Справа № 522/10505/25
Провадження № 2/947/4176/25
06.08.2025 року м. Одеса
Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Скриль Ю.А.,
за участі секретаря судового засідання Остапчук О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
12 травня 2025 року позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 24 034,63 грн.
Свої вимоги мотивував тим, що 19.04.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» укладений договір позики № 79887193, який підписаний відповідачкою електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора 07162, і був надісланий на номер мобільного телефону відповідачки. На виконання вказаного договору первісним кредитором відповідачці перераховані кредитні кошти у розмірі 4000,00 грн, та у подальшому відповідно до Додаткової угоди від 20.04.2024 № 79887193 до Договору позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) збільшена сума наданої позики ще на 3000,00 грн, та загальна сума наданої відповідачці позики складає 7000,00 грн. Між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та позивачем «ФК «ЄАПБ» 14.06.2021 укладений договір факторингу № 14/06/21, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги за грошовими зобов'язаннями відповідача. Позивач стверджує, що всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання, жодного платежу для погашення заборгованості ані на рахунок позивача, ані на рахунок первісного кредитора, не здійснювала, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором на загальну суму 24034,63 грн, з яких: 6970,60 грн - заборгованість за тілом кредиту, 3136,77 грн - заборгованість за відсотками, 13927,26 грн - заборгованість за пенею.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15.05.2025 матеріали цивільної справи на підставі ст. 31 ЦПК України передані на розгляд до Київського районного суду м. Одеси за підсудністю.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільна справа розподілена судді Київського районного суду м. Одеси Скриль Ю.А.
Ухвалою від 20.06.2025 позовну заяву «ФК «ЄАПБ» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено до розгляду без повідромлення (виклику) сторін. Відповідачці визначений п'ятнадцятиденний строк з дня отримання цієї ухвали на подання відзиву на позовну заяву.
Представник позивача одночасно з поданням позовної заяви просив розглядати справу без участі представника позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Позовну заяву з додатками та копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслані відповідачці за зареєстрованим місцем її проживання. Згідно з відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру від 13.05.2025 № 1369515, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, ОСОБА_1 позовну заяву з додатками, копію ухвали про відкриття провадження у справі отримала 10.07.2025.
Водночас правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалась.
Заяв та/або клопотань від сторін із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін не надходили.
Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Ураховуючи положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобуне здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, надавши належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (частина третя статті 207 ЦК України).
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що 19.04.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» укладений договір позики № 79887193, який підписаний відповідачкою електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора 07162.
Згідно з п.п. 2.1- 2.3 Договору позики товариством надає Клієнту у позику 4000,00 грн, строком на 30 днів, з фіксованої процентною ставкою - 0,98% в день. Орієнтована загальна вартість позики становить 5176,00 грн.
У подальшому, 20.04.2024,між ОСОБА_1 та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» укладена Додаткова угода № 79887193 до Договору позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики), відповідно до якої відповідачці збільшена сума наданої позики ще на 3000,00 грн, та загальна сума наданої відповідачці позики складає 7000,00 грн.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини.
Суд наголошує, що обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України "Про платіжні послуги", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.
Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин.
У силу положень ч.2 ст.41, ст.49 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом: 1) надання ініціатором платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, в якому відкрито його рахунок; 2) надання надавачем платіжних послуг з ініціювання платіжної операції платіжної інструкції платника надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника на підставі наданої платником цьому надавачу платіжних послуг з ініціювання платіжної операції згоди на ініціювання такої платіжної операції; 3)надання платником платіжної інструкції та готівкових коштів для виконання платіжної операції, у тому числі за допомогою платіжного пристрою; 4) використання користувачем платіжного інструменту для виконання платіжної операції; 5) надання платником, що є власником електронних грошей, платіжної інструкції, у тому числі шляхом використання платіжного інструменту, емітенту електронних грошей щодо виконання платіжної операції з використанням електронних грошей; 6) надання користувачем платіжної інструкції відповідному учаснику платіжної системи, у тому числі шляхом використання певного платіжного інструменту, в порядку, визначеному правилами цієї платіжної системи. Платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі. Платіжна операція з використанням електронних грошей вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на електронний гаманець отримувача.
Позивачем на підтвердження заявлених вимог про стягнення заборгованості за позикою не долучено документу, передбаченого ст.ст.41, 49 Закону України «Про платіжні послуги», ст.13 Закону України «Про електронну комерцію», які підтверджують зарахування коштів на рахунок відповідача, а також те, що такий переказ є завершеним.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження виконання обов'язку кредитора щодо переказу кредитних коштів відповідачці, позивачем жодних документів не надано.
Також позивачем не надано доказів про банківський рахунок (платіжну картку) на яку мало б перерахувати розмір позики, та їх належність саме відповідачці ОСОБА_1 .
