Справа № 211/2280/25
Провадження № 1-кс/211/1402/25
31 липня 2025 року слідчий суддя Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши в судовому засіданні в м. Кривий Ріг скаргу ОСОБА_3 на постанову дізнавача СД ВП № 1 Довгинцівського РУП ГУ НП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 про закриття кримінального провадження № 12024046720000442 за ст. 356 КК України від 19.06.2025 року, -
до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла скарга ОСОБА_3 на постанову дізнавача СД ВП № 1 Довгинцівського РУП ГУ НП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 про закриття кримінального провадження № 12024046720000442 за ст. 356 КК України від 19.06.2025 року.
В обґрунтування скарги зазначено, що постановою старшого дізнавача сектору дізнання BП №1 Криворізького РУП в Дніпропетровській області старшого лейтенант поліції ОСОБА_4 від 19.06.2025 року кримінальне провадження N 12024046720000442 від 13.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст . 356 КК України закрито у зв'язку із встановленням відсутності в діянні, складу кримінального проступку, передбаченого ст . 356 КК України. Постанова дізнавача вмотивована тим, що право на право власності квартири за адресою АДРЕСА_1 підтверджуються за ОСОБА_5 витягом з реестра речових прав на нерухоме та підставі відповідними рішеннями суду. Про рішення про скасування договору купівлі продажу на ОСОБА_3 придбала квартиру за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , знала , оскільки є відповідні рішення Апеляційного, Касаційного судів про відмову в позові на рішення, яким скасований договір купівлі продажу на підставі якого ОСОБА_3 придбала квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Звідки слідує, що наявні документи про право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 у ОСОБА_3 є недійсними на підставі вище вказаних рішень суду. Звідки слідує, що в діях особи на яку вказує ОСОБА_3 , а саме ОСОБА_5 відсутній склад правопорушення передбаченого ст . 356 КК України, а саме в його діях відсутня об?єктивна сторона римінального правопорушення, що виражається в самовільному вчиненні будь-яких дій, коли винний реалізує своє дійсне або уявне право незаконними методами, наприклад, усупереч волі власника вилучає його майно в рахунок погашення боргу, вселяється в надану йому квартиру, не дочекавшись, доки її покинуть колишні мешканці, або вселяється у вільну квартиру без наявності ордера, самовільно виконує рішення суду про виселення боржника чи звільнення приміщення від його майна тощо , оскільки всі його дії були вчинення з дотриманням чинного законодавства. Також в його діях відсутній умисел, оскільки він не бажав вчиняти будь-які протиправні дії.
Такі висновки дізнавача суперечать матеріалам кримінального провадження 12024046720000442 від 13.12.2024 року та нормам матеріального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно ч.4. ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених закону.
Рішення про виселення ОСОБА_3 судом не виносилось. Об'єктом злочину, передбаченого ст. 356 КК України виступає встановлений законодавством порядок реалізації громадянами своїх прав та обов'язків, тощо. Самовільне вчинення будь-яких дій - це здійснення особою свого дійсного або удаваного права чи вчинення інших дій всупереч встановленому порядку і без законних повноважень. Дійсним визнається право, яким особа володіє в силу закону, договору чи на іншій підставі, однак це право реалізується з порушенням порядку. Під удаваним слід розуміти право, стосовно належності якого собі винна особа помиляється, однак насправді цим правом суб'єкт не володіє.
