29 липня 2025 року
м. Київ
справа № 753/19295/23
провадження № 61-530св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Горбового Володимира Анатолійовича на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2024 року в складі судді Гусак О. С. та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року в складі колегії суддів Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Шістнадцята Київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , про визнання права власності, внесення змін до свідоцтв про право на спадщину та
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_1 , треті особи: Шістнадцята Київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , про визнання права власності та внесення змін до свідоцтв про право на спадщину.
Позов обґрунтовано тим, що 18 листопада 1961 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті було заведено спадкову справу, спадкоємцями за заповітом та за законом є позивач як дружина померлого та його дочка ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_4 залишилось майно, а саме: земельна ділянка, автомобіль та грошові вклади, на які державним нотаріусом було видано свідоцтва. Інше нерухоме майно - садовий будинок АДРЕСА_1 не увійшов до складу спадщини та на нього не було видано свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності, оскільки вказаний садовий будинок на дату смерті ОСОБА_4 не був зареєстрований за останнім на праві власності в органах бюро технічної інвентаризації та Державному реєстрі речових прав. Цей садовий будинок був побудований подружжям у 1985 році на земельній ділянці № НОМЕР_1 площею 0,0488 га, що знаходиться на АДРЕСА_2 .
У зв'язку з відсутністю державної реєстрації права власності за померлим ОСОБА_4 на садовий будинок Шістнадцятою Київською державною нотаріальною конторою винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22 вересня 2022 року № 1685/02-31, оскільки в матеріалах спадкової справи відсутні документи, які підтверджують право власності на садовий будинок.
Позивачка вказувала, що позбавлена можливості зареєструвати право на частку у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, та право на спадщину шляхом звернення до нотаріуса, через відсутність правовстановлюючих документів та державної реєстрації на будинок за померлим ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
15 травня 2024 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 майно, набуте подружжям за час шлюбу: земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0488 га, що знаходиться на АДРЕСА_2 з кадастровим номером 8000000000:90:887:0155, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2635882080000 (далі - земельна ділянка); садовий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 82,2 кв. м, основною площею 45,3 кв. м, у СТ «Сонячний» Дарницького району м. Києва, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:887:0155, з усіма господарськими будівлями та спорудами: садовий будинок літерою «А»; веранда літерою «а»; гараж літерою «Б»; хвіртка літерою «№ 1»; огорожа літерою «№2»; свердловина літерою «№ 3».
Визнано в порядку поділу спільного майна, набутого ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за час шлюбу, за ОСОБА_2 право власності на: 1/2 частку земельної ділянки; 1/2 частку садового будинку.
Визнано в порядку спадкування за законом за ОСОБА_2 право власності на 1/12 частку садового будинку.
Визнано в порядку спадкування за заповітом за ОСОБА_1 право власності на 5/12 частку садового будинку.
Внесено зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом на ім'я
ОСОБА_2 як спадкоємця 1/6 частки за законом (право на обов'язкову частку у спадщині), виданого 20 вересня 2022 року державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Трапезніковою З. О. (зареєстровано в реєстрі за № 1-281), зазначивши, що: спадщина, на яку в указаній частині видане це свідоцтво, складається з: 1/2 частки земельної ділянки, що належала померлому на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 156063, виданого 06 січня 2000 року Київською міською радою, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 90-2-01968. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, вид використання земельної ділянки - для ведення садівництва. Свідоцтво про право на спадщину на 1/12 частку земельної ділянки видане ОСОБА_2 . Право власності на 1/12 частку земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
Внесено зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом на ім'я
ОСОБА_1 як спадкоємця 5/6 часток за заповітом, виданого 13 жовтня
