вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
16 липня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/562/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., за участю секретаря судового засідання Меліки І.В.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження справу
за позовом Департаменту з питань цивільного захисту Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП", с.Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області
про стягнення 3 443 415,30 грн
Представники сторін не з'явились
Департамент з питань цивільного захисту Львівської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" про стягнення заборгованості за договорами №СКЗ-00425 від 09.04.2024, СКЗ-00681Д від 01.11.2024 та № СКЗ-00682Д від 01.11.2024 в загальній сумі 3 443 415,30 грн, обґрунтовуючи позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договорів в частині поставки оплаченого товару.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/562/25 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д. Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2025.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.05.2025 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи №907/562/25 здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання на 18.06.2025 о 10:00 год. та встановити учасникам справи строк для подання до суду заяв по суті справ.
Згідно з частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Судом встановлено, що ухвала суду від 21.05.2025 про відкриття провадження у справі була направлена відповідачу до його електронного кабінету, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та така отримана 22.05.2025.
Відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом.
Згідно з частиною 2 статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 ГПК України України).
Згідно з частиною 9 статті 165 ГПК України, яка кореспондується з частиною 2 статті 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України та частини 2 статті 178 ГПК України.
17.06.2025 за вх.№ 02.3.1-02/5685/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла заява позивача про проведення судових засідань за відсутності представника позивача, мотивована неможливістю представника бути присутнім в таких, та відповідно до якої позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
За результатами підготовчого засідання 18.06.2025 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 907/562/25, призначено справу до судового розгляду по суті на 16.07.2025 о 10:30 год.
В судове засідання 16.07.2025 представники сторін не з'явились.
Суд, в порядку частини 4 статті 240 ГПК України, ухвалив рішення без його проголошення.
Відповідно до протоколу щодо прийняття рішення уповноваженою особою про намір укласти договір вирішено визначити переможцем процедури закупівлі згідно з предметом закупівлі ДК 021:2015:09130000-9: Нафта і дистиляти (Бензин А-95 та Дизельне паливо) учасника відкритих торгів Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" та повідомлено останньому про намір укласти договір.
09.04.2024 між Департаментом з питань цивільного захисту Львівської обласної державної адміністрації (далі також - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" (далі також - постачальник) укладено договір № СК3-00425, відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар, згідно ДК 021:2015:09130000-9: Нафта і дистиляти (Бензин А-95 та Дизельне паливо), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його вартість на умовах, викладених в розділі 3 даного договору. Найменування та ціна товару, що поставляється, вказуються у специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору, а в разі їх відсутності - в накладних, що мають силу специфікації до договору (пункт 1.2 договору).
Відповідно до пункту 2.2 термін дії паливних карток на Бензин А-95 та Дизельне паливо повинен бути безстроковим.
Загальна сума цього договору складається з загальної вартості товару відповідно до наданих видаткових накладних 3 420 060,00 грн з ПДВ, в тому числі 20 400,00 грн з ПДВ з державного бюджету та 3 399 660,00 грн з ПДВ з місцевого бюджету.
Ціна за 1 літр Бензин-А95 складає 51,00 грн, за 1 літр Дизельного пального - 51,00 грн. Обсяги закупівель товару можуть бути зменшені залежно від фінансових можливостей покупця (розділ 3 договору).
Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору сторонами погоджено термін поставки товару до 31.12.2024, місце отримання товару - АЗС постачальник.
Після погодження сторонами асортименту, кількості та ціни товару (партії товару) постачальник надає за видатковою накладною покупцю талони/скетч-карти, смарт-карти на пальне встановленої форми відповідного номіналу (далі у тексті - картки на пальне або картки). Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної на товар (пункт 4.3 договору).
Згідно з пунктом 4.4 договору картка на пальне є товаро-розпорядчим документом на товар, на підставі якого здійснюється відпуск товару на АЗС. Картка на пальне не є розрахунковим чи платіжним засобом. Для отримання товару (пального на АЗС) покупець пред'являє оператору АЗС картку на пальне. Оператор АЗС здійснює відповідну ідентифікацію картки на пальне і, на підставі цього, здійснює відпуск товару відповідної марки та кількості. При відпуску товару, картка на пальне залишається у оператора, що є підтвердженням факту отримання покупцем товару відповідного асортименту та кількості.
Термін дії талонів/скетч-карток, смарт-карток є безстроковим (пункт 4.6 договору).
Розрахунки за цим договором проводяться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що зазначений у договорі. Розрахунки за поставлений товар здійснюються по безготівковому перерахунку протягом 30 днів з моменту отримання покупцем товару та належно оформлених товаросупровідних документів (накладної, рахунка-фактури тощо). У разі затримання (відсутності) бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 14 банківських днів з дати отримання покупцем бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок (пункти 5.1, 5.2 договору).
Відповідно до специфікації, що є додатком № 1 до договору, сторони погодили обсяг замовленого товару: бензину А-95 - 33 330 л вартістю 51,00 грн/л (з ПДВ) та дизельного палива - 33 730 л вартістю 51,00 грн/л (з ПДВ).
На виконання умов договору постачальником виставлено рахунки-фактури покупцю № 0003/0000609 від 11.04.2024 на суму 3 399 660,00 грн, № 0003/0000656 від 17.04.2024 на суму 2 295,00 грн, № 0003/0000804 від 14.05.2024 на суму 2 550,00 грн, № 0003/0000925 від 04.06.2024 на суму 2 040,00 грн, № 0003/0001024 від 19.06.2024 на суму 9 435,00 грн, №0003/0001159 від 16.07.2024 на суму 4 080,00 грн, які в свою чергу оплачені покупцем, на підтвердження чого матеріали справи місять платіжні інструкції № 260 від 12.04.2024, № 267 від 17.04.2024, № 351 від 14.05.2024, № 437 від 04.06.2024, № 491 від 19.06.2024, № 559 від 16.07.2024 на відповідні суми.
В подальшому, між сторонами було укладено ще два аналогічні за своїми умовами договори поставки № СКЗ-00681Б та № СКЗ-00682Д від 01.11.2024, предметом поставки яких є Бензин А-95 (для генераторів) та Дизельне паливо відповідно (пункт 1.2 договорів).
Відповідно до пункту 3.1 договорів, їх загальна сума становить 11 957,70 грн та 18 521,10 грн відповідно.
Відповідно до пункту 2.1 договорів товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.
Умови оплати передбачені розділом 4 договорів, зокрема, оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладної на товар. Ціна одного літру товару вказується в рахунку-фактурі та накладній і дійсна протягом дня виписки (пункт 4.1).
При ненадходженні оплати у термін, вказаний у пункті 4.1 договору, постачальник здійснює поставку товару за цінами, які діють в день зарахування коштів за товар на розрахунковий рахунок постачальника з наступним переоформленням відповідної видаткової накладної. У разі відмови покупця отримати товар за новими цінами, постачальник повертає отримані кошти на розрахунковий рахунок покупця, а договір з такої дати вважається розірваним.
Порядок поставки товару узгоджений сторонами у розділі 5 договорів, а саме строк поставки - до закінчення терміну дії довірчого документа (скретч-картки), місце поставки - АЗС постачальника, умови постачання - самовивезення.
Скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці.
На виконання умов договору поставки № СКЗ-00681Б від 01.11.2024, постачальником виставлено рахунок-фактуру № 0003/0001635 від 01.11.2024 на суму 11 957,70 грн, який оплачений у строк, передбачений договором, що підтверджується платіжною інструкцією №901 від 01.11.2024 на відповідну суму.
На виконання умов договору поставки № СКЗ-00682Д від 01.11.2024, постачальником виставлено рахунок-фактуру № 0003/0001636 від 01.11.2024 на суму 18 521,10 грн, який оплачений у строк, передбачений договором, що підтверджується платіжною інструкцією №902 від 01.11.2024 на відповідну суму.
За доводами позивача, відповідачем не здійснено поставки товару за договорами №СК3-00425 від 09.04.2024 та № СКЗ-00681Б від 01.11.2024 взагалі, за договором № СКЗ-00682Д від 01.11.2024 - поставку здійснено частково в кількості 150 літрів дизельного пального на суму 7 123,50 грн (150 літрів х 47,49 грн).
Отже, за твердженням позивача, сума вартості непоставленого відповідачем товару за укладеними між сторонами договорами складає 3 443 415,30 грн.
Проте, як вбачається з претензії № 1 (вих.№ 43/04/01 від 17.03.2025), надісланої на адресу відповідача, позивачем визнано часткову поставку товару бензину А-95 в кількості 10 000 л та дизельного палива в кількості 17 405 л по договору № СКЗ-00425 від 09.04.2024 та заявлено вимогу про повернення 2 022 405,00 грн вартості непоставленого товару, що в свою чергу суперечить доводам позовної заяви щодо неотримання оплаченого товару по вказаному договору в повному обсязі.
Також, позивач звертався до відповідача з претензіями № 02 (вих.№ 44/04/01 від 17.03.2025) та № 08 (вих.№ 42/04/01 від 17.03.2025), надісланими на адресу відповідача, щодо повернення суми оплаченого товару у зв'язку з його непоставкою за договорами №СКЗ-00681Б та № СКЗ-00682Д від 01.11.2024.
Однак, вказані претензії залишені відповідачем без відповіді та виконання, що і стало підставою для звернення Департаменту з питань цивільного захисту Львівської обласної державної адміністрації з даним позовом до суду.
За положеннями частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в статтях 509, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір № СКЗ-00425 від 09.04.2024 є змішаним правочином з елементами договорів поставки та зберігання, укладеним в письмовій формі.
В силу статті 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Порядок та строки оплати товару у відносинах поставки врегульовано загальними норми статей 692 та 693 ЦК України.
Так, відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За умовами статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
За встановленими у справі обставинами відповідачем, як постачальником за договором № СКЗ-00425 від 09.04.2024 передано, а позивачем, як покупцем прийнято у власність визначений умовами договору товар (дизельне паливо та бензин А-95) в асортименті, кількості та за ціною, що визначені договорі та специфікації (додаток № 1 до договору) на загальну суму 3 420 060,00 грн.
Аналіз умов договору щодо необхідності проведення розрахунків за поставлений товар протягом 30 днів з моменту його отримання покупцем у власність та належно оформлених товаросупровідних документів (накладної, рахунка-фактури тощо) свідчить про виконання відповідачем свого обов'язку саме з поставки товару, оскільки такий оплачений позивачем в повному обсязі.
Таким чином, суд констатує, що зобов'язання між сторонами договору в частині обов'язку відповідача передати у власність позивача визначений договором товар припинилося відповідно до статті 599 ЦК України його виконанням, проведеним належним чином, відповідно до умов укладеного сторонами договору, а відтак, невідповідними є аргументи позивача про стягнення спірної за цим договором суми як попередньої оплати за пальне.
Однак, згідно із частиною 1 статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) викладено правову позицію щодо застосування принципу "суд знає закон" згідно з якою зазначено, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов'язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї.
При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).
Велика Палата Верховного Суду у зазначених вище судових рішеннях зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Відповідно до частини 1 статті 667 ЦК України якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару, продавець зобов'язаний до передання зберігати товар, не допускаючи його погіршення.
Таким чином, з урахуванням положення абзацу 2 пункту 4.3 договору № СК3-00425 від 09.04.2024 з моменту отримання покупцем товару у власність від постачальника, зобов'язання між сторонами трансформувалися у правовідносини зі зберігання товару, який вважається переданим на зберігання постачальнику з моменту оплати належним чином оформлених рахунків-фактур.
З урахуванням наведеного, до застосування у спірних правовідносинах підлягають приписи Глави 66 ЦК України, якими врегульовано правовідносини зі зберігання майна та правові наслідки неповернення майна зі зберігання поклажодавцю.
Як визначено у частині 3 статті 294 ГК України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. При цьому, в силу частини 1 такої статті, товарним складом визнається організація, що здійснює зберігання товарів та надає пов'язані із зберіганням послуги на засадах підприємницької діяльності.
В порядку частини 4 статті 294 ГК України до регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення ЦК України.
Згідно з частиною 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до частини 1 статті 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Частиною 2 цієї статті визначено, що якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення
Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (стаття 948 ЦК України); зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (частина 1 статті 942 ЦК України).
Частиною 1 статті 949 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (частина 1 статті 953 ЦК України).
За змістом приписів пункту 1 частини 1 статті 951 ЦК України у разі втрати (нестачі) речі завдані поклажодавцеві збитки відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.
Суд враховує, що для відшкодування збитків підлягають доведенню такі елементи:
1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку дію/бездіяльність, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
4. Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
При цьому, визначальним для вирішення спору у справі, що розглядається, є встановлення всієї сукупності елементів складу цивільного правопорушення.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 ЦК України).
