Справа № 991/1936/25
Номер провадження 1-кп/991/29/25
02 липня 2025 року Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Києві заяву захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 про скасування запобіжного заходу у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 червня 2018 року за № 52018000000000546, за обвинуваченням
ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Зубра Пустомитівського району Львівської області, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України,
І. Історія провадження
1.1. На розгляді Вищого антикорупційного суду перебувають матеріали окресленого кримінального провадження.
1.2. 07 квітня 2025 року від захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 надійшло клопотання про скасування запобіжного заходу.
Так, захисник зазначив, що ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13 листопада 2023 року у справі № 991/9532/23 щодо ОСОБА_7 відповідно до положень ч. 6 ст. 193 КПК України було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Крім того, ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16 квітня 2024 року у справі № 991/2462/24 щодо ОСОБА_7 було надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування.
1.2.1. Захисник наполягав, що ОСОБА_7 не було оголошено у міжнародний розшук. Так, аналіз норм КПК України та Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол від 17 серпня 2020 року, затвердженої спільним наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , Державного бюро розслідувань, ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , дозволяє зробити висновок, що міжнародний розшук особи організовується шляхом використання інформаційних систем та баз Інтерполу. Відповідно, на переконання захисника, правоохоронні органи країн - учасників Інтерполу здійснюють розшук лише тих осіб, щодо яких відбулась публікація «червоного повідомлення» в інформаційних системах та базах Інтерполу, та лише після його публікації (оприлюднення). Невиконання такої процедури, або її виконання з порушенням встановленого порядку не призводять до оголошення особи у міжнародний розшук навіть за умови наявності відповідної постанови. А тому, на переконання адвоката ОСОБА_8 , як станом на день розгляду слідчим суддею клопотання про обрання запобіжного заходу, так і на цей час, ОСОБА_7 не оголошений у міжнародний розшук.
Додатково цю тезу захисник обґрунтував відповіддю ІНФОРМАЦІЯ_8 № LA/88732-2605 від 26 серпня 2024 року, яку надано на запит сторони захисту. Зокрема, було повідомлено, що ОСОБА_7 не є особою, щодо якої було надано повідомлення про розшук або застосовано механізм циркулярного оповіщення. Листом Європолу у справі № 1361557-24 від 03 квітня 2024 року також повідомлено, що жодні дані щодо ОСОБА_7 не перебувають в опрацюванні цієї організації.
За таких обставин, захисник наполягав, що слід дійти висновку про (1) неоголошення ОСОБА_7 у міжнародний розшук, та, як наслідок - (2) відсутності визначених ч. 6 ст. 193 КПК України підстав для обрання йому запобіжного заходу.
Окремо адвокат ОСОБА_8 зазначив, що під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчим суддею не вживались передбачені КПК України заходи задля забезпечення його участі у судовому засіданні, зокрема: не здійснювався виклик; через відсутність ОСОБА_7 на нього не накладалось грошове стягнення (ч. 1 ст. 139 КПК України), не вирішувалось питання про привід останнього (ч. 2 ст. 140 КПК України) тощо.
1.2.2. Також, захисник посилався на те, що ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, відомості щодо якого в ЄРДР в установленому законом порядку не вносились, чим грубо було порушено гарантії недоторканості народного депутата України.
Зокрема, 12 червня 2018 року було зареєстровано кримінальне провадження за № 52018000000000546, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, за фактом ухилення службових осіб ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_9 » від сплати податку на додану вартість у розмірі 102 806 014, 02 грн.
26 червня 2018 року у кримінальному провадженні за № 52018000000000622 до ЄРДР внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 209 КК України, за фактом причетності народних депутатів ОСОБА_10 та ОСОБА_7 до легалізації грошових коштів, одержаних від ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » і ДП « ІНФОРМАЦІЯ_11 » у результаті вчинення суспільно небезпечних діянь, передбачених ст. 191, 212, 366, 364 КК України.
26 червня 2019 року матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях за № 52018000000000546 та № 52018000000000622 об'єднано в одному провадженні з присвоєнням № 52018000000000546.
26 січня 2023 року Генеральним прокурором до ЄРДР внесено відомості про кримінальне правопорушення за фактом наявності в діях народного депутата України ОСОБА_7 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, яке було об'єднано з кримінальним провадженням №52018000000000546.
10 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні № 52018000000000546 ОСОБА_11 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 та ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України.
Захисник посилався на те, що з 01 січня 2020 року набрав чинності особливий порядок притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, тобто повідомлення про підозру має здійснюватися виключно у кримінальних провадженнях, розпочатих Генеральним прокурором, або особою, що виконує обов'язки Генерального прокурора.
Натомість, захисник наголосив, що Генеральним прокурором або особою, що виконує обов'язки Генерального прокурора, не вносились до ЄРДР відомості про вчинення народним депутатом України ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України. Тобто, на переконання захисника, кримінальне провадження щодо вчинення народним депутатом України кримінального правопорушення, визначеного цією статтею КК України, у визначеному законом порядку не розпочиналось, і як наслідок - притягнення народного депутата України ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності шляхом повідомлення йому про підозру у вчиненні окресленого кримінального правопорушення відбулось з порушенням порядку, визначеного ст. 482-2 КПК України, а також - з грубим порушенням гарантій недоторканості народного депутата України.
Окремо захисник зазначив, що переважна кількість доказів, якими обґрунтовується повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, здобувалась стороною обвинувачення під час здійснення досудового розслідування, яке проводилось щодо ОСОБА_7 упродовж 01 січня 2020 року - 26 січня 2023 року без внесення відомостей до ЄРДР в порядку ст. 482-2 КПК України.
1.2.3. Адвокат ОСОБА_8 вказав, що повідомлена ОСОБА_7 підозра є безпідставною та необґрунтованою, оскільки не підтверджена належними та допустимими доказами, що не відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України.
