Справа № 349/881/25
Провадження № 2-о/349/69/25
05 серпня 2025 року м. Рогатин
Рогатинський районний суд Івано-Франківської області у складі
головуючого судді Гаврилюк О.О.
з участю секретаря судового засідання Гошко І.В.
розглядаючи у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , про встановлення факту, що має юридичне значення,
учасник судового засідання:
представник заявниці адвокат Шидзінський І.В.
встановив:
ОСОБА_1 подала до суду заяву про встановлення факту її перебування на утриманні батька ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в період проходження військової служби.
В обґрунтування заяви зазначила, що з народження вона разом з батьками проживала по АДРЕСА_1 . Після розірвання шлюбу у 2011 році батьки стали проживати окремо. Вона залишилися проживати з матір'ю. З 2016 року на підставі рішення суду батько сплачував аліменти на її утримання. Після досягнення повноліття вона продовжувала навчання у коледжі, а після закінчення коледжу в університеті, однак з позовом про стягнення аліментів не зверталася ні її мати, ні вона, оскільки ОСОБА_4 надавав кошти на її утримання добровільно. Заявниця підтримувала з батьком сімейні стосунки. Фактично перебувала на його утриманні, оскільки була студенткою, самостійного заробітку в неї не було.
ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання військового обов'язку, пов'язаного з захистом Батьківщини, її батько ОСОБА_4 , загинув. На час смерті батька вона була студенткою 6 курсу денної форми навчання факультету ветеринарної гігієни, санітарії і експертизи Львівського національного університету медицини та біотехнологій імені Гжицького, отримувала степенцію. У зв'язку з навчанням на денній формі була позбавлена можливості працювати, отримувати самостійний дохід. Кошти, які надавав їй батько були для неї постійним основним джерелом для існування.
Вона є спадкоємцем першої черги внаслідок смерті батька, отримала свідоцтво про право на спадщину на 1/3 належного батькові майна.
Встановлення зазначеного факту їй необхідно для отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Вона зверталася до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою отримання одноразової грошової допомоги, на що отримала відповідь, що для реалізації цього права їй потрібно встановити факт перебування на утриманні батька.
Ухвалою судді від 09 липня 2025 року відкрито провадження в справі, додатково залучено до участі у справі в якості заінтересованих осіб Міністерство оборони України і ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Заінтересова особа ОСОБА_2 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , представник ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 направили на адресу суду відзив, пояснення у яких зазначили, що заявницею не надано суду допустимих та належних доказів які півдтверджують її перебування на утриманні батька.
Представники ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які були належним чином повідомлені про місце та час проведення судового засідання, в судове засідання не з'явилися. Клопотань, заяв на адресу суду не направиляли.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.2, 7 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження.
Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку, коли такий факт впливає на права чи законні інтереси інших осіб, між цими особами виникає спір про право.
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
За п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися питання про факт, але не спір про цивільне право.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про цивільне право. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спором є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Спір про право характеризує такий стан правовідносин, коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав та обов'язків, здійснення яких є неможливим без судового втручання, а одним з критерієм наявності спору про право у справах окремого провадження судова практика визначає саму можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту навіть за відсутності заперечень таких осіб.
При зверненні з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, особа відповідно до вимог ст. 318 ЦПК України вказує мету встановлення юридичного факту, яка дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи зумовлює він правові наслідки. У заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та навести докази його існування.
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, заявниця обґрунтовувала необхідність встановлення факту перебування на утриманні з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю її батька - військовослужбовця.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
За змістом статті 161 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Відповідно до пункту 12 указаного Порядку одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 4 цього Порядку, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників. У разі відмови однієї з осіб, зазначених у пункті 9 цього Порядку, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а також у разі, коли одна із таких осіб у строк, встановлений пунктом 32 цього Порядку, не реалізувала своє право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання такої допомоги, у рівних частках.
Одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 4 цього Порядку, за наявності особистого розпорядження виплачується особі (особам), на користь якої (яких) складено особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в особистому розпорядженні. У таких випадках розмір часток обраховується із суми, що залишилася після виплат особам, визначеним абзацом другим пункту 8 цього Порядку. У разі відмови однієї з осіб, зазначених в особистому розпорядженні, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а також у разі, коли одна з таких осіб у строк, встановлений пунктом 32 цього Порядку, не реалізувала своє право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, у рівних частках (пункт 13 цього Порядку).
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 686/11198/22.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
ОСОБА_2 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , представник ІНФОРМАЦІЯ_6 заперечують та не визнають факт перебування заявниці на утриманні ОСОБА_4 . Отже, обставини підлягають доказуванню саме під час розгляду справи в порядку позовного провадження на підставі наданих сторонами доказів, з дотриманням принципу змагальності. Відповідачами у справі мають бути особи, які заперечують щодо встановлення такого факту. Наявний між учасниками спір про право є окремим предметом доказування та має здійснюватися шляхом подання до суду відповідного позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
За встановлених обставин, враховуючи, що з матеріалів справи вбачається спір про право, суд дійшов висновку про залишення заяви без розгляду.
Керуючись ст.294 ЦПК України,
постановив:
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишити без розгляду.
Роз'яснити заявниці, що вона має право подати позов на загальних підставах.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Повний текст ухвали складено 06 серпня 2025 року.
Суддя: О.О.Гаврилюк