Справа № 357/4520/25
Провадження № 2/357/3022/25
28 липня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Кошель Б. І. ,
при секретарі - Кардаш О. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду № 6 в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У березні 2025 року позивач ТОВ «Юніт Капітал» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просили стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором № 421563691 від 09.03.2020 року у розмірі 28700,00 грн., яка складається з наступного: 10000,00 грн. - заборгованість по кредиту; 18700,00 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом та судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн. покласти на відповідача. Розгляд справи просили проводити у відсутності представника позивача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 09.03.2020 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач уклали Кредитний договір № 421563691 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Зокрема, відповідач, за допомогою мережі Інтернет, перейшов на офіційний сайт Товариства - www.moneyveo.ua, ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід'ємною частиною кредитного договору. Після чого добровільно без примусу чи тиску відповідач заявив про бажання отримання коштів, подавши відповідну Заявку, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім'я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання. Відповідно до п.1 договору, Кредитодавець надав Позичальникові Кредит на суму 10000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику. 09.03.2020 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти в сумі 10000,00 грн. на його банківську карту № НОМЕР_1 що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Отже, первісний кредитор свої зобов'язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі. 28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року. В подальшому Сторони погодили продовжити строк дії Договору рядом Додаткових угод до 31.12.2024. Таким чином, договір № 28/1118-01 є рамковою угодою, що діє протягом визначеного проміжку часу, а саме 28.11.2018 - 31.12.2024. 16.06.2020 відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №83 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього), до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 26830,00 грн. 05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року. В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: №2 від 03.08.2021 та №3 від 30.12.2022 - якими продовжено строк дії Договору факторингу до 30.12.2024 включно, всі інші умови залишились без змін. Предметом даного Договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому в відповідному Додатку договору (п.4.1. ). Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 7 від 28.10.2021 до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 28700,00 грн. 14.02.2022 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу № 14/02/2022-01 відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором. Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу № 14/02/2022-01 від 14.02.2022 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 28700,00 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2025 року головуючим суддею визначено Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.
Ухвалою судді від 29 квітня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання.
Судом 09.05.2025 р. за вх.№25915 отримано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просила задовольнити позовні вимоги частково, а саме в розмірі 15100,00 грн, в задоволенні решти позовних вимог відмовити, зменшити судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам та зменшити розмір правничої допомоги, розгляд справи проводити за її відсутності. У відзиві зазначила, що позивачем не адано доказів, які б підтвердили право його вимоги в зазначеному розмірі. За умовами договору первісний кредитор, а потім і позивач має право вимагати суму 10000,00 грн тіла кредиту та відсотки за 30 днів, що складають 5100,00 грн. Вимоги позивача про стягнення відсотків поза межами строку кредитування є незаконною та задоволенню не підлягає.
Сторони в судове засідання не з'явилися, представників не направили, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.
Сторони в судове засідання не з'явилися, представників не направили, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.
Суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності сторін та прийняття судового рішення на підставі наявних матеріалів, оскільки всі учасники справи були належним чином та завчасно у відповідності до вимог ЦПК України повідомлені по дату, час та місце слухання справи, представник позивача надав заяву про розгляд справи у відсутність сторони позивача, відповідач скористався своїм правом та подав суду відзив на позовну заяву, в якому висловив свою позицію щодо позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 09.03.2020 ОСОБА_1 залишила на сайті ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» заявку на отримання грошових коштів в кредит, на підставі якої 09.03.2020 між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали договір № 421563691.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Сторони погодили, що невід'ємною частиною цього Договору є «Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Уклавши цей Договір, Позичальник підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті Товариства: www.moneyveo.ua. (п. 4.1 Договору)
Відповідно до п. 4.7 Договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Товариством в якості підпису Позичальника буде використовуватися електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та ЗУ «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
Відповідач підписала Кредитний договір одноразовим ідентифікатором 7R23P2GT.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до п. 1.1. Договору Товариство зобов'язується надати Позичальникові Кредит без конкретної споживчої мети, на суму 10000 грн 00 коп. (десять тисяч грн. нуль коп.) на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, нараховані згідно п. 1.3., п. 1.4. або п. 1.5. цього Договору.
