05 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/14456/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є В., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Укрпошта"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганська фірма "Лист"
до Акціонерного товариства "Укрпошта"
про стягнення сум у розмірі 70 512,30 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганська фірма "Лист" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укрпошта" (далі - Товариство, відповідач, скаржник) про стягнення 70 512,30 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, усупереч умовам укладеного договору комісії №13/1374 від 22.11.2019, не здійснив реалізацію товару, прийнятого на комісію, не надав позивачу звітів про хід реалізації отриманого товару, не здійснив його повернення чи оплату, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 70 512,30 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 визнано справу малозначною та розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що після прийняття відповідачем товару на реалізацію на території Донецької області, виникли обставини, що перешкодили йому, як комісіонеру, реалізувати товар, та які він не міг передбачити і усунення яких від нього не залежало, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності за втрату товарно-матеріальних цінностей за договором комісії №13/1374 від 22.11.2019 та, як наслідок, відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача вартості нереалізованого товару на загальну суму 70 512,30 грн.
25.02.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю ?Луганська фірма ?Лист? (через систему ?Електронний суд?), звернулося з апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2025 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що при винесені рішення судом першої інстанції неправильно були встановлені обставини, які мають значення для справи і, відповідно, суд дійшов необґрунтованого висновку відмовляючи в задоволенні позовних вимог.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганська фірма "Лист" задоволено; рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2025 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
Постанова мотивована тим, що матеріалами справи підтверджується, що переданий на реалізацію товар на суму 70 512,30 грн відповідачем позивачу не повернуто, та, як зазначає відповідач, таке повернення є неможливим, тому у відповідача виникло перед позивачем зобов'язання, із урахуванням пункту 12.14. договору, щодо сплати грошових коштів, доказів сплати яких відповідачем суду не надано.
28.07.2025 (через систему ?Електронний суд?) Товариство звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025, в якій просить постанову скасувати, рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2025 залишити без змін.
Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та зміст судового рішення, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно із частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини 5 статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини п'ятої статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.
Так, предметом позову у даній справі є стягнення 70 512,30 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 (3 028,00 грн х 100 = 302 800,00 грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною.
В якості обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах, оскільки в даному випадку відсутній будь-який правовий висновок Верховного Суду щодо застосування форс-мажорних обставин (військова агресія рф) у справах, що стосуються виконання зобов'язань за договорами комісії чи інших зобов'язань, де на одну із сторін господарського зобов'язання покладено відповідальність за збереження майна на території, де відбуваються (відбувались) бойові дії; відсутність вказаного правового висновку Верховного Суду породжує різнобічну судову практику на різних ланках судової влади, що фактично випливають з подібних правовідносин та за однакових умов.
Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.
При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками апеляційного господарського суду стосовно оцінки доказів і встановлених на його підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для його скасування.
З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи Товариства щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми щодо того, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
При цьому з аналізу посилань у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального, Суд доходить висновку про те, що вони фактично зводяться до незгоди із встановленими господарськими судами обставинами справи та оцінкою доказів і не стосуються обґрунтування виключних випадків визначених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб можуть бути переглянуті в касаційному порядку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження №2-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
Враховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/14456/24 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укрпошта" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Є. В. Краснов
Л. І. Рогач