Оскільки будь-яких правових взаємовідносин (дійсних чи удаваних) між особами, які породжували право ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , невідомих працівників поліції на пред'явлення вимоги про вислелення ОСОБА_3 з квартири з квартири АДРЕСА_2 не було встановлено, судом рішення суду про виселення ОСОБА_3 не виносилось то в діях ОСОБА_6 та інших на мою думку є склад злочину, передбачений ст. 356 КК України та ч.4 ст. 186 КК України . Крім того , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , невідомі працівники поліції своїми діями завдали ОСОБА_3 значну шкода , самоуправно всупереч ч.3 ст.47 Конституції України та ч.4 ст.9 Житлового кодексу України, без рішення суду висилили ОСОБА_3 з займаної нею квартири в якій вона була прописана та відкрито викрали її майно в умовах воєнного стану на значну суму що знаходилась в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 на загальну суму 500 000 гривень. Вказане вище узгоджується з сталою судовою практикою та вироками судів України за релевантними справами самоуправне всупереч ч.3 ст.47 Конституції України та ч.4 ст.9 Житлового кодексу України, без рішення суду висилили громадян за ст. 356 КК України : справа № 1-75/11 від 03 березня 2011 , Камянець-Подільський міськрайонний суд, Хмельницької області, справа №454/2802/13-к від "09" жовтня 2013 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 , Справа № 704/760/2012 від 21.01.2013р. , Воловецький районний суд Закарпатської області та інші . Пунктом 3 ч.1 ст. 303 КПК України встановлено, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.
Від представника скаржника надійшла заява про розгляд скарги без участі та просили задовольнити скаргу.
Від ВП № 1 Криворізького РУП ГУ НП в Дніпропетровській області надано матеріали досудового розслідування за № 12024046720000442 за ст. 356 КК України та заяву заперечення на скаргу, згідно якої дізнавач заперечує проти скарги та вважає постанову про закриття законною, посилається на те, що всі слідчі дії проведені та постанова вмотивована, а тому скасуванню не підлягає.
Дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя вважає за необхідне в задоволенні скарги відмовити, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, яка є нормою прямої дії, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Одним із суб'єктів, які реалізують завдання кримінального судочинства, є слідчий, який у своїй професійній діяльності застосовує положення кримінального процесуального законодавства.
Згідно статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
На підставі вимог частини 2 статті 9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Як встановлено судом, у провадженні старшого дізнавача сектору дізнання BП №1 Криворізького РУП в Дніпропетровській області старшого лейтенант поліції ОСОБА_4 перебувало кримінальне провадження N 12024046720000442 від 13.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст . 356 КК України.
Постановою старшого дізнавача сектору дізнання BП №1 Криворізького РУП в Дніпропетровській області старшого лейтенант поліції ОСОБА_4 від 19.06.2025 року закрито кримінальне провадження N 12024046720000442 від 13.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст . 356 КК України, у зв'язку із встановленням відсутності в діянні, складу кримінального проступку, передбаченого ст. 356 КК України.
Постанова обгрунтована тим, що 13.12.2024 до СД ВП № 1 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшла ухвала слідчого судді Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу ОСОБА_8 про внесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 від 10.09.2024 про самовільну заміну вхідних дверей в квартиру АДРЕСА_2 , яка їй належить невстановленою особою, без її дозволу та відому.
