ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.08.2025Справа № 910/4898/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські інформсистеми" (04112, м. Київ, вул. О.Теліги, буд. 4; ідентифікаційний код 41076495)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АНВІ ТЕХНОЛОДЖІ" (03189, м. Київ, вул. Академіка Вільямса, 8-Є, ідентифікаційний код 43497142)
про стягнення 110 951,66 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські інформсистеми" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АНВІ ТЕХНОЛОДЖІ" про стягнення заборгованості за договором № 0909/24 від 09.09.2024 на виконання електромонтажних робіт у розмірі 110 951,66 грн, з яких: 90 000,00 грн основного боргу, 8 018,83 грн інфляційних втрат та 12 932,83 грн пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 залишено позов без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення ухвали суду, у визначений спосіб.
29.04.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
20.05.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує та просить відмовити у задоволенні позову.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
09.09.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські інформсистеми" (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АНВІ ТЕХНОЛОДЖІ» (далі - виконавець, відповідач) було укладено договір №0909/24 на виконання електромонтажних робіт (далі - договір) у навчальних закладах, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати замовнику послуги по виконанню електромонтажних робіт, а замовник прийняти надані послуги в порядку та на умовах, передбачених цим договором електромонтажні роботи (п. 1.1. договору).
Відповідно до п. 2.1. договору виконавець зобов'язаний надати замовнику послуги, якість яких відповідає чинним в Україні державним стандартам, нормам і правилам, технічним вимогам і якісним характеристикам, зазначеним цим договором.
Згідно з п. 2.2. договору послуги надаються виконавцем власними силами з використанням обладнання та матеріалів наданих замовником.
Відповідно до п. 3.1. договору загальна ціна договору складається із загальної ціни послуг, наданих виконавцем згідно підписаних сторонами актів наданих послуг.
Згідно з п. 4.1. договору вартість наданих виконавцем послуг визначається відповідно до специфікацій, які є невід'ємними частинами договору, та може бути змінена за взаємною згодою сторін шляхом підписання відповідної додаткової угоди до договору.
Відповідно до п. 4.2. договору після закінчення надання послуг виконавець складає Акт надання послуг з переліком і вартістю наданих послуг.
Згідно з п. 4.3. договору виконавець направляє замовнику акт наданих послуг. Замовник протягом 5 (п'яти) робочих днів підписує акт наданих послуг або направляє виконавцю мотивовану відмову від підписання. Якщо протягом вказаного терміну акти наданих послуг не будуть підписані, чи виконавцем не буде одержано мотивованої відмови, то Акти наданих послуг вважаються підписаними, а дані послуги - надані належним чином і у повному обсязі без будь-яких зауважень та претензій з боку замовника.
Відповідно до п. 4.4. договору порядок оплати за надані послуги вказано в специфікаціях, які є невід'ємними частинами до договору.
Згідно з п. 4.5. договору виконавець забезпечує своєчасне надання замовнику складених у встановленому порядку та підписаних документів про надані послуги та їх вартість. Замовник перевіряє ці документи і, в разі відсутності зауважень, підписує їх.
Відповідно п. 5.1 договору строк надання послуг зазначається в специфікаціях. Виконавець несе відповідальність за ненадання послуг, затримку в їх наданні, або частковому наданні замовлених послуг згідно договору.
Відповідно п. 6.3.3 договору виконавець зобов'язаний надати послуги у строки та відповідно до умов, у встановлених договором.
Згідно з п 6.3.4 договору виконавець зобов'язаний негайно письмово інформувати Замовника про ускладнення, які виникають в ході надання послуг або про наявність обставин, що впливають на якість послуг чи ведуть до відхилення від норм та вимог чинного законодавства, а також про виявлену неможливість одержати очікувані результати.
Так, між сторонами даного договору було укладено:
- специфікацію (додаток № 1 до договору № 0909/24 від 09.09.2024), згідно з якою виконавець зобов'язувався надати послуги по виконанню електромонтажних робіт у Спеціалізованій школі № 129 Дніпровського району м. Києва на загальну суму 142 564,18 грн;
- специфікацію (додаток № 2 до договору № 0909/24 від 09.09.2024), згідно з якою виконавець зобов'язувався надати послуги по виконанню електромонтажних робіт у Ліцеї № 183 «Фортуна» Дніпровського району м. Києва на загальну суму 228 907,68 грн;
- специфікацію (додаток № 3 до договору № 0909/24 від 09.09.2024), згідно з якою виконавець зобов'язувався надати послуги по виконанню електромонтажних робіт у Гімназії № 258 Дніпровського району м. Києва на загальну суму 255 803,40 грн.