Зокрема, наявність факту вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, сторона обвинувачення обґрунтовувала висновками за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи № 16331-16333/18-72/16334/18-71 від 31 серпня 2018 року та № 14334/14335/19-72/24015-24022/19-72 від 30 серпня 2019 року. Разом з тим, захисник посилався на те, що такі висновки не є належними та допустимими доказами для встановлення вартості викраденого і для переконання в існуванні обґрунтованої підозри у вчиненні злочину, оскільки:
- в цих висновках судові експерти не визначали вартість майна, щодо якого вчинено заволодіння, як головну обставину, якою підтверджується настання події злочину;
- судовими експертами не надано відповіді на поставлені питання, зокрема щодо нормативного підтвердження висновків спеціалістів;
- висновки судових експертів за принципом «плодів отруйного дерева» є недопустимими доказами, оскільки довідки спеціалістів, що піддавались експертному дослідженню, виготовлялись особами, що не могли залучатись в якості спеціалістів через пряму заборону ч. 2 ст. 79 КПК України.
Посилаючись на висновки ККС ВС, виснувані у постановах від 24 грудня 2019 у справі за № 161/17117/17, від 15 листопада 2023 року у справі за № 336/10493/13-к, захисник наголошував, що розмір майна, яким заволоділа винна особа в результаті вчинення відповідного злочину, визначається лише вартістю цього майна, яка виражається у грошовій оцінці. Вартість викраденого майна визначається за роздрібними (закупівельними) цінами, що існували на момент вчинення злочину, а розмір відшкодування завданих злочином збитків - за відповідними цінами на час вирішення справи в суді. За відсутності зазначених цін на майно його вартість може бути визначена шляхом проведення відповідної експертизи.
Враховуючи викладене, адвокат ОСОБА_8 наполягав, що сторона обвинувачення не мала в наявності достатніх доказів для обґрунтування повідомленої ОСОБА_7 підозри у вчиненні кримінального правопорушення.
Окремо захисник підкреслив, що судові експерти у вказаних висновках не відповіли на поставлені питання, зокрема, судові експерти не висловлювались і не надали оцінку нормативному підтвердженню (обґрунтуванню) довідок спеціалістів, якими виконувались відповідні розрахунки.
Також, з посиланням на послідовну практику ККС ВС, сформовану у постановах від 29 травня 2023 року у справі № 583/877/21, 27 вересня 2018 року у справі № 533/93/16-к, від 28 липня 2021 року у справі № 754/7890/19, від 24 листопада 2021 року у справі №711/93/17, захисник посилався на те, що самі по собі довідки спеціалістів ІНФОРМАЦІЯ_12 не є доказом у кримінальному провадженні. Наслідком цієї позиції вважав недопустимість довідки спеціаліста, а також вищевказаних висновків судових експертів.
Ба більше, факт проведення ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ревізії на НАК « ІНФОРМАЦІЯ_13 », акт якої використовується в цьому кримінальному провадженні, виключав можливість їх залучення в якості спеціалістів та виготовлення ними довідки від 27 березня 2019 року.
Окремо захисник зазначив, що правильність розрахунків, виконаних технічними спеціалістами НАК ІНФОРМАЦІЯ_14 та ІНФОРМАЦІЯ_15 щодо природного газу, витраченого ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_16 » та ТОВ НВП « ІНФОРМАЦІЯ_17 » для виробництва та відпуску теплової енергії для потреб населення упродовж 2013-2017 років, судовими експертами не перевірялась, їх обґрунтованість у встановленому КПК порядку не підтверджувалась. Проте, ці розрахунки призвели до помилкових тверджень про вчинення злочину, а саме - технічні спеціалісти розрахували втрати тепла в мережах самостійно, прийнявши їх у розмірі 13 % від усього відпущеного населенню обсягу тепла. Тобто, різниця між звітними даними Товариств про обсяг втрат тепла в мережах і обсягом таких втрат, розрахованих спеціалістами, й утворила різницю в обсягах газу, що показувався Товариствами та тими, що розрахувались спеціалістами. Така різниця дозволила стороні обвинувачення стверджувати, що газ, придбаний за пільговими цінами для виробництва тепла для населення, був витрачений не за цільовим призначенням, а саме не для виробництва тепла для населення.
Як на довід неможливості врахування висновків спеціалістів захисник також послався на постанову ККС ВС від 29 травня 2023 року у справі № 583/877/21.
1.2.4. Захисник посилався на те, що попри твердження сторони обвинувачення щодо завдання майнової шкоди НАК « ІНФОРМАЦІЯ_13 », останньою у листі від 14 лютого 2024 року за № 14/6-112-24 викладено, що «...інформація про суму матеріальної шкоди (збитків), начебто завдану Компанії ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_16 » та ТОВ НВП « ІНФОРМАЦІЯ_17 » внаслідок використання упродовж 2013 - 2017 років природного газу не у відповідності зазначеному у договорах напрямку... у Компанії відсутня». Тобто особа, яка за версією сторони обвинувачення, через заволодіння майном зазнала збитків, обставину завдання збитків не підтвердила. На думку адвоката ОСОБА_8 , ця обставина виключає висновок про наявність щодо ОСОБА_7 обґрунтованої підозри у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
1.2.5. Повідомлення про підозру ОСОБА_7 у кримінальному провадженні за № 52018000000000546 не було вручено останньому у спосіб, передбачений КПК України.
Зокрема, у окресленому провадженні заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_14 було складено щодо ОСОБА_7 письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України.
Так, захисник вказав, що на виклик прокурора для виконання відповідної процесуальної дії ОСОБА_7 не з'явився через поважну причину, зокрема, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я останній виїхав на лікування за межі країни.
