вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
06.08.2025м. ДніпроСправа № 904/2809/25
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,
представників учасників справи:
від позивача: Засядьвовк А.І.;
від відповідача: представник не з'явився;
розглянувши матеріали справи №904/2809/24
за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "УКРІНТЕРЕНЕРГО"
до Державного міжрегіонального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас"
про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "УКРІНТЕРЕНЕРГО" (далі - позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою від 29.05.2025 за вих. №б/н до Державного міжрегіонального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" (далі - відповідач) про стягнення 42.909.419,91 грн, з яких: 27.911.754,99 грн основної заборгованості, 7.276.776,06 грн пені, 3.939.033,98 грн п'ятнадцяти процентів річних, 3.781.854,88 грн інфляційних втрат.
Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/2809/25 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2025.
Ухвалою від 30.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Повідомлено учасників справи, що підготовче засідання відбудеться 25.06.2025.
Через підсистему "Електронний суд" 13.06.2025 від відповідача надійшов відзив, у якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягненні пені у розмірі 7.276.776,06 грн; відстрочити виконання рішення суду у справі №904/2809/25 строком на шість календарних місяців з дня набрання рішенням законної сили та розстрочити виконання рішення суду у справі №904/2809/25 строком на шість календарних місяців шляхом сплати щомісячних платежів у наступному розмірі: 5 (п'ять) місяців по 5.938.774,00 грн та останній місяць - 5.938.773,85 грн.
Через підсистему "Електронний суд" 17.06.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.
Через підсистему "Електронний суд" 23.06.2025 від відповідача надійшла заява, у якій останній просить продовжити йому процесуальний строк для подання заперечення на відповідь на відзив та відкласти підготовче засідання.
Ухвалою від 25.06.2025 продовжено строк підготовчого провадження. Клопотання відповідача від 23.06.2025 за вих. №б/н про продовження процесуального строку для подачі заперечень на відповідь на відзив задоволено. Продовжено відповідачу строк для подачі заперечення на відповідь на відзив до 30.06.2025. Відкласти підготовче засідання у справі до 09.07.2025.
Через підсистему "Електронний суд" 27.06.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останні просить відмовити Державному підприємству зовнішньоекономічної діяльності "УКРІНТЕРЕНЕРГО" у задоволенні позовних вимог в частині стягненні пені у розмірі 7.276.776,06 грн. Відстрочити виконання рішення суду у справі №904/2809/25 строком на шість календарних місяців з дня набрання рішенням законної сили. Розстрочити виконання рішення суду у справі №904/2809/25 строком на шість календарних місяців шляхом сплати щомісячних платежів у наступному розмірі: 5 (п'ять) місяців по 5.938.774,00 грн та останній місяць - 5.938.773,85 грн.
У судовому засіданні 09.07.2025 протокольною ухвалою було оголошено перерву у судовому розгляді до 23.07.2025.
Ухвалою від 09.07.2025 повідомлено відповідача про те, що наступне засідання у справі відбудеться 23.07.2025.
Ухвалою від 23.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.08.2025.
У судовому засіданні 06.08.2025 представник позивача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.
Згідно зі ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та зважаючи на процесуальні строки розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності вказаних представників.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. А тому, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" та договорів про реструктуризацію заборгованості № 03564045/2024/02/20 від 20.02.2024 та №44/2-60 від 28.05.2024 в частині своєчасного та повного розрахунку за поставлену електричну енергію за період лютого 2023 року та березня 2023 року, а тому з відповідача підлягають стягненню сума заборгованості і нараховані на неї пеня, проценти річні та інфляційні втрати.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач у відзиві підтвердив, що між сторонами було укладено два договори реструктуризації заборгованості № 03564045/2024/02/20 від 20.02.2024 на суму 16.018.922,76 грн та № 44/2-60 від 28.05.2024 на суму 16.693.441,47 грн. В межах виконання зобов'язань відповідачем частково сплачено інфляційні втрати, 15% річних та пеню на загальну суму понад 4,8 млн грн.
Однак, внаслідок повномасштабної збройної агресії рф підприємство зазнало значних збитків, що підтверджується фінансовою звітністю. Так, у 2022- 2024 роках збитки склали понад 311 млн грн, у I кварталі 2025 - понад 43 млн грн. З огляду на воєнний стан підприємство втратило значну частину споживачів, особливо в прифронтових районів, де пошкоджено та зруйновано інфраструктуру. ДМП ВКГ «ДЗД» є підприємством критичної інфраструктури, яке забезпечує централізоване водопостачання населенню, медичним установам, підприємствам оборонного комплексу та іншим об'єктам. Його діяльність напряму залежить від оплат споживачів, проте дебіторська заборгованість на сьогодні складає понад 132 млн грн, а діючі тарифи не покривають фактичну собівартість послуг.
Підприємство не ухиляється від виконання зобов'язань, однак через об'єктивні причини не має можливості погасити заборгованість у повному обсязі в строки, визначені договорами. Саме тому було запропоновано реструктуризацію заборгованості з урахуванням реального фінансового стану.
З огляду на викладене, відповідач просить суд врахувати дію форс-мажорних обставин, підтверджених, як загальними умовами договору, так і нормами статті 617 ЦК України, що передбачає звільнення від відповідальності у разі наявності непереборної сили. Посилається також на судову практику ЄСПЛ та Верховного Суду, згідно з якою не є порушенням права на судовий захист надання розстрочки або відстрочки виконання рішення, якщо негайне стягнення може призвести до непропорційного втручання в права боржника.
Підприємство діє добросовісно, намагається виконувати зобов'язання в межах наявних можливостей та продовжувати безперебійну роботу в умовах війни.
Враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд надати відстрочку або розстрочку виконання судового рішення відповідно до статей 239, 331 ГПК України.
Разом з тим, відповідач зазначає, що позивач нарахував пеню за кожен день прострочення платежів за договорами реструктуризації до 26.05.2025. Однак, згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, якщо інше не передбачено законом або договором, пеня може нараховуватися лише протягом 6 місяців з дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Верховний Суд у постанові від 16.12.2021 у справі №925/1386/19, а також у численних інших рішеннях (№910/15492/17, №903/962/17 тощо) дійшов висновку, що формулювання в договорі "за кожен день прострочення" лише визначає порядок нарахування пені, але не встановлює строк її нарахування, який, якщо не конкретизований, не може перевищувати 6 місяців. У розглядуваних договорах реструктуризації такого строку або події (наприклад, "до дати фактичної сплати") не передбачено.
Крім того, відповідно до пп. 14 п. 1 постанови НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 (зі змінами), на період дії воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення нарахування та стягнення штрафних санкцій у сфері електроенергії зупиняється. Ця вимога є обов'язковою для всіх учасників ринку електричної енергії, згідно із законом «Про ринок електричної енергії».
Воєнний стан в Україні, введений 24.02.2022, продовжено до 07.08.2025, отже, вказані обмеження діють на момент нарахування пені. Верховний Суд у постанові від 19.04.2024 у справі №911/1359/11 підтвердив, що рішення НКРЕКП не суперечать нормам ЦКУ і ГКУ та мають пріоритет у сфері енергетики.
Отже, на думку відповідача, пеня у сумі 7.276.776,06 грн, нарахована позивачем за період понад 6 місяців та в умовах дії воєнного стану, є безпідставною.
Стислий виклад позиції позивача на відзив відповідача
Позивач зазначає, що відповідачем у цій справі зазначено, що його діяльність має загальнодержавне, соціальне значення, носить безперервний характер, а також, що існували форс-мажорні обставини, які унеможливлювали вчасне виконання зобов'язань з оплати поставленої електричної енергії. Проте, на переконання позивача, такі аргументи є безпідставними та не підтверджуються жодними належними доказами.
Згідно з умовами укладеного договору, ДПЗД «Укрінтеренерго» як постачальник «останньої надії» здійснював постачання електричної енергії відповідачу в період лютого 2023 року та березня 2023 року. Факт поставки підтверджується актами приймання-передачі електричної енергії, підписаними сторонами без зауважень, що свідчить про відсутність спору щодо обсягів та якості наданої послуги.
Так, позивачем за період перебування на постачанні в постачальника «останньої надії спожито та не оплачено електричної енергії на загальну суму 261.700.994,68 грн. Відповідач прийняв товар (електричну енергію), фактично спожив його, однак належним чином не виконав свого основного зобов'язання - оплати поставленого ресурсу. Таким чином, його дії суперечать принципам належного виконання зобов'язань, визначеним ст. 526 Цивільного кодексу України.
Щодо посилань на форс-мажор, то відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України та положень договору саме на боржника покладається обов'язок доведення існування обставин непереборної сили, які унеможливлювали виконання зобов'язання. Як вказує усталена судова практика, форс-мажорні обставини повинні бути не лише об'єктивними та надзвичайними, а й підтвердженими документально - сертифікатом Торгово-промислової палати України або іншим компетентним органом.
Щодо доводів про важливість функцій відповідача, зокрема статусу як об'єкта критичної інфраструктури, необхідно зазначити, що така обставина жодним чином не звільняє його від обов'язку сплатити за спожиту електричну енергію. Навпаки, забезпечення енергетичної стабільності таких підприємств є прямим завданням постачальника «останньої надії», який виконує функцію гарантування безперервності електропостачання навіть в умовах відсутності у споживача комерційного постачальника.
Функціонування ДПЗД «Укрінтеренерго» як постачальника «останньої надії» ґрунтується на публічному інтересі - не допустити припинення електропостачання важливим підприємствам та установам у кризових умовах. При цьому, такий постачальник зобов'язаний забезпечити виконання договору постачання, навіть якщо споживач визнаний дефолтним або має ускладнення у розрахунках. Натомість, саме споживач - у тому числі критичної інфраструктури - зобов'язаний розраховуватись за отриману енергію у встановлені строки, аби забезпечити стабільність системи.
Крім того, Постановою КМУ № 483 від 05.06.2019 передбачено, що постачання здійснюється протягом обмеженого періоду (до 90 днів), з метою забезпечення енергетичної безпеки та уникнення перебоїв. У такому випадку законодавець не передбачає звільнення від оплати або можливості перекладення тягаря фінансових витрат на державу чи на самого постачальника.
На думку позивача, доводи відповідача не спростовують належно встановленого факту постачання електричної енергії, не підтверджують наявності обставин непереборної сили, а посилання на соціальну значущість діяльності підприємства не мають правового значення у контексті виконання грошових зобов'язань. Відтак, відсутні будь-які правові підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання своїх обов'язків перед позивачем.
Разом з тим, відповідач зазначає, що пункт 6.1 договорів реструктуризації не встановлює строк нарахування штрафних санкцій, відмінний від шести місяців, передбачених ч.6 ст.232 ЦК України. Тому пеня понад шість місяців не може нараховуватися. Посилається також на постанову НКРЕКП №332, що на час воєнного стану та 30 днів після нього зупиняє нарахування штрафів за договорами, укладеними відповідно до Закону «Про ринок електроенергії».
Позивач наголошує, що пункти 6.1 та 6.2 договорів передбачають пеню, інфляційні втрати та 15% річних за кожен день прострочення, враховуючи день фактичної оплати, тобто до повного погашення заборгованості. Договори реструктуризації не належать до договорів за Законом України «Про ринок електроенергії», тому дія постанови №332 на них не поширюється.
