні господарські правовідносини, наявність яких є визначальною при віднесенні спору до компетенції господарських судів.
У вказаному спорі ГО "Ірпінська спілка споживачів" захищає не власні інтереси, а фактично діє в інтересах фізичних осіб - споживачів житлово-комунальних послуг, представляє інтереси та здійснює захист прав саме вказаних осіб на підставі статті 25 Закону № 1023-XII та її Статуту.
Тому між громадською організацією та юридичною особою, яка надає послуги, апріорі відсутні матеріальні правовідносини, оскільки в судовому спорі така громадська організація виступає від власного імені, але захищає побутових споживачів, права яких вважає порушеними через протиправні дії надавача послуг.
Судами попередніх інстанцій не враховані положення Закону № 1023-XII та Статуту, не надано оцінку можливості звернення ГО "Ірпінська спілка споживачів" з позовом, направленим на захист прав та інтересів невизначеного кола споживачів.
У законодавстві відсутні положення, які б надавали право фізичним особам, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, звертатися до господарського суду в межах спірних правовідносин за захистом їх порушених прав як споживачів".
Крім того, у постановах Верховного Суду від 25.04.2024 у справі №910/17395/23 та від 18.06.2025 у справі № 916/1614/24 за позовом Громадської організації "Товариство "Восток" до державних органів про відшкодування шкоди, зроблено висновок, що позови, які фактично подано громадською організацією в інтересах фізичних осіб, які є її членами, а не на захист власних інтересів позивача, як юридичної особи, не підвідомчі господарським судам.
Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій правильно вказали про непідвідомчість цього спору господарським судам, зазначивши при цьому, що виконання судового рішення у цій справі пов'язане із задоволенням майнових вимог фізичних осіб, оскільки у зазначеному спорі позивач у статусі громадської організації захищає не власні інтереси як юридичної особи, а фактично діє в інтересах фізичних осіб - членів громадської організації та представляє їх інтереси в суді на підставі положень Закону України "Про громадські об'єднання" (статті 11, 21), а також відповідно до статутних завдань такої організації (пункти 1.3, 2.1, 2.3, 3.1, 10.4 статуту). При цьому, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що даний спір підвідомчий судам цивільної юрисдикції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Отже, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для закриття провадження в цій справі в частині позовних вимог до Південнівської міської ради Одеського району Одеської області та Приватного підприємства "ПІВДЕНЬПАРКСЕРВІС".
При цьому, колегія суддів зауважує, що право позивача на доступ до суду в частині вимог до Південнівської міської ради Одеського району Одеської області та Приватного підприємства "ПІВДЕНЬПАРКСЕРВІС" про відшкодування шкоди може бути реалізоване шляхом звернення з окремим позовом до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Разом з тим, колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередні інстанцій про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до Головного управління Національної поліції в Одеській області з огляду на наступне.
Як в суді першої інстанції та і в суді апеляційної інстанції позивач зазначав про те, що він вже звертався до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області про відшкодування шкоди. На стадії вирішення питання про можливість відкриття провадження в цивільній справі № 522/6921/20 ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 30.04.2020 відмовлено Громадській організації "Товариство "Восток" у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України. Суд роз'яснив позивачу, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Зазначену ухвалу суду цивільної юрисдикції залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 27.04.2021.
У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплене «право на суд» разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії», заява № 36760/06, пункт 230).
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами.
Так, у рішенні від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08) Європейський суд з прав людини встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38, 40).
У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07) Європейський суд з прав людини зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися в судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18, 24).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі 904/6125/20 зроблено висновок про те, що з огляду на існування юрисдикційного конфлікту, з метою забезпечення права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, справа в частині заявлених позовних вимог до відповідачів, за якими позивачу відмовлено у відкритті провадження в цивільній справі судом загальної юрисдикції, має бути розглянута за правилами господарського судочинства лише тому, що позивачу слід забезпечити доступ до правосуддя навіть в іншому судочинстві, ніж це передбачено законом, оскільки перешкоди до розгляду в належному (цивільному) судочинстві виникли у зв'язку із процесуальною діяльністю суду.
Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам позивача про те, що він раніше вже звертався до суду цивільної юрисдикції з аналогічним позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області (справа №522/6921/20), та належним чином, на підставі зібраних у справі доказів, не дослідили обставини, які би підтвердили або спростували такі твердження, зокрема, щодо ідентичності предмета та підстав позовів, складу учасників у справах тощо.
В силу положень частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Тому допущені порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із приписами пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до частини 6 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновків про часткове задоволення касаційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог до Головного управління Національної поліції в Одеській області та направлення справи в цій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду.
6. Судові витрати
Оскільки ця справа направляється до суду першої інстанції для продовження розгляду, Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Громадської організації "Товариство "Восток" задовольнити частково.
2. Скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.04.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 у справі № 916/437/24 в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог до Головного управління Національної поліції в Одеській області, та направити справу № 916/437/24 в цій частині до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.
3. В іншій частині ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.04.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 у справі № 916/437/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді І. Д. Кондратова
О. А. Кролевець