Справа № 357/4886/25
Провадження № 2/357/3114/25
( ЗАОЧНЕ )
04 серпня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Кошель Б. І. ,
при секретарі - Кардаш О. Р.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
У квітні 2025 року позивач Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» звернулось до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовною заявою до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, посилаючись на наступні обставини. У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо). В свою чергу кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно статей 67, 68, 162 Житлового кодексу, у відповідності до «Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690, «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 та Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017, наймач або власник житла зобов'язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги. У відповідності до правил надання послуги за постачання теплової енергії, що затверджена постановою КМУ № 830 віж 21.08.2019. Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ від 09.11.2017, ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону, ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі вони встановлюються уповноваженими державними органами або безпосередньо органами місцевого самоврядування, відповідно до закону. Відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, надання даної послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві відповідно до умов договору, який укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до ст.ст. 13, 14 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги». Виставлення рахунку за послуги, надані виконавцем, складається з безпосередньої плати за послугу, відповідно до обсягу спожитих комунальних послуг та виходячи з розміру затверджених тарифів та плати за абонентське обслуговування, граничний розмір якого затверджений Кабінетом Міністрів України. Розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Споживач не звільняється від сплати послуги, отриманої ним до укладення договору. Споживач не звільняється від оплати послуги за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні споживача та інших осіб. Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими відповідно до законодавства та у строки, що встановлені договорами. Відповідачі є власниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно до особового рахунку № НОМЕР_1 відповідачі мають заборгованість за послуги із централізованого опалення та абонентського обслуговування у розмірі 137704,34 грн, за період з 01.02.2016 по 01.03.2025. Кожного місяця відповідачам на адресу знаходження особового рахунку надходять квитанції на сплату послуг із теплопостачання та абонентської плати, що означає, що споживачі в повній мірі проінформовані про стан особового рахунку. Своїми діями відповідачі порушили ст.ст. 525, 526 Цивільного Кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Власник зобов'язаний утримувати майно, яке йому належить. Просили суд стягнути з відповідачів суму боргу в розмірі 137704,34 грн за період з 01.02.2016 по 01.03.2025 за послуги із централізованого опалення та абонентського обслуговування; суму, на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 1286,68 грн та три відсотки річних в розмірі 303,28 грн за період з 01.01.2024 по 01.03.2025 та судовий збір в розмірі 3028,00 грн в дольовому порядку відповідно до своїх часток у праві спільної часткової власності.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2025 року, головуючим суддею визначено Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.
Ухвалою судді від 07 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі. Постановлено провести розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача КП БМР «Білоцерківтепломережа» Зайченко В.М. у судове засідання не з'явилася, подала заяву про розгляд справи без участі представника позивача, позовні вимоги підтримала, проти винесення заочного рішення не заперечила.
Відповідачі в судове засідання повторно не з'явились, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ЦПК України.
Матеріали справи містять підтвердження про направлення відповідачам рекомендованого повідомлення про вручення поштою повістки в судові засідання.
При цьому слід зазначити, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. (позиція КГС ВС у справі № 911/3142/19 від 18.03.2021р).
Також, відповідачі були повідомлені про час і місце розгляду справи, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, причини неявки суду не повідомили, відзиву, заяв чи клопотань про розгляд справи в їх відсутність до суду не надходило та відповідно до положень ст.128,130 ЦПК України вважається, що відповідачі повідомлені належно про розгляд справи.
На підставі ст.ст. 280-282 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд даної справи, про що не заперечував позивач.
За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України за умов неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Так, з матеріалів справи вбачається, що по особовому рахунку № НОМЕР_1 , який оформлено в КП БМР «Білоцерківтепломережа» за адресою: АДРЕСА_1 , на ім'я ОСОБА_1 , рахується заборгованість за централізоване опалення та абонентське обслуговування перед КП БМР «Білоцерківтепломережа», в період з 01.02.2016 по 01.03.2025, в розмірі 137704,34 грн, що слідує з розрахункового листа абонента, наданого позивачем.
Позивач провів розрахунок суми на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 1286,68 грн, та три відсотки річних в розмірі 303,28 грн, за період з 01.01.2024 по 01.03.2025.
Згідно довідки №БЦ568/1 від 18.02.2025р., виданої КП КОР «Київське обласне БТІ», право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстроване за: ОСОБА_1 37/50 частин квартири, та ОСОБА_2 13/50 частин квартири.
Отже, встановлено, що відповідачі є співвласниками вищевказаного майна, отримують послуги за централізоване опалення та абонентське обслуговування, які були надані позивачем КП БМР «Білоцерківтепломережа».
Звертаючись до суду з вказаними вимогами позивач посилається на те, що відповідачі як власники майна, отримували послуги із централізованого опалення та абонентського обслуговування, однак їх не оплачували, у зв'язку з чим виникла заборгованість, тому така заборгованість повинна бути стягнута з останніх в судовому порядку.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, яка полягає у тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом (ст. 13 ЦПК України).
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить якщо інше не встановлене договором або законом.
Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Згідно п. 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (висновок Верховного Суду викладений у постанові від 14.02.2018 року у справі № 462/6393/15-ц).
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16.
Така правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 № 712/8916/17 (14-448цс19 ).
Де, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги.
Отже, суд приходить до висновку, що у сторін спору є фактичні договірні відносини згідно яких позивач КП БМР «Білоцерківтепломережа» надавав відповідачам послуги із централізованого опалення та абонентського обслуговування, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє останніх від обов'язку здійснювати своєчасно оплату за надані послуги.
Частиною 2 статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що ціни/тарифи на комунальні послуги формуються і затверджуються національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
Плата за комунальні послуги (централізоване опалення, централізоване постачання гарячої води) береться за затвердженими постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг в установленому поряду тарифами та вноситься щомісячно.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з центрального опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
У відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ від 09.11.2017 (діючого законодавства з 01.11.2019), виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» від 09.07.2010 № 2479-VІ, органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 6 згаданого вище Закону, передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та водовідведення.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки.
Згідно до ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи між сторонами відсутні чинні договори про надання житлово-комунальних послуг, однак відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_2 , а отже суд вважає доведеним, що відповідачам надавалися послуги із централізованого опалення та абонентського обслуговування, що підтверджується розрахунковим листом абонента по особовому рахунку № НОМЕР_1 , який закріплений за ОСОБА_1 .
Отже, позивач виконав свої зобов'язання щодо надання послуг із централізованого опалення та абонентського обслуговування, а відповідачі, незалежно від споживання цієї послуги або відмови від її споживання, зобов'язані оплатити надані послуги. У разі наміру споживачів не отримувати відповідні послуги вони не позбавлені можливості у передбачений законом спосіб провести відключення квартири від мережі теплопостачання. Самовільне відключення від вказаної мережі не є підставою для звільнення від оплати за послуги з теплопостачання.
Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеними у постановах від 11 листопада 2015 року у справах № 6-1192цс15 та № 6-1706цс15.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2019 року у справі № 226/1437/16-ц, провадження № 61-29708св18.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року, частина перша статті 5 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У частині першій статті 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов'язує. Вказана норма кореспондується зі статтею 322 ЦК України, відповідно до якої власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц (провадження № 61-26462св18).
Житлово-комунальні послуги зобов'язаний оплачувати кожен із співвласників квартири (КЦС/ВС у справі № 703/2200/15-ц від 19 серпня 2020 року).
