Справа № 199/10554/25
(3/199/5647/25)
іменем України
06.08.2025 місто Дніпро
Суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра Дяченко І.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, непрацюючої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , яка притягується до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП
Відповідно до протоколу серії ВАД № 862710 від 22.07.2025, ОСОБА_1 05.07.2025 приблизно об 11:00 годині, знаходячись вдома, не виконала батьківських обов'язків по вихованню своєї дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки не забезпечила належні умови проживання, а саме: в будинку антисанітарія, в холодильнику відсутня їжа, дівчина одягнута неохайно.
Дії ОСОБА_1 працівниками поліції кваліфіковані за ч. 1 ст. 184 КУпАП.
ОСОБА_1 до суду не з'явилася, була сповіщена про дату, час і місце судового розгляду справи судовою смс-повісткою, яку вона отримала 31.07.2025 о 14:14:09 годині. Також остання повідомлялася через офіційний веб-сайт судової влади, тобто судом прийнято вичерпні заходи для її повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, забезпечивши можливість з'явитися до суду і висловити своє відношення до складеного відносно неї протоколу про адміністративне правопорушення.
Заяв чи клопотань від останньої про розгляд справи за її участю не надходило.
24.02.2022 Рада Суддів України відповідно до статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з'їздом суддів України 16.09.2010 (із подальшими змінами) прийняла рішення № 9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах припинення повноважень Вищої ради правосуддя та воєнних дій з боку російської федерації. Серед іншого, Рада Суддів України вирішила: Звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена.
02.03.2022 Рада Суддів України надала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, у яких зазначила, що особливості роботи суду визначаються виходячи з поточної ситуації у відповідному регіоні, а при визначенні умов роботи суду у воєнний час необхідно керуватися реальними поточними обставинами, що склалася в регіоні.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправних зволікань) судового захисту. В поняття «розумний строк» розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника. Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Смірнов проти України» від 08.11.2005 слідує, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Крім того, Європейський суд з прав людини в п. 41 рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження та добросовісно виконувати процесуальні обов'язки (див., mutatismutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007 та «Трух проти України», заява N50966/99 від 14.10.2003).
За вказаних обставин, враховуючи реальні поточні обставини, що склалися у місті Дніпрі, а також те, що робота Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра не припинена, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що ОСОБА_1 не з'явилася в судове засідання, тобто добросовісно не виконала процесуальні обов'язки, вважаю можливим розгляд справи здійснювати у її відсутність.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245 КУпАП).
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 184 КУпАП, передбачена відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Стаття 150 Сімейного кодексу України встановлює такі обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини: 1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. 2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. 3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. 4. Батьки зобов'язані поважати дитину. 5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. 6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. 7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 (із змінами та доповненнями) передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Об'єктивною стороною вказаного адміністративного правопорушення, є невиконання батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей (у т. ч. незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям); незабезпечення дитині безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.
Неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей означає бездіяльність, у результаті якої обов'язки по вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.
Так, відповідно до протоколу серії ВАД № 862710 від 22.07.2025, ОСОБА_1 ставиться у провину те, що вона 05.07.2025 приблизно об 11:00 годині, знаходячись вдома, не виконала батьківських обов'язків по вихованню своєї дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: в будинку антисанітарія, в холодильнику відсутня їжа, дівчина одягнута неохайно.
Як убачається з показів ОСОБА_1 , які містяться в матеріалах справи у зазначений день та час, мав місце конфлікт між її співмешканцем та донькою ОСОБА_2 .
Згідно письмових показів свідка ОСОБА_3 слідує, що жодних дій по відношенню до неповнолітньої ОСОБА_2 він не вчиняв.
Відповідно до відеозапису, котрий був переглянутий в судовому засіданні, ОСОБА_1 повідомляє працівнику поліції, що медичної допомоги вона не потребує.
З вказаного суд констатує, що з матеріалів справи не убачається невиконання яких конкретно батьківських обов'язків ОСОБА_1 , призвели до складання даних матеріалів про адміністративне правопорушення, оскільки фабула по справі не відповідає даним, які долучені до справи працівником поліції, як і те, що не надано будь-яких доказів, які б доводили наявність родинних відносин між ОСОБА_1 та неповнолітньою ОСОБА_2 , зокрема свідоцтва про народження дитини, або ж актовий запис про народження, з яких можливо було б встановити, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 .
Таким чином, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б доводили, що в діях ОСОБА_1 , міститься склад вказаного правопорушення, а саме ухилення від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дитини, оскільки інспектором поліції у порушення ч. 1 ст. 256, ст. 251 КУпАП допущена неповнота та неправильність складання протоколу про адміністративні правопорушення та надання доказів до суду, збирання яких покладається саме на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.
На переконання суду наведені факти свідчать про неналежність доказів у справі, які не тільки не підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню в рамках даної справи, зокрема стосовно обставин вчинення особою діяння, що ставиться їй у провину, але і оформлені у такий спосіб, який викликає сумніви щодо об'єктивності і повноти дій уповноваженої посадової особи під час складання відповідного протоколу про адміністративне правопорушення, які могли нести формальний характер з метою притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
Суд наголошує, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпції.
Отже, на переконання суду, не доведено поза розумним сумнівом вини ОСОБА_1 та наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, тоді як, відповідно до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд приходить до висновку про відсутність поставленого у вину працівником поліції в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.184 КУпАП, у зв'язку з чим справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п. 1) ч. 1 ст. 247КУпАП, за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Керуючись п. 1) ч. 1 ст. 247, ст.ст. 283, 284 КУпАП, суд
На підставі п. 1) ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 184 КУпАП - закрити, за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч. 5 ст. 7 та ч. 1 ст. 287 КУпАП.
Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра.
Суддя: І.В. Дяченко