Справа № 643/11616/25
Провадження № 1-кс/643/3928/25
01.08.2025 м. Харків
Слідчий суддя Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні Салтівського районного суду міста Харкова скаргуОСОБА_3 на постанову слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_4 від 31.07.2024 про закриття кримінального провадження №42020000000001053 від 12.06.2020, за ч. 1 ст. 365 КК України, -
встановив:
15.07.2025 до слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова надійшла скарга ОСОБА_3 , в якій заявник просить скасувати постанову слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_4 від 31.07.2024 про закриття кримінального провадження №42020000000001053 від 12.06.2020, за ч. 1 ст. 365 КК України.
В обґрунтування скарги заявник зазначає, що 31.07.2024 слідча ОСОБА_4 знову винесла невмотивовану постанову про закриття кримінального провадження №42020000000001053 від 12.06.2020продублювавши текст раніше винесених постанов.
Заявник вважає, що слідча ОСОБА_4 , не провівши, у порядку передбаченим законом, досудове розслідування, навмисно знову винесла незаконну постанову без урахування судової практики ЄСПЛ та КПК України. У постанові від 31.07.2024 зазначено, на думку заявника, відомості, що не відповідають дійсності. У постанові не відображено, чому визнано, що події, про які повідомлено у заяві мали місце, не наведено конкретних обставин, які виключають провадження у справі, немає мотивування відсутності складу злочину у діях фігурантів справи.
Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 21.07.2025 відкрито провадження за скаргою, призначено дату та час судового розгляду, витребувано з Другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, матеріали кримінального провадження кримінального провадження №42020000000001053 від 12.06.2020.
Витребувані матеріали надійшли до слідчого судді при супровідному листі, зареєстрованому канцелярією суду 31.07.2025 (вх. № 39346/25). У своєму листі слідчий просила відмовити у задоволені скарги.
В судове засідання заявник ОСОБА_3 не з'явився, подавши разом зі скаргою клопотання про розгляд скарги без його участі.
Слідча в судове засідання не з'явилася, просила провести розгляд матеріалів скарги без її участі. Неявка суб'єкта оскарження не є перешкодою для розгляду скарги, відповідно до ч. 3 ст. 306 КПК України.
У зв'язку з розглядом клопотання за відсутності учасників кримінального провадження, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, відповідно до вимог ч. 4 ст. 107 КПК України.
Слідчий суддя, ознайомившись зі скаргою, дослідивши додані до скарги матеріали, матеріали витребуваного кримінального провадження, оцінивши докази, приходить до наступного.
Нормою ч. 3 ст. 26 КПК України врегламентовано, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Так, на досудовому провадженні за п. 3 ч. 1 ст. 303 КПК України може бути оскаржено рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.
З метою виконання завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України, прийняттю слідчим рішення про закриття кримінального провадження має передувати вжиття ним всіх можливих заходів у передбаченому цим Кодексом порядку для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Закриття кримінального провадження відповідно до положень Глави 24 КПК України є формою закінчення досудового розслідування, яке здійснюється внаслідок наявності обставин, що виключають кримінальне провадження, а тому рішення про закриття кримінального провадження можливе лише після всебічного, повного та об'єктивного дослідження та оцінки слідчим всіх зібраних доказів, які стосуються цього провадження в сукупності.
Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень (ч. 2 ст. 9 КПК України).
Однією із підстав закриття кримінального провадження є встановлення відсутності в діянні складу кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України).
Правова природа аналізованого виду оскарження процесуального рішення слідчого та прокурора передбачає необхідність перевірки не лише дотримання процесуального порядку закриття кримінального провадження посадовими особами органів досудового розслідування, а й підстав його закриття.
Відповідно до вимог ст. 110 КПК України постанова слідчого, дізнавача, прокурора повинна містити зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови, мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення КПК України.
Тобто таке процесуальне рішення повинно відповідати фактичним обставинам, встановленим досудовим розслідуванням, зокрема, в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулась з метою захисту своїх прав та відповіді на всі поставлені нею питання, які обумовлюють відмову, зазначене є однією із гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.
Слідчий суддя, на якого КПК України покладено обов'язок здійснювати судовий контроль за дотриманням прав, свобод і інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, зобов'язаний перевірити законність прийнятої слідчим постанови.
Як вбачається із постанови старшого слідчого в ОВС Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, підполковника ДБР ОСОБА_4 від 31.07.2024, кримінальне провадження №42020000000001053 від 12.06.2020 на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України закрито.
Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.284 КПК України, кримінальне провадження закривається у разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
До такого висновку слідчий дійшов з огляду на результати слідства.
Зокрема, слідчим було проведено огляд матеріалів кримінального провадження № 12013220460001974 від 15.03.2013, в результаті якого встановлено, що в кримінальному провадженні виконано значний обсяг слідчих (розшукових) та процесуальних дій, а саме: допитано в якості свідка ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , в якості потерпілого допитано ОСОБА_3 , долучено до матеріалів копії документів з кримінальної справи № 59100063, № 10231067, отримано тимчасовий доступ до речей та документів, а саме до судової справи № 27/240-10, подано запити та отримано відповіді на них, призначено судово-психологічну експертизу. Крім того, слідчим ОСОБА_9 було надано відповіді на всі подані клопотання ОСОБА_3 . Окрім того в якості свідка в ході досудового розслідування було допитано прокурора ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 , яка пояснила, що твердження ОСОБА_3 щодо невиконання слідчим ОСОБА_11 вказівок прокурора вважає безпідставними та такими, що спростовуються ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 20.11.2023, у якій відсутнє зазначене як підстава для скасування процесуального рішення. Цим же судовим рішенням, яке ОСОБА_10 додатково надала до свого протоколу допиту, підтверджується, що слідчим проведено весь необхідний комплекс дій та проаналізовано зібрані докази.