Питання щодо необхідності витребування доказів у зв'язку з неможливістю їх отримати позивачем перед судом не ініціювалось.
Отже достеменно, не спираючись на припущення, за відсутності належних та достатніх доказів, не можливо встановити фактнадання грошових коштів первісним кредитором у позику відповідачці, та як наслідок виконання первіснимикредитором умов договору.
Таким чином, матеріали справи не містять належних доказів, підтверджуючих виконання первісним кредиторами ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» умов договору позики від 19.04.2021 №79887193.
Щодо переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача
14.06.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та позивачем «ФК «ЄАПБ» укладений договір факторингу № 14/06/21, відповідно до умов якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передає (відступає) «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.
Відповідно до п. 1.1 якого за цим Договором Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язань, плату за позикою (плату за процентною ставкою), проценти за порушення грошових зобов'язань, право на одержання яких належить Клієнту.
Відповідно до ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України (надалі - «ЦК України»): «Сторонами у зобов 'язанні є боржник і кредитор.».
Згідно до ст.512 ЦК України: «Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.».
Відповідно до ч.1 ст.513 ЦК України: «Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.».
Згідно ст.514 ЦК України: «До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.».
Частиною 1 ст.1077 ЦК України визначено, що: «За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов''язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).».
За змістом ч. 1 ст.1078 ЦК України: «Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).».
Згідно з ст.1081 ЦК України: «Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.».
Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов'язання, яке існувало на момент передачі прав новому кредитору. Передати право вимоги по кредитному договору, який не укладений на момент укладення договору факторингу - неможливо.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 року у справі №914/868/17, відступлення майбутніх вимог можливе тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
Вказаним договором факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 не встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога).
З наданих позивачем додаткових угод №№ 2, 7, 42 до Договору факторингу від 14.06.2021 № 14/06/21, вбачається, що зміни щодо обсягу прав вимоги, які передаються, до цього договору факторингу не вносились.
Отже на момент укладення договору факторингу (14.06.2021) у первісного кредитора не виникло прав вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати позивачу ТОВ «ФК «ЄАПБ», оскільки договір позики з відповідачем був укладений 19.04.2024, тобто майже на 3 роки пізніше,аніж відбулось відступлення прав вимоги позивачу.
Оскільки ТОВ «ФК «ЄАПБ» прав вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов'язанні, не набуло, таким чином ТОВ «ФК «ЄАПБ» є неналежним позивачем через відсутність порушеного права.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що факт переходу позивачу праввимоги до відповідача за договором позики від 19.04.2024 № 79887193 є недоведеним, а тому позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованості за договором позики не підлягають задоволенню.
Окрім цього суд щодо позовної вимоги про стягнення пеніза Договором позики від 19.04.2024 № 79887193 у розмірі 13927,26 грн наголошує, що вказаний договір укладений 19.04.2024, тобто в період дії воєнного стану.
Відповідно до п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплатина користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
За вказаних норм чинного законодавства, позовна вимога про стягнення пені за даним договором позики є безпідставною.
Отже, суд оцінивши у сукупності надані докази на доведення викладених у позовній заяві обставин та аргументів, як окремо так і у їх сукупності, дійшов висновку про те, що вони не відповідають критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності, та достеменно не підтверджують здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштівна виконання договору позики, перерахування їх відповідачу, перехід прав вимоги від первісного кредитора до позивача.
Досліджуючи наданий розрахунок, суд зазначає, що він сам по собі не є належним та допустимим доказом наявності заборгованості та її розмір за договором, оскільки будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідачки, підтвердження отримання останньою коштів у позику відповідно до укладеного договору позивачем не надано. Розрахунок є виключно внутрішнім документом банку, підготовленим його працівниками, та відображає односторонню арифметичну калькуляцію позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача.
Указане узгоджується з постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №755/18920/18.
Суд наголошує, що за правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 462/2056/20 засадничі принципи цивільного судочинства змагальність та диспозитивність покладають на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків. Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).
Розглядаючи справу в межах доводів та поданих доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог про стягнення як основного боргу за кредитним договором, так і похідних від нього відсотків, та порушення відповідачем прав позивача, які б підлягали судовому захисту.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ураховуючи, що за наслідками розгляду справи та наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст81,141,258-260,263-265,274-279,354ЦПК України, ст.ст.509,525,526,530,536,599,1048,1049,1050,1054 ЦК України, суд
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в загальному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду-якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», ЄДРПОУ 35625014, адреса: вул. Симона Петлюри, 30, м. Київ, 01032, e-mail: info@eadr.com.ua, a35625014@mail.gov.ua.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Рішення підписане 06.08.2025.
Суддя Ю. А. Скриль