Згідно з п. 2 специфікації (додатку № 1 до договору № 0909/24 від 09.09.2024) передбачено, що строк виконання робіт 15 робочих днів з моменту приймання від замовника переданих в повному обсязі обладнання та матеріалів.
Згідно з п. 2 специфікації (додатку № 2 до договору № 0909/24 від 09.09.2024) передбачено, що строк виконання робіт 25 робочих днів з моменту приймання від замовника переданих в повному обсязі обладнання та матеріалів.
Згідно з п. 2 специфікації (додатку № 3 до договору № 0909/24 від 09.09.2024) передбачено, що строк виконання робіт 40 робочих днів з моменту приймання від замовника переданих в повному обсязі обладнання та матеріалів.
Так, 04.10.2024 позивачем було передано відповідачу частину обладнання та матеріалів для їх використання під час проведення електромонтажних робіт у Спеціалізованій школі № 129 Дніпровського району м. Києва.
09.10.2024 позивачем було передано відповідачу частину обладнання та матеріалів для їх використання під час проведення електромонтажних робіт у Ліцеї № 183 «Фортуна» Дніпровського району м. Києва.
09.10.2024 позивачем було передано відповідачу частину обладнання та матеріалів для їх використання під час проведення електромонтажних робіт у Гімназії № 258 Дніпровського району м. Києва.
22.10.2024 року замовником було перераховано на рахунок виконавця 90 000,00 грн, в тому числі ПДВ 15 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1449 від 22.10.2024 року.
Позивач у позовній заяві зазначає, що до виконання електромонтажних робіт виконавець так і не приступив, причини відсутності своїх працівників на об'єктах та безпідставну та немотивовану відмову від виконання електромонтажних робіт, не оформив. Часткове виконання електромонтажних робіт на об'єктах - не передбачена умовами договору. Задля вчасного виконання електромонтажних робіт замовником було залученого до виконання електромонтажних робіт власних працівників.
Враховуючи той факт, що виконавець, за твердженням позивача, порушив приписи п. 6.3.4 договору щодо свого обов'язку негайно письмово інформувати замовника про ускладнення, які виникають в ході надання послуг або про наявність обставин, що впливають на якість послуг чи ведуть до відхилення від норм та вимог чинного законодавства, не було виконано електромонтажні роботи, перелік яких зазначено у специфікаціях №1, №2 та №3, тому замовник був змушений виконувати електромонтажні роботи власними силами.
Також позивач зазначає, що 02.12.2024 року на адресу замовника від виконавця надійшов лист №02/12-2024-1 від 02.12.2024 року, яким виконавець повідомив про призупинення виконання електромонтажних робіт в зв'язку з тим, що замовник не в повному обсязі сплатив перший авансовий платіж та попросив повністю оплатити перший авансовий платіж та надати можливість виконати роботи.
27.12.2024 року на адресу замовника від виконавця надійшов лист №27/12-2024-1 від 27.12.2024 року, яким виконавець просив прийняти частину виконаних робіт згідно актів виконаних робіт №15 від 02.12.2024 року, №16 від 02.12.2024 року та №17 від 02.12.2024 року.
У відповідь на ці листи 14.01.2025 року позивач звернувся до відповідача з вимогою №7, в якій просив повернути на рахунок замовника грошові кошти в сумі 90 000,00 грн, в тому числі ПДВ 15 000,00 грн, які були перераховані на розрахунковий рахунок виконавця.
На вищезазначену вимогу на адресу позивача надійшов лист від відповідача вих. № 14/02-2025-1 від 14.02.2025 року, в якому відповідач повторно просив прийняти якісно виконані та в строк монтажні роботи згідно актів виконаних робіт №15, №16, №17 від 02.12.2024 року.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідач не надав позивачу доказів належного виконання взятого на себе зобов'язання щодо використання одержаного авансу для виконання робіт після одержання авансу і не надав доказів повернення суми попередньої оплати (авансу) з урахуванням індексу інфляції, тому просить суд стягнути з відповідача 90 000,00 грн основного боргу, 8 018,83 грн інфляційних втрат та 12 932,83 грн пені.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до п. 2.2. договору послуги надаються виконавцем власними силами з використанням обладнання та матеріалів наданих замовником.