2022 року державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Трапезніковою З. О. (зареєстровано в реєстрі за № 1-309), зазначивши, що: спадщина, на яку в указаній частині видане це свідоцтво, складається з: 1/2 частки земельної ділянки, що належала померлому на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 156063, виданого 06 січня 2000 року Київською міською радою, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 90-2-01968. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, вид використання земельної ділянки - для ведення садівництва. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/12 часток земельної ділянки, видане ОСОБА_1 . Свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/12 частки земельної ділянки, видане ОСОБА_2 . Право власності на 5/12 часток земельної ділянки підлягає державній реєстрації. У задоволенні інших вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що вимога про визнання земельної ділянки і садового будинку спільним майном подружжя та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частки земельної ділянки і 1/2 частку садового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , діл. АДРЕСА_3 як частку у спільному майні подружжя є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Оскільки ОСОБА_2 на час відкриття спадщини після смерті її чоловіка було 86 років, суд вважав, що вона є особою, яка, відповідно до приписів статті 1241 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України має право на обов'язкову частку у спадщині. Також суд першої інстанції зазначив, що у позивачки наявне право на обов'язкову частку в спадщині, оскільки садовий будинок за адресою: АДРЕСА_4 був побудований під час перебування ОСОБА_2 та спадкодавця ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, відтак спірний садовий будинок є спільною сумісною власністю подружжя, а тому позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частки земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0488 га, що знаходиться на АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:887:0155, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2635882080000, та про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/12 частку садового будинку в порядку спадкування обов'язкової частки суд вважав обґрунтованими. Вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень суд вважав похідними від основних вимог. Відповідно, рішення суду про визнання права власності за учасниками справи на садовий будинок та земельну ділянку є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. А тому підстав для їх задоволення суд не вбачав.
11 червня 2024 року додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Горбового В. А. про перерозподіл судового збору та стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.
06 грудня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2024 року в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 майна, що набуте подружжям за час шлюбу, скасовано, відмовлено в задоволенні позовних вимог в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що відповідно до державного акта про право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0488 га за адресою: АДРЕСА_4 на підставі рішення Київської міської ради народних депутатів від 24 грудня 1998 року № 103-3/204. На цій земельній ділянці у 1985 році подружжям було побудовано садовий будинок господарським способом, проте право власності на такий будинок не було оформлено за життя спадкодавця. До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх до експлуатації відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. Документом, що засвідчує прийняття в експлуатацію таких прибудов та будівель і споруд, є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна. Суд першої інстанції правильно встановив, що спірний будинок не є самочинним будівництвом.
Апеляційний суд вказав, що якщо на земельній ділянці, яка є особистою приватною власністю одного з подружжя, а не спільною сумісною власністю подружжя, знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди. Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що спірний будинок побудовано в період шлюбу позивача та спадкодавця, а, отже, це майно є спільною сумісною власністю подружжя, тому за ОСОБА_2 підлягає визнанню право власності на 1/2 частки земельної ділянки і 1/2 частку садового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , діл. АДРЕСА_3 як частку у спільному майні подружжя.
Апеляційний суд зазначив, що до складу спадщини входять виключно ті права спадкодавця, які належали йому на момент смерті. Сутність права на обов'язкову частку полягає в тому, що на користь осіб, визначених у частині першій статті 1241 ЦК України, відкривається спадщина у вигляді половини від тієї частки, право на яку б належало їм при спадкуванні за законом, незалежно від того, яким є зміст заповіту. Суд першої інстанції установив, що спадкодавця пережили його дружина ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_1 , які є спадкоємцями першої черги. Дочка спадкодавця ОСОБА_3 не подала заяву про прийняття спадщини та спадщину не отримувала. ОСОБА_2 на час відкриття спадщини після смерті чоловіка було 86 років, вона була непрацездатною особою і мала право на обов'язкову частку. Установивши, що чоловік позивачки залишив заповіт на ім'я дочки ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано керувався тим, що позивачка як непрацездатна особа на момент відкриття спадщини після смерті свого чоловіка успадковує ту частку майна, розмір якої дорівнює 1/2 частки від частини спадкового майна, що належала б їй у випадку спадкування за законом.