Надалі в ході проведення дізнання допитано як потерпілу ОСОБА_3 , яка в ході допиту вказала, що «….28.11.2006 я придбала квартиру у ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за 53025 гривень, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . На підтвердження свого права власності ОСОБА_9 надала Свідоцтво про право власності на житло, видане ІНФОРМАЦІЯ_3 25 липня 1993 р. згідно з розпорядженням № НОДБП-451 від 13.07.1993 та Свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене ІНФОРМАЦІЯ_4 23.11.2005 за реєстром № 1-5077 та її право власності зареєстровано в ІНФОРМАЦІЯ_5 в реєстровій книзі №1а па-16, запис №16, реєстраційний №12487698. Після перевірки даних відомостей приватний нотаріус ОСОБА_10 оформила договір купівлі продажу №5483 від 28.11.2006. Та надалі я почала проживати в вище вказані квартирі і після придбання прописалась в ній. За період проживання в квартирі зробила ремонт та обставила всі кімнати меблюю, а саме в спільній кімнаті я замінила вікна на пластикові, двері на балкон, поставила стіл, 2 стільці, повісила новий карніз та занавіски, на підлогу постелила ковер, замінали двері в кімнату, купила двоспальне нове ліжко з матрацом, замінила проводку. В кухні замінила фартух з плитки, замінила кухонний гарнітур, крани, вікно на пластикове, стіл новий, 4 стільці, проводка. В ванній кімнаті замінила дзеркало, нову лампу, унітаз, плітку на даху. Проводку в прихожій, в загалом я все переробила в квартирі. 07.09.2024 я дізналась від ОСОБА_6 ( НОМЕР_1 ) в ході мого примусового висилення з квартири про рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 від 03.10.2007 у справі N? 2-754/2007 позов ОСОБА_11 до ОСОБА_9 , ОСОБА_3 задоволено повністю, визнано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ІНФОРМАЦІЯ_4 за підписом нотаріуса ОСОБА_12 на ім?я ОСОБА_9 за реєстром N°1-5077 відповідно до якого остання спадкувала після смерті свого сина - ОСОБА_13 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 , АДРЕСА_3 частку квартири АДРЕСА_2 - недійсним; визнано за ОСОБА_6 право власності в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_13 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 , на 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири N?60 будинку N? АДРЕСА_4 , який був укладений 28.11.2006 між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Криворізького нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстром N?5483. Рішення про моє висилення з квартири було реалізоване на підставі рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 від 25.04.2024 у справі N? 211/4000/23 яким позов ОСОБА_6 до Територіальної громади міста Кривого Рогу в особі ІНФОРМАЦІЯ_8 про визнання права власності у порядку спадкування за законом - задоволено. Визнано за ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 3/4 часки квартири, яка розташована адресою: АДРЕСА_4 . квартира N?60, в порядку спадкування за законом після смерті бабусі - ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_10 . Однак рішення про виселення мене з квартири судом не виносилось. Тому вважаю рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 від 03.10.2007 у справі N?2-754/2007 рік незаконним. В подальшому я подала апеляційна скаргу на рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 від 03.10.2007 у справі N? 2-754/2007 ОСОБА_6 зареєстрував за собою право власності на 1/4 частину спірної квартири та відповідно у зв?язку реєстрацією права власності в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, до померлої ОСОБА_9 перейшло право власності на 3/4 частини спірної квартири. Однак Апеляційний суд відмовив в відкритті провадження за моєю завою, тому потім мною подана Касаційна скарга на вище вказане рішення, однак мені також відмовили в відкритті провадженні. Я наразі вважаю, що мене виселили незаконно, оскільки рішення про безпосереднє моє виселення немає. Речі мені не повернули і самочинно замінили двері і виселили мені без повернення моїх особистих речей.»
Після чого в ході досудового розслідування проведено тимчасовий доступ до речей і документів, а саме до цивільної справи №211/4000/23 (провадження 2/211/19/24). Вивчивши матеріали цивільної справи №211/4000/23 (провадження 2/211/19/24) встановлено, що частини квартири за адресою АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_6 . Тобто квартира в повному обсязі станом на 07.09.2024 належить ОСОБА_6 , що підтверджується витягом з реєстру речових прав на нерухоме майно, яке долучено ОСОБА_6 .