Орган досудового розслідування встановив, що ОСОБА_7 був тимчасово відсутній за місцем проживання, а тому уповноваженими особами мали вживатись заходи для вручення повідомлення про підозру, передбачені ч. 2 ст. 135 КПК України. Зокрема, сторона обвинувачення передала це повідомлення про підозру охоронцю за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 ; уповноваженій особі житлово-експлуатаційної організації за місцем його реєстрації; направила на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_18 і електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_19 , а також за допомогою месенджера на номер телефону НОМЕР_1 , що не узгоджується з вимогами КПК України.
Окремо захисник наголошував на відсутності належних доказів вручення повідомлення про підозру.
1.2.6. Також, захисник посилався на відсутність щодо ОСОБА_7 ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також відсутність підстав для подальшого обрання запобіжного заходу.
Зокрема, ОСОБА_7 з моменту виїзду за кордон, як і з моменту обрання щодо нього запобіжного заходу не вчиняв будь-яких дій, які б вказували на його намагання та спроби досягти наслідків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, або свідчили б про невиконання ним покладених на нього процесуальних обов'язків.
На обґрунтування цієї тези захисник посилався на відсутність публікацій повісток про виклик ОСОБА_7 , які б розміщувались органом досудового розслідування чи прокурором в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, що створювало б для останнього умови для прибуття до органу досудового розслідування.
Крім того, адвокат ОСОБА_8 , вказував на те, що стороною обвинувачення не фіксувались факти вчинення ОСОБА_7 будь-яких дій, що вказували б на спроби знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, обвинувачується.
1.3. 05 травня 2025 року від захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 надійшли доповнення до клопотання про скасування запобіжного заходу.
У доповненнях захисник наполягав на помилковості висновків слідчого судді про обґрунтованість щодо ОСОБА_7 висунутої підозри внаслідок дослідження слідчим суддею матеріалів НСРД, отриманих у межах кримінального провадження № 52018000000000856, а фактично у кримінальних провадженнях № 22016000000000243 та № 52016000000000479, які сторона обвинувачення незаконно використала під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, позаяк дозвіл на їх використання було надано лише 17 лютого 2025 року.
Відповідно, захисник посилався на те, що ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у результаті істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, а також використання стороною обвинувачення недопустимих доказів.
На підставі викладених обставин, захисник просив задовольнити його клопотання і скасувати запобіжний захід, обраний ОСОБА_7 ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13 листопада 2023 року у справі за № 991/9532/23.
1.4. 02 липня 2025 року у судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 подала заперечення на це клопотання захисника ОСОБА_8 .
1.4.1. Щодо оголошення підозрюваного ОСОБА_7 у міжнародний розшук, прокурор зазначила про таке.
Так, прокурор заперечувала тези захисника про (1) недоведення оголошення ОСОБА_7 у міжнародний розшук у порядку, передбаченому КПК України, а також (2) про відсутність розшуку ОСОБА_7 каналами Інтерполу.
Відповідно до постанови від 24 жовтня 2023 року детектив ІНФОРМАЦІЯ_4 (надалі - НАБУ) оголосила ОСОБА_7 у міжнародний розшук, позаяк:
- 10 жовтня 2023 року складено повідомлення про підозру ОСОБА_7 та вжито заходів для його вручення у порядку ст. 135 КПК України;
- 11 жовтня 2023 року повістки про виклик ОСОБА_7 до НАБУ на 12-13, 16 жовтня 2023 року були направлені за місцем роботи останнього - до Верховної Ради України. За цими викликами підозрюваний не з'явився без поважних на те причин;
- є підстави вбачати незаконний перетин кордону ОСОБА_7 , оскільки відсутні відомості про перетин ним державного кордону у напрямку «виїзд», разом з тим 08 жовтня 2023 року ОСОБА_7 перетнув кордон Румунії у напрямку «виїзд» у пункті « ІНФОРМАЦІЯ_20 », що також свідчить про його перебування за межами території України.
Участь обвинуваченого 14 листопада 2023 року у судовому засіданні, призначеному Вищим антикорупційним судом у справі № 991/878/22, не спростовує факту його перебування за кордоном, позаяк він брав участь у режимі відеоконференції. Ба більше, ОСОБА_7 відмовився повідомляти місце свого перебування та зазначив, без надання жодних підтверджуючих документів, про перебування на лікуванні.
Враховуючи ці обставини, на переконання прокурора, задля застосування вимог ч. 6 ст. 193 КПК України, постанова про оголошення ОСОБА_7 у міжнародний розшук є законною та обґрунтованою.
1.4.2. Щодо перебування ОСОБА_7 у міжнародному розшуці, прокурор зазначила про таке:
- КПК України обумовлює можливість обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за фактом оголошення підозрюваного у міжнародний розшук, а не за фактами його перебування у розшуці чи здійснення такого розшуку;
- розшук особи оголошується слідчим чи прокурором відповідною постановою, що в цілях застосування ч. 6 ст. 193 КПК України є достатньою підставою вважати, що підозрюваний оголошений у міжнародний розшук.
При цьому, правила Інтерполу не регулюють питання оголошення осіб у міжнародний розшук, і фактичне перебування або не перебування особи в міжнародному розшуку, щодо якої такий розшук оголошено, не має правового значення для вирішення питання про обрання чи скасування запобіжного заходу.
1.4.3. Щодо доводів захисника про незаконність та необґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри, прокурор зазначила про таке.
Твердження захисника не відповідають ані положенням чинного КПК України, ані реальним процесуальним обставинам кримінального провадження № 52018000000000546, а їх зміст і логіка свідчать про спробу підміни процесуального змісту правових норм довільним тлумаченням, яке суперечить принципам дії кримінального процесуального закону у часі, а також загальним положенням щодо допустимості доказів на стадії досудового розслідування.
Кримінальне провадження, в межах якого ОСОБА_7 було повідомлено про підозру, внесене до ЄРДР 26 червня 2018 року за № 52018000000000546, за ознаками злочину передбаченого ч. 3 ст. 209 KK України. На той момент ст. 482-2 KПK України ще не існувала - КПК України був доповнений нею Законом № 388-IX від 18 грудня 2019 року, який набрав чинності 01 січня 2020 року. Тобто, на момент початку досудового розслідування у даному кримінальному провадженні положення цієї норми не діяли й не могли регулювати порядок його відкриття.
Відповідно до загальновизнаного у праві принципу tempus regit actum (час править актом), а також згідно зі статтею 58 Конституції України, закон не має зворотної дії в часі, якщо інше прямо не передбачено самим законом i якщо він не пом'якшує a6o не скасовує кримінальну відповідальність. У випадку зі ст. 482-2 KПK України відсутня жодна норма, яка б передбачала її ретроспективну дію щодо вже відкритих кримінальних проваджень. Таким чином, наведене стороною захисту посилання на необхідність її застосування до провадження, відкритого ще у 2018 році, є юридично хибним.
Повідомлення про підозру ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 52018000000000546 було здійснене 10 жовтня 2023 року заступником Генерального прокурора, тобто суб'єктом, який відповідно до чинного законодавства мав повноваження вчиняти процесуальні дії щодо народного депутата України. Таким чином, навіть з огляду на чинну редакцію ст.482-2 KПK України, процесуальна дія (повідомлення про підозру) була вчинена належним суб'єктом, а отже, з дотриманням передбаченого законом порядку.
Щодо посилань захисника на недопустимість доказів, що стали підставою для повідомлення про підозру, такі доводи, на переконання прокурора, не можуть бути враховані з кількох причин.
Так, KПK України не вимагає на стадії повідомлення про підозру наявності процесуально визнаних судом допустимих доказів. Навпаки, на цьому етапі досудового розслідування достатньо наявності фактичних даних, отриманих у встановленому законом порядку, які створюють обґрунтовану підозру у вчиненні кримінального правопорушення (ст. 276, 278 КПК України). Процесуальне законодавство не вимагає на цьому етапі доведення вини «поза розумним сумнівом» aбo проведення повної судової оцінки допустимості доказів, що належить виключно до компетенції суду, який буде розглядати кримінальне провадження по суті у порядку ст. 89 та 94 KПK України.
А тому, прокурор наполягала, що повідомлення ОСОБА_7 про підозру здійснено уповноваженим суб'єктом у межах належного провадження, а доводи захисника про недопустимість доказів не ґрунтуються на приписах КПК України та не можуть бути розглянуті на цьому етапі кримінального провадження з огляду на ненастання стадії судового розгляду.
1.4.4. Щодо доводів захисника про безпідставність та необґрунтованість підозри через її не підтвердження належними та допустимими доказами, що суперечить вимогам п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України, прокурор зазначила про таке.
На підтвердження причетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень при обранні запобіжного заходу стороною обвинувачення надано, серед іншого, такі матеріали: (1) висновки експертів від 31 серпня 2018 року та від 30 серпня 2019 року за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи; (2) висновок експерта від 14 листопада 2022 року за результатами судово-економічної експертизи; (3) протоколи за результатами негласних слідчих (розшукових) дій (надалі - НСРД); (4) протоколи оглядів мобільних телефонів; (5) протокол огляду руху коштів по рахункам компаній- нерезидентів та резидентів; (6) договори відновлювальної кредитної лінії та договори позики; (7) трастові декларації ОСОБА_7 , ОСОБА_15 ; (8) документи щодо електронного банкінгу ОСОБА_16 ; фінансової звітності щодо « ІНФОРМАЦІЯ_21 ».
Захисник, зокрема, посилався на необґрунтованість підозри з підстав недопустимості доказів.
На переконання прокурора, висновок про недопустимість відповідного доказу є категоричним, оскільки суд на цій стадії може визнати недопустимими лише очевидно недопустимі докази, порушення збирання яких не може бути спростоване будь-якими іншими матеріалами.
Разом з тим, захисник не навів даних про наявність такого роду порушень при отриманні наведених вище висновків експертів, які б за значеними вище критеріями відповідали підставам для визнання цих доказів недопустимими на стадії досудового розслідування.
Так, прокурор наполягала, що висновки, надані стороною обвинувачення на обґрунтування підозри в частині вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 KK України, підтверджують: (1) розмір збитків за 2016-2017 роки та обсяги заволодіння газом за цей період, а також (2) суму коштів, отриманих Товариствами упродовж 2013-2017 роки від продажу електроенергії, виробленої з незаконного отриманого газу, рентабельності діяльності Товариств.
Разом з тим, прокурор зазначила, що надані захисником на спростування цих висновків рецензії не відповідають вимогам законодавства, позаяк не відповідають Порядку проведення рецензування висновків судових експертів, затвердженого наказом ІНФОРМАЦІЯ_7 від 03 лютого 2020 року за № 335/5.
Також, прокурор наголосила, що збитки розраховані у вигляді різниці між фактично сплаченою Товариствами сумою коштів та сумою, яку потрібно було сплатити за газ, який буде використовуватися для власних потреб, і така сума підтверджується висновками експертів.
Щодо доводів захисника про неповноту проведених експертних досліджень прокурор зазначила, що:
- порушені перед експертами питання охоплювались предметом економічної експертизи, і експерти надали вичерпні відповіді на поставлені детективом питання;
- у висновках наведено аналіз матеріалів кримінального провадження в частині даних щодо кількості природного газу та оплати (зокрема, актів приймання-передачі, регістрів бухгалтерського обліку, висновку ІНФОРМАЦІЯ_22 щодо кількості використаного газу при виробництві теплої енергії для потреб населення);
- ті дані, про які захист зазначає як самостійно невстановлені експертом (у висновку експерта від 14 листопада 2022 року), щодо обсягу спожитого ІНФОРМАЦІЯ_23 не за призначенням для власних потреб (виробництва електроенергії) та фактичної вартості його придбання (фактично понесених витрат на його придбання), зазначені детективом як вихідні дані, які вже були встановлені в ході досудового розслідування, про що назначено у висновку;
- посилання захисту на непідтвердження факту господарських операцій Товариств із придбання газу даними податкових накладних, які не є самостійним доказом вчинення господарських операцій, спростовуються змістом самого висновку, адже у порушеному детективом питанні було зазначено, що дані податкових накладних слід враховувати як підтвердження отримання газу Товариства для власник потреб.
1.4.5. Також, прокурор заперечила доводи захисника щодо ненабуття ОСОБА_7 статусу підозрюваного.
Відповідно до ст. 42 КПК України ОСОБА_17 набув статус підозрюваного, адже сторона обвинувачення через невстановлення його місцезнаходження вжила передбачені KПK України заходи для вручення повідомлення про підозру, а саме:
- повісткою від 06 жовтня 2023 року ОСОБА_7 викликався до НАБУ 10 жовтня 2023 року для участі в процесуальних діях (вручення документів). Повістка була направлена до Апарату Верховної Ради України для передання народному депутату ОСОБА_7 ;
- 10 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_7 складено повідомлення про підозру;
- того ж дня, 10 жовтня 2023 року ОСОБА_7 не прибув до детектива, а від його адвоката надійшло клопотання про відкладення процесуальної дії через отримання повістки від Апарату Верховної Ради України 09 жовтня 2023 року;
- того ж дня, 10 жовтня 2023 року у зв'язку з неявкою ОСОБА_7 та його відсутністю за місцем проживання повідомлення про підозру було передано охоронцю житлового будинку;
- того ж дня, 10 жовтня 2023 року повідомлення про підозру було надіслано на електронну пошту за місцем роботи ОСОБА_7 - до Апарату Верховної Ради України та на робочу електронну пошту ОСОБА_7 як народного депутата;
- 11 жовтня 2023 року повідомлення про підозру було передано житлово-експлуатаційній організації за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_7 .
Крім того, скан-копії повідомлення про підозру були направлені за допомогою месенджера на номер телефону, яким користувався ОСОБА_7 , який останній зазначав у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 рік, а також аналогічні дані містились у ІНФОРМАЦІЯ_24 .
Прокурор наголосила, що сторона захисту не спростовувала і не ставила під сумнів такі фактичні обставини.
Додатково прокурор посилалась на обізнаність ОСОБА_7 про зміст висунутої йому підозри, позаяк його захисник вчинив ряд заходів для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, оскаржував обраний ОСОБА_7 запобіжний захід, а також з огляду на зміст клопотань ОСОБА_7 , де останній вказує про обізнаність зі складеною щодо нього підозрою, його участь під час розгляду кримінального провадження по суті.
1.4.6. Щодо доводів захисника про відсутність щодо ОСОБА_7 , ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурор навела такі контраргументи.
У контексті встановлення ризику переховування від слідства та суду, на переконання прокурора, належним чином було враховано: (1) тяжкість покарання, що може бути призначене останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, які класифікуються як особливо тяжкі корупційні злочини (за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України); наявність у підозрюваного двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон, його досвід перетину державного кордону України, а також оформлення посвідки на постійне проживання у Латвії; (3) виїзд підозрюваного 08 жовтня 2023 року з Румунії та відсутність даних про передуючий цьому перетин ним кордону України; (4) майновий стан підозрюваного та його родини, який дає можливість проживати за межами території України.
Щодо існування інших ризиків, прокурор наполягала на необхідності врахування: (1) ймовірного створення у 2017 році договору дарування від 01 грудня 2014 року, відповідно до якого ОСОБА_7 подарував 100 % акцій компанії « ІНФОРМАЦІЯ_21 » своїй доньці - ОСОБА_18 ; (2) обговорення ОСОБА_16 про зазначення в документах неправдивих даних, що громадянин Кіпру є справжнім бенефіціарним власником компанії (зареєстрованої в Республіці Кіпр) та про відсутність трастової декларації; (3) порядку здійснення допиту свідків, а також те, що свідки є довіреними, підконтрольними та/або підпорядкованими ОСОБА_7 ; (4) факту проведення у кримінальному провадженні судових експертиз, отримання консультації спеціаліста, висновки яких матимуть значення для обґрунтування підозри, що може обумовлювати ймовірність впливу на них.
Прокурор наголосила, що доводи про відсутність у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження публікацій повісток про виклик є безпідставними, позаяк вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм кримінального процесуального законодавства та фактичних обставин кримінального провадження.
Так, на переконання прокурора, захисник намагається підмінити правові категорії, ототожнюючи різні види процесуальних документів та процедури їх вручення. Зокрема, захисник ототожнює порядок вручення повістки про виклик, визначений ч. 1 ст. 297-5 КПК України, із порядком вручення копій процесуальних документів, передбаченим ч. 2 тієї ж статті.
Враховуючи приписи ч. 1 ст. 297-5 КПК України, повістки про виклик у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем проживання або перебування особи та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавного значення та на офіційному вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_3 . Закон прямо встановлює, що з моменту публікації повістки у зазначених джерелах особа вважається належним чином повідомленою про її зміст. Окремо йде мова про вручення копій процесуальних документів, що відповідно до ч. 2 цієї ж статті, у випадку спеціального досудового розслідування, направляються не підозрюваному, а його захиснику. Тобто обвинувальний акт, повідомлення про завершення досудового розслідування, а також інші процесуальні документи, що підлягають врученню, направляються адвокату, уповноваженому представляти інтереси особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.
У даному випадку, між ОСОБА_7 та захисником ОСОБА_8 укладено договір про надання правової допомоги, а останній визнається офіційним представником підозрюваного в цьому кримінальному провадженні. Таким чином, направлення процесуальних документів на адресу його захисника повністю відповідає приписам ІНФОРМАЦІЯ_25 , адже це єдиний передбачений законом спосіб вручення таких документів у контексті спеціального досудового розслідування.
Ба більше, прокурор наголосила, що навіть попри необов'язковість публікації процесуальних документів, окрім повісток, Спеціалізована антикорупційна прокуратура фактично вийшла за межі передбаченого законом обов'язку та забезпечила оприлюднення відповідних повісток про виклик ОСОБА_7 на 04 березня 2025 року на офіційному вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_3 . Отже, підозрюваний був належним чином повідомлений про виклик для участі у слідчих та процесуальних діях, i відсутність його особистої участі не є наслідком порушення з боку органу досудового розслідування, а виключно результатом ухилення підозрюваного від участі в процесі.
Також, прокурор наполягала, що у контексті кримінального провадження, що здійснюється in absentia, захисник мав можливість та реалізував усі процесуальні заходи, які вважав за необхідне.
1.4.7. Щодо доводів сторони захисту про витребування матеріалів судової справи за № 991/9532/23 та подальшого їхнього дослідження, прокурор зазначила про таке.
Захисник стверджував про незаконне використання матеріалів НСРД. Разом з тим, прокурор зазначила, що згадувані матеріали НСРД були належно отримані та передані стороні обвинувачення на законних підставах, зокрема, ухвалами слідчих суддів від 06 вересня 2018 року, 30 листопада 2020 року та 12 березня 2021 року, якими було надано тимчасовий доступ до всіх матеріалів проваджень № 52018000000000856, № 22016000000000243 та № 52018000000000547.
Крім того, з огляду на приписи ст. 23, 94 КПК України, ухвала слідчого судді від 17 лютого 2025, якою надано дозвіл на використання доказів має значення винятково для стадії судового розгляду справи по суті, тобто лише тоді, коли суд перевіряє допустимість доказу перед постановленням вироку.
Факт використання інформації з матеріалів НСРД на стадії досудового розслідування не є тотожним використання доказу у суді, який вимагає спеціального дозволу. Натомість, у першому випадку це відноситься до використання відомостей для побудови версії обвинувачення, що цілком узгоджується із вимогами ст. 91 КПК України.
Разом з тим, прокурор наполягала, що сторона захисту навмисно ототожнила правомірність джерела інформації з формальним дозволом на її використання, однак це принципово різні процесуальні інститути. Так, якщо слідчий мав законний доступ до відомостей, отриманих у порядку, визначеному KПК України, він має право аналізувати, інтерпретувати, посилатися на них, а також - формувати підозру (ч. 2 ст. 276 КПК України).
Ба більше, жодна норма КПК України не вимагає отримання попереднього дозволу на використання матеріалів НСРД у клопотанні про запобіжний захід.
Також, на думку прокурора, захисник не наводить жодних підстав сумніватися у справжності, змісті чи способі отримання самих матеріалів НСРД, адже всі доводи адвоката ОСОБА_8 зводяться до формальної хронології отримання дозволу, яка не є підставою для визнання доказу недопустимим до моменту ухвалення вироку судом.
ІІ. Позиції учасників судового засідання
У судовому засіданні прокурор заперечувала проти задоволення клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 .
Адвокат ОСОБА_8 своє клопотання підтримав та наполягав на його задоволенні, надав пояснення, аналогічні змісту клопотання.
ІІІ. Оцінка та мотиви суду
3.1. Ознайомившись з клопотанням захисника, заслухавши думку осіб, які беруть участь у судовому засіданні, дослідивши обвинувальний акт з додатками, суд дійшов таких висновків.
Згідно із ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України запобіжний захід є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
Частиною 1 ст. 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам того, що останній переховуватиметься від органів досудового розслідування та/або суду; знищить, сховає або спотворить будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливатиме на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджатиме кримінальному провадженню іншим чином; вчинить інше кримінальне правопорушення чи продовжить кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. При цьому, ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності здійснення обвинуваченим вищеперерахованих дій.
Відповідно до приписів ст. 194 КПК України запобіжний захід може бути застосований до особи виключно у випадку, якщо доведено обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Частина 1 ст. 183 КПК України визначає, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.
Слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК України, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу (ч. 6 ст. 193 КПК України).
Враховуючи вищезазначені норми законодавства, для скасування запобіжного заходу, обраного ОСОБА_7 , сторона захисту повинна довести, що обставини, які враховувались судом при обранні запобіжного заходу, зникли або їх вагомість суттєво зменшилась.
Разом з тим, суд бере до уваги, що за наслідками перегляду ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13 листопада 2023 року Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в ухвалі від 29 січня 2024 року надала оцінку наступним доводам захисника ОСОБА_8 , викладеним в апеляційній скарзі:
- закінчення строку досудового розслідування у кримінальному провадженні;
- невручення ОСОБА_7 повідомлення про підозру;
- недоведеності оголошення ОСОБА_7 у розшук з дотриманням вимог КПК України;
- необґрунтованості повідомленої ОСОБА_7 підозри та можливості визнання певних доказів недопустимими;
- відсутності щодо ОСОБА_7 ризиків, передбачених ст. 177 КПК України (т. 6, а.с. 122-136).
Отже, повторно наводячи певні обставини та аргументи на підтвердження позиції про необхідність скасування обраного щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу, захисник фактично створює підвалини для додаткової оцінки доводів і перегляду попередніх висновків суду, що може призвести до порушення принципу res judicata, що означає остаточність рішення суду, яке набрало законної сили.
А відтак, не перебираючи на себе функції суду апеляційної з перегляду ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13 листопада 2023 року, колегія суддів проаналізує доводи захисника, яким не була надана оцінка Апеляційною палатою.
3.2. Щодо доводів клопотання про порушення, допущені під час внесення до ЄРДР відомостей щодо вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України, колегія суддів дійшла такого висновку.
3.2.1. Згідно із приписами чинної норми ч. 1 ст. 482-2 КПК України відомості, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення народним депутатом України, вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань Генеральним прокурором (особою, що виконує обов'язки Генерального прокурора) у порядку, встановленому цим Кодексом.
КПК України доповнено ст. 482-2 згідно Закону України № 388-IX від 18 грудня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою приведення у відповідність із Законом України «Про внесення змін до статті 80 Конституції України щодо недоторканності народних депутатів України». Відповідно до відомостей з офіційного ресурсу Верховної Ради України цей закон набрав чинності 01 січня 2020 року.
Тобто, до 01 січня 2020 року КПК України не містив вимоги щодо внесення до ЄРДР відомостей про ймовірне вчинення народним депутатом України кримінального правопорушення виключно спеціально уповноваженою особою.
3.2.2. Відповідно до матеріалів кримінального провадження, колегією суддів встановлено такі фактичні обставини.
12 грудня 2012 року ОСОБА_7 набув повноваження народного депутата Верховної Ради України VII скликання.
Відповідно до витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні за № 52018000000000546 розпочато здійснення досудового розслідування за ч. 3 ст. 212 КПК України, а саме за фактом наявності в діях службових осіб ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_9 » упродовж 2013-2017 років ознак умисного ухилення від сплати податку на додану вартість на загальну суму 102 806 014, 02 грн, що призвело до фактичного ненадходження коштів до бюджету в особливо великих розмірах (т. 2, а.с. 169-174).
26 червня 2018 року у кримінальному провадженні за № 52018000000000546 внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209 КПК України, а саме, що упродовж 2013-2017 років на рахунки ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_9 », кінцевими бенефіціарами якого є народні депутати України ОСОБА_10 , та ОСОБА_7 , від пов'язаних СГД надійшло понад 1 500 000 000 грн, одержаних від ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » і ДП « ІНФОРМАЦІЯ_11 » у результаті суспільно небезпечних діянь, передбачених ст. 191, 212, 366, 364 КК України, які є предметом ряду досудових розслідувань, після чого, з метою маскування їх незаконного походження у злочинний спосіб грошові кошти були перераховані на розрахункові рахунки ряду підприємств, що мають ознаки фіктивних, і у подальшому - перетворені в активи і таким чином легалізовані. Поряд з цим, частина грошових коштів була перерахована на рахунки підприємства-нерезидента, що зареєстроване на території Республіки Кіпр в якості оплати відсотків за користування кредиткою лінією, і, таким чином, легалізована (т. 2, а.с. 169-174).
26 січня 2023 року у кримінальному провадженні за № 42023000000000097 Генеральним прокурором розпочато здійснення досудового розслідування за ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, щодо обставин того, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 52018000000000546 у діях народного депутата України ОСОБА_7 виявлено ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, а саме - організація вчинення упродовж 2013-2017 років службовими особами ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_16 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_17 » протиправного заволодіння природним газом НАК « ІНФОРМАЦІЯ_13 » в особливо великому розмірі з метою його подальшого використання для генерації електричної енергії, яка була продана ДП « ІНФОРМАЦІЯ_11 » (т. 2, а.с. 175).
Постановою від 17 лютого 2023 року кримінальні провадження за № 42023000000000097 та за № 52018000000000546 було об'єднано у одне провадження за № 52018000000000546 (т. 2, а.с. 176-177).
3.2.3. Колегія суддів погоджується із доводами прокурора з приводу вирішення цього питання, позаяк відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209 КПК України, до кримінального провадження за № 52018000000000546 було внесено до набрання чинності згадуваним Законом України № 388-IX від 18 грудня 2019 року, гарантії депутатської діяльності, передбачені ст. 482-2 KПK України, на такий випадок розповсюджуватись не могли.
Приписи ч. 1 ст. 5 КПК України регламентують, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Враховуючи, що процесуальна дія (внесення відомостей до ЄРДР) вичерпала свою силу після закінчення її вчинення (закінчення реєстрації відомостей в ЄРДР), в уповноважених осіб були відсутні жодні правові підстави для ініціювання її повторного вчинення у зв'язку із набранням законної сили нової норми, яка фактично встановила додаткові вимоги, що не існували раніше.
За таких підстав, колегія суддів відхиляє цей довід клопотання.
3.3. Крім того, колегія суддів відхиляє покликання клопотання захисника на:
- непідтвердження повідомлення ОСОБА_7 про підозру належними та допустимими доказами, що не відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України;
- відсутності майнової шкоди для НАК « ІНФОРМАЦІЯ_13 »;
- незаконного використання стороною обвинувачення результатів проведення НСРД під час розгляду клопотання про обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу.
Так, колегія суддів наголошує, що оцінюючи обґрунтованість підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення слідчий суддя керується стандартом доказування «обґрунтована підозра». Цей стандарт є менш суворим у порівнянні зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується під час розгляду висунутого особі обвинувачення по суті, та не передбачає оцінку доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину.
Як зазначав Європейський Суд з прав людини у рішеннях «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук та Йонкало проти України» під обґрунтованою підозрою Європейський суд розуміє існуючі факти або інформацію, яка може переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити кримінальне правопорушення. Отже, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення особі, але вони мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування та застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
На підставі оцінки сукупності отриманих фактів та обставин слідчий суддя лише визначає, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.
Прикметно, що в ухвалі Вищого антикорупційного суду від 13 листопада 2023 року слідчий суддя оцінила наявні матеріали досудового розслідування та дійшла висновку про необхідність обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 29 січня 2024 року ухвалу слідчого судді було залишено без змін (т. 6, а.с. 109-136).
Щодо неможливості покладення в основу обґрунтованості підозри щодо ОСОБА_7 висновків експертизи і результатів проведення НСРД колегія суддів послуговуєтьтся сталою практикою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.
Так, визнання доказів слідчим суддею, судом недопустимими можливо лише у випадках, коли (1) такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і (2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого розслідування чи судового розгляду або шляхом надання додаткових матеріалів, які вже є у розпорядженні сторони кримінального провадження.
У підготовчому судовому засіданні захисник ОСОБА_8 не навів даних про наявність такого роду порушень при отриманні наведених вище висновків експертів та результатів проведення НСРД, які б за визначеними вище критеріями давали підстави для визнання цих доказів недопустимими на стадії досудового розслідування.
Суд наголошує, що вказані захисником фактичні обставини, з урахуванням приписів ст. 91-92, 94 КПК України, мають перевірятись, встановлюватись і оцінюватися судом під час розгляду обвинувального акта по суті з огляду на внутрішнє переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. На стадії кримінального провадження, передбаченій Главою 27 КПК України, суд не уповноважений провести такий ґрунтовний аналіз цих фактичних обставин.
За встановлених обставин, колегія суддів відхиляє ці доводи клопотання.
3.4. Щодо доводів клопотання захисника про відсутність щодо ОСОБА_7 ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів дійшла таких висновків.
3.4.1. Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
3.4.2. В ухвалі Вищого антикорупційного суду від 13 листопада 2023 року слідчий суддя встановила, а суд апеляційної інстанції за результатами перегляду цієї ухвали підтвердив існування щодо ОСОБА_7 ризиків:
- переховуватися від органів досудового розслідування та суду;
- знищити, спотворити або сховати речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
- незаконно впливати на свідків та інших підозрюваних у кримінальному провадженні (т. 6, а.с. 109-121, 122-150).
З огляду на плин часу і необхідність періодичної перевірки наявності або відсутності ризиків, втрати ними своєї актуальності, колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку доводам захисника ОСОБА_8 про відсутність ризиків щодо обвинуваченого ОСОБА_7 .
3.4.3. Зокрема, наразі обвинувачений ОСОБА_7 перебуває за межами території України та до зали суду за місцем знаходження Вищого антикорупційного суду, де проводяться судові засідання з розгляду щодо нього обвинувального акта у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України, не з'являється.
Під час вирішення клопотання про участь у режимі відеоконференцзв'язку ОСОБА_7 категорично відмовився повідомити суд про: (1) місце свого перебування; (2) підстави неприбуття; (3) обґрунтування підстав відмови повідомити ці дані, формально пославшись на «політичне переслідування», що, зокрема, стало підставою для відмови у задоволенні такого клопотання.
При встановленні цього ризику колегія суддів враховує, (1) тяжкість покарання, що може бути призначене ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, які класифікуються як особливо тяжкі корупційні злочини (за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України); наявність у нього двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон, його досвід перетину державного кордону України; (2) виїзд 08 жовтня 2023 року з Румунії та відсутність даних про перетин ним кордону України; (3) майновий стан ОСОБА_7 , який надає йому можливість проживати за межами території України протягом тривалого часу.
Також суд звертає увагу й на те, що ситуація в Україні на час розгляду клопотання порівняно із лютим 2022 року є контрольованою та передбачуваною. Значна частина України знаходиться далеко від зони бойових дій, що дозволяло б обвинуваченому без побоювання за власне життя повернутися в Україну та прийняти як особисту участь у судовому засіданні в приміщенні Вищого антикорупційного суду, так і з будь-якого суду України в режимі відеоконференції. Проте, обвинувачений цього не зробив, поважних причин неприбуття не повідомив. Це також порівняно із вищенаведеними обставинами спростовує позицію захисту про втрату актуальності ризику переховування.
3.4.4. Крім того, колегія суддів погоджується із доводами прокурора про безпідставність покликань захисника на відсутність у засобах масової інформації публікацій повісток сторони обвинувачення про виклик ОСОБА_7 .
Дійсно, захисник помилково ототожнив порядок вручення повістки про виклик, визначений ч. 1 ст. 297-5 КПК України, із порядком вручення копій процесуальних документів, передбаченим ч. 2 ст. 297-5 КПК України.
Так, між ОСОБА_7 та захисником ОСОБА_8 укладено договір про надання правової допомоги, і останній визнається офіційним представником підозрюваного в цьому кримінальному провадженні.
Таким чином, направлення процесуальних документів на адресу захисника ОСОБА_7 повністю відповідає приписам KПK України, адже це єдиний передбачений законом спосіб вручення таких документів у контексті спеціального досудового розслідування, дозвіл на здійснення якого було надано ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16 квітня 2024 року (т. 6, а.с. 140-150).
3.4.5. Актуальність існування інших ризиків, встановлених попередніми судовими рішеннями, не вирішується колегією суддів у зв'язку з безпідставністю такого з'ясування на даній стадії кримінального провадження. Наявність чи відсутність їх буде вирішуватися безпосередньо при реалізації ч. 6 ст. 193 КПК України у разі затримання та доставлення до суду.
А тому, за встановлених обставин, колегія суддів відхиляє цей довід клопотання захисника.
3.5. У цілому, клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 не містить нових доводів, які б свідчили про необхідність скасування обраного щодо ОСОБА_7 ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13 листопада 2023 року запобіжного заходу.
За встановлених судом обставин, у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 372, 376 КПК України, колегія суддів
У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 про скасування запобіжного заходу, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3