Апеляційний суд вказав, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги у тому, що суд першої інстанції безпідставно визнав за ОСОБА_4 його право у спільній сумісній власності на майно, а саме: спірну земельну ділянку та садовий будинок, з огляду на те, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення ОСОБА_4 помер, тому відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України його цивільна правоздатність припинилася, що свідчить про неможливість визначення за померлим права спільної сумісної власності на спірну земельну ділянку та садовий будинок.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
05 січня 2025 року представник ОСОБА_5 - адвокат Горбовий В. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду
м. Києва від 15 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду
від 06 грудня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12, від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц, від 24 квітня 2019 року в справі № 2-1007/12, від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц,від 12 серпня 2020 року в справі № 626/4/17-ц, про те, що приватизовані одним із подружжя земельні ділянки не належать до об'єктів права спільної сумісної власності.
Відповідно до заповіту ОСОБА_4 все своє майно, яке належить йому на день смерті, де б воно не знаходилося та з чого не складалось, зокрема й належну на праві приватної власності земельну ділянку, яка розташована на території АДРЕСА_2 , діл. № НОМЕР_1 (СТ «Сонячний»), заповів дочці ОСОБА_1 . Заповіт є чинним, ніким не оскаржувався та під сумнів не ставився. Суд здійснив незаконний перерозподіл спадщини, чим порушив право заповідача і змінив заповіт.
Садовий будинок АДРЕСА_1 зведений без дозвільних документів, є самочинною і аварійною спорудою та не підлягає поділу. Позивачка не надала доказів проведення технічної інвентаризації будинку до 05 серпня 1992 року. У справі відсутні докази, що садовий будинок побудований відповідно до вимог законодавства станом на 1985 рік. Будинку не було присвоєно поштову адресу. Порядковий номер земельної ділянки «№ НОМЕР_1» судом присвоєно самовільно побудованій споруді. Апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволені клопотання про приєднання технічного звіту за результатами комплексного технічного інструментального об'єкта будівництва, що підтверджує аварійний стан садового будинку.
Приватизовані одним із подружжя земельні ділянки не належать до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, а є їх особистою власністю.
Суди не дали оцінки відмові нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії з підстав відсутності правовстановлюючих документів на садовий будинок. Дії та рішення державного нотаріуса Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 ніким із спадкоємців не заперечувалися та не оспорювалися (і не оспорюються) під час оформлення та видачі свідоцтв про право на спадщину за законом.
Апеляційний суд відмовив у позові в частині визнання майна спільною власністю подружжя, тому не може залишатися без змін рішення суду першої інстанції й у частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку земельної ділянки й садового будинку, що є похідними вимогами.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_5 посилається на нерелевантну практику Верховного Суду. Нотаріус не є належним відповідачем у справі. За позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право власності на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована. Твердження ОСОБА_5 про самочинність і аварійність садового будинку не відповідають дійсності. До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію під часоформлення права власності. Документом, що засвідчує прийняття в експлуатацію таких прибудов та будівель і споруд, є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна. Спірний будинок побудований у 1985 році. Садовий будинок не є житловим та не може бути аварійним. Його неналежний стан не може бути перешкодою у поділі, адже будинок не знищений. Якщо на земельній ділянці, яка є особистою приватною власністю одного з подружжя, а не спільною сумісною власністю подружжя, знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 листопада 1961 року ОСОБА_7 та ОСОБА_4 уклали шлюб, в якому народилась дочка ОСОБА_8 , 1967 року народження, яка в подальшому внаслідок укладення другого шлюбу 02 грудня 2003 року змінила прізвище на « ОСОБА_9 ».
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Згідно із копією заповіту ОСОБА_4 30 березня 2012 року все своє майно, зокрема й належну йому земельну ділянку, розташовану на території АДРЕСА_2 , діл. № НОМЕР_1 (СТ «Сонячний»), заповів дочці ОСОБА_1 .
Відповідно до державного акта про право власності на земельну ділянку, виданого 06 січня 2020 року, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0488 га за адресою: АДРЕСА_4 на підставі рішення Київської міської ради народних депутатів від 24 грудня 1998 року № 103-3/204.
Згідно з довідками СТ «Сонячний» від 09 грудня 2021 року № 544 та від 09 липня 2022 року № 581 ОСОБА_4 був членом СТ «Сонячний» АДРЕСА_4 , та володів земельною ділянкою за цією адресою (кадастровий номер 8000000000:90:887:0155). На земельній ділянці господарським способом побудований будинок та допоміжні приміщення у 1985 році.
30 липня 2021 року до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_2 щодо прийняття спадщини після померлого чоловіка ОСОБА_4 , яка має право на обов'язкову частку після смерті чоловіка.
Також після смерті батька заяву про прийняття спадщини за заповітом подала ОСОБА_1
20 вересня 2022 року державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Кузнецовій В. В. як дружині померлого спадкоємця було видано свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме:
- на право власності на 1/6 частку земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0488 га, що знаходиться на АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:887:0155, що належала померлому на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 156063, виданого 06 січня 2000 року Київською міською радою, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 90-2-01968 (зареєстровано в реєстрі за № 1-281);
- на право власності на 1/12 частку автомобіля марки М-412 ИЗ, 1982 року випуску, двигун № НОМЕР_2 , шасі № НОМЕР_3 , кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний № НОМЕР_4 , зареєстрований 10 квітня 1982 року, що належав померлому на підставі технічного паспорту серії НОМЕР_5 , виданого 10 квітня 1982 року (зареєстровано в реєстрі за № 1-283);
- право власності на 1/12 частку грошових вкладів з відповідними відсотками (зареєстровано в реєстрі за № 1-285).
13 жовтня 2022 року державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Шевченко Г. Г. як спадкоємцю було видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а саме:
- на право власності на 5/6 часток земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0488 га, що знаходиться на АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:887:0155, що належала померлому на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 156063, виданого 06 січня 2000 року Київською міською радою, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 90-2-01968 (зареєстровано в реєстрі за № 1-281);
- на право власності на 5/12 часток автомобіля марки М-412 ИЗ, 1982 року випуску, двигун № НОМЕР_2 , шасі № НОМЕР_3 , кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний № ХТБ 35-00, зареєстрований 10 квітня 1982 року, що належав померлому на підставі технічного паспорту серії НОМЕР_5 , виданого 10 квітня 1982 року (зареєстровано в реєстрі за № 1-283);
- право власності на 5/12 часток грошових вкладів з відповідними відсотками.
10 червня 2022 року на замовлення ОСОБА_2 складено технічний паспорт на садовий будинок з адресою: АДРЕСА_4 , який містить схему розташування будівель та споруд, експлікацію до схеми розташування будівель та споруд, за яким на земельній ділянці розташовано садовий будинок (літера А) з балконами та сходами та приналежні речі: гараж (літера Б), хвіртка (літера № 1), огорожа та свердловина, характеристику садового будинку, відповідно до якої рік побудови садового будинку - 1985.
21 вересня 2022 року Андрушко І. П. в інтересах ОСОБА_2 звернувся до державного нотаріуса Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою, в якій просив видати його довірителю свідоцтво про право на спадщину на належну їй частину садового будинку АДРЕСА_1 після смерті її чоловіка ОСОБА_4
22 вересня 2022 року Шістнадцятою Київською державною нотаріальною конторою було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 1685/02-31, оскільки в матеріалах спадкової справи відсутні документи, які підтверджують право власності ОСОБА_4 на садовий будинок.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Стосовно поділу земельної ділянки та садового будинку
Касаційна скарга мотивована тим, що приватизовані одним із подружжя земельні ділянки не належать до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, а є їх особистою власністю. Суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12, від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц, від 24 квітня 2019 року в справі № 2-1007/12, від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц, від 12 серпня 2020 року в справі № 626/4/17-ц, про те, що приватизовані одним із подружжя земельні ділянки не належать до об'єктів права спільної сумісної власності. Садовий будинок АДРЕСА_1 зведений без дозвільних документів, є самочинною і аварійною спорудою та не підлягає поділу. Позивачка не надала доказів проведення технічної інвентаризації будинку до 05 серпня 1992 року. У справі відсутні докази, що садовий будинок побудований відповідно до вимог законодавства станом на 1985 рік. Будинку не було присвоєно поштову адресу. Порядковий номер земельної ділянки «№ НОМЕР_1» судом присвоєно самовільно побудованій споруді. Апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволені клопотання про приєднання технічного звіту за результатами комплексного технічного інструментального об'єкта будівництва, що підтверджує аварійний стан садового будинку.
