04 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 5/79
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Фермерського господарства «Рисовський»
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.02.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 у справі
за позовом Фермерського господарства «Рисовський»
до Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області
про зобов'язання вчинити дії,
12.06.2025 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в електронному суді надійшла касаційна скарга Фермерського господарства «Рисовський» на ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.02.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 у справі № 5/79.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.07.2025 подана касаційна скарга Фермерського господарства «Рисовський» у цій справі залишена без руху на підставі частини третьої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для звернення до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку з наведенням підстав у підтвердження поважності причин пропуску цього строку з відповідними доказами.
14.07.2025 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла, сформована в електронному суді 12.07.2025, заява Фермерського господарства «Рисовський» про усунення недоліків касаційної скарги, в якій, зокрема, викладено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Господарського суду Львівської області від 11.02.2025 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 у справі № 5/79, обґрунтоване тим, що з незрозумілих причин відправлена в електронному суді 06.06.2025 касаційна скарга у цій справі була зареєстрована в Касаційному цивільному суді, тому повторно направлена після виявлення зазначеної обставини.
За приписами частини першої статті 288 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частин другої та третьої статті 288 ГПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.
Повний текст оскаржуваної постанови Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 складено 19.05.2025, а тому останнім днем звернення з касаційною скаргою відповідно до частини першої статті 288 ГПК України було 09.06.2025.
Касаційна скарга Фермерського господарства «Рисовський» сформована в системі «Електронний суд» 12.06.2025 з порушенням встановленого ГПК України строку.
Відповідно до вищезазначених положень статті 288 ГПК України скаржник має право на поновлення пропущеного строку оскарження, заявивши відповідне клопотання з наданням доказу вручення йому судового рішення в порядку, передбаченому процесуальним законом, або з інших поважних причин на підставі частини третьої вказаної норми.
За змістом частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Під час розгляду питання щодо поновлення пропущеного строку на усунення недоліків касаційної скарги, Суд звертається до правової позиціі викладеної об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16, що: "за змістом частин першої та четвертої статті 119 ГПК України пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ГПК України встановлено неможливість такого поновлення.
Натомість відповідно до частини другої статті 119 ГПК України за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. При цьому суд не може продовжити строк понад встановлений ГПК України строк. Вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом."
З огляду на те, що скаржник звернувся до суду з клопотанням про поновлення строку касаційного оскарження, а також враховуючи, що 06.06.2025 стався технічний збій в локальній мережі Верховного Суду, про що складено акт від 10.06.2025 про вжиття заходів з відновлювальних робіт, зважаючи на повторне вчинення скаржником певних дій у найкоротший строк, відсутність заперечень іншої сторони, приймаючи до уваги мету запровадження процесуальних строків як інституту права, забезпечуючи належний баланс в контексті доступу до правосуддя і реалізацією процесуальних прав та принципом юридичної визначеності, Суд вважає наведені причини пропуску строку касаційного оскарження поважними, тому поновлює строк на касаційне оскарження Фермерським господарством «Рисовський» ухвали Господарського суду Львівської області від 11.02.2025 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 у справі № 5/79.
Перевіривши доводи заявника касаційної скарги та дослідивши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Фермерське господарство "Рисовський" звернулось до Господарського суду Львівської області зі скаргою на дії Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у справі №5/79 за позовом Фермерського господарства "Рисовський" до відповідача Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про зобов'язання вчинити дії, в якій скаржник просив визнати протиправну бездіяльність державного виконавця при виконанні наказу господарського суду №5/79 від 13.10.1994 та зобов'язати вчинити виконавчі дії відповідно до чинного законодавства а саме:
- призначити судово-земельну експертизу для визначення накладення площ спірних земельних ділянок з площею присудженої земельної ділянки наказом №5/79 від 13.10.1994;
- витребувати з незаконного володіння присуджену земельну ділянку наказом господарського суду №5/79 від 13.10.1994 із незаконного володіння земельних ділянок з кадастровим №4623683300:03:000:0008 та №4623683300:03:000:0009 та передати стягувачу ФГ "Рисовський";
- зобов'язати внести запис до Державного реєстру прав на підставі судового рішення.
В обґрунтування поданої скарги заявник зазначив, що у Пустомитівському відділі державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Львівської області №5/79 від 13.10.1994 про зобов'язання Львівської регіональної філії Центру державного земельного кадастру до 13.10.1994 виділити фермерському господарству "Рисовський" 4 га землі під розширення землі фермерському господарству із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас із земель радгоспу "Львівський".
Після відмови боржника у будь який найменш обтяжливий для боржника альтернативний спосіб виконати наказ суду №5/79 від 13.10.1994, подані скаржником заяви виконавцю від 31.10.2023, 15.12.2023 та 18.03.2024 з проханням виконати наказ суду №5/79 від 13.10.1994 безпідставно не були розглянуті, чим на думку скаржника продовжується порушення його прав, а виконавче провадження не завершене і не вчиняються виконавчі дії.
Скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19 (провадження №12-157гс19), відповідно до якої у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.
Також скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №199/8324/19 (провадження №14-212цс21), в якій зазначено, що якщо позивач вважає що його право порушено тим, що право власності зареєстровано за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є підставою для внесення запису до Державного реєстру прав.
Оскаржуваною постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 залишено без змін ухвалу Госпдарського суду Львівської області від 11.02.2025 у справі № 5/79, якою скаргу Фермерського господарства "Рисовський" на дії Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у справі № 5/79 задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо виконання наказу Господарського суду Львівської області від 13.10.1994 у справі №5/79 та зобов'язано вчинити виконавчі дії відповідно до чинного законодавства.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови витребувати присуджену земельну ділянку із чужого незаконного володіння та ухвалити нове рішення, яким задовільнити скаргу в повному обсязі.
Як убачається з матеріалів скарги та встановлено оскаржуваними судовими рішеннями у цій справі, Арбітражним судом Львівської області 10.03.1994 у справі № 5/79 за позовом Фермерського господарства "Рисовський" до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та Пустомитівської районної державної адміністрації про примусове виділення 4 га землі позов задоволено в частині позовних вимог до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та зобов'язано Зубрянську сільську раду до 10.04.1994 виділити позивачеві 4 га землі із 55 га вільних земель запасу.
04.09.1996 Арбітражним судом Львівської області у справі №5/79 винесено ухвалу, якою уточнено пункт 2 резолютивної частини рішення від 10.03.1994, а саме: зобов'язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству "Рисовський" 4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства Львівське.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.05.2008 у даній справі скаргу Фермерського господарства "Рисовський" задоволено частково, визнано неправомірними дії ВДВС Пустомитівського районного управління юстиції, що полягають у невиконанні судового рішення та знищенні наказу арбітражного суду Львівської області у справі №5/79.
17.12.2010 Господарським судом Львівської області у даній справі винесено ухвалу про видачу дублікату наказу від 13.10.1994 на примусове виконання рішення арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 з урахуванням ухвали арбітражного суду Львівської області від 04.09.1996 у справі №5/79.
Ухвалою суду від 20.09.2011 скаргу позивача задоволено, визнано постанову ВДВС Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області від 14.04.2011 про закінчення виконавчого провадження у справі №5/79 незаконною, а відповідні дії державного виконавця неправомірними. Крім того, 26.09.2011 у зв'язку з недоліками в роботі відділу Державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції місцевим господарським судом винесено окрему ухвалу.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.10.2011 "Рисовський проти України" встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки, по-перше, рішення від 1994 року на користь заявника не було виконано, по-друге, процедура скасування ухвали від 1992 року Пустомитівською районною радою не передбачала достатніх гарантій недопущення зловживання зі сторони суб'єкта владних повноважень, що виявилось у можливості цього суб'єкта ретроактивно припинити помилково надане особі право без надання будь якого відшкодування; відсутності встановленого строку, протягом якого відповідні рішення можуть бути скасовані; незалученні заінтересованих осіб до процесу вирішення питання щодо скасування відповідного рішення, та, по-третє, відношення суб'єктів владних повноважень до ситуації заявника було непослідовним, нескоординованим і у зв'язку з тривалими затримками у прийнятті рішень створило тривалий стан невизначеності щодо права заявника на земельну ділянку.
09.04.2013 ухвалою Господарського суду Львівської області у справі №5/79 здійснено заміну сторони відповідача з Пустомитівської РДА її правонаступником - Головним управлінням Держземагенства у Львівській області. Вказана ухвала не скасована та набрала законної сили, що не заперечено сторонами.
Ухвалою суду від 14.04.2016 задоволено скаргу Фермерського господарства "Рисовський" від 29.10.2015 та визнано бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління у Львівській області протиправною, незаконною та зобов'язано вчинити дії щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі №5/79.
Ухвалою суду від 17.08.2016 заяву Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про заміну сторони виконавчого провадження задоволено, замінено боржника Головне управління Держземагенства у Львівській області на його правонаступника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області у виконавчому провадженні щодо примусового виконання наказу від 13.10.1994 у справі №5/79.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.01.2020 у справі №914/1109/19 визнано бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Львівській області по виконанню наказу Господарського суду Львівської області № 5/79 від 13.10.1994, що призвело до порушення права Фермерського господарства "Рисовський". У задоволенні позовної вимоги щодо зобов'язання здійснити Державну реєстрацію відведеної земельної ділянки по виконанню наказу господарського суду № 5/79 від 13.10.1994 відмовлено.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.12.2020 у справі №5/79 замінено у виконавчому провадженні з примусового виконання дублікату наказу №5/79 від 13.10.1994, виданого Господарським судом Львівської області, боржника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області на його правонаступника Солонківську сільську раду Пустомитівського району Львівської області.
На підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державним виконавцем 28.05.2021 винесено постанову про зміну назви боржника зі Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області на Солонківську сільську раду Львівського району Львівської області.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 скаргу Фермерського господарства "Рисовський" від 29.10.2021 на дії (бездіяльність) державного виконавця у справі №5/79 задоволено частково, визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та зобов'язано вчинити дії щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі №5/79. У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.
Виконавцем призначено експерта та виготовлено проект відводу земельної ділянки і встановлено межі земельної ділянки в натурі.
З кадастрової карти вбачається, що в межах присудженої ділянки, яка винесена в натурі згідно проекту землеустрою при виконані судового рішення державним судовим виконавцем, державним кадастровим реєстратором здійснено державні реєстрації двох земельних ділянок з кадастровим №4623683300:03:000:0009 приблизною площею 3,8 га та №4623683300:03:000:0008 площею 0,18 га, які передані в приватну власність, чим позбавлено можливості виконати наказ суду №5/79 від 13.10.1994.
Як встановлено судами, на виконанні у Пустомитівському відділі державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває наказ Господарського суду Львівської області від 13.10.1994 у справі №5/79 про зобов'язання виділити Фермерському господарству "Рисовський" 4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас із земель радгоспу "Львівський".
Державним виконавцем 14.07.2023 скеровано повторну вимогу за вих.№36443777 з проханням з'явитися сторонам виконавчого провадження 27.07.2023 з метою з'ясування можливості зміни способу та порядку виконання наказу.
Згідно з актом державного виконавця від 27.07.2023 сторони з'явилися та погодилися в двомісячний строк визначитися з можливими способами виконання наказу №5/79 від 13.10.1994.
31.07.2023 за вх.№25.11-45/6119 надійшла відповідь від боржника Солонківської сільської ради, в якій повідомлено про те, що у чинному законодавстві відсутній правовий механізм, згідно якого можна було би виконати наказ, а саме передати фермерському господарству "Рисовський" земельну ділянку комунальної власності Солонківської сільської ради.
В грудні 2023 року до відділу виконавчої служби надійшла заява представника ФГ "Рисовський" щодо вчинення виконавчих дій з виконання наказу №5/79 Господарського суду Львівської області та щодо накладення арешту на спірні ділянки, які зареєстровані за Войтович В. та Галась В.
29.12.2023 державним виконавцем скеровано сторонам виконавчого провадження вимогу про надання пояснення щодо причин невиконання виконавчого документа з врахуванням розгляду заяви стягувача.
12.01.2024 до відділу виконавчої служби надійшла відповідь Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області №02-14-24/2 від 04.01.2024, в якій зазначено, що погодження між сторонами не досягнуто. Також було повідомлено, що станом на 04.01.2024 Солонківська сільська рада не зверталась до суду з заявою про зміну способу виконання наказу.
До відділу виконавчої служби також надійшла відповідь Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області №02-14-24/1 від 04.01.2024, якою повідомлено, що неможливо виконати рішення суду у зв'язку з тим, що у чинному законодавстві відсутній правовий механізм, згідно з яким можна було б виконати вищезазначений наказ.
20.03.2024 від представника ФГ "Рисовський" до відділу виконавчої служби надійшла заява від 18.03.2024 (вх.№26.10-42/2320), в якій представник ФГ "Рисовський" повідомив, що сторони не досягли згоди про добровільне виконання альтернативного варіанту виконання виконавчого документа, у зв'язку з чим просив вчинити виконавчі дії.
Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За змістом частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 вищезгаданого Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 13 Закону України "Про виконавче провадження").
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").
Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів (частина п'ята статті 74 Закону України "Про виконавче провадження").
Бездіяльність, на відміну від дії, має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності), у зв'язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу. Отже, ухвала про залишення скарги на бездіяльність державного виконавця, яка триває, без розгляду з мотивів пропуску процесуального строку подання скарги є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права.
Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у постановах від 23.10.2019 у справі № 127/2-2177/2005 (провадження № 61-38328св18), 08.07.2020 у справі № 589/6044/13 (провадження № 61-35606св18) та від 22.12.2021 у справі №760/19348/20 (провадження № 61-7645св21).
Верховний Суд у постанові від 25.03.2020 у справі № 175/3995/17-ц (провадження № 61-36762св18) також зазначив, що триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов'язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").
У рішенні від 15 жовтня 2009 року Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.
Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
У справі "Фуклєв проти України" (рішення від 07 червня 2005 року) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.
Таким чином, встановлена обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Схожі правові висновки КГС ВС виклав у пункті 13 постанови від 30.08.2018 у справі N916/4106/14 та підпункті 8.12 постанови від 25.09.2020 у справі N924/315/17.
Враховуючи тривалий час невиконання рішення суду у даній справі (більше 30 років), яке набрало законної сили, беручи до уваги наведені положення законодавства та встановлені судами обставини, колегія апеляційного суду погодилась з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі №5/79.
Щодо вимог про призначення судово-земельної експертизи, витребування земельної ділянки та зобов'язання внести запис до Державного реєстру прав на підставі судового рішення суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 343 ГПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.10.2021 у справі № 914/2022/17, суд не може підміняти повноваження державного виконавця, а лише здійснює контроль за виконанням судового рішення в порядку, визначеному розділом ГПК України.
Так, відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 01.09.2021 у справі №364/1128/13, суд не має права зобов'язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із Законом України "Про виконавче провадження" можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.
Відтак суди попередніх інстанцій правомірно вказали, що вимоги скаржника про призначення судово-земельної експертизи, витребування земельної ділянки та зобов'язання внести запис до Державного реєстру прав не підлягають розгляду в межах скарги на дії (бездіяльність) виконавця.
Крім цього, скаржник сам посилається на висновки Верховного Суду, що судове рішення про витребування нерухомого майна повинно виконуватися державним виконавцем в порядку, передбаченому статтями 10 та 60 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому поняття «витребування» відповідає поняттю «вилучення та передачу предметів», вказаному в пункті 3 частини першої статті 10 ЗУ «Про виконавче провадження» у переліку заходів примусового виконання рішення.
Проте, скаржник помилково посилається на застосування за аналогією під час виконання в примусовому порядку судового рішення статей 387, 388 Цивільного кодексу України, які не можуть бути застосовані в ході примусового виконання судових рішень, оскільки сукупність дій, спрямована на їх виконання проводиться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За таких обставин, ухвала Господарського суду Львівської області від 11.02.2025 та постанова Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 в оскаржуваній частині ґрунтуються на чинному законодавстві і підстав для їх скасування немає, а доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі не спростовують наведених висновків судів та не доводять неправильне застосування ними норм матеріального та процесуального права.
Згідно з частиною другою статті 293 ГПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Враховуючи викладене суд касаційної інстанції вважає, що правильне застосування судами попередніх інстанцій норм статей 1, 3, 13, 18 Закону України "Про виконавче провадження", статті 343 ГПК України під час постановлення ухвали Господарського суду Львівської області від 11.02.2025 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2022 у справі № 5/79 є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо застосування чи тлумачення даних норм, у зв'язку з чим визнає касаційну скаргу необґрунтованою та відмовляє у відкритті касаційного провадження за даною касаційною скаргою.
Керуючись статтями 119, 234, 235, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства «Рисовський» на ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.02.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 у справі № 5/79.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