Судом встановлено, що 04.10.2024 позивачем було передано відповідачу частину обладнання та матеріалів для їх використання під час проведення електромонтажних робіт у Спеціалізованій школі № 129 Дніпровського району м. Києва; 09.10.2024 позивачем було передано відповідачу частину обладнання та матеріалів для їх використання під час проведення електромонтажних робіт у Ліцеї № 183 «Фортуна» Дніпровського району м. Києва; 09.10.2024 позивачем було передано відповідачу частину обладнання та матеріалів для їх використання під час проведення електромонтажних робіт у Гімназії № 258 Дніпровського району м. Києва.
Так, судом встановлено, що матеріали справи містять докази лише часткової передачі замовником обладнання та матеріалів для їх використання під час проведення електромонтажних робіт у Спеціалізованій школі № 129 Дніпровського району м. Києва, у Ліцеї № 183 «Фортуна» Дніпровського району м. Києва та у Гімназії № 258 Дніпровського району м. Києва.
Отже, є підстави вважати, що ненадання позивачем обладнання та матеріалів в повному обсязі призвело до неможливості подальшого виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору.
Відповідно до п. 3 специфікації (додатку № 1 до договору № 0909/24 від 09.09.2024) визначено, що замовник оплачує виконавцю в порядку передплати 35 716,05 грн з ПДВ, протягом 1 робочого дня з дати приймання виконавцем від замовника обладнання та матеріалів.
Відповідно до п. 3 специфікації (додатку № 2 до договору № 0909/24 від 09.09.2024) визначено, що замовник оплачує виконавцю в порядку передплати 57 226,92 грн з ПДВ, протягом 1 робочого дня з дати приймання виконавцем від замовника обладнання та матеріалів.
Відповідно до п. 3 специфікації (додатку № 3 до договору № 0909/24 від 09.09.2024 р.) визначено, що замовник оплачує виконавцю в порядку передплати 64 025,85 грн з ПДВ, протягом 1 робочого дня з дати приймання виконавцем від замовника обладнання та матеріалів.
Тобто, пунктами 3 вказаних специфікацій передбачено, що ТОВ «Українські інформсистеми» зобов'язувалося оплатити ТОВ «АНВІ ТЕХНОЛОДЖІ» кошти в якості передоплати в загальній сумі 156 968,82 грн (35 716,05 грн + 57 226,92 грн + 64 025,85 грн) протягом 1 робочого дня з дати приймання виконавцем від замовника обладнання та матеріалів, тобто, не пізніше 10 жовтня 2024 року.
Однак, в порушення п. 4.4 договору та п. 3 специфікацій, позивачем 22.10.2024 було перераховано на рахунок відповідача тільки частину передоплати в сумі 90 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1449 від 22.10.2024 року.
Водночас, у період з жовтня по грудень 2024 року, відповідачем були проведені електромонтажні роботи, в ході яких було змонтоване обладнання та матеріали.
Відповідно до п. 5.5. договору визначено, що факт надання послуг оформляється сторонами шляхом підписання сторонами актів надання послуг. В актах надання послуг вказується фактичний обсяг наданих послуг та їх вартість.
Судом встановлено, що за наслідками проведення зазначених робіт, відповідачем були складені:
- акт наданих послуг № 15 від 02.12.2024, з якого вбачається, що ТОВ "АНВІ ТЕХНОЛОДЖІ" були проведені роботи у Спеціалізованій школі № 129 Дніпровського району м. Києва в сумі 7 620,00 грн;
- акт наданих послуг № 16 від 02.12.2024, з якого вбачається, що ТОВ "АНВІ ТЕХНОЛОДЖІ" були проведені роботи у Ліцеї № 183 «Фортуна» Дніпровського району м. Києва в сумі 15 120,00 грн;
- акт наданих послуг № 17 від 02.12.2024, згідно якого вбачається, що ТОВ "АНВІ ТЕХНОЛОДЖІ" були проведені роботи у Гімназії № 258 Дніпровського району м. Києва в сумі 15 702,00 грн.
Отже, вказаними актами наданих послуг підтверджено факт надання відповідачем послуг по виконанню електромонтажних робіт на загальну суму 38 442,00 грн (7 620,00 грн +15 120,00 грн + 15 702,00 грн).