Наведені доводи не можуть бути підставою скасування оскаржуваних судових рішень, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу (частина перша статті 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України).
Подібні положення містить стаття 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та частина третя статті 368 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) підтверджено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
За змістом частини першої статті 356, частин першої, другої статті 358 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
У частині третій статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до державного акта про право власності на земельну ділянку, виданого 06 січня 2020 року, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0488 га за адресою: АДРЕСА_4 на підставі рішення Київської міської ради народних депутатів від 24 грудня 1998 року № 103-3/204.
Згідно з довідками СТ «Сонячний» від 09 грудня 2021 року № 544 та від 09 липня 2022 року № 581 ОСОБА_4 був членом СТ «Сонячний» АДРЕСА_4 , та володів земельною ділянкою за цією адресою (кадастровий номер 8000000000:90:887:0155). На земельній ділянці господарським способом побудований будинок та допоміжні приміщення у 1985 році.
Відповідно до пункту «в» частини другої статті 89 Земельного кодексу (далі - ЗК) України в спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників жилого будинку.
Частиною першою статті 88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України (у редакції станом на 06 січня 2020 року) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Положення статті 120 ЗК України закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований.
Частиною першою статті 120 ЗК України (у редакції станом на 06 січня 2020 року) передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно із частиною четвертою статті 120 ЗК України (у редакції станом на 06 січня 2020 року) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Отже, за загальним правилом, закріпленим у статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.
Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2018 року в справі № 750/11106/15-ц зробив висновок про те, що якщо на земельній ділянці, яка є особистою приватною власністю одного із подружжя знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
Такі висновки у подальшому підтримані практикою Верховного Суду, зокрема в постанові від 14 травня 2025 року в справі № 359/5478/16-ц.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Ураховуючи те, що на отриманій ОСОБА_4 внаслідок безоплатної приватизації земельній ділянці подружжям зведено садовий будинок, що є спільною сумісною власністю подружжя, суди обґрунтовано виснували про те, що до ОСОБА_2 як дружини перейшло право на цю земельну ділянку в розмірі частки права власності у спільному майні будинку відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
У постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12, від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц, від 24 квітня 2019 року в справі № 2-1007/12, від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц, від 12 серпня 2020 року в справі № 626/4/17-ц, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, зазначено, що приватизовані одним із подружжя земельні ділянки не належать до об'єктів права спільної сумісної власності.
Наведені висновки Верховного Суду не стосуються земельних ділянок, на яких знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, тому є нерелевантними до спірних правовідносин.
Безпідставними є також доводи касаційної скарги про самочинність садового будинку, з огляду на таке.
Суди встановили, зокрема з довідок СТ «Сонячний» від 09 грудня 2021 року № 544 та від 09 липня 2022 року № 581, те, що садовий будинок за адресою: АДРЕСА_4 побудований у 1985 році.
Відповідно до пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня
2001 року № 127 (далі - Інструкція № 127), не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року.
Згідно з пунктом 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних та житлово-комунального господарства, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24 червня 2011 року № 91, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, громадські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року), не подається виходячи з положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Отже, індивідуальні житлові будинки, збудовані в період до 05 серпня
1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації.
Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05 червня 2024 року в справі № 678/1418/17 та від 14 серпня 2024 року в справі № 201/12325/20.
10 червня 2022 року на замовлення ОСОБА_2 складено технічний паспорт на садовий будинок з адресою: АДРЕСА_4 , який містить схему розташування будівель та споруд, експлікацію до схеми розташування будівель та споруд, за яким на земельній ділянці розташовано садовий будинок (літера А) з балконами та сходами та приналежні речі: гараж (літера Б), хвіртка (літера № 1), огорожа та свердловина, характеристику садового будинку, відповідно до якої рік побудови садового будинку - 1985.
Відповідно до пункту 6 розділу ІІ Інструкції № 127 садові будинки з відповідними господарськими спорудами (або без таких) розташовуються на земельних ділянках з цільовим призначенням для садівництва. У садових будинках не визначається житлова площа, а визначається основна та допоміжна площа приміщень. До основних приміщень належать приміщення для відпочинку, до допоміжних - приміщення кухонь, комор, коридорів тощо.
Згідно з пунктом 2 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55, об'єкти нерухомого майна, які підлягають технічній інвентаризації відповідно до Інструкції № 127, а також єдині майнові комплекси, що належать на праві власності і розташовані на одній земельній ділянці, можуть бути поділені на самостійні об'єкти нерухомого майна. Поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна провадиться відповідно до законодавства з наданням кожному об'єкту поштової адреси. Не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.
З огляду на рік побудови садового будинку - 1985, що встановлено судами та не підлягає переоцінці Верховним Судом, враховуючи, що садовий будинок розташований на земельній ділянці з цільовим призначенням для садівництва, а також зважаючи на технічний паспорт на садовий будинок з адресою: АДРЕСА_4 , який не містить відмітки про самочинне будівництво, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що садовий будинок підлягав поділу між подружжям.
Технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації, і є тим документом, що засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року садових будинків, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, вимогам законодавства, тому окремих дозвільних документів не потребується, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.
Доводи касаційної скарги про аварійний стан спірного будинку не підтверджено доказами, поданими у встановленому процесуальним законом порядку.
Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про приєднання технічного звіту за результатами комплексного технічного інструментального об'єкта будівництва, оскільки згідно з частинами першою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках,якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Таких обставин ОСОБА_1 не вказала.
Крім того, Верховний Суд погоджується з доводами відзиву на касаційну скаргу про те, що неналежний стан утримання садового будинку не може бути перешкодою у поділі, оскільки законодавець не встановлює такої заборони і будинок не знищений як об'єкт цивільних прав.
Відповідно до роз'яснень Державної реєстрації служби України, викладених у листі від 15 квітня 2013 року № 165/06-15-13, документом, який підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, може бути як рішення органу місцевого самоврядування, так і інший документ, незалежно від форми, виданий відповідним органом, який дає змогу встановити факт присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, зокрема довідки, виписки. Таким документом також може бути довідка, видана уповноваженою особою кооперативу, у разі проведення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться у такому кооперативі.
Верховний Суд зауважує, що довідкою СТ «Сонячний» від 09 липня 2022 року № 581підтверджено присвоєння спірному садовому об'єкту адреси - АДРЕСА_4 . Доводи касаційної скарги в цій частині безпідставні.
Щодо інших доводів касаційної скарги
Заявниця у касаційній скарзі посилається на те, що апеляційний суд відмовив у позові в частині визнання майна спільною власністю подружжя, тому не може залишатися без змін рішення суду першої інстанції й у частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку земельної ділянки й садового будинку, що є похідними вимогами.
Такі посилання не можуть бути підставою скасування судових рішень щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку земельної ділянки й садового будинку як частку у спільному майні подружжя, з огляду на таке.
Апеляційний суд відмовив у позові в частині визнання майна спільною власністю подружжя не з підстав відсутності у ОСОБА_10 прав на спірну нерухомість чи її неналежність до спільного майна подружжя, а через припинення цивільної правоздатності ОСОБА_11 , до якого зазначена вимога заявлена.
Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення ОСОБА_4 помер, тому відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України його цивільна правоздатність припинилася, що свідчить про неможливість визначення за померлим права спільної сумісної власності на спірну земельну ділянку та садовий будинок.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року в справі № 523/14489/15-ц зазначено, що під час розгляду справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
Тобто вимога визнання майна спільною власністю подружжяне є ефективним способом захисту порушеного права, у її задоволенні апеляційний суд відмовив правильно і така відмова не має наслідком необґрунтованість іншої частини позовних вимог ОСОБА_10 .