Згідно п. 1.2. Договору Кредит надається строком на 30 днів від дати отримання Кредиту Позичальником.
Відповідно до п. 1.3. Договору на період строку, визначеного п. 1.2 Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,70 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом.
Відповідно до п.п. 1.4 Договору у випадку користування Кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між Сторонами застосовується Базова процентна ставка в розмірі 1,70 (одна ціла сім десятих) відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом, відповідно до чого Позичальник зобов'язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за Дисконтною та нарахованою Базовою процентними ставками за весь строк користування Кредитом (від дати отримання Кредиту до фактичної дати його повернення).
Згідно п. 1.5. Договору Базова процентна ставка за користування Кредитом не застосовується протягом строку користування Кредитом вказаного в п. 1.2. Договору, виключно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 1,70 відсотків від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п. 1.4. цього Договору.
Позичальник зобов'язаний повернути Товариству Кредит, нараховані проценти згідно п. 1.3. цього Договору не пізніше строку вказаного в п. 1.2. цього Договору. (п. 1.6 Договору)
Відповідно до п. 1.7 Договору Розрахунок сукупної вартості Кредиту за Дисконтною процентною ставкою та Термін платежу згідно строку передбаченого п. 1.2. цього Договору, зазначені в Графіку розрахунків, який є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток № 1 до Договору)
Отже, при підписанні кредитного договору відповідач був повністю ознайомлений з умовами договору № 421563691 від 09.03.2020.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало свої зобов'язання за договором № 421563691 від 09.03.2020, перерахувавши відповідачу кошти в розмірі 10000,00 грн на картку № 4149-49XX-XXXX-7675, що підтверджується платіжним дорученням № c8df8b3c-e060-464e-ba5d-4068ecdb5f86 від 09.03.2020; призначення платежу «Переказ коштів згідно договору № 421563691 від 09.03.2020, ОСОБА_1 , код НОМЕР_2 , для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 , без ПДВ. Безготівкове зарахування Moneyveo SFD Visa Transfer».
Отже, відповідач за умовами договору № 421563691 від 09.03.2020 отримав кредитні кошти в розмірі 10000,00 грн строком на 30 днів, який за умовами зазначених договорів відраховується від дати укладення договору, тобто від 09.03.2020.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості, внаслідок невиконання відповідачем умов договору № 421563691 від 09.03.2020 утворилась заборгованість у загальному розмірі 28700,00 грн, яка складається з:
- 10000,00 грн - заборгованість по кредиту;
- 18700,00 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зі спливом строку дії договору не мало права нараховувати проценти за користування кредитом.
Суд вважає такі твердження необґрунтованими з огляду на наступне.
Укладаючи 09.03.2020 договір № 421563691 із ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», відповідач була ознайомлена з усіма його умовами та погодилася з ними, зокрема з умовами щодо нарахування відсотків за користування кредитом понад строк, встановлений у п. 1.2 Договору, а саме:
- п. 1.4 Договору, згідно з яким, у випадку користування Кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між Сторонами застосовується Базова процентна ставка в розмірі 1,70 (одна ціла сім десятих) відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом, відповідно до чого Позичальник зобов'язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за Дисконтною та нарахованою Базовою процентними ставками за весь строк користування Кредитом (від дати отримання Кредиту до фактичної дати його повернення);
- п. 4.3 Договору, згідно з яким, сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання Кредиту, визначеного в п. 1.2. цього Договору, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України;
- п. 4.4 Договору, згідно з яким, з урахуванням положень п. 1.3., п. 1.4. та п. 1.5. цього Договору, Позичальник сплачує Товариству проценти за користування Кредитом за фактичний час користування Кредитом з розрахунку 622,20 (шістсот двадцять дві цілих дві десятих) відсотків річних за Дисконтною ставкою або 622,20 (шістсот двадцять дві цілих дві десятих) відсотків річних за Базовою ставкою.
Отже, позивач довів факт надання ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» грошових коштів відповідачу за договором № 421563691 від 09.03.2020 у розмірі 10000,00 грн на умовах, які були узгоджені з відповідачем (строк повернення, порядок нарахування відсотків, процентна ставка), однак відповідач у добровільному порядку не виконував свої зобов'язання щодо повернення коштів за кредитним договором.
Щодо відступлення права вимоги за договором № 421563691 від 09.03.2020, суд зазначає таке.
28.11.2018 ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали договір факторингу № 28/1118-01, згідно з яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов'язалось відступити ТОВ «Таліон плюс» вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ Таліон плюс» зобов'язалось передати грошові кошти ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за плату та на умовах, визначених цим договором. Строк дії договору до 28.11.2019.
28.11.2019 ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали додаткову угоду № 19 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, згідно з якою строк дії Договору продовжено до 31.12.2020.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 83 від 16.06.2020 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 ТОВ «Таліон плюс» отримало право вимоги до відповідача за договором № 421563691 від 09.03.2020, розмір заборгованості 26830,00 грн.
31.12.2020 ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали додаткову угоду № 26 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, згідно з якою Договір факторингу викладено в новій редакції.
31.12.2021 ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали додаткову угоду № 27 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, згідно з якою строк дії Договору продовжено до 31.12.2022.
31.12.2022 ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали додаткову угоду №31 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, згідно з якою строк дії Договору продовжено до 31.12.2023.
31.12.2023 ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали додаткову угоду №32 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, згідно з якою Договір факторингу викладено в новій редакції та строк дії Договору продовжено до 31.12.2024.
05.08.2020 ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «Таліон плюс» уклали договір факторингу № 05/0820-01, згідно з яким ТОВ «Таліон плюс» зобов'язалось відступити ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» зобов'язалось їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Таліон плюс» за плату на умовах, визначених цим Договором.
03.08.2021 ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «Таліон плюс» уклали додаткову угоду № 2 до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020, згідно з якою строк дії Договору продовжено до 31.12.2022.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 7 від 28.10.2021 до Договору факторингу № 05/0820-01, ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» отримало право вимоги до відповідача за договором № 421563691 від 09.03.2020, розмір заборгованості 28700,00 грн.
30.12.2022 ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «Таліон плюс» уклали додаткову угоду № 3 до Договору факторингу № 05/082001 від 05.08.2020, згідно з якою строк дії Договору продовжено до 30.12.2024.
14.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» було укладено Договір факторингу №14/02/2022-01, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «Юніт Капітал» свої права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі і за Кредитним договором № 421563691 від 09.03.2020.
Відповідно до пункту 4.1 вказаного договору, право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку до договору.
Форма Реєстру прав вимоги також підписана між сторонами.
Відповідно до Реєстру прав вимоги від 14 лютого 2022 року №1, до ТОВ «Юніт Капітал» від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги за кредитними договорами до боржників, зокрема і до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 421563691 від 09.03.2020 загальною сумою 28700,00 грн, яка складається із заборгованості: за тілом кредиту - 10000,00 грн, за відсотками - 18700,00 грн.
Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, відбулася заміна кредитодавця на підставі укладених договорів, а тому до ТОВ «Юніт Капітал», перейшло право вимоги за кредитним договором № 421563691 від 09.03.2020, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги є договірною передачею зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Відступленням права вимоги, зокрема, є факторинг.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Отже, умови зазначених договорів передбачали виникнення права вимоги за договорами, які виникнуть в майбутньому.
Стороною відповідача не надано доказів щодо оскарження договорів факторингу, на підставі яких позивач набув право вимоги до відповідача за договором № 421563691 від 09.03.2020.
Щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, суд зазначає таке.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 83 від 16.06.2020 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 ТОВ «Таліон плюс» отримало право вимоги до відповідача за договором № 421563691 від 09.03.2020, розмір заборгованості 26830,00 грн, з яких:
- 10000,00 грн - заборгованість по кредиту;
- 16830,00 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Згідно з розрахунком ТОВ «Таліон плюс», після отримання права вимоги до відповідача за кредитним договором № 421563691 від 09.03.2020 ТОВ «Таліон плюс» здійснювало нарахування відсотків за період з 16.06.2020 по 28.10.2021. Загальний розмір заборгованості становить 28700,00 грн, з яких:
- 10000,00 грн - заборгованість по кредиту;
- 18700,00 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Разом із тим, договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 не передбачено право нарахування відсотків новим кредитором, тому суд дійшов висновку часткове задоволення позовних вимог та стягує з відповідача заборгованість за договором № 421563691 від 09.03.2020 у розмірі 26830,00 грн (станом на 16.06.2021).
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.
Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Представник позивача на підтвердження витрат на правову допомогу надав: Договір № 10/03/25-02 від 10.03.2025, Додаткову угоду № 10 від 10.03.2025, Акт прийому-передачі наданих послуг до договору наданням правничої допомоги згідно Договору № 10/03/25-02 від 10.03.2025 на суму 6000,00 грн., наданих адвокатом у даній справі.
З наданих документів вбачається, що під час розгляду даної справи в суді зі сторони позивача були понесені та заявлені до стягнення судові витрати на правничу допомогу адвоката Тараенка А.І. в розмірі 6000,00 грн., в тому числі за послуги: складання позовної заяви ТОВ «Юніт Капітал» до боржника, яким є ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором № 421563691 від 09.03.2020 - 5000,00 грн. (2 год.); вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з боржника, яким є ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором № 421563691 від 09.03.2020 - 1000,00 грн. (2 год.).
Отже, з вказаних вище документів вбачається, що ТОВ «Юніт Капітал» отримало послуги в адвоката Тараненка А.І., на загальну суму в розмірі 6000,00 грн.
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловлену у постановах від 27.06.2021 року у справі № 922/2495/20, від 25.06.2021 року у справі № 922/902/20, від 23.06.2021 року у справі № 910/2478/20, від 18.06.2021 року у справі № 905/411/17, від 15.06.2021 року у справі № 910/3419/20, від 01.06.2021 року у справі № 922/2385/20, від 21.03.2021 року у справі № 712/1720/19, Верховний Суд зазначив, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвокатом іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч. 3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Отже, сума гонорару є фіксованою, а при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).
Так, своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Відповідач у відзивів заявив клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд враховує правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).
Окрім цього, судом враховується правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12.05.2020 зі справи № 904/4507/18.
У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, колегія суддів зазначає, що в контексті правовідносин, які склались у даній справі, суд апеляційної інстанції при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу пов'язаних із розглядом справи № 910/7540/19 в суді апеляційної інстанції повинен був не обмежуватись лише посиланням на те, що вказана сума є «фіксованим гонораром», визначеним відповідачем 1 та адвокатом, а повинен був надати оцінку заявленій ПАТ «Оболонь» сумі на предмет її обґрунтованості, необхідності та неминучості, в частині такого перевищення та відповідно оцінити, чи відповідають такі витрати, критерію реальності та розумності їхнього розміру.
У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».
За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 808/1849/18).
У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21).
ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.
Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов'язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Враховуючи вищезазначене, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. на думку суду не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.
Суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).
Суд, оцінюючи подані документи, якими позивач (представник) обґрунтовують фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг.
Отже, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова КГС ВС від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 та постанова Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).
Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 07.02.2022 у справі № 910/20792/20.
У додатковій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Так, суд не може в повній мірі погодитися з тим, що вартість наданих послуг адвокатом становить 6000,00 грн., зважаючи на незначну складність справи, ціну позову, обсяг наданої адвокатом правової допомоги в межах даної справи та витрачений ним час, а також велику кількість однотипних позовів у провадженні суду, суд вважає про необхідність часткового задоволення вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу на суму 2000,00 грн., що на думку суду відповідає критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, та є доцільним і справедливим.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Судовий збір збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2422,40 грн.
Оскільки позов задоволено на 93,48% (26830 грн. х 100 : 28700 грн.), судовий збір, що підлягає стягненню з відповідача становить 2264,46 грн. (2422,40 грн * 93,48%).
На підставі викладеного, ст. ст. 81, 133, 141, 247, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованості за Кредитним договором № 421563691 від 09.03.2020 у розмірі 26830,00 грн, витрати понесені по сплаті судового збору у розмірі 2264,46 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»; адреса: вул. Рогнідинська, буд. 4, літ.,А, офіс 10, м. Київ, 01024; ЄДРПОУ: 43541163.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя Б. І. Кошель