При цьому, приписи частини 7 статті 193 ГК України та статті 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що відповідач на виконання умов укладеного між сторонами договору № СК3-00425 та відповідно до повної оплати рахунків-фактур № 0003/0000609 від 11.04.2024 на суму 3 399 660,00 грн, № 0003/0000656 від 17.04.2024 на суму 2 295,00 грн, №0003/0000804 від 14.05.2024 на суму 2 550,00 грн, № 0003/0000925 від 04.06.2024 на суму 2 040,00 грн, № 0003/0001024 від 19.06.2024 на суму 9 435,00 грн, № 0003/0001159 від 16.07.2024 на суму 4 080,00 грн, отримав на зберігання товар (бензин А-95 та дизельне паливо) на загальну суму 3 420 060,00 грн, з яких покупцю було частково повернуто товар бензин А-95 в кількості 10 000 л та дизельне паливо в кількості 17 405 л на загальну суму 1 397 655 грн. Отже вартість неповернутого із зберігання товару складає 2 022 405,00 грн.
Доказів повернення оплаченого покупцем товару по договору № СКЗ-00425 в повному обсязі матеріали справи не містять, відтак суд доходить висновку про порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повернення зі зберігання позивачу у встановленому в законі та визначеному у договорі порядку (на підставі та в обмін на облікові картки-талони, видані відповідачем позивачу, які є товарно-розпорядчим документом на товар).
За таких обставин, враховуючи ненадання відповідачем доказів наявності у останнього належного позивачу товару та/або настання обставин, що об'єктивно унеможливлювали б своєчасне виконання обов'язку постачальника повернути покупцю із зберігання товар, сума 2 022 405,00 грн підлягає до відшкодування позивачу, як сума понесених ним збитків.
Заявлена позивачем до стягнення сума 1 397 655,00 грн збитків за договором № СКЗ-00425 від 09.04.2024 не підлягає задоволенню, як непідтверджена та необґрунтовано заявлена.
Надаючи оцінку правовідносинам, які склались між сторонами на підставі укладених між ними договорів поставки № СКЗ-00681Б та № СКЗ-00682Д від 01.11.2024, суд зазначає, що такі містять відмінні від договору № СКЗ-00425 від 09.04.2024 умови щодо набуття права власності на товар, який пов'язаний безпосередньо з моментом фактичного отримання товару на АЗС постачальника, у зв'язку з чим до вказаних правовідносин застосовуються положення статті 693 ЦК України.
Так відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 ЦК України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року в справі № 918/631/19.
Аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 918/631/19).
Згідно з приписами статей 74, 76 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Матеріали справи не містять доказів передання відповідачем позивачу товару (бензину А-95 та дизельного палива) в обсязі, який був оплачений, позивачем зазначено лише про часткову поставку дизельного палива в кількості 150 л на суму 7 123,50 грн.
Відповідач проти позову не заперечив, доказів виконання зобов'язання за договорами поставки № СКЗ-00681Б та № СКЗ-00682Д від 01.11.2024 щодо передачі позивачу товару в повному обсязі або повернення суми 23 355,30 грн не надав, а відтак позовна вимога про стягнення зазначеної суми як попередньої оплати визнається судом обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.
Резюмуючи викладене, суд зазначає про доведеність понесення позивачем збитків в сумі 2 022 405,00 грн за договором № СКЗ-00425 від 09.04.2024 та порушення відповідачем зобов'язань з поставки товару на суму 23 355,30 грн попередньої оплати за договорами поставки № СКЗ-00681Б та № СКЗ-00682Д від 01.11.2024.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення.
Розподіл судових витрат.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, від суми, яка мала бути сплачена позивачем при зверненні до суду з даним позовом в електронній формі.
При цьому судом враховуються положення частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" щодо застосування коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною 2 цієї статті, в електронній формі.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" (89421, Закарпатська обл., Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Молодіжна, буд. 9, код ЄДРПОУ 44858321) на користь Департаменту з питань цивільного захисту Львівської обласної державної адміністрації (79039, Львівська обл., м. Львів, вул. Шевченка, буд. 90, код ЄДРПОУ 14372975) 2 045 760,30 грн (два мільйона сорок п'ять тисяч сімсот шістдесят гривень 30 коп.), з яких 2 022 405,00 грн (два мільйона двадцять дві тисячі чотириста п'ять гривень 00 коп.) збитків та 23 355,30 грн (двадцять три тисячі триста п'ятдесят п'ять гривень 30 коп.) попередньої оплати, а також 24 549,12 грн (двадцять чотири тисячі п'ятсот сорок дев'ять гривень 12 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.
3. В решті позову - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтею 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 06.08.2025.
Суддя Д.Є. Мірошниченко