Заявниця у касаційній скарзі посилається також на те, що відповідно до заповіту ОСОБА_4 все своє майно, яке належить йому на день смерті, де б воно не знаходилося та з чого не складалось, зокрема й належну на праві приватної власності земельну ділянку, яка розташована на території АДРЕСА_2 , діл. № НОМЕР_1 (СТ «Сонячний»), заповів дочці ОСОБА_1 . Заповіт є чинним, ніким не оскаржувався та під сумнів не ставився. Суд здійснив незаконний перерозподіл спадщини, чим порушив право заповідача і змінив заповіт.
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
За частинами першою-другою статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Однак ця свобода має обмеження, адже чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (частина четверта статті 1236 ЦК України).
ОСОБА_12 належала лише 1/2 частина земельної ділянки й садового будинку як частка у спільному майні подружжя, тому лише в таких межах відкрилася спадщина після його смерті.
Визнання за ОСОБА_13 у порядку поділу спільного майна, набутого ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за час шлюбу, права власності на 1/2 частку земельної ділянки та садового будинку не є зміною заповіту, адже це майно ОСОБА_12 на момент відкриття спадщини не належало.
Не є самовільною зміною заповіту й визнання за ОСОБА_2 права на 1/12 частку охопленого заповітом майна, адже відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
ОСОБА_2 на час відкриття спадщини після смерті чоловіка було 86 років, вона була непрацездатною особою і мала право на обов'язкову частку.
Установивши, що чоловік позивачки залишив заповіт на ім'я дочки ОСОБА_1 , судиобґрунтовано керувалися тим, що позивачка як непрацездатна особа на момент відкриття спадщини після смерті свого чоловіка успадковує ту частку майна, розмір якої дорівнює 1/2 частки від частини спадкового майна, що належала б їй у випадку спадкування за законом.
Стосовно доводів касаційної скарги про те, що суди не дали оцінки відмові нотаріуса у вчиненні нотаріальної з підстав відсутності правовстановлюючих документів на садовий будинок. Дії та рішення державного нотаріуса Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 ніким із спадкоємців не заперечувалися та не оспорювалися (і не оспорюються) під час оформлення та видачі свідоцтв про право на спадщину за законом, необхідно зазначити таке.
21 вересня 2022 року Андрушко І. П. в інтересах ОСОБА_2 звернувся до державного нотаріуса Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою, в якій просив видати його довірителю свідоцтво про право на спадщину на належну їй частину садового будинку АДРЕСА_1 після смерті її чоловіка ОСОБА_4
22 вересня 2022 року Шістнадцятою Київською державною нотаріальною конторою було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 1685/02-31, оскільки в матеріалах спадкової справи відсутні документи, які підтверджують право власності ОСОБА_4 на садовий будинок.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 438/610/14-ц зазначено, що: обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має бути ефективним, тобто призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закріплене у статті 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб.
У цій справі оскарження відмови нотаріуса у видачі свідоцтво про право на спадщину не дозволить ефективно захистити та відновити права позивачки.
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Ефективним способом захисту прав спадкоємця, що прийняв спадщину, може бути визнання права власності на спадкове майно за відсутності правовстановлюючих документів на нього.
Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23 липня 2024 року в справі № 204/8935/22, від 25 вересня 2024 року в справі № 707/2877/22, від 03 січня 2025 року в справі № 754/7860/22, від 11 лютого 2025 року в справі № 751/2484/22.
Позивачка звернулася до суду з належним способом захисту порушеного права, тому доводи касаційної скарги про неоскарження постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії не впливають на правильність вирішення справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновки судів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - адвокат Горбовий В. А. заявив клопотання про розгляд справи за його обов'язкової участі.
За змістом частини першої статті 401 ЦПК України попереднійрозгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасниківсправи, а, отже, відсутні правові підстави для розгляду скарги в судовому засіданні за участі представника ОСОБА_5 - адвоката Горбового В. А.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Горбового Володимира Анатолійовича про розгляд справи за його обов'язкової участі відмовити.
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Горбового Володимира Анатолійовича залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2024 року в незміненій під час апеляційного провадження справи частині та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська