Справа № 951/315/25
Провадження №2/951/180/2025
06 серпня 2025 року селище Козова
Козівський районний суд Тернопільської області у складі:
головуючого судді Чапаєва Р.В.,
з участю секретаря судового засідання Барилко А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом представника позивача Жеребецької Ірини Орестівни , поданої в інтересах ОСОБА_2 , до Козівської селищної ради, третя особа - Козівська державна нотаріальна контора про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом,
Представник - адвокат Жеребецька І.О. в інтересах позивача ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Козівської селищної ради Тернопільської області, третя особа - Козівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.
У поданій позовній заяві просила визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позовних вимог сторона позивача посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір позивача - ОСОБА_3 . Спадкодавець ОСОБА_3 за період 1986-1989 років збудувала житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 . 01.04.1994 спадкодавцю передали у власність земельні ділянки загальною площею 0,76 га, частину з якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку. Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач прийняв спадщину після смерті матері шляхом проживання з нею за однією адресою. Для оформлення у встановленому законом порядку спадкових прав на згаданий житловий будинок із надвірними будівлями та спорудами матері позивач звернувся до державного нотаріуса, проте відповідно до постанови від 19.03.2025 нотаріус відмовив позивачеві у видачі свідоцтва про право на спадщину - на житловий будинок по АДРЕСА_1 . Як підставу для відмови нотаріус визнав відсутність правовстановлюючих документів на згадане домоволодіння. За життя спадкодавець - ОСОБА_3 не скористалася своїм правом на отримання правовстановлюючих документів на приналежне їй нерухоме майно - домоволодіння та вказані земельні ділянки. Наведене послужило підставою позивачу для звернення до суду з приводу оформлення права власності на спадкове майно. Також у своїй заяві по суті сторона позивача наводить доводи щодо розбіжності в адресі реєстрації місця проживання позивача - АДРЕСА_1 , та адресі домоволодіння, щодо якого позивач стверджує про своє проживання у ньому разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини - АДРЕСА_1 . Сторона позивача вказує, що позивач з'ясовував питання зазначеної розбіжності у відділі ЦНАП Козівської селищної ради, де йому роз'яснили про можливість внесення змін до відомостей інформаційної системи ДМС лише після пред'явлення ним права власності на житловий будинок за вказаною адресою.
Враховуючи вказані обставини, позивач, в інтересах якого діє представник - адвокат Жеребецька І.О., звернувся до суду із позовом про визнання за ним права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що за вказаною адресою, за рішенням суду.
Суддя ухвалою від 09.06.2025 відкрив провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження та призначив справу до підготовчого судового засідання.
Суд своєю ухвалою від 15.07.2025 закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
Представник відповідача - Козівської селищної ради в судове засідання не з'явився, 27.06.2025 подав до суду заяву, згідно з якою просив проводити судовий розгляд за відсутності її представника, та зазначив, що при вирішенні справи по суті Козівська селищна рада покладається на думку суду.
Представник позивача -адвокат Жеребецька І.О. 14.07.2025 подала заяву про розгляд справи без участі сторони позивача. У заяві зазначила, що позовні вимоги сторона позивача підтримує у повному обсязі.
Представник третьої особи - Козівської державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився, 12.06.2025 подав до суду заяву, згідно з якою просив проводити судовий розгляд за відсутності її представника, та зазначив, що у задоволені позову не заперечує.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Згідно з копією виданого Конюхівською сільською радою 22.10.2001 свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла в селі Конюхи Козівського району Тернопільської області (а.с. 8).
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 26.06.1951, ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9). Наведене свідчить, що позивач як син ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .
Відповідно до рішення виконавчого комітету Конюхівської сільської ради від 02.04.1986 (а.с. 30 - зворот) вказаний орган надав дозвіл ОСОБА_3 на будівництво житлового будинку в АДРЕСА_2 на площі 0,10 га. Згідно з архівною довідкою архівного відділу Тернопільської районної військової адміністрації № 96 від 26.02.2025, рішенням № 20 сесії Конюхівської сільської ради Тернопільської області надано дозвіл ОСОБА_3 на приватизацію земельної ділянки для обслуговування жилих будинків 0,25 га (а.с 32).