Також судом встановлено та не заперечується позивачем, що 02.12.2024 відповідачем оригінали зазначених актів наданих послуг у 2-х примірниках було направлено на адресу ТОВ «Українські інформсистеми» для їх підписання уповноваженими особами зі сторони замовника.
Згідно з п. 4.3 договору передбачено, що виконавець направляє замовнику акт наданих послуг. Замовник протягом 5 (п'яти) робочих днів підписує акт наданих послуг або направляє виконавцю мотивовану відмову від підписання. Якщо протягом вказаного терміну акти наданих послуг не будуть підписані, чи виконавцем не буде одержано мотивованої відмови, то акти наданих послуг вважаються підписаними, а послуги - надані належним чином і у повному обсязі без будь-яких зауважень та претензій з боку замовника.
Водночас акти наданих послуг № 15, № 16, № 17 від 02.12.2024 позивачем підписані не були, а також не було направлено виконавцю і мотивовану відмову від їх підписання.
Вказане свідчить про те, що Акти наданих послуг № 15, № 16, № 17 від 02.12.2024, відповідно до п. 4.3 договору вважаються підписаними, а послуги - надані належним чином і у повному обсязі.
Більше того, судом встановлено, що 02.12.2024 та в подальшому 27.12.2024 і 14.02.2025 відповідачем направлялися на адресу позивача листи, в яких пропонувалося підписати акти наданих послуг № 15, № 16, № 17 від 02.12.2024, а також повідомлялося про те, що роботи на 3-х об'єктах призупинені у зв'язку з тим, що позивач не оплатив в повному обсязі першу передоплату, визначену п. 3 специфікацій.
Передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/7446/18.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив'язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов'язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь- якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.
Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема, непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що у випадку відмови замовника від підписання актів виконаних робіт (наданих послуг), такі роботи (послуги) вважаються виконаними виконавцем, якщо:
- замовник не надав виконавцю обґрунтованої вмотивованої відмови про причини неприйняття робіт (послуг);
- відбулося реальне виконання робіт (послуг) за договором.
Як встановлено судом вище, за наслідками виконання відповідачем електромонтажних робіт на 3-х об'єктах, були складені акти наданих послуг № 15, № 16, № 17 від 02.12.2024 р., які були надіслані замовнику - ТОВ «Українські інформсистеми» для їх підписання.
Однак, замовником вказані акти наданих послуг підписані не були та не було надано виконавцю обґрунтованої вмотивованої відмови про причини неприйняття робіт (послуг).
Факт реального виконання відповідачем робіт (послуг) за договором № 0909/24 від 09.09.2024 підтверджується відсутністю будь-яких претензій позивача до відповідача повернути обладнання та матеріали, які були надані позивачем 04.10.2024 та 09.10.2024 згідно з переліком і які були використані відповідачем в ході виконання електромонтажних робіт.
Крім того, у позовній заяві позивач стверджує, що відповідачем порушено договірні зобов'язання, а саме не виконано електромонтажні роботи.
При цьому, п.п. 6.2.2 п. 6.2 договору передбачено, що замовник має право достроково розірвати цей договір у разі невиконання виконавцем зобов'язань за договором, письмово повідомивши про це виконавця не пізніше ніж за 20-ть календарних днів до визначеної дати розірвання договору.
Однак, на сьогоднішній день, даний договір є чинним і у відповідності до п. 9.1 діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності та враховуючи, що належних, допустимих та достовірних доказів у відповідності до вищезазначених вимог чинного законодавства, на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог щодо стягнення грошових коштів, позивачем суду не надано, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вимоги про стягнення 8 018,83 грн інфляційних втрат та 12 932,83 грн пені є похідними від вимог про стягнення 90 000,00 грн основного боргу за договором № 0909/24 від 09.09.2024, недоведеність яких встановлено судом, з огляду на що так само задоволенню не підлягають.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У позові відмовити повністю.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські інформсистеми" (04112, м. Київ, вул. О.Теліги, буд. 4; ідентифікаційний код 41076495)
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АНВІ ТЕХНОЛОДЖІ" (03189, м. Київ, вул. Академіка Вільямса, 8-Є, ідентифікаційний код 43497142)
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 06.08.2025
Суддя І.О. Андреїшина