05.08.2025 Провадження по справі № 3/940/542/25 Справа № 940/1475/25
Іменем України
05 серпня 2025 року суддя Тетіївського районного суду Київської області Мандзюк С.В., розглянувши матеріали, які надійшли з відділення поліції № 3 Білоцерківського районного управління поліції ГУ НП в Київській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
Із протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 857040 від 30.07.2025 вбачається, що 30.07.2025 о 16 год 15 хв. в АДРЕСА_1 ОСОБА_1 неналежним чином виконує свої батьківській обов'язки, а саме відсутні належні умови для проживання трьох малолітніх дітей, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 свою провину у вчиненому правопорушенні не визнав та зазначив, що не ухиляється відвиконання передбачених законодавством обов'язків стосовно своїх малолітніх дітей.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши письмові докази, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами у справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Водночас, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього кодексу.
Диспозиція ч. 1 ст. 184 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.
Конструкція наведеної норми закону є бланкетною, яка описує правопорушення, але для повного визначення ознак цього правопорушення відсилає до інших нормативно-правових актів, в тому числі до Закону України «Про охорону дитинства».
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Системний аналіз зазначеного закону свідчить про те, що батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину; утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Батькам забороняються будь-які види експлуатації своєї дитини; фізичні покарання дитини, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Отже, при викладенні фактичних обставин цього правопорушення у протоколі про адміністративне правопорушення повинно бути зазначено від виконання яких конкретно обов'язків, передбачених, зокрема, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», батьки чи особи, які їх замінюють, ухилялися і протягом якого проміжку часу.
Всупереч вимогам ст. ст. 256, 184 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено, у чому саме виявилася об'єктивна сторона правопорушення, якими діями чи бездіяльністю ОСОБА_1 вчинено невиконання батьківських обов'язків стосовно малолітніх дітей. Водночас не зазначено нормативний акт, який передбачає відповідальність за вказане правопорушення.
Також, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту невиконання батьком ОСОБА_1 свого обов'язку щодо забезпечення необхідних умов виховання дітей, не піклування про їхнє здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, навчання.
Так, додані до матеріалів справи, як докази, три чорно-білі знімки на аркушах білого паперу, на яких зображені кімнати у будинку, суд не бере до уваги, оскільки знімки здійснені без ідентифікації часу, дати, місця зйомки, назви та типу пристрою фіксації.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі вини особи у його вчиненні, яка має бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Однак, до протоколу на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, та його винуватості в ньому, не додано належних та допустимих доказів, передбачених ст. 251 КУпАП.
Суд констатує, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може визнаватись єдиним та беззаперечним доказом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки оцінка наявних у справі доказів, як це передбачено положеннями ст. 252 КУпАП, повинна ґрунтуватись на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку із адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законів.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до ст. 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Так, ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». А згідно з положеннями ч. 3 ст. 6 Конвенції, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливість, необхідні для підготовки свого захисту, захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.
Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінов проти України» рішення від 09.06.2011р., заява №16347/02).
Крім того, у справі «Малофєєва проти росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява № 6673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Виходячи з практики застосування Європейським судом статті 6 Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, його судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, повинен прийти до висновку про винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, поза розумним сумнівом.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності складу правопорушення.
З огляду на вищезазначене, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази щодо вчинення ОСОБА_1 дій, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 184 КУпАП, суд дійшов висновку про недоведеність поза розумним сумнівом наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, у зв'язку з чим провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 необхідно закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Керуючись статтями 184, 247, 251, 252, 254, 283, 284 КУпАП, суд
постановив:
Провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів до Київського апеляційного суду.
Суддя С.В.МАНДЗЮК