06 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 127/15622/21
провадження № 51-3013 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2025 року,
установив:
Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 21 квітня 2025 року відмовив у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про закриття кримінального провадження стосовно останнього у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 289, частиною другою статті 289 Кримінального кодексу України (далі - КК), відомості про які внесені 14 січня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020020000000016, на підставі пункту 10 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 оскаржив його в апеляційному порядку.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 22 травня 2025 року задовольнив клопотання прокурора та закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_4 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2025 року.
У касаційній скарзі обвинувачений ОСОБА_4 ставить питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції або про скасування ухвали районного суду та закриття кримінального провадження на підставі пункту 10 частини першої статті 284 КПК. При цьому зазначає, що суд першої інстанції продовжив незаконне кримінальне переслідування попри прямі норми і вимоги законодавства, а суд апеляційної інстанції порушив його право на захист, відмовивши йому в оскарженні ухвали місцевого суду.
Перевіривши касаційну скаргу та додану до неї копію судового рішення , Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 424 КПК ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судові рішення, ухвалені за наслідками апеляційного провадження.
Оспорювана ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2025 року до вказаного переліку не входить, а тому не може бути предметом перевірки за касаційною процедурою.
Натомість ухвала Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2025 року про закриття апеляційного провадження з підстав неможливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пункту 10 частини першої статті 284 КПК підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Отже, порушене у поданій скарзі питання про недодержання норм процесуального права під час прийняття апеляційним судом вказаного рішення має бути розглянуто.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 2015 року № 3-рп/2015 зазначено, що, встановлюючи обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, законодавець повинен керуватися такою складовою принципу верховенства права як пропорційність. За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, пункт 96 рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року).
Отже Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, однак воно не може бути свавільним та несправедливим. Таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України; переслідувати легітимну мету; бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим.
В офіційному тлумаченні частини другої статті 55 Конституції України, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.
Відповідно до положень статті 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу; ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом. Ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.
Водночас у частині одинадцятій статті 284 КПК передбачено, що апеляційному оскарженню підлягає лише ухвала суду про закриття кримінального провадження.
Зі змісту ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2025 рокувбачається, що у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про закриття кримінального провадження на підставі пункту 10 частини першої статті 284 КПК відмовлено.
Отже, апеляційне оскарження ухвали, якою відмовлено у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження зазначеними нормами не передбачено.
Таким чином, суд апеляційної інстанції закривши апеляційне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_4 , обґрунтовано дійшов висновку, що ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2025 рокує рішенням, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, а тому постановив законне, належно вмотивоване судове рішення, з яким погоджується й Суд.
Натомість твердження скаржника про протилежне не можна визнати прийнятними.
Суд зауважує, що наявність визначених у законі обмежень щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а тому не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
Оскільки з касаційної скарги, наданої до неї копії рішення не вбачається підстав для задоволення скарги, немає потреби в перевірці матеріалів кримінального провадження.
Тому згідно з частиною другою статті 428 КПК необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_4 .
Керуючись пунктом 2 частини другої статті 428 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_4 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3