28 липня 2025 року
м. Київ
справа № 462/4445/24
провадження № 61-17165св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Приватне підприємство «Енергетика плюс»,
відповідач: Міністерство оборони України, Державне підприємство Міністерства оборони України «Львівське будівельно-монтажне управління», Головне управління Державної податкової служби України у Львівській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, державний реєстратор Бойко Христина Романівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Енергетика плюс» на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 04 червня 2024 року в складі судді Ліуша А. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року в складі колегії суддів Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року Приватне підприємство «Енергетика плюс» (далі - ПП «Енергетика плюс») звернулось до суду з позовом до Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівське будівельно-монтажне управління» (далі - ДП МОУ «Львівське БМУ»), Головного управління ДПС у Львівській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі - ГУ ДПС у Львівській області), державного реєстратора Бойко Х. Р. про внесення змін до Державного реєстру речових прав щодо об'єкта нерухомого майна.
Позивач просив суд внести зміни у відомості Державного реєстру речових прав щодо об'єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 1819641446101 «військове містечко № НОМЕР_1 », розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у частині зазначення загальної площі складової частини об'єкта нерухомого майна - Механічної майстерні В-1, змінивши загальну площу з 3 280,9 кв. м на 1 759,8 кв. м.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Залізничний районний суд м. Львова ухвалою від 04 червня 2024 року відмовив ПП «Енергетика плюс» у відкритті провадження у справі.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач та відповідачі є юридичними особами. Позивач просив суд внести зміни до Державного реєстру речових прав щодо об'єкта нерухомого майна в частині зазначення загальної площі складової частини об'єкта нерухомого майна, змінивши його загальну площу. Отже, звернення позивача до суду з позовом обумовлене необхідністю захисту майнових прав, що виключає розгляд цієї справи в порядку цивільного судочинства. Суд першої інстанції також зазначив, що позивач уже звертався до Господарського суду Львівської області із позовом до Міністерства оборони України, ДП МОУ «Львівське будівельно-монтажне управління», ГУ ДПС у Львівській області про внесення змін у відомості Державного реєстру речових прав щодо об'єкта нерухомого майна, за наслідками чого ухвалою цього суду від 05 червня 2023 року у справі № 914/1698/23 було встановлено, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, проте належить до виключної підсудності Господарського суду міста Києва.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Львівський апеляційний суд постановою від 12 листопада 2024 року апеляційну скаргу ПП «Енергетика плюс» залишив без задоволення, ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 04 червня 2024 року залишив без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків місцевого суду.
Апеляційний суд указав, що з урахуванням суб'єктного складу учасників спору та характеру спірних правовідносин, а саме того, що позивачем, як юридичною особою, захищається її майнові права, пов'язані з реєстраційними діями в Державному реєстрі речових прав щодо об'єкта нерухомого майна шляхом зміни загальної площі об'єкта нерухомого майна, спір належить до юрисдикції господарських судів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
23 грудня 2024 року ПП «Енергетика плюс», через підсистему «Електронний суд», звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 04 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 04 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
Вказує на те, що суд першої інстанції в оскарженій ухвалі зазначив, що спір у цій справі стосується як майнових прав позивача, так і корпоративних відносин, а суд апеляційної інстанції, погоджуючись із судовим рішенням місцевого суду, указав виключно на захист позивачем своїх майнових прав.
Зазначає, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки одним із відповідачів у цій справі є фізична особа, а саме державний реєстратор Бойко Х. Р.
Позиція інших учасників справи
У відзивах на касаційну скаргу Міністерство оборони України та ГУ ДПС у Львівській області просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Відзив ГУ ДПС у Львівській області, який подано до Верховного Суду у січні 2025 року, повернуто заявнику без розгляду ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 13 січня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із суду першої інстанції.
У травні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є неприйнятними з огляду на таке.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні між собою види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип доступу до правосуддя.
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Відповідно до вимог статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за винятком, коли розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.
По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Тобто як предметна, так і суб'єктна юрисдикція господарських судів була значно обмежена участю у спорі лише юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців ( далі - ФОП), а предметна - правовідносинами, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.
При цьому суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.
Згідно із частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини шостої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Судами у цій справі встановлено і сторонами не спростовано, що Міністерство оборони України, ДП МОУ «Львівське будівельно-монтажне управління», ГУ ДПС у Львівській області мають статус юридичних осіб. Аналогічно не можна вважати державного реєстратора фізичною особою, оскільки такий є посадовою особою, по суті виконує функцію державного органу, у цьому випадку - щодо державної реєстрації прав.
Крім того, як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просив суд внести зміни до Державного реєстру речових прав щодо об'єкта нерухомого майна в частині зазначення загальної площі складової частини об'єкта нерухомого майна, змінивши загальну площу з 3 280,9 кв. м, на 1 759,8 кв. м, внаслідок чого співвідповідачем залучено державного реєстратора Бойко Х. Р.
Суд апеляційної інстанції установив, що договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна від 29 вересня 2005 року № 6360, згідно з яким виникли правовідносини між сторонами та в подальшому і цей спір, укладено між Міністерством оборони України (продавець) та ПП «Енергетика плюс» (покупець), тобто юридичними особами.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо підсудності спору у цій справі суду цивільної юрисдикції, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що звернення позивача (юридичної особи) до суду із позовом у цій справі зумовлене необхідністю захисту його майнових прав, інтересів, що виникли та існують в господарській сфері (між юридичними особами), суди дійшли обґрунтованого висновку про цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до юрисдикції господарських судів.
З такими висновками колегія суддів Верховного Суду погоджується.
Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач уже звертався до Господарського суду Львівської області із позовом до Міністерства оборони України, ДП МОУ «Львівське будівельно-монтажне управління», Головного управління ДПС у Львівській області про внесення змін у відомості Державного реєстру речових прав щодо об'єкта нерухомого майна.
За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, яка є у вільному доступі, ухвалою Господарського суду Львівської області від 05 червня 2023 року у справі № 914/1698/23, яка набрала законної сили, встановлено, що цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, проте належить до виключної підсудності Господарського суду міста Києва. Надалі ухвалою Господарського суду міста Києва від 31 липня 2023 року у справі № 914/1698/23 позовну заяву повернуто позивачу з мотивів не надання доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку і розмірі.
У цій справі Господарський суд Львівської області та Господарський суд міста Києва погодилися з тим, що позов про внесення змін у відомості Державного реєстру речових прав щодо об'єкта нерухомого майна з аналогічними відповідачами, які мають статус юридичних осіб, належить до підсудності господарського суду.
При цьому пред'явлення позивачем вимог до державного реєстратора як до співвідповідача у справі, яка переглядається, на відміну від справи, яку розглядав господарський суд, наведеного не змінюють та на характер правовідносин, з яких виник спір, не впливають.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із оскарженими судовим рішенням про відмову у відкритті провадження у справі і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржених судових рішень, які відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.
Доводи касаційної скарги про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки одним із відповідачів у цій справі є фізична особа, а саме державний реєстратор Бойко Х. Р., є помилковими. Суди встановили і учасниками справи не спростували, що остання залучена до розгляду цієї справи як посадова особа, яка вчиняла відповідну реєстраційну дію. Тобто державний реєстратор Бойко Х. Р. у спірних правовідносинах не діяла як фізична особа, яка порушила чи могла порушити права позивача.
При цьому участь у спірних правовідносинах державного реєстратора не змінює суті права, за захистом якого позивач звернувся з позовом у цій справі, а саме задля захисту свого майнового права на належне йому як юридичній особі майно, яке станом на момент подання позову було зареєстровано за іншою юридичною особою.
На спір між юридичними особами щодо майна у цьому випадку безумовно поширюється юрисдикція господарських судів.
Колегія суддів Верховного Суду ураховує, що суд першої інстанції в оскарженій ухвалі зазначив, що спір у цій справі стосується як майнових прав позивача, так і корпоративних відносин, а суд апеляційної інстанції, погоджуючись із судовим рішенням місцевого суду, указав виключно на захист позивачем своїх майнових прав.
Проте зазначені обставини не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки наведене не впливає на правильність висновків судів щодо неможливості розгляду цього спору у порядку цивільного судочинства.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішеннях від 23 липня 2009 року у справі «Сутяжник проти росії» (заява № 8269/02, пункт 2) та від 31 липня 2008 року у справі «Проценко проти росії» (заява № 13151/04, пункт 26) вказав про невиправданість відступу від принципу правової визначеності задля правового пуризму, а помилки повинні виправлятися лише ті, які мають фундаментальне значення.
ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).
За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 04 червня 2024 року та постанови Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Приватного підприємства «Енергетика плюс» залишити без задоволення.
Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 04 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення
, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіВ. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська