ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.08.2025Справа № 910/6789/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін матеріали справи
за позовом Приватного підприємства «ЛІКОМ»
до Фізичної особи-підприємця Гули Вадима Вікторовича
про стягнення 22 237,29 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Приватного підприємства «ЛІКОМ» до Фізичної особи-підприємця Гули Вадима Вікторовича про стягнення 22 237,29 грн, з яких: 14 880,81 грн основної заборгованості, 1 150,73 грн інфляційних втрат, 2 588,73 грн пені та 3 617,02 грн 40% річних.
Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки від 27.11.2023 № 424.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяв і клопотань.
Відповідач копію ухвали Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 отримав 04.06.2025, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету відповідача.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи, однак своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. При цьому, з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням воєнного стану на території України), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
27.11.2023 між Приватним підприємством «ЛІКОМ» (надалі - постачальник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Гула Вадимом Вікторовичем (надалі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 424 (надалі - договір), відповідно до п.1.1 якого позивач зобов'язується поставляти відповідачу товари народного споживання на умовах DDP, або EXW, або FCA (в редакції міжнародних правил «ІНКОТЕРМС» 2010 року) в залежності від узгодженого сторонами замовлення (письмово або усного), а відповідач зобов'язується приймати їх та оплачувати на умовах цього Договору.
В пунктах 2.1 та 2.2 договору сторони передбачили, що товари поставляються по накладним на підставі замовлень відповідача на поставку. Товари поставляються в строки, попередньо погоджені сторонами у замовленнях на поставку, при умові повного виконання відповідачем умов п. 3.2. цього договору. У разі недоплати за товари відповідачем в строк, вказаний в п. 3.2 цього договору, подальша його поставка відповідачу з умовою відстрочки платежу може бути припинена.
Згідно з п. 2.3. договору, момент виконання позивачем зобов'язання по поставці, та передача права власності на товари вважається: момент здачі товарів органу транспорту при самовивозу (FCA); момент підписання видаткової накладної, акту прийому-передачі або розписки про отримання товарів - при здачі на складі відповідача (DDP) або позивача (EXW); інший момент, погоджений сторонами цього договору у замовленні. З цього моменту до відповідача переходить ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товарів, відповідно до ст. 323 Цивільного кодексу України, а також відповідальність за його збереження.
Пунктами 3.1. та 3.2. договору сторони встановили, що ціни на товари та загальна сума кожної поставки вказуються в видаткових накладних (рахунках), по яким вони поставляються. За поставлені товари відповідач зобов'язаний сплатити позивачу грошові кошти протягом 7 (семи) днів з дня поставки (п. 2.3. Договору) у розмірі, що зазначений у видатковій накладній (рахунку), на підставі якої (якого) поставляється товар.
Цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2025. У разі відсутності письмової заяви будь-якої із сторін протягом 1 (одного) місяця до закінчення строку дії договору про припинення або зміну договору, строк дії договору продовжується на умовах, передбачених цим договором (п. 8.1 договору).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ним належним чином виконано свої зобов'язання за договором щодо поставки товару та поставлено відповідачу товар на загальну суму 15 730,44 грн. Однак, відповідач в порушення умов договору не здійснив повної оплати за поставлений товар, у зв'язку з чим на адресу останнього направлялась претензія від 14.04.2025 про сплату боргу в сумі 14 880,81 грн. Оскільки зазначена претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому, крім суми основного боргу в розмірі 14 880,81 грн, просить стягнути з відповідача за порушення строків оплати 1 150,73 грн інфляційних втрат, 2 588,73 грн пені та 3 617,02 грн 40% річних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.
Частинами 1 та 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Виходячи зі змісту ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом установлено, що позивачем надано до матеріалів справи на підтвердження виконання умов договору підписані обома сторонами видаткові накладні від 13.09.2024 № НК-131415 на суму 962,76 грн, № НК-131449 на суму 873,84 грн, від 20.09.2024 № НК-1356230 на суму 4219,92 грн, № НК-135231 на суму 6 871,86 грн, від 11.10.2024 № НК-145964 на суму 1 293,18 грн, № НК-145 965 на суму 1 508,88 грн. Загальна сума поставок за вказаними видатковим накладними склала 15 730,44 грн.
Як вбачається із здійсненого позивачем розрахунку суми основного боргу відповідача, останній частково розрахувався за товар згідно з видатковою накладною від 13.09.2024 № НК-131415, сплативши кошти в розмірі 849,63 грн, у зв'язку з чим залишок заборгованості складає 14 880,81 грн.
Відповідач доказів оплати вказаної суми боргу не надав та свого обов'язку здійснити повний розрахунок з позивачем не спростував.
Ураховуючи викладене, оскільки сума боргу відповідача становить 14 880,81 грн. та підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача нараховану за період з 19.10.2024 по 28.05.2025 пеню в розмірі 2 588,73 грн, 40 % річних у сумі 3 617,02 грн., а також нараховані за період листопад 2024 - квітень 2025 року інфляційні втрати в сумі 1150,73 грн.
Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 4.3 договору за прострочення оплати поставлених товарів (п. 3.2 договору), покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від несплаченої у строк суми - за кожен день прострочення платежу. Сторони відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановили, що за порушення грошового зобов'язання покупець на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити 40 % річних.
У п. 4.5 договору сторони дійшли згоди не обмежуватися шестимісячним строком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за цим договором, що передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.
Отже, сторонами в договорі погоджено інший розмір процентів річних, ніж встановлений у частині 2 статті 625 ЦК України.
У той же час, із наданого позивачем розрахунку слідує, що нарахування пені та компенсаційних виплат та штрафу здійснено позивачем на суму боргу 14 880,81 грн.
Поряд із цим, суд вважає за необхідне наголосити на положеннях статті 253 ЦК України, за якими перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Оскільки остання поставка товару мала місце 11.10.2024, то з урахуванням пункту 3.2 договору, відповідач мав здійснити оплату товару до 18.10.2024 включно, відтак прострочення виконання відповідного зобов'язання мало місце з 19.10.2024.
Відтак, перевіривши розрахунки позивача пені, інфляційних та відсотків річних суд дійшов висновку що вони здійснення позивачем вірно, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі, - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відтак, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання через систему Електронний суд до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 2 422,40 грн (3 028,00 х 0,8).
Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом позивач сплатив 3 028,00 грн судового збору.
Таким чином, суд звертає увагу позивача, що з відповідача на його користь підлягатиме стягненню судовий збір у розмірі, визначеному законом, а саме - 2422,40 грн, тоді як позивач не позбавлений права на звернення до суду із відповідним клопотанням про повернення надмірно сплаченої суми судового збору при зверненні із даним позовом до суду.
Крім того, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6500,00 грн.
На обґрунтування заявлених до розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем долучено до матеріалів справи в копіях додаткову угоду від 21.04.2025 № 03 до договору № LS-75/12-12/23 від 12.12.2023 про надання юридичних послуг, укладену між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Армадум Груп», та інформаційне повідомлення про зарахування коштів №47201684 від 24.04.2025 на суму 6 500 грн.
Відповідно до п. 1.1 додаткової угоди сторони домовилися, що АО «Армадум Груп» надає клієнту юридичні адвокатські та правничі послуги щодо підготовки та подання позовної заяви та всіх необхідних документів до Господарського суду міста Києва до фізичної особи-підприємця Гули Вадима Вікторовича щодо стягнення заборгованості за договором поставки від 27.11.2023 № 494 з урахуванням усіх штрафних санкцій та індексу інфляції.
Згідно з п. 2 додаткової угоди вартість послуг за виконання завдань, визначених у п. 1 додаткової угоди, складає 6 500 грн. без ПДВ.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Положення статті 126 ГПК України передбачають, що для цілей розподілу судових витрат суд враховує: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України можливе виключно на підставі клопотання заінтересованої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 ГПК України. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Так, ч. 5 ст. 129 ГПК України містить критерій обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відтак, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Дана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 910/7765/20, від 03.11.2023 у справі №914/2355/21, від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22.
Судом прийнято до уваги, що загальна ціна позову та розмір гонорару адвоката позивача свідчить про необґрунтованість та непропорційність цих витрат до предмета спору.
Отже, суд з урахуванням обставин даної справи, зокрема ціни позову, враховуючи те, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору, дійшов висновку не присуджувати позивачу всі витрати на професійну правову допомогу, визначивши відповідний розмір витрат обґрунтованим у сумі 2 000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гули Вадима Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства «Ліком» (03124, м. Київ, пров. Юрія Матущака, 3; ідентифікаційний код 30638249) 14 880 грн. 81 коп. основного боргу, 2 588 грн. 73 коп. пені, 3 617 грн. 02 коп. 40 % річних, 1 150 грн. 73 коп. інфляційних втрат, 2 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також 2 422 грн. 40 коп. витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано: 06.08.2025.
Суддя Т.Ю. Трофименко