Судом встановлено, що відповідачі є співвласниками квартири і відповідно до закону зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
В разі належності квартири декільком особам на праві спільної сумісної або спільної часткової власності, позовні вимоги мають бути пред'явлені до кожного з них про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірах, що відповідають їх часткам у праві спільної сумісної/часткової власності на квартиру. Крім тих випадків, коли між співвласниками досягнуто домовленості щодо утримання квартири і визначено уповноваженого власника квартири (постанова ВС від 20.09.2018 у справі № 522/7683/13-ц, постанова ВСУ від 04.11.2015 у справі № 6-734цс15, постанова ВС від 01.09.2020 у справі № 352/2163/13-ц).
Таким чином, якщо відповідач має у власності частину квартири, то в такому випадку стягнення з нього всієї суми буде неправомірним.
Крім того, не проживання відповідача у квартирі, яка належить йому на праві спільної часткової власності, не звільняє від обов'язку нести витрати з оплати житлово-комунальних послуг, які були надані позивачем.
Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року у справі № 757/29813/17-ц.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).
Як встановлено судом відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири (спільна часткова), якій позивач надав послуги із централізованого опалення та абонентського обслуговування.
З огляду на це, відповідачі як співвласники квартири, в якій були отримані послуги із централізованого опалення та абонентського обслуговування, мали обов'язок оплатити позивачеві їхню вартість, однак, як встановлено судом, мають заборгованість у розмірі 137704,34 грн.
Відповідачі з відзивом стосовно позовної заяви позивача КП БМР «Білоцерківтепломережа» до суду не зверталися та жодного належного доказу в спростування доводів позивача не було надано, як і не спростовано те, що останні не є споживачами зазначених послуг та дійсно не мають заборгованості.
В свою чергу, відповідачі не надали до суду доказів сплати ними вказаних коштів чи доказів того, що житло вибуло з їх власності або не є такими, які отримують надані з боку позивача послуги.
Отже, з урахуванням положень статті 319 ЦК України, суд приходить до того, що в силу належності квартири на праві приватної спільної часткової власності, кожен із співвласників має нести відповідальність відповідно до своєї частки у спільному майні, оскільки іншої домовленості між співвласниками щодо утримання квартири не встановлено, доказів визначення уповноваженого власника квартири суду не надано.
Тягар утримання майна належить на співвласниках квартири (стаття 322 ЦК України).
Зазначений правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2018 року у справі №522/7683/13-ц, провадження №61-31025св18.
Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку, заборгованість відповідачів перед позивачем за отримані послуги становить 137704,34 грн, який з боку останніх не спростований.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та абонентського обслуговування з відповідачів у розмірі 137704,34 грн за період з 01.02.2016 по 01.03.2025, з урахуванням частки у праві спільної часткової власності, підлягають задоволенню, та з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню в сумі 101901,21 грн (137704,34 грн - заборгованість х 37/50 - частки = 101901,21 грн), а з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню в сумі 35803,13 грн (137704,34 грн - заборгованість х 13/50 - частки = 35803,13 грн).
Стосовно вимог позивача в частині стягнення з відповідачів в дольовому порядку суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 1286,68 грн, та 3% річних в розмірі 303,28 грн, за період з 01.01.2024 по 01.03.2025, то суд приходить до наступного.
Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 6 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до частин 1, 5 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Отже, системний аналіз положень статей 11, 509, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що обов'язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу.
Разом з тим у постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
«З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 зазначено, що відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, щодо неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Верховний суд (в рамках цієї справи) наголошує, що положення статей 3, 509, 625 ЦК України, передбачають нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, таким чином помилковим є твердження, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.
Наведену правову позицію також викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13.
Між тим, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 (ЄДРСРУ № 82887781), з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Серед іншого правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Згідно з вимогами статті 625 ЦК України - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
А тому, згідно вищенаведених правових норм обов'язком відповідача є своєчасна оплата отриманих послуг згідно затверджених в установленому порядку тарифів.
За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як роз'яснив Верховний Суд України у правовій позиції від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, закріплена в пункті 10 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування до таких правовідносин правових норм, установлених у статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами. Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України.
В даному випадку, факт порушення відповідачами зобов'язань щодо своєчасної оплати за надані житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії встановлений, а наявність непогашеної заборгованості перед виконавцем послуг КП БМР «Білоцерківтепломережа» підтверджується матеріалами справи.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Таким чином платежі встановлені ст. 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на те, що відповідачі прострочили виконання грошового зобов'язання, вони на вимогу позивача повинні сплатити інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми, оскільки дійсно мали заборгованість із несплати за комунальні послуги з теплопостачання в певний період, тому позивач має право вимагати від відповідачів сплати інфляційних втрат та 3% річних.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 № 712/8916/17 (14-448цс19 ).
Постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» № 206 від 05.03.2022 було установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Однак, Постановою № 1405 від 29.12.2023 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», було внесено зміни до Постанови № 206 від 05.03.2022, та установлено про заборону нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги.
Оскільки, місцем надання послуг є м. Біла Церква, яке не відноситься до вище перелічених територій, тому позивачем нараховано інфляційні втрати та три відсотки річних.
Суд погоджується з доданим з боку позивача розрахунком інфляційних нарахувань та 3% річних.
Тому, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з ОСОБА_1 інфляційних втрат в розмірі 952,14 грн та 3% річних в розмірі 224,43 грн, з ОСОБА_3 . ОСОБА_2 інфляційних втрат в розмірі 334,54 грн та 3% річних в розмірі 78,85 грн за період з 01.01.2024 по 01.03.2025, є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення в заявленому позивачем розмірі, оскільки відповідачі прострочили виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язані сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Відповідачі в судове засідання не з'явились, жодних належних та допустимих доказів в спростування доводів позивача щодо нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних не надали, як і не надали контррозрахунку сум.
Отже, будучи споживачами послуг, відповідачі повинні сплачувати отримані послуги, які були надані позивачем із централізованого опалення та абонентського обслуговування.
Оскільки відповідачі є власниками майна (спільна часткова), відповідно до своєї частки у спільному майні, то з останніх на користь позивача має бути стягнуто: з ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 101901,21 грн за період з 01.02.2016 по 01.03.2025 за послуги із централізованого опалення та абонентського обслуговування; суму, на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 952,14 грн та три відсотки річних в розмірі 303,28 грн за період з 01.01.2024 по 01.03.2025; з ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 35803,13 грн за період з 01.02.2016 по 01.03.2025 за послуги із централізованого опалення та абонентського обслуговування; суму, на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 334,54 грн та три відсотки річних в розмірі 78,85 грн за період з 01.01.2024 по 01.03.2025.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, відповідно до коментованої статті тягар утримання майна покладається на власника цього майна, але при умові, що інше не передбачене законом або договором.
А тому, виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми боргу є такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).
Відповідно до ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно із п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.
Оскільки, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, то у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, пропорційно до розміру їх часток у праві спільної часткової власності, а саме: ОСОБА_1 - 2240,72 грн, з ОСОБА_2 - 787,28 грн.
Одночасно, суд роз'яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 67, 68 ЖК України, ст. ст. 11, 15, 16, 322, 509, 525, 526, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 19, 81, 128, 133, 141, 187, 211, 247, 263-265, 273, 274, 280-289 ЦПК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про судовий збір», суд,-
Позов Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» борг в сумі 101901,21 грн., суму на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів - 952,14 грн., трьох відсотків річних в розмірі - 224,43 грн., понесені позивачем судові витрати у сумі 2240,72 грн., всього 105318,50 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» борг в сумі 35803,13 грн., суму на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів - 334,54 грн., трьох відсотків річних в розмірі - 78,85 грн., понесені позивачем судові витрати у сумі 787,28 грн., всього 37003,80 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» ; адреса: вул.. Мережна, буд. 3, м. Біла Церква, Київська обл., 09109; код ЄДРПОУ 04654336.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: невідомий.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса: АДРЕСА_4 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя Б. І. Кошель