Надалі в ході досудового розслідування опитано ОСОБА_6 , який пояснив, що «……В мене була бабуся ОСОБА_9 , яка була внасницею на квартири за адресою АДРЕСА_1 інша частини належали мені, однак в даній квартирі я не мешкав, оскільки був станом на 2006 рік неповнолітнім і проживав з опікуном іншою бабусею ОСОБА_11 за адресою
АДРЕСА_5 . В вересні 2007 року моя бабуся - опікун дізналась, що моя бабуся ОСОБА_9 28.11.2006 року здійснила продаж квартири за адресою АДРЕСА_1 без дозволу і відому мене, або моєї бабусі опікуна, жінці на ім'я ОСОБА_3 . Надалі вона, щоб відновити справедливість звернулась до суду з позовом, щодо визнання недійсним договору купівлі продажу №5483 про продаж квартири за адресою АДРЕСА_1 , визнання недійсним свідоцтво про спадщину №1-5077 стосовно квартири за адресою АДРЕСА_1 , визнання за мною право власності в порядку спадкування на частини квартири за адресою АДРЕСА_1 . Надалі 03.10.2007 року суддею ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_14 винесено рішенння по справі №2-754/2007 щодо визнання недійсним договору купівлі продажу №5483 про продаж квартири за адресою АДРЕСА_1 , визнання недійсним свідоцтво про спадщину №1-5077 стосовно квартири за адресою АДРЕСА_1 , визнання за мною право власності в порядку спадкування на частини квартири за адресою АДРЕСА_1 . В подальшому на скільки я пам'ятаю, всі сторони угоди були належним чином повідомлення про рішення суду. Після чого я вважав, що в квартирі за адресою АДРЕСА_1 ніхто не проживає та і я був занятий своїми справами і не було підстав перевіряти квартиру. Надалі в 01.06.2010 моя бабуся ОСОБА_9 померла та я 29.11.2010 звернувся до нотарісу для вступу в спадщину на права власності квартири за адресою АДРЕСА_1 , однак мені відмовили, оскільки я не міг надати оригіналів документів на право власності на квартиру. Далі після чого я перестав займатися спадщиною. Надалі в 2022 році я вирішив все ж таки вступити в спадщину на квартири за адресою АДРЕСА_1 та для цього заключив договір про надання правничої допомоги з адвокатом ОСОБА_7 . Після чого він почав вивчату справу і для вирішення питання 07.06.2023 року звернувся до суду з позовною заявою в порядку ст.ст.4, 175 ЦПК України про визнання права власності на частини квартири за адресою АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом. Надалі 25.04.2024 суддя Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу ОСОБА_8 виніс рішення по справі №211/4000/23 провадження №2/211/109/24 про визнання права власності у порядку спадкування за законом квартири за адресою АДРЕСА_1 . Після чого ми звернулись в ЦНАП, щоб зареєструвати право власності на квартиру, однак там нам повідомили, що квартира зараз в арешті, а саме, що арешт накладено ухвалою суду від 26 квітня 2007 року. В подальшому ми звернулись до суду з приводу зняття арешту на квартиру за адресою АДРЕСА_1 та 18.06.2024 року суддею Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу ОСОБА_14 винесена ухвала по справі №2-754/07 провадження №2-зз/211/6/24 про скасування арешту на квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Після чого ми оформили право власності на квартиру та я почав оформлювати всі інші документи на квартиру. Надалі на початку вересня 2024 року ми приїхали за адресою АДРЕСА_1 , щоб дізнатися чи хтось проживає в даній квартирі та голова осбб повідомив нам, що нібито там мешкає якась жінка, однак бачить він її дуже рідко. Після чого ми поїхали з місця та вирішили, що приїздимо пізніше, може тоді зустрінемось з тими хто проживає в квартирі. Надалі 07.09.2024 року ми приїхали до квартири за адресою АДРЕСА_1 , однак вона була зачинена. Надалі ми викликали поліцію, щоб в присутності поліції я зміг потрапити до квартири, а поліція перевірила, щоб мої дії є законними. Після чого в період очікування поліції до нас підійшла жінка років 70, яка повідомила, що вона є власницею квартири і відчинила двері в квартиру своїми ключами та зайшла до квартири. Надалі ми спілкувались з нею через двірний прохід, через декілька хвилин під'їхала поліція та через ще 2-3 хвилини під'їхала її донька. В присутності поліції ми продемонстрували поліції та цій жінці документи, які підтверджували право власності на цю квартиру, жінка в свою чергу казала, що в неї є теж документи, однак жодного з них нам і поліції не показала. Після чого поліція роз'яснила жінці, що квартира дійсно належить мені та я попрохав її залишити мою квартиру, вона погодилась і добровільно без ніякого примусу разом з донькою покинула квартиру. Надалі я їй повідомив, що речі свої вона може взяти без проблем на протязі 3-х місяців, однак вона після цього за ними не приходила. Надалі коли жінка вийшла з квартири ми в присутності поліції замінили замки в квартиру і пішли з ними разом з місця події. Окремо хочу вказати, що коли я потрапив в квартиру то вона була не пристосована до довготривалого проживання, оскільки там не було ні бойлера, ні холодильника, ні пральної машини, малась тільки 1 ліжко і старі меблі. Я, мій захисник. поліція або мої родичи фізичної сили до даної жінки не застосовували, примусово з застосуванням сили її з квартири не виселяли, вона її добровільно, самостійно після роз'яснення їй ситуації, покинула. Після чого 09.09.2024 я направився до ЦНАПУ, а саме до відділу реєстрації громадян та на підставі документів права власності, які були в мене на руках виписав всіх осіб, які були прописані в квартирі за АДРЕСА_1 . В ході даних дій мені повідомили, що там була прописана тільки ОСОБА_3 .»