Як зазначив слідчий у постанові про закриття кримінального провадження, відповідно до ст. ст. 365 КК України, передбачена кримінальна відповідальність за перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб.
Об'єктом службових злочинів виступають суспільні відносини, які забезпечують нормальну службову діяльність в органах державної влади, місцевого самоврядування, а також в юридичних особах публічного та приватного права.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони службових злочинів, за винятком злочину, які являються злочинами з матеріальним складом, являється заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
Слідчим суддею ані з матеріалів скарги, ані з матеріалів кримінального провадження не встановлено доказів, які б свідчили про спричинення ОСОБА_3 будь-якої, і зокрема істотної, шкоди.
У постанові від 23.12.2020 у справі № 299/2144/17 ВС підкреслив в контексті службових злочинів, що зокрема зловживання владою або службовим становищем визнається злочином за наявності трьох ознак у їх сукупності: 1) використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби; 2) вчинення такого діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб; 3) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу кримінального правопорушення.
ВС звернув увагу на те, що колегія Великої Палати Верховного Суду, постановляючи ухвалу від 30.08.2018 № 13-40кс18, не знайшла підстав для відступу від існуючої правозастосовної практики, орієнтованої лише на кількісний (вартісний) показник виміру істотної шкоди, заподіяної охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб.
Таким чином, виходячи з буквального розуміння змісту п. 3 примітки ст. 364 КК, котра має відсилання до ст. 365 КК України, істотна шкода може мати виключно матеріальний вимір і перераховуватися в матеріальний еквівалент.
Проте в матеріалах кримінального провадження відсутні докази заподіяння шкоди, визначеної диспозицією норми.
Відповідно до ч.1 ст.94 КПК України, слідчий за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до ч.2 ст.9 КПК України, слідчий зобов'язаний всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Виходячи із закріплених у ст. 2 КПК України завдань кримінального провадження, держава не наділяє заявників правом припису до правоохоронних органів щодо конкретних норм кримінального матеріального або процесуального законів, у межах яких, на їх думку, повинно здійснюватися провадження.
Також слід зауважити, що слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК України, діючи в межах дискреції, з урахуванням засад спеціально дозвільного принципу, при якому дозволено лише те, що прямо встановлено законом, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється (ч. 5 ст. 40 КПК України).
При цьому навіть способи судового контролю обмежені визначеною кримінальним процесуальним законом процедурою, яка передбачає, в тому числі, чіткий розподіл повноважень і недопустимість заміщення слідчим суддею, як і судом, функцій органів державного обвинувачення та досудового розслідування (див. постанову ВП ВС від 04.04.2019 у провадженні № 11-945сап18).
Наведене цілком узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні по справі «Аль Фаєд проти Франції» (заява № 38501/02) від 02.10.2007 зазначив, що розбіжності, що виникали між слідчими та заявником, не вказували на існування недоліків чи перешкод, які б завадили компетентним органам з'ясувати ці обставини. Окрім того, невдоволення заявника рішеннями, схвалюваними суддями, слідчими під час провадження, не були достатньою підставою для визнання несправедливості процесу у контексті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У силу ч. 2 ст. 92 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Основним засобом збирання доказів, повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, досягнення його завдань є проведення слідчих (розшукових) дій.
Нормами ч. 1 і 2 ст. 223 КПК України визначено, що слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети.
Виходячи з наведеного, незгода особи з проведеними слідчими (розшуковими) діями під час досудового розслідування, їх видом (видами) та обсягом не є безумовним свідченням неповноти чи неправильності слідства.
Із врахуванням наведеного, слідчий суддя приходить до переконання, що доводи скаржника про незаконність оскаржуваної постанови є безпідставними та необґрунтованими, тоді як рішення слідчого є законним, обґрунтованим, таким що ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, а висновки слідчого відповідають обставинам кримінального провадження.
Водночас невчинення слідчих чи процесуальних дій, про які зазначає заявник у своїй скарзі, спростовується матеріалами кримінального провадження.
Нормами статті 23 КПК України врегламентовано, що суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, слідчий суддя, розглянувши скаргу в межах питань, які були винесені на його розгляд, з урахуванням наведеного вище, беручи до уваги загальні засади кримінального провадження, з метою виконання його завдань в рамках належної правової процедури, прийшов до висновку, що скарга є необґрунтованою, доводи скарги спростовуються матеріалами кримінального провадження, у зв'язку з чим скарга не підлягає задоволенню, а постанова слідчого не підлягає скасуванню.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 26, 91, 93, 110, 117, 284, 303, 304, 306, 307 КПК України, слідчий суддя -
постановив:
У задоволенні скарги ОСОБА_3 про скасування постанови слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_4 від 31.07.2024 про закриття кримінального провадження №42020000000001053 від 12.06.2020, за ч. 1 ст. 365 - відмовити.
Матеріали кримінального провадження №42020000000001053 від 12.06.2020 повернути до Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали проголошено 05.08.2025 о 11:25.
Слідчий суддя ОСОБА_1