Згідно з будівельним паспортом № НОМЕР_3 (а.с.29) ОСОБА_3 одержала дозвіл на будівництво домоволодіння на земельній ділянці, виділеній для цієї мети рішенням виконавчого комітету Козівської районної ради народних депутатів від 23.04.1986.
З наведеного вбачається, що вказане домоволодіння збудоване на виділеній для цього у встановленому порядку земельній ділянці.
З довідки, наявної у матеріалах спадкової справи, витребуваної ухвалою суду у межах цієї цивільної справи, вбачається, що ОСОБА_3 проживала на момент своєї смерті разом із ОСОБА_2 (а.с. 53). З наведеного суд робить висновок про те, що ОСОБА_2 як спадкоємець першої черги спадкування прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини в порядку, передбаченому ст.549 ЦК Української РСР (1963 року). Факт прийняття спадщини позивачем також підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 09.12.2011, відповідно до якого позивач успадкував інший об'єкт після смерті ОСОБА_3 - земельну ділянку, у межах тієї самої спадкової справи, на підставі заяви про прийняття спадщини за законом.
З постанови від 19.03.2025 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, виданої державним нотаріусом Козівської державної нотаріальної контори, вбачається, що 19.03.2025 ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 . При розгляді документів було встановлено, що відсутні належні правовстановлюючі документи на житловий будинок, що в АДРЕСА_1 . (а.с.6).
Згідно з копією технічного паспорту домоволодіння, що за адресою : АДРЕСА_1 , складається із житлового будинку площею 100,2 кв.м, 1989 року побудови, літньої кухні площею 11.9 кв.м, 1989 року побудови та господарської будівлі площею 22,4 кв.м 1989 року побудови (а.с.13-17). З наведеного вбачається, що домоволодіння, яке спадкує позивач, є об'єктом, що існував на момент смерті ОСОБА_3 , тобто увійшов до спадкової маси.
Відповідно до довідки №12 від 16.01.2025, виданої Конюхівським старостинським округом Козівської селищної ради, житловому будинку, побудованому у 1989 році, присвоєно житлову адресу: АДРЕСА_1 .
Згідно з листом КП «Козівське бюро технічної інвентаризації» Козівської селищної ради від 30.01.2025 № 47 станом на 31.12.2012 право власності на житловий будинок, що по АДРЕСА_1 , не зареєстровано (а.с.11). Аналогічна інформація - щодо відсутності відомостей про зареєстроване речове право на об'єкт за вищевказаною адресою - міститься у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухому майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, довідка № 417092743 від 10.03.2025 (а.с.12). З наведеного суд робить висновок, що, зважаючи на відсутність зареєстрованого права на нерухоме майно - домоволодіння за вказаною адресою та відсутність відповідних правовстановлюючих документів, у позивача виникли підстави для звернення до суду за захистом свого права шляхом визнання права власності на спадкове майно.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 01.01.2004. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилась до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 01.01.2004, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Згідно з п.4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України - Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов?язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому до правовідносин щодо спадкування після її смерті застосуванню підлягають норми Цивільного кодексу України 2003 року, а також Української РСР (1963 року).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
Положеннями статті 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Частиною першою статті 1218 ЦК України визначено, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Приписами статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Положеннями частини першої статті 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Однак, позивач не може отримати свідоцтво про прийняття спадщини, за законом, оскільки відсутній правовстановлюючий документ на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, тому право позивача має бути захищено у судовому порядку шляхом визнання права власності на вищевказане майно.
Згідно з ч. 1 ст. 524 ЦК Української РСР (1963 року) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Відповідно до ч. 1 ст. 529 ЦК Української РСР (1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Правилами, закріпленими у ст. 548 ЦК Української РСР (1963 року), передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.
Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до приписів ч. ч. 1, 2 ст. 549 ЦК Української РСР (1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
За правилами ст. 553 ЦК Української РСР (1963 року) спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.
Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).
Згідно з приписами ч. ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України (2003 року) спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно суд керується законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України «Про власність», Законом України від 07.12.1990 № 533-XII «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», Законом України від 25.12.1974 «Про державний нотаріат», постановою Ради Міністрів Української РСР від 11.03.1985 № 105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР», Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13.04.1979 за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12.05.1985 № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31.01.1966, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31.10.1975 № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19.01.1976 № 1/5, та іншими нормативними актами.
На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11.03.1985 № 105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.
До 19.01.1996 згідно з Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою 31.01.1966 Міністерством комунального господарства УРСР, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13.12.1995 № 56, не підлягали реєстрації будинки та домоволодіння, розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але не приєднані до них. Натомість передбачалася обов'язкова реєстрація (інвентаризація) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах.
Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05.08.1992 індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
З положень пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР випливає, що підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.
За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.
Приписами статей 100, 101 ЦК УРСР (які діяли на час будівництва спадкового будинку) в редакції 1963 року громадяни могли мати у власності житловий будинок, при цьому глава 10 «Особиста власність» цього ж Кодексу не пов'язувала наявність такого права з його обов?язковою державною реєстрацією.
Отже, за законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин, підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування його із додержанням встановлених вимог, а набуття права власності не пов?язувалось із реєстрацією вказаної нерухомості.
Окрім того, в листі від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що: «Найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім?я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем. Такі випадки характерні для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок за спадкодавцем підтверджується лише записом в погосподарській книзі сільської ради та тривалим фактом володіння цим майном особою, яка померла. Перші власники не оформляли документи на належне їм нерухоме майно та не реєстрували його в органах БТІ, а тому спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину і його право має бути визнано в судовому порядку.
Судом встановлено, що через відсутність державної реєстрації права власності та правовстановлюючих документів на частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, позивач не може реалізувати своїх спадкових прав, а тому його право підлягає судовому захисту, а позов до задоволення шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_3 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Також суд дослідив матеріали заведеної після смерті ОСОБА_3 спадкової справи, яку витребував ухвалою із Козівської державної нотаріальної контори. В матеріалах зазначеної спадкової наявна заява ОСОБА_2 про прийняття спадщини. Як вбачається із матеріалів згаданої спадкової справи, інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини не зверталися, відтак підстав для залучення інших осіб до справи за вказаним позовом не вбачається.
Надаючи оцінку вищенаведеним доказам в їх сукупності та взаємозв'язку, суд зазначає таке.
Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
В практиці ЄСПЛ, наприклад, в рішенні BENDERSKIY v. Ukraine від 15.11.2007, суд застосовує такий стандарт доказування, як «баланс ймовірностей».
Цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог сторони позивача.
Аналізуючи вищенаведені обставини, враховуючи викладені вимоги законів, досліджені у судовому засіданні письмові докази, суд дійшов висновку, що спадкові права позивача ОСОБА_2 як спадкоємця майна померлої ОСОБА_3 підлягають захисту в судовому порядку шляхом визнання за ним права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, які існували станом на момент відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач є спадкоємцем за законом після смерті матері, та прийняв спадщину, однак позбавлений можливості реалізувати свої спадкові права через органи нотаріату, як і підтвердити своє право власності на успадковане нерухоме майно.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Відтак суд, встановивши характер спірних правовідносин, норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
У зв'язку з тим, що позивач не заявив вимог про стягнення із відповідача судових витрат, дане питання судом не вирішується.
Керуючись статтями 4, 12, 200, 247, 265, 315-319, 354 ЦПК України, статтями 524, 529, 548, 549 ЦК УРСР (1963 року), статтями 15, 16, 392, 1216, 1217, 1218, 1223, 1233, 1268, 1270 ЦК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Жеребецька І.О., до Козівської селищної ради, третя особа - Козівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом задовільнити повністю.
Визнати за ОСОБА_2 право власності житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері позивача - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та за життя не оформила своїх прав на нерухоме майно.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду.
Дата складення повного судового рішення 06.08.2025.
Відомості про учасників справи.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Відповідач: Козівська селищна рада Тернопільської області, адреса місцезнаходження: вул.Грушевського, 38, селище Козова Тернопільського району Тернопільської області, код ЄДРПОУ 04525573.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Козівська державна нотаріальна контора, адреса місцезнаходження: вул.Дорошенка, 3, селище Козова Тернопільського району Тернопільської області, ЄДРПОУ 02900529.
Головуючий суддя Р.В. Чапаєв