вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
06.08.2025м. ДніпроСправа № 904/2819/25
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,
представників учасників справи:
від позивача: Данілюк О.В.;
від відповідача: представник не з'явився;
розглянувши матеріали справи №904/2819/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта ЮА"
до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "ВЕЛТА"
про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафта ЮА" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою від 29.05.2025 за вих. №б/н до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "ВЕЛТА" (далі - відповідач) та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 21.07.2025 просить стягнути з відповідача 1.495.888,77 грн з яких: 1.107.955,60 грн за отриманий ним товар, інфляційні втрати в розмірі 121.349,75 грн, 3% річних в розмірі 24.732,58 грн та 241.850,84 грн пені.
Судові витрати позивач просить стягнути з відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/2819/25 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2025.
Ухвалою від 30.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Повідомлено учасників справи, що підготовче засідання відбудеться 25.06.2025.
Через підсистему "Електронний суд" 17.06.2025 від відповідача надійшов відзив.
Через підсистему "Електронний суд" 23.06.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.
Через підсистему "Електронний суд" 25.06.2025 від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, у якій останній просить стягнути з відповідача 1.107.955,60 грн за отриманий ним товар, інфляційні втрати в розмірі 112.486,11 грн, 3% річних в розмірі 22.182,77 грн та 215.502,75 грн пені.
Ухвалою від 25.06.2025 заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог від 24.06.2025 прийнято до розгляду. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог до 11.07.2025. Продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання у справі до 23.07.2025.
Через підсистему "Електронний суд" 14.07.2025 від відповідача надійшов відзив.
Через підсистему "Електронний суд" 21.07.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог" від 12.07.2025.
Через підсистему "Електронний суд" 21.07.2025 від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, у якій останній просить стягнути з відповідача 1.107.955,60 грн за отриманий ним товар, інфляційні втрати в розмірі 121 349,75 грн, 3% річних в розмірі 24 732,58 грн та 241 850,84 грн пені.
Ухвалою від 23.07.2025 заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог від 21.07.2025 прийнято до розгляду. Встановлено відповідачу строк для подання письмових пояснень з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог до 05.08.2025. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.08.2025.
Через підсистему "Електронний суд" 05.08.2025 від відповідача надійшов відзив (на останню заяву про збільшення позовних вимог).
У судовому засіданні 06.08.2025 представник позивача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.
Згідно зі ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та зважаючи на процесуальні строки розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності вказаних представників.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. А тому, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Позовні вимоги мотивовані тим, що наявними у справі письмовими доказами є доведеним факт прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором, а тому з відповідача підлягають стягненню сума заборгованості і нараховані на неї проценти річні та інфляційні втрати.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач вважає позовні вимоги, у тому числі й заяву про їх збільшення, необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами, а отже такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідач зазначає, що між сторонами було укладено договір поставки №11/11/2024-1 від 11.11.2024, за яким позивач зобов'язувався передати, а відповідач прийняти та оплатити нафтопродукти згідно з умовами специфікацій та накладних. У п. 3.6 договору передбачено перелік обов'язкових документів, зокрема: рахунок-фактура, видаткова/товарно-транспортна накладна з технічними характеристиками, податкова накладна, сертифікат або паспорт якості, специфікація.
Оплата має здійснюватися у строки, визначені специфікацією. Жодних додаткових угод до договору сторони не укладали, тому умови договору є обов'язковими. Позивач не надав суду специфікацій на конкретні партії товару, а також сертифікатів або паспортів якості. Видаткові та товарно-транспортні накладні, додані до позову, не містять технічних характеристик товару. Також відсутні докази отримання відповідачем повного пакету документів.
Таким чином, на думку відповідача, позивач не довів момент виникнення зобов'язання щодо оплати товару, що виключає можливість визнання настання прострочення. Враховуючи двосторонній характер договору, відповідач мав право зупинити виконання свого обов'язку до отримання належного виконання від позивача. Крім того, не надано доказів вручення претензії від 28.02.2025, зокрема опису вкладення чи повідомлення про вручення. Отже, не підтверджено ані факт порушення строку оплати, ані підстави для стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідач вважає, що оскільки позивач не надав належних доказів виконання умов договору та порушення з боку відповідача, позовні вимоги підлягають відхиленню як необґрунтовані.
Стислий виклад позиції позивача на відзив відповідача (відповідь на відзив)
Позивач зазначає, що після укладення договору поставки №11/11/2024-1 сторони домовилися, що специфікація не є обов'язковою. Це підтверджується тим, що відповідач здійснив часткові оплати без вимоги цієї специфікації, що свідчить про конклюдентні дії.
