Справа № 175/18951/24
Провадження № 2/175/2964/24
Іменем України
"05" серпня 2025 р. с-ще Слобожанське
Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Журавель Т.С., за участю секретаря судового засідання Вербицької К.В., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дажук Марина Вячеславівна, ОСОБА_5 , про визнання договору дарування удаваним правочином та скасування рішення про державну реєстрацію,
ОСОБА_3 через свого представника звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області (зміна назви суду на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменування місцевих загальних судів» №4273-IX, який набув чинності 25 квітня 2025 року на Дніпровський районний суд Дніпропетровської області) з позовною заявою до ОСОБА_6 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дажук Марина Вячеславівна, ОСОБА_5 , про визнання договору дарування удаваним правочином та скасування рішення про державну реєстрацію.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що 09.02.2021 року між позивачем та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер: 1221486200:05:012:0155 площею 0,1117 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого позивач домовився передати ОСОБА_5 земельну ділянку за 20000 доларів США, що на момент укладання еквівалентно 554 000 грн, а ОСОБА_5 погодився купити цю земельну ділянку та сплатити її вартість чотирьома частинами по 2000,00 доларів США на рік до 2024 року та 14 000 доларів США у 2024 році. При цьому оформити передачу права власності останні домовилися шляхом укладення нотаріально посвідченого договору дарування між позивачем та дружиною ОСОБА_5 - ОСОБА_6 . Факт того, що між сторонами був укладений договір дарування земельної ділянки з метою приховування іншого правочину - договору купівлі-продажу з розстроченням платежу, підтверджується копіями розписок від 09.02.2021 року, від 21.03.2022 року, від 09.02.2023 року та від 26.11.2024 року. ОСОБА_5 не виконує свої зобов'язання за розпискою від 09.02.2021 року та відмовився сплачувати кошти за вказану вище земельну ділянку, що й стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20.02.2025 року дану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито підготовче провадження у справі.
Відповідач надіслала на адресу суду відзив, в якому просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що боргові розписки, надані позивачем, є штучними доказами створення заборгованості з метою зменшення її частки при поділі мана подружжя після розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_5 . Також звертає увагу на те, що вони з позивачем перебували у близьких стосунках, у зв'язку з чим немає жодного сумніву про щирість подарунку від позивача.
Представник відповідача подав клопотання про долучення до матеріалів справи паспорта громадянина України про зміну прізвища відповідача з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ».
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19.03.2025 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23.04.2025 року закрито підготовче засідання у справі та призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що укладений договір дарування земельної ділянки був реальним.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
09.02.2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 був укладений договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дажук Мариною В'ячеславівною, який зареєстрований в реєстрі за № 391.
Відповідно до п. 1 договору Дарувальник, ОСОБА_3 , безоплатно передає у власність Обдарованій, ОСОБА_6 , земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площа - 0,1117 га; кадастровий номер: 1221486200:05:012:0155; цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Згідно п. 12 договору, сторони підтвердили, що цей договір відповідає їх дійсним намірам, не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідно зі справжньою їх волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску, договір укладається ними без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, сторони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їх особисті підписи на договорі.
09.02.2021 року право власності на земельну ділянку площею -, 0,1117 га, кадастровий номер, 1221486200:05:012:0155; цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), було зареєстроване за відповідачем - ОСОБА_6 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Як вбачається з розписки від 09.02.2021 року ОСОБА_3 домовився передати ОСОБА_5 земельну ділянку кадастровий номер: 1221486200:05:012:0155 площею 0,1117 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за 20000 доларів США, що на момент укладання еквівалентно 554 000 грн, а ОСОБА_5 погодився купити цю земельну ділянку та сплатити її вартість чотирьома частинами по 2000,00 доларів США на рік до 2024 року та 14 000 доларів США у 2024 році.
Згідно розписки від 21.03.2022 року, на виконання свої зобов'язань ОСОБА_5 передав ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 2000 доларів США.
Відповідно до розписки від 09.02.2023 року, на виконання свої зобов'язань, ОСОБА_5 передав ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 2000 доларів США
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05.11.2024 року справа № 932/8505/24, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 розірвано, після чого ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.
Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно ч. 1 ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п'ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. У такій ситуації існують два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, який сторони дійсно мали на увазі та від якого вони очікують правових наслідків, тобто удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.
Отже, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
При цьому суд зауважує на тому, що заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822св20) та узгоджуються з пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Доведення удаваності правочину відбувається не лише шляхом аналізу змісту укладеного правочину (удаваність якого доводиться позивачем), а за допомогою інших, непрямих доказів (зняття обдарованим готівки з банківського рахунку, укладення ним договору займу, публікація оголошень про продаж предмету, який потім був подарований, відсутність родинних чи інших зв'язків, відсутність зрозумілого мотиву укладення договору дарування майна тощо).
Звертаючись до суду з позовом про визнання договору дарування удаваним, позивач посилається на те, що договір дарування було вчинено з метою приховати договір купівлі-продажу, який сторони насправді вчинили.
При цьому судом встановлено, що укладаючи договір дарування, сторони підтвердили, що цей договір відповідає їх дійсним намірам, не носить характеру удаваного правочину та укладається ними без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення. Також сторони підтвердили своїми підписами, що розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки та бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором.
Разом з тим, суд не бере до уваги надані позивачем розписки про грошові зобов'язання між ним та третьою особою - ОСОБА_5 , оскільки вони не є належними та достатніми доказами, що підтверджують факт удаваного правочину, укладеного між позивачем та відповідачем.
Жодних інших доказів на підтвердження того, що сторони договору дарування діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, а також те, що їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників, суду надано не було.
Отже, позивачем не доведено, що під час укладання договору дарування, дії сторін були направлені саме на досягнення правових наслідків укладання договору купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .
Крім того, в договорі дарування немає жодних посилань на те, що наслідком укладання договору дарування будуть інші грошові зобов'язання між позивачем та третьою особою - ОСОБА_5 .
Також суд звертає увагу на те, що правочин дарування позбавлений економічного сенсу і може бути вчинений лише за наявності дружніх, родинних чи будь-яких інших відносин, які б могли пояснити такий правочин.
Разом з тим відповідач у своєму відзиві вказала про те, що договір дарування був реальним, оскільки сторони перебували в «дружніх» стосунках, при цьому даний факт не був спростований представником позивача в судовому засіданні.
Суд зауважує на тому, що оспорювання позивачем дійсної правової природи договору дарування та його правових наслідків через чотири роки після його укладення лише після того, як позивач дізнався про припинення шлюбних відносин між відповідачем та ОСОБА_5 ,свідчить про суперечливу поведінку позивача та наявність зловживання правом.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначив, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
У постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 вказується, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Згідно ч. 3 ст. 13 ЦК не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
За таких обставин, суд доходить висновку, що в даному випадку відсутні порушені, невизнані або оспорені відповідачем приватні (цивільні) права (інтереси) позивача внаслідок укладання оспорюваного договору дарування, а відтак і відсутні підстави для ухвалення рішення про визнання такого договору удаваним.
У свою чергу інші позовні вимоги є похідними від вимоги про визнання договору дарування удаваним, у зв'язку з чим також не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року в справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20) зазначено, що «з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності».
На підставі викладеного, враховуючи те, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами, що оспорюваний договір дарування є удаваним, суд доходить висновку, що позовна заява є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 19, 27, 76-81, 258, 259, 263, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дажук Марина Вячеславівна, ОСОБА_5 , про визнання договору дарування удаваним правочином та скасування рішення про державну реєстрацію - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т. С. Журавель