Стислий виклад позиції відповідач на відповідь на відзив
Відповідач зазначає, що виконав умови договорів частково.
Позивач нарахував пеню за період прострочення понад шість місяців, що перевищує строк, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, де передбачено, що нарахування пені припиняється через 6 місяців після дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Пункт 6.1 договорів не містить чіткої вказівки на строк, який відрізняється від законного, та не передбачає початку нарахування «до дати фактичної оплати». Тому умова «за кожен день прострочення» - це порядок нарахування, а не інший строк для пені.
Водночас, відповідно до Закону № 2102-IX та продовження воєнного стану до 07.08.2025, регулятор затверджує типові договори, а договір про постачання електроенергії «останньої надії» містить умови реструктуризації та пені.
Пункти договору передбачають пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, починаючи з дня після закінчення строку оплати або з 21-го дня після розрахункового періоду у разі відсутності підтвердження вручення рахунку.
Договори реструктуризації є частиною договору постачання електроенергії «останньої надії» та укладені на підставі Правил роздрібного ринку, затверджених НКРЕКП.
Отже, на думку відповідача, пеня нарахована позивачем безпідставна за період, що припадає на воєнний стан, у сумі понад 7 млн грн.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору, надання послуг; строк оплати; наявності/відсутності заборгованості; правомірності нарахування 15 процентів річних, пені та інфляційних втрат.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №1023-р від 12.12.2018 (із змінами) Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" визначено постачальником "останньої надії" на період з 01.01.2019 до 31.12.2024. Територією провадження діяльності зазначеного підприємства визначено територію України, крім території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
Суд встановив, що між позивачем (далі - позивач, постачальник) та відповідачем (далі - відповідач, споживач) був укладений договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (далі - договір).
Цей договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (далі - договір) є публічним договором приєднання споживача (далі - споживач) до цього договору і регулює порядок та умови продовження постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (далі - постачальник) споживачу, у разі, якщо обраний споживачем електропостачальник неспроможний постачати електричну енергію, до моменту обрання споживачем нового електропостачальника або до припинення постачання у передбачених чинним законодавством чи цим договором випадках. Цей договір укладається сторонами, керуючись статтями 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до цього договору на умовах визначених Законом України "Про ринок електричної енергії", Правилами роздрібного ринку електричної енергії та Комерційної пропозиції, що є Додатком 1 до цього договору (п. 1.1. договору).
Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року № 312 (далі - ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів України (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 2.1 договору за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція).
Відповідно до п. 2.2 договору обов'язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором системи договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії. Побутовий споживач використовує електричну енергію виключно на власні побутові потреби, у тому числі для освітлення, живлення електроприладів тощо, що не включає професійну та комерційну діяльність.
У відповідності з п. 5.1 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої регулятором, згідно з комерційною пропозицією з постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", яка є додатком до цього договору (далі- комерційна пропозиція).
Спосіб визначення ціни (тарифу) за електричну енергію зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об'єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни за електричну енергію (п. 5.2. договору).
Цей договір набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 діб (п. 13.1 договору).
Відповідно пункту 4.5 розділу 4 комерційної пропозиції № 6 від 09.06.2023, що є невід'ємним додатком до договору, встановлено, що оплата за фактично спожиту у розрахунковому періоді електричну енергію (остаточний розрахунок) здійснюється споживачем в строк до 20-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, незалежно від отримання рахунку від постачальника.
Вартість фактично спожитої в розрахунковому періоді електричної енергії визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період.
Відповідно до положень п. 4.6 розділу 4 комерційної пропозиції постачальник надсилає споживачу рахунок за фактично спожиту у розрахунковому періоді електричну енергію до 14-го числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим.
У разі неотримання споживачем рахунку від постачальника, споживач самостійно визначає суму, яка підлягає оплаті, шляхом множення обсягу фактично спожитої електричної енергії у розрахунковому періоді на ціну, яка діяла у відповідному розрахунковому періоді. В разі здійснення споживачем оплати за розрахунковий період, сума, яка підлягає оплаті, зменшується на суму такої оплати.
Пункт 4.7 комерційної пропозиції передбачає, що рахунки вважаються отриманими споживачем належним чином у разі їх направлення будь яким із наступних способів:
- особистим врученням (нарочним) в приміщені постачальника;
- поштою на адресу споживача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та/або на адресу, надану оператором системи (ОС) або споживачем постачальнику;
- засобами електронного зв'язку на електронну пошту споживача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, або зазначену ОС, або зазначену в листуванні між сторонами;
- засобами систем електронного документообігу, зокрема, але не виключно системи “М.Е.Dос» (якщо споживач використовує таку систему).
Датою отримання рахунку вважається дата їх особистого вручення, що підтверджується підписом одержувача на рахунку або супровідному листі, та/або реєстрацією вхідної кореспонденції, або третій день з дати отримання поштовим відділенням зв'язку, в якому обслуговується одержувач (у разі направлення поштою).
У разі направлення постачальником рахунків електронною поштою, датою отримання таких рахунків буде вважатися дата відправлення постачальником споживачу відповідного електронного повідомлення.
Положеннями п. 4.8 комерційної пропозиції для постачання електричної енергії споживачам постачальником “останньої надії», яка є додатком 1 до договору, встановлено, що акт купівлі-продажу електричної енергії складається на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії споживачем.
Обсяг фактично спожитої електричної енергії споживачем визначається ОС, який виконує функції адміністратора комерційного обліку, в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії, а також Тимчасовим порядком визначення обсягів купівлі електричної енергії на ринку електричної енергії електропостачальниками та операторами систем розподілу на перехідний період, затверджений постановою НКРЕКП від 28.12.2018 №2118. У разі наявності зауважень до акту купівлі - продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності.
Згідно із пунктом 5.12 Договору, у разі виникнення у Споживача заборгованості з постачання електричної енергії за цим Договором Споживач повинен звернутися до Постачальника із заявою про складення графіка погашення заборгованості на строк, який узгоджується з строком припинення постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» за цим Договором, та надати довідку, яка підтверджує неплатоспроможність Споживача. Графік погашення заборгованості оформлюється додатком до цього Договору або окремим договором про реструктуризацію заборгованості. Укладення Сторонами графіку погашення заборгованості та дотримання його Споживачем, не звільняє Споживача від здійснення поточних платежів за цим Договором. У разі недотримання графіка погашення заборгованості або прострочення оплати поточних платежів Постачальник має право здійснити заходи з припинення постачання електричної енергії Споживачу у порядку, визначеному цим Договором.
Позивач у позові зазначає, що на виконання вимог пункту 5.12 договору, відповідач звернувся до позивача з листом від 12.02.2024 вих. № 1/10- 4/187 щодо реструктуризації боргу.
20.02.2024 між ДПЗД «Укрінтеренерго» та ДМП ВКГ «Дніпро-Західний Донбас» укладено договір № 03564045/2024/02/20 про реструктуризацію заборгованості (далі - договір про реструктуризацію) у письмовій формі.
Згідно із пунктом 1.2 договору про реструктуризацію сторони підтверджують, що у споживача перед постачальником станом на дату укладення цього договору існує заборгованість за поставлену електричну енергію у лютому 2023 року за договором (договорами) про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» в сумі 16.018.922,76 грн (шістнадцять мільйонів вісімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять дві гривні 76 коп.), з них:
13.450.624,64 грн (з ПДВ) заборгованість за спожиту в лютому 2023 року електричну енергію по зоні оператора системи розподілу АТ «ДТЕК ДНІПРОВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ»;
407.596,07 грн (з ПДВ) заборгованість за спожиту в лютому 2023 року електричну енергію по зоні оператора системи передачі ПрАТ «НЕК «Укренерго»;
2.160.702,05 грн майнових втрат постачальника (інфляційних втрат та 15% річних) нарахованих відповідно до положень п. 6.1 та 7.4 Комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021.
Відповідно до пункту 2.1. договору про реструктуризацію сторони дійшли згоди реструктурувати заборгованість в сумі 16.018.922,76 грн на умовах, викладених в п. 2.2. цього договору.
Пунктом 2.2 договору про реструктуризацію визначено, що постачальник надає споживачу розстрочку на погашення заборгованості з дня підписання цього договору до « 29» квітня 2024 року, а споживач зобов'язується погасити заборгованість, зазначену в п. 1.2. цього договору шляхом перерахування грошових коштів на зазначені постачальником рахунки та здійснювати поточну оплату спожитої електроенергії в порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».
В подальшому 16.05.2024 на виконання вимог пункту 5.12 договору, відповідач звернувся до позивача із листом вих. № 1/10- 4/608 щодо реструктуризації боргу.
28.05.2024 між ДПЗД «Укрінтеренерго» та ДМП ВКГ «Дніпро-Західний Донбас» укладено Договір № 44/2-60 про реструктуризацію заборгованості (далі - договір про реструктуризацію) у письмовій формі.
Згідно із пунктом 1.2 договору про реструктуризацію, сторони підтверджують, що у споживача перед постачальником станом на дату укладення цього договору існує заборгованість за поставлену електричну енергію у березні 2023 року за договором (договорами) про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» в сумі 16.693.441,47 грн (шістнадцять мільйонів шістсот дев'яносто три тисячі чотириста сорок одна гривня 47 коп.), з них:
13.694.339,41 грн (з ПДВ) заборгованість за спожиту в березні 2023 року електричну енергію по зоні оператора системи розподілу АТ «ДТЕК ДНІПРОВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ»;
359.194,87 грн (з ПДВ) заборгованість за спожиту в березні 2023 року електричну енергію по зоні оператора системи передачі ПрАТ «НЕК «Укренерго»»;
2.639.907,19 грн майнових втрат постачальника (інфляційних втрат та 15% річних) нарахованих відповідно до положень п. 6.1 та 7.4 Комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021.
Відповідно до пункту 2.1. договору про реструктуризацію сторони дійшли згоди реструктурувати заборгованість в сумі 16.693.441,47 грн на умовах, викладених в п. 2.2. цього договору.
Положеннями пункту 2.2 договору про реструктуризацію визначено, що постачальник надає споживачу розстрочку на погашення заборгованості з дня підписання цього договору до 07 серпня 2024 року, а споживач зобов'язується погасити заборгованість, зазначену в п. 1.2. цього договору, шляхом перерахування грошових коштів на зазначені постачальником рахунки та здійснювати поточну оплату спожитої електроенергії в порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».
Підпунктом 4.1.1 п. 4.1 договору про реструктуризацію визначено, що споживач зобов'язується своєчасно та в строки визначені п 2.2 цього договору здійснювати платежі з погашення заборгованості.
Відповідачем було частково виконано графік погашення заборгованості за договором про реструктуризацію (лютий 2023) та здійснено один платіж на суму 2.160.702,05 грн відповідно до платіжної інструкції № 1682 від 20.02.2024.
Також було частково виконано графік погашення заборгованості за договором про реструктуризацію (березень 2023) та здійснено оплату на суму 2.639.907,19 грн майнових втрат постачальника (інфляційних втрат та 15% річних).
Таким чином, відповідач визнав наявність заборгованості, однак не виконав графіку погашення заборгованості в повному обсязі за договорами про реструктуризацію.
Відповідно до підпункту 3.2.4. п. 3.2. договорів про реструктуризацію, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу відповідно до графіку (грошове зобов'язання споживача), встановленого положеннями п.2.2. цього договору, враховуючи день фактичної оплати.
Також, відповідно до підпунктів 3.2.5. п. 3.2. договорів про реструктуризацію, постачальник має право нарахувати споживачу інфляційні втрати та 15 % річних від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу відповідно до графіку (грошове зобов'язання споживача), встановленого положенням п.2.2. цього договору, враховуючи день фактичної сплати.
Відповідно до п.3.4. договорів про реструктуризацію, нарахування пені та інших видів відповідальності, що визначені законом та цим договором (15 % річних, інфляційних втрат) за невиконання або неналежне виконання споживачем грошового зобов'язання за цим договором починається на наступний день після закінчення терміну або термінів, встановлених п.2.2. цього договору.
Відповідно до підпункту 4.1.3. п. 4.1. договорів про реструктуризацію, споживач зобов'язується сплатити штрафні санкції за невиконання графіку погашення заборгованості, встановленого пунктом 2.2. договору, а також інфляційні нарахування та 15% річних від суми несплачених відповідно до графіку платежів.
Відповідно до п. 6.1. договорів про реструктуризацію за несплату або за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених п.2.2. цього договору, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
Також, відповідно до п. 6.2. договорів про реструктуризацію, за несплату або за внесення платежів, передбачених цим Договором, з порушенням термінів, визначених п.2.2. цього договору, споживач сплачує постачальнику інфляційні втрати та 15% річних за кожний день прострочення платежу по цьому договору, враховуючи день фактичної оплати.
Відповідач не дотримався строку погашення заборгованості та не здійснив платежі відповідно до графіку погашення заборгованості визначеного п. 2.2. договорів про реструктуризацію.
За неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" та договорів про реструктуризацію заборгованості №03564045/2024/02/20 від 20.02.2024 та №44/2-60 від 28.05.2024 в частині своєчасного та повного розрахунку за поставлену електричну енергію за період лютого 2023 року та березня 2023 року позивач нарахував відповідачу, пеню, проценти річні та інфляційні втрати.
Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення 27.911.754,99 грн основної заборгованості, 7.276.776,06 грн пені, 3.939.033,98 грн п'ятнадцяти процентів річних, 3.781.854,88 грн інфляційних втрат.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.
Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).
У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.
Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.
Статтею 634 ЦК України врегульовано укладення договору приєднання договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.
Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.
Відповідно до ст. 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі: 1) банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника; 2) завершення строку дії ліцензії, зупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника; 3) невиконання або неналежного виконання електропостачальником правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам; 4) необрання споживачем електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником; 5) в інших випадках, передбачених правилами роздрібного ринку.
Визначення постачальника "останньої надії" здійснюється рішенням Кабінету Міністрів України за результатами конкурсу, проведеного у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії" має містити, зокрема, перелік кваліфікаційних вимог до електропостачальників та критерії, за якими здійснюється визначення переможця.
Постачальник "останньої надії" призначається на строк до трьох років.
Постачальник "останньої надії" зобов'язаний постачати електричну енергію споживачам за ціною, що формується ним відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, та включає, зокрема, ціну купівлі електричної енергії на ринку електричної енергії, ціну (тариф) на послуги постачальника "останньої надії", ціни (тарифи) на послуги оператора системи передачі та оператора системи розподілу відповідно до укладених договорів про надання відповідних послуг.
Для забезпечення постачання електричної енергії споживачам постачальник "останньої надії" здійснює купівлю-продаж електричної енергії на ринку електричної енергії за вільними цінами. Методика (порядок) розрахунку ціни електричної енергії, що застосовується постачальником "останньої надії" при формуванні ціни постачання електричної енергії споживачам, затверджується Регулятором.
Ціни, за якими здійснюється постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", мають бути економічно обґрунтованими, прозорими та недискримінаційними і не повинні перешкоджати конкуренції на ринку електричної енергії.
Ціна (тариф) на послуги постачальника "останньої надії" визначається за результатами конкурсу.
Постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник "останньої надії" оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.
Електропостачальник, неспроможний постачати електричну енергію, має повідомити про дату припинення постачання електричної енергії постачальника "останньої надії", споживачів, Регулятора, оператора системи передачі та оператора системи розподілу.
Постачальник "останньої надії" здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.
Постачальник "останньої надії" постачає електричну енергію споживачу протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Після завершення зазначеного строку постачальник "останньої надії" припиняє електропостачання споживачу.
Порядок заміни електропостачальника на постачальника "останньої надії" визначається правилами роздрібного ринку.
Постачальник "останньої надії" має повідомити споживачу умови постачання, ціни на електричну енергію, а також про право споживача на вибір електропостачальника. Постачальник "останньої надії" зобов'язаний оприлюднити зазначену інформацію на своєму офіційному веб-сайті.
Крім обов'язків, визначених статтею 57 цього Закону, постачальник "останньої надії" зобов'язаний: 1) здійснювати постачання електричної енергії споживачам у випадках, визначених цією статтею, до обрання споживачами електропостачальника, але не більш як протягом 90 днів; 2) інформувати споживачів щодо умов постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" у визначеному законодавством порядку; 3) вести окремий облік витрат та доходів від господарської діяльності з постачання "останньої надії".
Постачальник "останньої надії" зобов'язаний припинити постачання електричної енергії споживачу у разі настання однієї з таких подій: 1)здійснення постачання електричної енергії споживачу іншим електропостачальником на підставі укладеного ними договору постачання електричної енергії відповідно до правил роздрібного ринку; 2) закінчення встановленого цим Законом строку постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".
Постачальник "останньої надії" має право припинити постачання електричної енергії до закінчення визначеного цим Законом строку у разі невиконання споживачем умов договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" щодо повної та своєчасної оплати споживачем вартості електричної енергії.
Пунктом 1.2.9 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферха енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312, встановлено, що постачальник “останньої надії» здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії», який розробляється постачальником “останньої надії» на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії» (додаток 7 до цих Правил) та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії».
Враховуючи наведені норми права та обставини справи, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах факт приєднання до публічного договору постачання електричної енергії від постачальника “останньої надії» відбувається по факту споживання електричної енергії без укладення договору з іншим електропостачальником.
При цьому Закон зобов'язує постачальника електричної енергії “останньої надії» оприлюднити зміст договору на офіційному сайті такого постачальника, що було зроблено Позивачем і не заперечується Відповідачем. Зміст договору має відповідати Типовому договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312.
Приєднання до публічного договору постачання електричної енергії від постачальника “останньої надії» відбувається по факту споживання електричної енергії споживачем.
Такий спосіб приєднання до публічного договору у спірних правовідносинах встановлений спеціальними нормами Закону України “Про ринок електричної енергії» і не суперечать положенням Цивільного кодексу України, яким передбачено, що актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.57 Закону України “Про ринок електричної енергії» електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.
Згідно з п.1 ч.3 ст.58 Закону України “Про ринок електричної енергії» споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
На підставі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі, стягнення збитків та застосування штрафних санкцій.
Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписи частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 202 Господарського кодексу України та статтею 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Обставини, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 27.911.754,99 грн, підтверджені матеріалами справи, а тому суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в цій частині.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин. З метою позбавлення обов'язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1. Таким чином, настання форс-мажорних обставин унеможливило виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором. ДМП ВКГ “ДЗД» надає життєво-важливі послуги з централізованого водопостачання та намагається своєчасно виконувати свої зобов'язання, приймає всі міри по сплаті заборгованості. У відповідача в силу незалежних від нього форс-мажорних обставин на даний час не має можливості щодо повного погашення заборгованості позивачу.
Суд відхиляє посилання відповідача на наявність обставин непереборної сили з огляду на таке.
Відповідно до частини першої, другої статті 614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13.12.2023 у справі №922/193/23, за загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (частина перша статті 617 ЦК), а за умовами пункту 8.3 договору і підставою для вчинення правочину - розірвання договору в односторонньому порядку, якщо обставини непереборної сили тривають більше тридцяти днів.
Згідно з нормами статті 218 ГК у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов'язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").
У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що:
- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;
- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Президент України видав Указ №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", на підставі якого в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан.
ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 Верховний Суд виклав наступні висновки:
- лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин;
- форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання;
- наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
У постанові від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 Верховний Суд зазначив, що:
- ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);
- вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні;
- лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
У постанові від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 Верховний Суд виснував, що:
- лист ТПП України від 28.02.2022, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов'язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні";
- наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку;
- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-можором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання;
- той факт, що ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань.
Отже лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац 3 частини третьої статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").
Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону ""Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Водночас сертифікат ТПП не є єдиним або обов'язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом бо договором.
У постанові від 13.09.2023 у справі №910/7679/22 Верховний Суд зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень стаття 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб'єкта господарювання у конкретному зобов'язанні. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливості доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором.
Суд зазначає, що вищенаведені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", зокрема щодо підтвердження наявності форс-мажорних обставин, мають загальний характер та підлягають застосуванню у тому числі й щодо спірних правовідносин.
Також суд відзначає, що стаття 42 ГК України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.
Так відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів. Таким чином, судом розцінюється критично посилання відповідача на його незадовільний фінансовий стан та дані фінансової звітності також з огляду на те, що майновий стан відповідача є наслідком його господарської діяльності, а також, наслідком його власного комерційного розрахунку та ризику.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 218 Господарського кодексу України).
Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Тож, указаний лист Торгово-промислової палати України не засвідчує факт настання саме для відповідача форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили).
Відтак суд відхиляє посилання відповідача на його незадовільний фінансовий стан.
Разом з тим, укладенням договорів реструктуризації відповідач сам підтвердив існування наявної заборгованості заборгованості, що не заперечується останнім і у відзиві.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу у розмірі 27.911.754,99 грн є правомірними та підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення пені, 15 процентів річних та інфляційних втрат
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до підпункту 3.2.4. п. 3.2. договорів про реструктуризацію, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу відповідно до графіку (грошове зобов'язання споживача), встановленого положеннями п.2.2. цього договору, враховуючи день фактичної оплати.
Відповідно до підпунктів 3.2.5. п. 3.2. договорів про реструктуризацію, постачальник має право нарахувати споживачу інфляційні втрати та 15 % річних від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу відповідно до графіку (грошове зобов'язання споживача), встановленого положенням п.2.2. цього договору, враховуючи день фактичної сплати.
Відповідно до п. 3.4. Договорів про реструктуризацію, нарахування пені та інших видів відповідальності, що визначені законом та цим Договором (15 % річних, інфляційних втрат) за невиконання або неналежне виконання споживачем грошового зобов'язання за цим договором починається на наступний день після закінчення терміну або термінів, встановлених п.2.2. цього договору.
Відповідно до підпункту 4.1.3. п. 4.1. договорів про реструктуризацію, споживач зобов'язується сплатити штрафні санкції за невиконання графіку погашення заборгованості, встановленого пунктом 2.2. договору, а також інфляційні нарахування та 15% річних від суми несплачених відповідно до графіку платежів.
Відповідно до п. 6.1. договорів про реструктуризацію, за несплату або за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених п.2.2. цього договору, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
Відповідно до пункту 6.2. договорів про реструктуризацію, за несплату або за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених п. 2.2. цього договору, споживач сплачує постачальнику інфляційні втрати та 15% річних за кожний день прострочення платежу по цьому договору, враховуючи день фактичної оплати.
За неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочення :
- з 01.07.2024 до 26.05.2025 (за договором про реструктуризацію заборгованості №44/2-60 від 28.05.2024) на загальну суму 3.343.738,52 грн.
- з 01.05.2025 до 26.05.2025 (за договором про реструктуризацію заборгованості №03564045/2024/02/20 від 20.02.2024) на загальну суму 3.934.037,54 грн.
Заявлені у відповідній частині вимоги про стягнення пені є такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
В силу ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В силу п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Як визначено ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналогічне обмеження щодо розміру пені, що нараховується у зв'язку з несвоєчасним виконання грошового зобов'язання, встановлено також ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Розмір пені, встановлений п. 6.1 договорів, не перевищує максимального розміру пені відповідно до вищевказаних положень законодавства.
Договори реструктуризації фактично не встановлюють нових зобов'язань і не є самостійними договорами, в силу яких у сторін виникають права та обов'язки, а лише визначають нові строки для виконання зобов'язання, яке виникло в силу договору постачання електричної енергії, та встановлюють узгоджений сторонами розмір втрат від інфляції, процентів, пені, зобов'язання з оплати яких виникло за договором постачання, та визначають узгоджений сторонами строк їх оплати.
На підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався на підставі відповідних Указів.
НКРЕКП постановою від 25.02.2022 №332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» (далі постанова №332) надано настанови учасникам ринку електричної енергії, які є обов'язковими для застосування.
Відповідно до пп.14 п.1 постанови №332 визначено: зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування.
Відповідна постанова у вказаній частині не визнана недійсною в установленому порядку. При цьому, повноваження НКРЕКП визначені Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі - Закон №1540-VIII), п.1 ч.2 ст.17 якого установлено, що регулятор має право приймати рішення з питань, що належать до його компетенції, які є обов'язковими до виконання. Аналогічного змісту норма закріплена в Законі України «Про ринок електричної енергії», відповідно до п.4 ч.4 ст.6 якого, Регулятор має право приймати рішення, що є обов'язковими до виконання учасниками ринку.
Як визначено п.1 ч.1 ст.2 Закону №1540-VIII, регулятор, яким є НКРЕКП, здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема у сфері енергетики: діяльності з виробництва, передачі, розподілу, розподілу малими системами розподілу, постачання електричної енергії, зберігання енергії, агрегації; діяльності з організації купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку, забезпечення купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, трейдерської діяльності тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №1540-VIII, Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.
Пунктом 3 ч. 4 ст.14 Закону №1540-VIII визначено, що Регулятор на своїх засіданнях приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції. Згідно ч.5 цієї статті рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями.
Отже, НКРЕКП (Регулятор) здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, у т.ч. шляхом прийняття нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції та є обов'язковими до виконання.
Постановою №332 регулятор надав настанову щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених відповідними договорами, для всіх учасників ринку електричної енергії. у т.ч. як при застосуванні до позивача штрафних санкцій оператором системи передачі, так і при застосуванні позивачем як постачальником «останньої надії» штрафних санкцій до споживача, який, в силу п.96 ч.1 ст.1 Закону України «Про ринок електричної енергії», також є учасником ринку електричної енергії.
Вищевказані висновки суду кореспондуються з висновками, викладеними в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22.
При цьому, у вказаній постанові Верховним Судом зазначено, що рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечать нормам ЦК України та ГК України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб'єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань на ринку електричної енергії.
Отже, у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача 7.276.776,06 грн пені, нарахування якої здійснено у період воєнного стану, суд відмовляє, оскільки підстав для її нарахування у позивача не було.
За неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань позивач нарахував до стягнення з відповідача 15% річних за загальний період прострочення :
- з 01.07.2024 до 26.05.2025 (за договором про реструктуризацію заборгованості №44/2-60 від 28.05.2024) на загальну суму 1.801.233,04 грн.
- з 01.05.2025 до 26.05.2025 (за договором про реструктуризацію заборгованості №03564045/2024/02/20 від 20.02.2024) на загальну суму 2.137.800,94 грн.
Відповідач контррозрахунку не надав; позовні вимоги заперечив.
Господарський суд перевірив розрахунок 15 процентів річних та визнав його арифметично та методологічно правильним, а вимогу обґрунтованою.
За неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань позивач нарахував до стягнення з відповідача інфляційні втрати за загальний період прострочення:
- з 01.07.2024 до 26.05.2025 (за договором про реструктуризацію заборгованості №44/2-60 від 28.05.2024) на загальну суму 1.684.339,38 грн.
- з 01.05.2025 до 26.05.2025 (за договором про реструктуризацію заборгованості №03564045/2024/02/20 від 20.02.2024) на загальну суму 2.097.515,50 грн.
Відповідач контррозрахунку не надав; позовні вимоги заперечив.
Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат та визнав його арифметично та методологічно правильним, а вимогу обґрунтованою.
На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Беручи до уваги усе наведене у його сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та відсотків річних є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Також, у відзиві відповідач просить суд відстрочити виконання рішення суду строком на шість календарних місяців з дня набрання рішенням законної сили та розстрочити виконання рішення суду строком на шість календарних місяців шляхом сплати щомісячних платежів у наступному розмірі: 5 (п'ять) місяців по 5.938.774,00 грн та останній місяць 5.938.773,85 грн.
Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України).
У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: надання відстрочки або розстрочки виконання рішення (п. 2 ч. 6 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України).
За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання (ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).
Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
При цьому положення чинного господарського процесуального законодавства України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України.
Свою заяву відповідач обґрунтовує таким.
Господарська діяльність підприємства має загальнодержавне, соціальне значення та безперервний характер. ДМП ВКГ “ДЗД» як підприємство, яке здійснює господарську діяльність з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, забезпечує життєдіяльність територіальних громад Дніпропетровської області.
Військова агресія російської федерації проти України наносить непоправну шкоду ДМП ВКГ «ДЗД» та вплинула на можливість виконання цивільно-правових зобов'язань. Це призвело до негативного фінансового стану підприємства відповідача у 2022- 2024 роках, а саме збитку у розмірі 39.474.000,00 грн, 127.183.000,00 грн та 145.024.000,00 грн відповідно, що підтверджується Звітами про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2022 рік, за 2023 рік та за 2024 рік (додаються). Вже за 1 квартал 2025 підприємство має збиток 43.116.000,00 грн (Баланс (Звіт про фінансовий стан) на 31.03.2025 та Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 1 квартал 2025р. (додаються). З цих причин договірні зобов'язання між позивачем і відповідачем не виконані належним чином.
Під час воєнного стану та ведення бойових дій ДМП ВКГ “ДЗД» продовжує надавати послуги з централізованого водопостачання, усуває аварії та докладає усіх зусиль, які залежать від підприємства для забезпечення безперебійного постачання води для життєдіяльності регіону Дніпропетровської області. Єдиним джерелом формування доходів ДМП ВКГ “ДЗД» є надходження оплати за надані послуги від підприємств - споживачів послуг та населення.
Також відповідач зазначає, що значно збільшилась дебіторська заборгованість споживачів за надані ДМП ВКГ «ДЗД» послуги з централізованого водопостачання. Так, станом на 10.06.2025р. дебіторська заборгованість споживачів перед ДМП ВКГ «ДЗД» за надані послуги з централізованого водопостачання та абонентську плату з урахуванням штрафних та фінансових санкцій складає 132 159 037,15 грн., з них заборгованість населення - 21 883 837,04 грн., юридичних осіб та ФОП - 110 275 200,11 грн.
Поточний фінансовий стан підприємства відповідача та необхідність безперебійного підтримання насосних станцій та водопровідних мереж в належному стані, що є критично важливим в умовах воєнного стану, не дозволить відповідачу виконати в повному обсязі рішення суду по даній справі, не нашкодивши стабільності своєї діяльності та якості надаваних послуг, а також забезпеченню соціальних гарантій для працівників. Відстрочення та розстрочення виконання судового рішення не сприяє ухиленню від його виконання відповідача, а навпаки надасть можливість ефективно виконати судове рішення без понесення сторонами додаткових обтяжень при його виконанні. Негайне виконання рішення по даній справі зумовить блокування та зупинення роботи підприємства, яке забезпечує життєдіяльність територіальних громад Дніпропетровської області.
Суд, дослідивши надані відповідачем докази та обставини, не знаходить достатньо правових підстав для її задоволення.
У Господарському процесуальному кодексі України та спеціальному законі, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку (Закон України "Про виконавче провадження"), не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки/розстрочки.
У той же час, слід зважити на таке:
1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012);
2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012);
3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року);
4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Окрім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у Параграфі 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідачем не доведено винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість надання відстрочки/розстрочки виконання рішення суду.
Відстрочка/розстрочка виконання рішення суду призведе до надання переваг відповідачу у порівнянні з позивачем за відсутності для цього підстав.
До того ж, необхідність відстрочення чи розстрочення рішення суду повинна обґрунтовуватись належними та допустимими доказами, що подаються заявником.
Відповідачем не обґрунтовано підстав та обставин, які зміняться чи настануть через шість місяців та які відповідно дадуть можливість виконати рішення суду.
Крім того суд враховує і те, що договорами про реструктуризацію боргу відповідачу уже було надано фактичне відстрочення виконання порушених ним грошових зобов'язань.
Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про надання відстрочення та розстрочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 427.591,73 грн.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Державного міжрегіонального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" (52591, Дніпропетровська область, Синельниківський район, село Воронове, вул. Дніпровська, будинок 28; ідентифікаційний код 03564045) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "УКРІНТЕРЕНЕРГО" (04080, місто Київ, ВУЛИЦЯ КИРИЛІВСЬКА, будинок 85; ідентифікаційний код 19480600) 27.911.754,99 грн (двадцять сім мільйонів дев'ятсот одинадцять тисяч сімсот п'ятдесят чотири грн 99 к.) основного боргу за поставлену електричну енергію (на рахунок IBAN НОМЕР_1 в Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України, код ЄДРПОУ 00032129), 3.781.854,88 грн (три мільйони сімсот вісімдесят одну тисячу вісімсот п'ятдесят чотири грн 88 к.) інфляційних втрат, 3.939.033,98 грн (три мільйони дев'ятсот тридцять дев'ять тисяч тридцять три грн 98 к.) 15 % річних, 427.591,73 грн (чотириста двадцять сім тисяч п'ятсот дев'яносто одну грн 73 к.) судового збору (на рахунок IBAN UA458201720355340299019480600 в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Київській області, код ЄДРПОУ 37955989).
В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення пені) відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 06.08.2025.
Суддя С.А. Дупляк