30 липня 2025 року
м. Київ
справа № 592/6459/15-ц
провадження № 61-2218св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сумського апеляційного суду від 15 січня 2025 року в складі колегії суддів СобиниО. І., Філонової Ю. О., Рунова В. Ю.
в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію товариства Стрюкової Ірини Олександрівни до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та
Короткий зміст заяви
У липні 2020 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «СПЕКТРУМ ЕССЕТС» адвокат Борисенко М. О. звернувся до суду з заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, в якій просив у виконавчих документах та у виконавчих провадженнях з примусового виконання рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 вересня 2015 року всправі № 592/6459/15-ц здійснити заміну сторони стягувача замінивши Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Комерційний банк «Надра» на його правонаступника- ТОВ «СПЕКТРУМ ЕССЕТС».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 вересня 2020 року заява ТОВ «СПЕКТРУМ ЕССЕТС» про заміну сторони виконавчого провадження задоволена.
У виконавчих документах та у виконавчих провадженнях з примусового виконання рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 вересня 2015 року в справі № 592/6459/15-ц здійснено заміну сторони стягувача, замінивши ПАТ Комерційний банк «Надра» на його правонаступника- ТОВ «СПЕКТРУМ ЕССЕТС».
15 січня 2025 року ухвалою Сумського апеляційного суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 вересня 2020 року з підстав пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення (частина друга статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Ухвала мотивована тим, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про розгляд справи, проте апеляційну скаргу на ухвалу суду подала після спливу одного року з дня її постановлення. Виникнення обставин непереборної сили, які перешкодили їй звернутися до апеляційного суду у розумний строк, не встановлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
17 лютого 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Сумського апеляційного суду
від 15 січня 2025 року, в якій просить її скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що відмітка в повістці «адресат відсутній за вказаною адресою» не свідчить про вручення чи відмову від вручення повістки і не є доказом належного повідомлення учасника справи, у зв'язку з чим апеляційний суд неправильно застосував частину другу статті 358 ЦПК України. До суду першої інстанції заявниця викликалася повісткою лише один раз і поштове відправлення повернулося з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», тобто вона не була повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції та в неї поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали суду.
Апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі № 761/8849/19, від 22 вересня 2021 року в справі № 465/205/17, від 28 жовтня 2021 року в справі № 465/6555/16-ц, від 18 січня 2023 року в справі № 752/24739/19, від 10 травня 2023 року в справі № 405/1117/20, про те, що направлення судом кореспонденції за зазначеною позивачем у позовній заяві адресою, за якою відповідач не проживає або не зареєстрований, не можна вважати належним повідомленням про розгляд справи.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з пунктом 8 частини другої статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Перегляд судових рішень гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
Відповідно до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред'явленого йому, або при визначенні його права та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Забезпечення права на справедливий суд відіграє особливу роль у демократичному суспільстві, є його базовою цінністю, яка має вирішальне значення у безперешкодній реалізації основоположних прав і свобод людини і громадянина та дотриманні принципу верховенства права загалом. Водночас однією з важливих гарантій цього права є можливість оскарження судових рішень в апеляційному порядку.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року в пунктах 54, 55 зазначається, що, приймаючи до уваги особливості порядку апеляційного оскарження за українським законодавством, право заявника на доступ до апеляційного суду було захищено основоположними гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції. У цьому зв'язку Суд нагадує, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
У рішенні в справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року, заява № 32671/02, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто, Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Відповідно до статей 3, 8, 9, 21 і 55 Конституції України право на судовий захист і доступ до правосуддя відноситься до невідчужуваних прав і свобод людини й одночасно виступає гарантією захисту всіх інших прав і свобод, що визнаються та гарантуються згідно із загальноприйнятими принципами і нормами міжнародного права.
Аналіз наведених конституційних положень у взаємозв'язку зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції дає підстави для висновку, що правосуддя як таке повинно забезпечувати ефективне поновлення в правах і відповідати вимогам справедливості.
Ці нормативні положення гарантують особі право на перегляд судом справи, стосовно якої суд ухвалив рішення по суті спору, принаймні один раз - в апеляційному порядку.
Отже, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів особи.
Згідно із статтею 354 ЦПК України (в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Такі висновки сформульовані в постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 березня 2024 року в справі № 953/5340/21 (провадження № 61-16122св23), від 28 лютого 2024 рокув справі № 733/112/20 (провадження № 61-16703св23).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2024 року в справі № 22/96-10/90/08 зазначено, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку, і в разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі в справі. Однак неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, з посиланням на те, що рішення в цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою для визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку. Отже, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 261 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов'язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими наведеними нормами ГПК України.
Частина друга статті 261 ГПК України ідентична змісту частини другої статті 358 ЦПК України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У межах річного строку з дня складення повного судового рішення може поновлено строк на апеляційне оскарження з інших поважних причин будь-яким заявникам, а особам, не повідомленим про розгляд справи, -і поза межами річного строку.
Тобто річний преклюзивний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження не поширюється на учасників справи, не повідомлених про розгляд справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року в справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження в справі і яка, відповідно, не знала/не могла знати про розгляд справи.
Також у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 201/13990/15-ц (провадження № 61-22496св19), від 29 січня 2021 року в справі № 308/2739/16-ц (провадження № 61-9648св19), від 21 червня 2023 року в справі № 202/32361/13-ц (провадження № 61-3546св23) вказано, що під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи в провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання в справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).