Оскільки строк оплати не був прямо визначений, відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, відповідач мав оплатити товар після його прийняття, тобто з 15.11.2024.
Щодо претензії від 28.02.2025, її вручення підтверджується даними з сайту Укрпошти та електронною копією, надісланою на e-mail відповідача. Відповідач не заперечує факту отримання листа, і не стверджує, що його зміст був інший.
Сертифікат якості на паливо, зазначене в рахунку №173 від 13.11.2024, був направлений на електронну адресу відповідача. Жодних зауважень щодо якості товару не надходило. Також відповідач у гарантійному листі від 29.04.2025 підтвердив обов'язок сплатити борг за узгодженим графіком.
Спроба відповідача через 7 місяців поставити під сумнів факт поставки та вимагати специфікацію є зловживанням правом і суперечить принципу добросовісності.
Позивач вважає, що відзив відповідача є спробою уникнути відповідальності й не може бути підставою для звільнення від оплати.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору; поставки товару; настання строку оплати товару; наявності / відсутності повної / часткової оплати товару; наявності / відсутності заборгованості; правомірності нарахування процентів річних, пені та інфляційних втрат.
Суд встановив, що 11.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «НАФТА ЮА» (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційною фірмою «ВЕЛТА» (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 11/11/2024-1 (далі- договір).
Згідно з пунктом 1.1 договору постачальник, на підставі заявки покупця, зобов'язаний передавати у власність останнього (поставляти) продукти нафтопереробки (далі тексту - товар), а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити товар, згідно з умовами, передбаченими у специфікаціях та видаткових накладних, які складаються та направляються постачальником покупцю на підставі заявки останнього.
Відповідно до п. 1.2. договору передбачені п.1.1. договору заявки надаються покупцем постачальнику у письмовій формі на адреси електронних пошт сторін, зазначені у розділі 13 цього договору. Надання та приймання заявок, рахунків-фактур, довіреностей та інших документів і повідомлень сторін, які підтверджують діяльність сторін по цьому договору, здійснюються сторонами з використанням наступних адрес електронної пошти:
Покупця: daniil.gavrilenko@velta-ua.com,
Постачальника: tatamn70@gmail.com.
Строк поставки товару узгоджуються та зазначаються сторонами у відповідних специфікаціях, по кожній партії поставки товару (п. 1.3. договору).
Місцем поставки товару узгоджується та зазначається сторонами у відповідних специфікаціях, по кожній партії поставки товару (п. 1.4. договору).
Відповідно до п. 3.1. договору постачальник зобов'язується поставити товар на умовах поставки, зазначених у специфікації та за бажанням сторін, у видаткових та/або товарно-транспортних накладних відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року. Якщо інше не зазначено у відповідній специфікації, товар за цим договором поставляється на умовах ООР (склад покупця), Кіровоградська область, Новоукраїнський район, село Коробчине, вулиця Промислова, будинок 3.
Датою фактичної поставки товару вважається дата його вручення покупцю постачальником на підставі видаткової та/або товарно-транспортної (за умови її оформлення) накладної (п. 3.2. договору).
Загальна вартість договору визначається як сумарна вартість товару, поставка якого
здійснюється згідно доданих до договору видаткових та/або товарно-транспортних накладних постачальника протягом терміну дії даного договору (п. 4.1. договору).
Відповідно до п. 4.2. договору оплата покупцем товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок постачальника у строк та в порядку, узгодженому сторонами у відповідній специфікації на поставку певної партії товару.
Відповідно до п. 5.5. договору у разі прострочення покупцем оплати партії товару останній сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленої постачальником партії товару за кожен день прострочення оплати такого товару.
Договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін і скріплення їх печатками і діє до 31 грудня 2025 року (п. 6.1. договору).
Загальна вартість поставленого товару склала 1.307.955,60 грн, що підтверджується видатковою накладною № 17 від 14.11.2024 на суму 1.307.955,60 грн та товарно- транспортною накладною № 17 від 14.11.2024, відповідно до яких позивач поставив відповідачу дизельне паливо (код УКТ ЗЕД 2710 19 43 00) у кількості 29862 літрів.
Видаткова накладна та товарно-транспортна накладна підписані та скріплені печатками з обох сторін та жодних зауважень щодо кількості чи якості товару відповідач не заявляв.
13.11.2024 позивач виставив відповідачу рахунок № 173 для сплати за товар.
14.11.2024 позивач склав податкову накладну №14/1 та належним чином відобразив операцію продажу товару, зареєструвавши в ЄРПН цю податкову накладну за №9349259233.
Також позивач 14.11.2024 склав акцизну накладну № 186 на відпущений товар, яка зареєстрована в «Автоматизованій системі "Єдине вікно подання електронної звітності" ДПС України» за номером 9345155964.
Як у позові зазначає позивач, оскільки сторони не обумовили конкретний строк оплати відповідачем отриманого товару, відповідно до вищенаведених положень ч. 1 статті 692 ЦК України, відповідач зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто, відповідач повинен оплатити поставлений йому товар наступного дня з дати, зазначеної у видатковій накладній на отримання товару, тобто, строк оплати за товар настав 15.11.2024. Однак, відповідач своєчасно не виконав своє зобов'язання щодо оплати за товар.
Таким чином, з 15.11.2024 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання по сплаті позивачу грошових коштів за отриманий товар.
В подальшому 17.01.2025 на виконання умов договору відповідач згідно платіжного доручення № 3082 перерахував на рахунок позивача 100.000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за дизпалива згідно рах. №173 від 13.11.2024 р.,», що підтверджується банківською випискою позивача, після чого залишок боргу відповідача за отриманий товар зменшився до суми в розмірі 1.207.955,60 грн (1.307.955,60 грн - 100.000,00 грн).
28.02.2025 позивач направив відповідачу претензію з вимогою про погашення боргу у розмірі 1.207.955,60 грн, що підтверджується фіскальним чеком від 28.02.2025 та відомостями з сайту АТ «Укрпошта» (додаток 12), однак, відповіді від відповідача не отримав.
Листом № 29/04-2 від 29.04.2025 відповідач повідомив позивача про те, що він гарантує сплату заборгованості згідно запропонованого відповідачем графіку.
Однак, запропонована відповідачем оплата грошових сум в розмірі 300.000,00 грн в період з 05.05.2025 по 09.05.2025, в період з 12.05.2025 по 16.05.2025 і в період з 19.05.2025 по 23.05.2025 не були здійснені.
23.05.2025 відповідач згідно платіжного доручення №3082 перерахував на рахунок позивача 100.000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за дизельне паливо згідно рах. №173 від 13.11.2024 р.», що підтверджується банківською випискою позивача, після чого залишок боргу відповідача за отриманий товар зменшився до суми в розмірі 1.107.955,60 грн (1.207.955,60 грн - 100 000,00 грн).
Заборгованість відповідача перед позивачем станом на час розгляду справи складає 1.107.955,60 грн.
Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення 1.107.955,60 грн за отриманий ним товар, інфляційних втрат в розмірі 121.349,75 грн, 3% річних в розмірі 24.732,58 грн та 241.850,84 грн пені.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печаткою відповідача.
Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.
Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 265 ГК України).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України та ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов'язаннями і згідно з приписами ст. 193 ГК України, ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 656 ЦК України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 ЦК України).
Відповідно до п. 4.2. договору оплата покупцем товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок постачальника у строк та в порядку, узгодженому сторонами у відповідній специфікації на поставку певної партії товару.
Загальна вартість поставленого товару склала 1.307.955,60 грн, що підтверджується видатковою накладною № 17 від 14.11.2024 на суму 1.307.955,60 грн та товарно- транспортною накладною № 17 від 14.11.2024, відповідно до яких позивач поставив відповідачу дизельне паливо (код УКТ ЗЕД 2710 19 43 00) у кількості 29862 літрів.
Видаткова накладна та товарно- транспортна накладна, підписані та скріплені печатками з обох сторін та жодних зауважень щодо кількості чи якості товару відповідач не заявляв.
14.11.2024 позивач склав податкову накладну №14/1 та належним чином відобразив операцію продажу товару, зареєструвавши в ЄРПН цю податкову накладну за №9349259233.
Також позивач 14.11.2024 склав акцизну накладну № 186 на відпущений товар, яка зареєстрована в «Автоматизованій системі "Єдине вікно подання електронної звітності" ДПС України» за номером 9345155964.
13.11.2024 позивач виставив відповідачу рахунок № 173 для сплати за товар, однак відповідач оплату не здійснив.
Отже, факт поставки товару на суму 1.307.955,60 грн визнається підтвердженим.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Сторони не обумовили конкретний строк оплати відповідачем отриманого товару, однак відповідно до положень ч. 1 статті 692 ЦК України, відповідач зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку постачальника за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити його вартість.
Строк оплати є таким, що настав одразу після прийняття товару, що прямо врегульовано спеціальною нормою Цивільного кодексу України (ст. 692 ЦК України).
Враховуючи вищевикладене, відповідач повинен був оплатити поставлений йому товар наступного дня з дати, зазначеної у видатковій накладній на отримання товару, отже, строк оплати за товар настав 15.11.2024.
Однак, відповідач своєчасно не виконав своє зобов'язання щодо оплати за товар.
Таким чином, з 15.11.2024 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання по сплаті позивачу грошових коштів за отриманий товар.
В подальшому 17.01.2025 на виконання умов договору відповідач згідно платіжного доручення № 3082 перерахував на рахунок позивача 100.000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за дизпалива згідно рах. №173 від 13.11.2024 р.,», що підтверджується банківською випискою позивача, після чого залишок боргу відповідача за отриманий товар зменшився до суми в розмірі 1.207.955,60 грн (1.307.955,60 грн - 100.000,00 грн).
28.02.2025 позивач направив відповідачу претензію з вимогою про погашення боргу у розмірі 1.207.955,60 грн, що підтверджується фіскальним чеком від 28.02.2025 та відомостями з сайту АТ «Укрпошта» (додаток 12), однак, відповіді від відповідача не отримав.
Листом № 29/04-2 від 29.04.2025 відповідач повідомив позивача про те, що він гарантує сплату заборгованості згідно запропонованого відповідачем графіку.
Однак запропонована відповідачем оплата грошових сум в розмірі 300.000,00 грн в період з 05.05.2025 по 09.05.2025, в період з 12.05.2025 по 16.05.2025 і в період з 19.05.2025 по 23.05.2025 не були здійснені.
23.05.2025 відповідач згідно платіжного доручення №3082 перерахував на рахунок позивача 100.000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за дизельне паливо згідно рах. №173 від 13.11.2024 р.», що підтверджується банківською випискою позивача, після чого залишок боргу відповідача за отриманий товар зменшився до суми в розмірі 1.107.955,60 грн (1.207.955,60 грн - 100.000,00 грн).
Доказів оплати товару у розмірі 1.107.955,60 грн (залишку заборгованості) матеріали справи не містять.
У відзиві відповідач підтвердив, що між сторонами було укладено договір поставки №11/11/2024-1 від 11.11.2024, за яким позивач зобов'язувався передати, а відповідачу прийняти та оплатити нафтопродукти згідно з умовами специфікацій та накладних.
Оплата мала здійснюватися у строки, визначені специфікацією, жодних додаткових угод до договору сторони не укладали, тому умови договору є обов'язковими.
Позивач не надав суду специфікацій на конкретні партії товару, а також сертифікатів або паспортів якості. Видаткові та товарно-транспортні накладні, додані до позову, не містять технічних характеристик товару. Також відсутні докази отримання відповідачем повного пакету документів. Таким чином, на думку відповідача позивач не довів момент виникнення зобов'язання щодо оплати товару, що виключає можливість визнання настання прострочення.
Враховуючи двосторонній характер договору, відповідач мав право зупинити виконання свого обов'язку до отримання належного виконання від позивача.
Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів вручення претензії від 28.02.2025, зокрема опису вкладення чи повідомлення про вручення. Отже, не підтверджено ані факт порушення строку оплати, ані підстави для стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідач вважає, що оскільки позивач не надав належних доказів виконання умов договору та порушення з боку відповідача, позовні вимоги підлягають відхиленню як необґрунтовані.
Оцінивши матеріали справи, доводи позивача та заперечення відповідача, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір поставки №11/11/2024-1 від 11.11.2024, за яким позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити дизельне паливо, що підтверджується підписаними видатковою накладною №17 від 14.11.2024 та товарно-транспортною накладною №17 від 14.11.2024 на суму 1.307.955,60 грн. Документи підписані обома сторонами без зауважень щодо кількості або якості поставленого товару, що свідчить про його прийняття відповідачем.
Відповідач не надав доказів, які б спростовували факт поставки товару, а також не заявляв зауважень щодо його якості або кількості після отримання. Навпаки, відповідач частково виконав грошове зобов'язання, здійснивши оплату у розмірі 200.000,00 грн, що підтверджує факт отримання товару та визнання боргу.
Щодо доводів відповідача про відсутність специфікацій та сертифікатів якості, суд зазначає, що сторони фактично погодили зміну порядку оформлення поставок, що підтверджується подальшими діями відповідача: прийняттям товару, відсутністю претензій щодо документів на момент поставки, здійсненням часткової оплати та направленням гарантійного листа про поетапну оплату боргу. Такі дії відповідача мають кваліфікуватися як конклюдентна згода з умовами поставки без окремого погодження специфікації.
Доводи про відсутність документального підтвердження вручення претензії суд відхиляє як необґрунтовані. Позивач надав фіскальний чек про оплату відправки, дані з сайту АТ «Укрпошта», а також копію претензії, відповідач не заперечує факт отримання листа, а лише зазначає формальні недоліки у способі вручення, що не впливає на факт порушення строків оплати.
Посилання відповідача на право зупинення виконання зобов'язань у зв'язку з недопоставкою або недодержанням умов договору не ґрунтується на доказах. Відповідач не надав жодного належного доказу на підтвердження факту порушення з боку позивача, у зв'язку з чим не має правових підстав для звільнення від обов'язку з оплати.
Крім того, направлення відповідачем гарантійного листа від 29.04.2025 щодо сплати заборгованості за узгодженим графіком додатково підтверджує визнання ним наявності грошового зобов'язання. Невиконання цього графіку свідчить про прострочення оплати.
Згідно з ч.1 ст. 692 ЦК України, якщо інше не встановлено договором, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття.
З урахуванням дати поставки (14.11.2024), строк виконання обов'язку з оплати настав 15.11.2024.
Зауваження відповідача після поставки та прийняття товару вимагати додаткові документи, за відсутності будь-яких зауважень у момент поставки та після часткової оплати, розцінюється судом критично, що не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.
Враховуючи вищевикладене відповідач доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.
Доказів повернення вказаного товару позивачу відповідачем не надано.
Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 1.107.955,60 грн є доведеною та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимог про стягнення пені
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 5.5. договору у разі прострочення покупцем оплати партії товару останній сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленої постачальником партії товару за кожен день прострочення оплати такого товару.
Як встановлено судом вище, датою поставки є 14.11.2024, строк виконання обов'язку відповідача з оплати настав 15.11.2024.
Позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочення з 15.11.2024 до 21.07.2025 на загальну суму 241.850,84 грн.
Суд зазначає, що пеня нарахована позивачем більше ніж за 6 місяців чим порушено положення ч. 6 ст. 232 ГК України.
Таким чином, ч. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки в договорі поставки відсутні умови, щодо нарахування штрафних санкцій понад 6 місяців, нарахування пені мало здійснюватися 6 місяців, зокрема, за період з 15.11.2024 по 15.05.2025, а саме 182 дні.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, враховуючи визначений ч. 6 ст. 232 ГК України період її нарахування, суд зазначає, що правильною є сума пені у розмірі 179.209,10 грн за період з 15.11.2024 по 15.05.2025.
А тому в частині вимог про стягнення 63.641,74 грн пені слід відмовити.
Відповідач контррозрахунку не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку не висловив, позовні вимоги заперечив у повному обсязі.
Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував три проценти річних за загальний період прострочення з 15.11.2024 до 21.07.2025 на суму 24.732,58 грн.
Господарський суд перевірив розрахунок відсотків річних, здійснений позивачем, та визнав його арифметично та методологічно правильним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.
Позивач нарахував інфляційні втрати за період прострочення з листопада 2024 року до травня 2025 року на суму 121.349,75 грн.
Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та визнав його арифметично та методологічно правильним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.
Відповідач контррозрахунку не надав, однак позовні вимоги не визнає.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належних доказів на підтвердження своїх доводів відповідач суду не надав.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню частково.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 17.186,96 грн.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "ВЕЛТА" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Глинки, будинок 7, поверх 6; ідентифікаційний код 30912734) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта ЮА" (61052, Харківська область, місто Харків, вул. Мала Гончарівська, будинок 17, квартира 1; ідентифікаційний код 45249923) 1.107.955,60 грн (один мільйон сто сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять грн 60 к.) заборгованості, 121.349,75 грн (сто двадцять одну тисячу триста сорок дев'ять грн 75 к.) інфляційних втрат, 24.732,58 грн (двадцять чотири тисячі сімсот тридцять дві грн 58 к.) трьох відсотків річних, 178.209,10 грн (сто сімдесят вісім тисяч двісті дев'ять грн 10 к.) пені, 17.186,96 грн (сімнадцять тисяч сто вісімдесят шість грн 96 к.) судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 63.641,74 грн пені) відмовити.
Видати наказ(и) після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 06.08.2025.
Суддя С.А. Дупляк