В результаті чого встановлено, що ніхто усупереч волі ОСОБА_3 не вилучав її майно, не вселявся в надану «їй» квартиру, не дочекавшись, доки вона її покине та примусове її з квартири не висиляв. Дії, щодо залишення її квартири за адресою АДРЕСА_1 зроблені нею на підставі прохання її законного власника покинути її. Ніякі примусові дії відносно неї не вчинялися.
Право на право власності квартири за адресою АДРЕСА_1 підтверджуються за ОСОБА_5 витягом з реестра речових прав на нерухоме та відповідними рішеннями суду. Про рішення про скасування договору купівлі продажу на підставі якого ОСОБА_3 придбала квартиру за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 знала, оскільки є відповідні рішення Апеляційного, Касаційного судів про відмову в позові на рішення, яким скасований договір купівлі продажу на підставі якого ОСОБА_3 придбала квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Звідки слідує, що наявні документи про право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 у ОСОБА_3 є недійсними на підставі вище вказаних рішень суду.
Звідки слідує, що в діях особи на яку вказує ОСОБА_3 , а саме ОСОБА_5 відсутній склад правопорушення передбаченого ст. 356 КК України, а саме в його діях відсутня об'єктивна сторона кримінального правопорушення, що виражається в самовільному вчиненні будь-яких дій, коли винний реалізує своє дійсне або уявне право незаконними методами, наприклад, усупереч волі власника вилучає його майно в рахунок погашення боргу, вселяється в надану йому квартиру, не дочекавшись, доки її покинуть колишні мешканці, або вселяється у вільну квартиру без наявності ордера, самовільно виконує рішення суду про виселення боржника чи звільнення приміщення від його майна тощо, оскільки всі його дії були вчинення з дотриманням чинного законодавства. Також в його діях відсутній умисел, оскільки він не бажав вчиняти будь-які протиправні дії.
Суспільна небезпечність правопорушення визначається тим, що він порушує встановлений порядок реалізації громадянами своїх законних або передбачуваних прав, призводить до дезорганізації нормальної діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, а також до порушення прав та законних інтересів інших фізичних та юридичних осіб.
З об'єктивної сторони для наявності розглядуваного правопорушення необхідно встановити сукупність таких трьох ознак: а) самовільне вчинення будь-яких дій; б) оспорювання правомірності цих дій іншими громадянами або юридичною особою (підприємством, установою чи організацією); в) заподіяння такими діями значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника.
Самовільне вчинення будь-яких дій має місце тоді, коли винний реалізує своє дійсне або уявне право незаконними методами, наприклад, усупереч волі власника вилучає його майно в рахунок погашення боргу, вселяється в надану йому квартиру, не дочекавшись, доки її покинуть колишні мешканці, або вселяється у вільну квартиру без наявності ордера, самовільно виконує рішення суду про виселення боржника чи звільнення приміщення від його майна тощо.
Оспорюваність таких дій означає, що інша фізична або юридична особа вважає їх неправомірними. Чи дійсно у винного було відповідне право, чи воно було уявним - значення не має.
Дійсне право - це право, що належить особі в силу закону, договору чи іншої підстави. Уявним (передбачуваним) є право, яке в дійсності особі не належить, але вона помилково вважає, що має це право (наприклад, реалізатор, якому протягом декількох місяців затримували виплату заробітної плати, вважає, що має право взяти її з виторгу, або квартиронаймач знає про своє переважне право на одержання кімнати, що звільнилася у комунальній квартирі, і займає її, не дочекавшись рішення офіційного органу, який відає розподілом житла. Утім і за наявності рішень уповноважених органів права особи мають бути реалізовані у встановленому законом порядку, а не на власний її розсуд.
Якщо ж особа, щодо якої мали місце самовільні дії, не має претензій до особи, яка їх вчинила, склад самоправства відсутній. Цей правопорушення може бути вчинений як у присутності, так і у відсутності потерпілого, як без насильства, так і з його застосуванням. У разі застосування насильства самоправство кваліфікується за сукупністю з відповідними правопорушення проти життя і здоров'я. Оспорювання може мати місце до вчинення дій, у момент їх вчинення або після їх вчинення. Самоправство відсутнє, якщо дії ким-небудь оспорюються, але права чи обов'язки особи реалізуються відповідно до закону чи іншого нормативно-правового акта.
Самоправство є кримінально караним лише за умови заподіяння діями винного значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Поняття значної шкоди є оціночним і вирішується у кожному конкретному випадку, виходячи з фактичних обставин справи. Якщо ж самоправні дії є способом вчинення іншого, більш тяжкого правопорушення, наприклад, примушування боржника до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (ст. 355 КК), то дії винного слід кваліфікувати лише за статтею, яка передбачає відповідальність за конкретні самоправні дії, додаткова кваліфікація за ст. 356 КК не потрібна, оскільки в такому разі є конкуренція між загальною (ст. 356 КК) і спеціальною (відповідна частина ст. 355 КК) нормою, при якій дії повинні кваліфікуватися за спеціальною нормою. Самоправство, яке не завдало значної шкоди інтересам зазначених осіб, тягне за собою відповідальність за ст. 186 КУпАП як адміністративний проступок.
Правопорушення вважається закінченим з моменту настання наслідків - значної шкоди інтересам громадянина, державним або суспільним інтересам або інтересам власника.
Суб'єктивна сторона самоправства характеризується умисною виною. Винний усвідомлює, що самовільно, всупереч установленому законом порядку, вчиняє дії, передбачає, що його дії можуть завдати значної шкоди інтересам громадянина, державним або суспільним інтересам або інтересам власника і бажає або свідомо припускає настання такої шкоди. Мотиви вчинення самоправних дій (скрутне матеріальне становище, помста, прагнення примусити особу вчинити певні дії тощо) на кваліфікацію не впливають, але можуть враховуватися при призначенні покарання.
Відповідальність за ст. 356 КК виключається, якщо особа сумлінно помиляється у законності своїх дій.
Суб'єктом самоправства може бути лише приватна особа, якій виповнилося 16 років. Службова особа, яка вчинила самовільні дії, підлягає відповідальності за ст. 365 КК.
Відповідно до вимог ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності.
Стаття 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Згідно ст.ст.1, 2 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст.62 Конституції України, ст.17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчинені кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржене рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження.
Частиною 3 статті 110 КПК України закріплено, що рішення слідчого, дізнавача, прокурора приймається у формі постанови. Частиною 5 даної норми процесуального закону встановлені вимоги до постанови слідчого, дізнавача, прокурора, зокрема мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу.
Постанова слідчого, дізнавача, прокурора про закриття кримінального провадження має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулася з метою захисту своїх прав, та відповіді на всі поставлені нею питання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу (ст. 110 КПК України).
Закриття кримінального провадження є одним із способів його остаточного вирішення. Провадження має закриватися після всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки слідчим, прокурором всіх зібраних і перевірених доказів.
Порядок та межі судового розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора повинні узгоджуватися із завданням цього кримінально-правового інституту, оскільки процедура судового розгляду, передбачена параграфом 3 глави 28 КПК, охоплює значно ширше коло органів та осіб, учасників кримінального провадження, які задіяні на стадії судового розгляду, та порядок виконання процесуальних дій, які випливають із безпосередніх завдань кримінального провадження, що притаманні для розгляду кримінального провадження по суті пред'явленого особі обвинувачення.
Враховуючи, що процесуальне рішення про закриття кримінального провадження має істотне значення для кримінального провадження, слідчий суддя під час розгляду скарги на таку постанову зобов'язаний з'ясувати питання дотримання вимог щодо всебічності та повноти дослідження, оскільки така неповнота може призвести до прийняття необґрунтованого рішення про закриття кримінального провадження.
Тобто під час розгляду скарги на постанову про закриття кримінального провадження слідчий суддя перевіряє не лише дотримання процесуального порядку закриття кримінального провадження посадовими особами органів досудового розслідування, а й підстави його закриття.
Так досудовим розслідуванням встановлено, що ніхто усупереч волі ОСОБА_3 не вилучав її майно, не вселявся в надану «їй» квартиру, не дочекавшись, доки вона її покине та примусове її з квартири не висиляв. Дії, щодо залишення її квартири за адресою АДРЕСА_1 зроблені нею на підставі прохання її законного власника покинути її. Ніякі примусові дії відносно неї не вчинялися.
Право на право власності квартири за адресою АДРЕСА_1 підтверджуються за ОСОБА_5 витягом з реестра речових прав на нерухоме та відповідними рішеннями суду. Про рішення про скасування договору купівлі продажу на підставі якого ОСОБА_3 придбала квартиру за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 знала, оскільки є відповідні рішення Апеляційного, Касаційного судів про відмову в позові на рішення, яким скасований договір купівлі продажу на підставі якого ОСОБА_3 придбала квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Звідки слідує, що наявні документи про право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 у ОСОБА_3 є недійсними на підставі вище вказаних рішень суду.
Отже в діях особи на яку вказує ОСОБА_3 , а саме ОСОБА_5 відсутній склад правопорушення передбаченого ст. 356 КК України, а саме в його діях відсутня об'єктивна сторона кримінального правопорушення, що виражається в самовільному вчиненні будь-яких дій, коли винний реалізує своє дійсне або уявне право незаконними методами, наприклад, усупереч волі власника вилучає його майно в рахунок погашення боргу, вселяється в надану йому квартиру, не дочекавшись, доки її покинуть колишні мешканці, або вселяється у вільну квартиру без наявності ордера, самовільно виконує рішення суду про виселення боржника чи звільнення приміщення від його майна тощо, оскільки всі його дії були вчинення з дотриманням чинного законодавства. Також в його діях відсутній умисел, оскільки він не бажав вчиняти будь-які протиправні дії.
Так, дослідивши матеріали скарги, та матеріали кримінального провадження, постанову дізнавача, слідчий суддя вбачає, що дізнавачем ОСОБА_4 проведено повне досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024046720000442 за ст. 356 КК України вчинено всі слідчі дії щодо встановлення обставин по справі, та прийнято обгрунтовану та вмотивовану, законну постанову про закриття кримінального провадження № 12024046720000442 за ст. 356 КК України, в ході розгляду скарги, підстав для скасування постанови не встановлено, а тому скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 303-307 КПК України, слідчий суддя,-
В задоволенні скарги ОСОБА_3 на постанову дізнавача СД ВП № 1 Довгинцівського РУП ГУ НП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 про закриття кримінального провадження № 12024046720000442 за ст. 356 КК України від 19.06.2025 року - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти діб з моменту її проголошення.
Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 06.08.2025 року о 12-00 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1