У цій справі апеляційний суд керувався тим, що 05 серпня 2020 року засобами поштового зв'язку за адресою проживання ОСОБА_1 надіслана судова повістка про її виклик як боржниці до Ковпаківського районного суду м. Суми в судове засідання на 11 год. 00 хв. 07 вересня 2020 року. Проте поштове відправлення повернулось до суду з відміткою від 13 серпня 2020 року: «адресат відсутній за вказаною адресою».Відповідно до положень пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження. Тому днем вручення судової повістки ОСОБА_1 є 13 серпня 2020 року. З огляду на встановлені обставини та зазначені норми процесуального закону відсутні підстави для висновку про те, що ОСОБА_1 не була повідомлена про розгляд справи. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду від 07 вересня 2020 року після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, заявниця не повідомила про виникнення обставин непереборної сили.
Верховний Суд погоджується з наведеними висновками апеляційного суду, з огляду на таке.
Відповідно до статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження надсилається (надається) учасникам справи, а також державному виконавцю, приватному виконавцю в порядку, передбаченому статтею 272цього Кодексу.
Згідно зі статтею 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
ОСОБА_1 в договорі поруки адресою листування вказала: АДРЕСА_1 та відповідно до пункту 2.5 договору зобов'язалася своєчасно сповістити кредитора про зміну своєї адреси.
Відділ адресно-довідкової роботи Управління Державної міграційної служби в Сумській області листом від 30 липня 2015 року підтвердив, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Указана адреса зазначена ОСОБА_1 і в апеляційній, і в касаційній скарзі.
05 серпня 2020 року засобами поштового зв'язку за адресою проживання ОСОБА_1 надіслана судова повістка про її виклик як боржниці до Ковпаківського районного суду м. Суми в судове засідання на 11 год. 00 хв. 07 вересня 2020 року. Проте поштове відправлення повернулось до суду з відміткою від 13 серпня 2020 року: «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до положень пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження.
З урахуванням змісту пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 була повідомлена про розгляд судом першої інстанції заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні.
Заявниця в касаційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції мав застосувати частину другу статті 223 ЦПК України та відкласти розгляд справи у випадку першої неявки учасника справи.
Відповідно до частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав, зокрема, 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Верховний Суд зауважує, що жодна із наведених обставин у ОСОБА_1 не виникла, адже вона була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання та не повідомила суд про поважні причини неявки.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (частина перша статі 223 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі № 761/8849/19, від 22 вересня 2021 року в справі № 465/205/17, від 28 жовтня 2021 року в справі № 465/6555/16-ц, від 18 січня 2023 року в справі № 752/24739/19, від 10 травня 2023 року в справі № 405/1117/20, про те, що направлення судом кореспонденції за зазначеною позивачем у позовній заяві адресою, за якою відповідач не проживає або не зареєстрований, не можна вважати належним повідомлення про розгляд справи, з огляду на таке.
У постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі № 761/8849/19, від 22 вересня 2021 року в справі № 465/205/17, від 28 жовтня 2021 року в справі № 465/6555/16-ц, досліджувалося питання щодо підстав залишення позову без розгляду, а правом на залишення заяви без розгляду суд наділений лише за сукупності певних установлених законом умов: належного повідомлення позивача про час та місце судового засідання; повторної неявки позивача в судове засідання, яка в такому разі визнається як друга поспіль неявка.
У цій справі розглядалася заява про заміну сторони виконавчого провадження, про судове засіданні в якій заявниця повідомлена належним чином.
Тобто висновки Верховного Суду в постановах від 11 березня 2020 року в справі № 761/8849/19, від 22 вересня 2021 року в справі № 465/205/17, від 28 жовтня 2021 року в справі № 465/6555/16-ц нерелевантні до спірних правовідносин.
У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 752/24739/19 встановлено, що відповідачка отримала копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та копію апеляційної скарги з додатками, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. На підставі встановленого Верховний Суд виснував, що, встановивши, що бувши обізнаною про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, відповідачка більше півроку не вчинила жодних дій для з'ясування про стан судового провадження, апеляційний суд, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та рівноваги інтересів сторін щодо розгляду справи упродовж розумного строку, зробив правильний висновок про можливість розгляду справи у її відсутність за наявними у матеріалах справи доказами, які відповідачкою не спростовано.
Отже, в справі № 752/24739/19 Верховний Суд не сформулював протилежних від апеляційного суду в цій справі висновків стосовно належного повідомлення учасника справи про її розгляд.
У постанові від 10 травня 2023 року в справі № 405/1117/20 Верховний Суд зауважив, що районним судом належно не встановлено місця проживання/реєстрації відповідача та/чи її поштової адреси.
У цій справі дійсне місце проживання ОСОБА_1 встановлене судами та не оспорюється заявницею, тому висновки Верховного Суду в постанові від 10 травня 2023 року в справі № 405/1117/20 про те, що направлення судом кореспонденції за зазначеною позивачем у позовній заяві адресою, за якою відповідач не проживає або не зареєстрований, не можна вважати належним повідомлення про розгляд справи,незастосовні до цієї справи, адже стосуються випадків надсилання судової кореспонденції на некоректну адресу учасника справи.
Отже, апеляційний суд правильно виснував, що ОСОБА_1 була повідомлена про розгляд судом першої інстанції заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні, на виникнення обставин непереборної сили, які перешкодили вчасно звернутися з апеляційною скаргою, не посилалася, тому правильно застосував частину другу статті 358 ЦПК України, відповідно до якої незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
ЄСПЛ зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», № 17160/06 та № 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Апеляційний суд обґрунтовано виснував про відмову у відкритті апеляційного провадження, адже виключень із загального правила про те, що сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, в цій справі щодо заявниці ОСОБА_1 не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - без змін.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Сумського апеляційного суду від 15 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська