30 липня 2025 року
м. Київ
справа № 932/12689/20
провадження № 61-16212св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сейфлайф»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Акціонерне товариство «Полікомбанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2023 року у складі судді Цитульського В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у складі колегії суддів Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сейфлайф» (далі - ТОВ «Сейфлайф»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Акціонерне товариство «Полікомбанк» (далі - АТ «Полікомбанк»), про скасування державної реєстрації та зобов'язання вчинити дії.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 набула право власності на приміщення АДРЕСА_2 на АДРЕСА_1 , разом з яким набула право користування приміщеннями загального користування, зокрема приміщеннями
IV-3 (умивальник), IV-4 (туалет). Проте на час подання позову право власності на зазначені приміщення зареєстровані за ТОВ «Сейфлайф». Також ці приміщення відгороджені, що перешкоджає позивачці користування ними.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:
скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Сейфлайф» на приміщення IV-3, IV-4 у будинку АДРЕСА_1 ;
визнати зазначені приміщення місцями загального користування;
зобов'язати ТОВ «Сейфлайф» усунути перешкоди у користуванні позивачці вказаними приміщеннями шляхом демонтажу цегляної перегородки, якою заблоковано сполучення між коридором та приміщеннями IV-3 (умивальник), IV-4 (туалет), протягом одного місяця з дня набрання рішенням у справі законної сили.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 13 листопада
2020 року відкрив загальне позовне провадження та призначив підготовче провадження у справі.
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 11 травня 2023 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що набувши у власність нежитлове приміщення НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 набула лише право користування (сервітуту) спірними допоміжними приміщеннями IV-3 (умивальник), IV-4 (туалет). Тому відчуження власником спірного майна було правомірним, а позивачка не вправі оскаржувати державну реєстрацію права власності на це майно за відповідачем. Крім того, скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем відновить попередню реєстрацію права власності на вказане майно за ПАТ «Державний експортно-імпортний банк», що не вплине на права позивачки.
Вимога про визнання спірного майна приміщеннями спільного користування фактично є вимогою про встановлення факту, що не може бути підставою для реєстрації права власності чи скасування державних реєстрацій. Тому, заявляючи вимоги про скасування державної реєстрації права власності ТОВ «Сейфлайф» на приміщення IV-3, IV-4 та визнання зазначених приміщень місцями загального користування, позивачка обрала неефективний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови у позові.
Також відсутні підстави для задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні спірним майном, оскільки позивачка не довела, що цегляну перегородку встановив відповідач. Крім того, суд встановив, що перегородка існує з 2009 року, водночас позивачка з 2009 року до 29 березня 2018 року вимог щодо користування спірними приміщеннями не заявляла, а до суду звернулася лише у листопаді 2020 року.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 19 вересня 2023 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2023 року залишив без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції встановлено, що спірні нежитлові приміщення IV-3, IV-4 на ІІІ поверсі на АДРЕСА_1 були реконструйовані, у результаті чого утворилися приміщення за номерами IV-4, IV-10. Водночас позивачка заявила вимоги про скасування державної реєстрації права власності ТОВ «Сейфлайф» на приміщення IV-3, IV-4. Оспорювана реєстрація права власності була проведена на підставі правочину, який позивачкою не оспорюється та є правомірним відповідно до статті 204 ЦК України. Отже, позивачка не довела наявність підстав для скасування державної реєстрації права власності ТОВ «Сейфлайф» на спірні приміщення. Позовна вимога про визнання спірних приміщень IV-3, IV-4 місцями загального користування є неефективним способом захисту, оскільки не призведе до відновлення прав та інтересів позивачки. Вимога про усунення перешкод у користуванні спірним майном є похідною від вимог про скасування державної реєстрації права власності та визнання спірних приміщень місцями загального користування, тому підстави для її задоволення також відсутні.
Короткий зміст та доводи касаційної скарги
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування права у подібних правовідносинах, зокрема статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» стосовно допоміжних приміщень у нежитлових будівлях, власниками яких є дві і більше особи.
Заявник посилається на те, що спірні допоміжні приміщення IV-3 та IV-4 належать всім співвласникам приміщень у будівлі АДРЕСА_1 , однак ці приміщення безпідставно стали одноосібною власністю відповідача і доступ до них потребує його погодження.
Суди не встановили чи є спірне майно приміщеннями загального користування з урахуванням їхніх технічних характеристик та інженерних характеристик усієї нежитлової будівлі. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи щодо встановлення цільового призначення спірних приміщень.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
05 березня 2025 року ТОВ «Сейфлайф» надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає про необґрунтованість доводів ОСОБА_1 , просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.
08 січня 2024 року в ухвалі про відкриття касаційного провадження Верховний Суд встановив ТОВ «Сейфлайф» строк у межах десяти днів із моменту отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу. 19 січня 2024 року адвокат Сеник С. Г., який діє в інтересах ТОВ «Сейфлайф» отримав зазначену ухвалу, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Оскільки відзив ТОВ «Сейфлайф» подано 05 березня 2025 року, тобто з пропуском строку, встановленого в ухвалі Верховного Суду про відкриття касаційного провадження, його подання не відповідає розумним строкам для вчинення процесуальних дій, а підстав для продовження строку на подання відзиву колегією суддів не встановлено, тому відзив ТОВ «Сейфлайф» на касаційну скаргу підлягає поверненню без розгляду.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував матеріали справи та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
У червні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 02 червня 2025 року справу призначив до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися стосовно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, потрібно вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain, заява № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом
та передбаченим за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення
(res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
У цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Сейфлайф», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - АТ «Полікомбанк», в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд:
скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Сейфлайф» на приміщення IV-3, IV-4 у будинку АДРЕСА_1 ;
визнати зазначені приміщення місцями загального користування;
зобов'язати ТОВ «Сейфлайф» усунути перешкоди у користуванні позивачці вказаними приміщеннями шляхом демонтажу цегляної перегородки, якою заблоковано сполучення між коридором та приміщеннями IV-3 (умивальник), IV-4 (туалет), протягом одного місяця з дня набрання рішенням у справі законної сили.
Отже, позивачка, звертаючись до суду з позовом, вважала, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні місцями загального користування - туалетом та умивальником.
Вартість приміщень IV-3 (умивальник), IV-4 (туалет) у будинку
АДРЕСА_1 , які є предметом спору в частині визначення порядку користування майном, визначена позивачкою як середньоринкова вартість 1 кв. м у громадських будівлях. На час звернення з позовом до суду вартість спірних приміщень складає 117 450,00 грн, що станом на 01 січня 2024 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028*250 = 757 000 грн). Справа з позовними вимогами про усунення перешкод у користуванні місцями загального користування є незначною складністю. Тому ця справа не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.
Ураховуючи наведене, справа є незначної складності та з ціною позову, яка не перевищує двісті п'ятдесят прожиткових мінімумів для працездатних осіб, і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 та пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховним Судом перевірено предмет, підстави, значення справи для сторін і суспільства.
У касаційній скарзі заявниця належним чином не обґрунтувала винятків, за яких судове рішення у малозначній справі може бути переглянуто у касаційному порядку, які передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17 (провадження № 14-53цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо «касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, касаційне провадження у справі належить закрити».
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , відкрито у малозначній справі помилково, оскільки вказане судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, а тому підлягає закриттю.
Керуючись статтею 19, 394, 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачВ. В. Сердюк
СуддіВ. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська