Справа № 761/11910/24
Провадження № 2/761/2063/2025
(заочне)
29 липня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Осаулова А.А.
за участю секретаря судових засідань: Путря Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні в заочному порядку в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ТОВ «Дрілл Інвест» до ОСОБА_1 про стягнення збитків,-
встановив:
В квітні 2024 р. ТОВ «Дрілл Інвест» звернулось до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків, в якому просило стягнути з відповідача майнову шкоди в розмірі 396702,48 грн та судові витрати в сумі 23950,54 грн.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач є власником автомобіля BMW (державний номер НОМЕР_1 ).
22 серпня 2023 року, о 14 годині 45 хвилин, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Opel (державний номер НОМЕР_2 ) в районі вул. Глибочицької, 16, в м. Києві, всупереч п. 13.1 Правил дорожнього руху України, не дотримався безпечної дистанції, та скоїв зіткнення з автомобілем BMW (державний номер НОМЕР_1 ), який рухався попереду, і по інерції здійснив зіткнення з автомобілем Ford (державний номер НОМЕР_3 ), що спричинило механічні пошкодження транспортних засобів.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 06.10.2023 р. р. у справі № 761/31658/23 винним у вчиненні ДТП визнано ОСОБА_1 .
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Opel (державний номер НОМЕР_2 ) була застрахована у ПрАТ СК «ПЗУ» Україна, яке виплатило 157400,00 грн страхового відшкодування без урахування франшизи в сумі 2600,00 грн
Позивач зазначає, що фактично ним були здійсненні витрати на відновлювальний ремонт автомобіля в розмірі 414142,50 грн.
Крім цього, внаслідок ДТП у автомобіля BMW (державний номер НОМЕР_1 ) наявна втрата товарної вартості в розмірі 139959,98 грн.
Різниця між повною вартістю відновлювального ремонту та розміром страхового відшкодування з урахуванням втрати товарної вартості становить 396702,48 грн.
Вказана сума підлягає стягненню з відповідача, що стало підставою для звернення до суду.
У судове засіданні представник позивача не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, до суду надав заяву, в якій просить розглянути справу за його відсутності, задовольнити позовні вимоги, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач в судове засіданні свого представника не направив, але про дату і час розгляду справи по суті повідомлявся належним чином, причини неявки суд не повідомив, відзиву або заперечень до суду, одночасно з направленням його учасникам справи, не направив.
У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до вимог суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду було призначено повторний автоматичний розподіл справи.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Осаулова А.А. від 20.02.2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 29.04.2025 р. закрито підготовче провадження, справу призначено розгляду по суті.
Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є власником автомобіля BMW (державний номер НОМЕР_1 ).
22 серпня 2023 року, о 14 годині 45 хвилин, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Opel (державний номер НОМЕР_2 ) в районі вул. Глибочицької, 16, в м. Києві, всупереч п. 13.1 Правил дорожнього руху України, не дотримався безпечної дистанції, та скоїв зіткнення з автомобілем BMW (державний номер НОМЕР_1 ), який рухався попереду, і по інерції здійснив зіткнення з автомобілем Ford (державний номер НОМЕР_3 ), що спричинило механічні пошкодження транспортних засобів.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 06.10.2023 р. р. у справі № 761/31658/23 винним у вчиненні ДТП визнано ОСОБА_1 .
У відповідності з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вказано у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі № 234/16272/15-ц, з огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, вина ОСОБА_1 у вчинені дорожньо-транспортної пригоди є встановленою та не підлягає доведенню.
За змістом ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ст.1166 ЦК України, шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно до ч.2 ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Статтею 3 вказаного закону встановлено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-IV).
Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (пункт 9.1 статті 9 Закону № 1961-IV).
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Opel (державний номер НОМЕР_2 ) була застрахована у ПрАТ СК «ПЗУ» Україна, яке виплатило ТОВ «Дрілл Інвест» 157400,00 грн страхового відшкодування без урахування франшизи в сумі 2600,00 грн
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) сформульовано висновок, про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Закону № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Як вбачається з звіту про оцінку вартості матеріального збитку №570/09-23 від 10.09.2023 р. вартість відновлювального ремонту автомобіля BMW (державний номер НОМЕР_1 ),без урахування фізичного зносу становить 414007,68 грн, величина втрати товарної вартості автомобіля становить 139959,98 грн.
При цьому, кошти в сумі 414142,50 грн були фактично понесені ТОВ «Дрілл Інвест» та перераховані на рахунок ТОВ «АРТ Баварія Київ», що підтверджується платіжним дорученням №237 від 28.08.2023 р.
Оскільки вартість майнового збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує ліміт страхового відшкодування, то із ОСОБА_1 , як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та страховим відшкодуванням. (414142,50-157400,00)
Аналогічні по суті висновки, викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19)
Вказана різниця викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов'язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу.
Щодо втрати товарної вартості варто зазначити наступне
За змістом ст. 29, п. 32.7 ст. 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а страховик не відшкодовує шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу.
Крім того, при вирішення справи судом врахована правова позиція, викладена у постанові Верховного суду України від 04.06.2014 року за №6-49цс14, щодо перегляду судових рішень з підстав неоднакового застосування судами законодавства щодо стягнення шкоди, пов"язаної з втратою товарної вартості транспортного засобу.
У вказаній постанови зроблено висновок про те, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування в повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.
Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
Отже, за змістом наведених положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).
Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.
Пунктом 8.6 Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.
Отже, показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу.
Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду.
Втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, зумовлене передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів і агрегатів, зapoєднань і захисних властивостей покриттів у зв'язку з ДТП і подальшим ремонтом. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є наслідком проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу.
Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до конкретних виявів реальних збитків.
Відповідно до підпункту 8.6.1 пункту 8.6 Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Складова частина КТЗ (складник) - деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації (пункт 1.6 Методики).
Тобто, величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкодженої: деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації, усіх типів КТЗ.
Підпунктом 8.6.2 Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема в разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо) (підпункт «е»).
Отже, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли провадиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, якщо це впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, скла, шин тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується.
Вказаного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 13.05.2019 р. у справі №369/2403/17
Як зазначалось вище, згідно Висновків щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу величина втрати товарної вартості дорівнює 139959,98 грн.
Відповідач не надав суду доказів на спростування наведеного висновку, не заявляла клопотань про проведення судової експертизи, а отже несе ризики настання для неї негативних наслідків нереалізації процесуальних прав.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що даний позов слід задовольнити, потрібно стягнути на корить ТОВ «Дрілл Інвест» до ОСОБА_1 396702,48 грн грн майнової шкоди.
Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача потрібно стягнути 5950,54 судового збору.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В той же час, ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, за умовами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано договір №15/01/24-ЮП/IL від 15.01.2024 р., акт виконаних робіт №01 від 19.03.2024 р. на суму 18000,00 грн виходячи з вартості 2000,00 грн за 1 годину роботи.
Згідно ч.5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги відповідачем не подано.
В постанові Верховного Суду від 22.11.2019 р. у справі №910/906/18 зазначено, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, оскільки стороною позивача підтверджено обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість, а клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу відповідачем не подано, суд приходить до висновку, що такі витрати в сумі 18000,00 грн. підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст. 22, 23, 1166, 1167, 1187,1194 ЦК України, ст.ст. 3-5,12-13, 76-92, 95, 137, 141, 211, 223, 258-259, 268, 264-265, 272-273, 352, 354-355, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013, № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», суд, -
Позовні вимоги ТОВ «Дрілл Інвест» до ОСОБА_1 про стягнення збитків, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дрілл Інвест» 396702,48 грн майнової шкоди, 5950,54 грн судового збору, 18000,00 грн витрат на правничу допомогу, а всього 420653,02 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквизити сторін:
Позивач: ТОВ «Дрілл Інвест»,код ЄДРПОУ 43085653, м. Київ, вул. Ольжича, 9.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1
Повне рішення виготовлено 29.07.2025 р.
Суддя: А.А.Осаулов