Справа № 607/8909/24Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М.
Провадження № 22-ц/817/549/25 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
23 липня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
суддів - Костіва О.З., Храпак Н.М.
за участю секретаря - Панькевич Т.І.,
сторін, їх представників та представника третьої
особи
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/8909/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Скиба Віталій Михайлович на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2025 року (постановлене суддею Черніцькою І.М., повне рішення складено 10 березня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Великоберезовицької селищної ради про позбавлення батьківських прав, -
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що 20 липня 2014 року між нею та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 лютого 2017 року.
За час перебування у шлюбі у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказувала, що після припинення шлюбних відносин ОСОБА_3 залишився проживати разом із нею та знаходиться на її повному матеріальному забезпеченні. Відповідач життям сина не цікавиться, вихованням не займається, матеріально не утримує.
Крім того, зазначала, що він ігнорує свої батьківські обов'язки в частині утримання їхньої дитини і не сплачує аліменти, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
Наголошувала, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 березня 2023 року відмовлено у задоволенні пред'явлених нею позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Разом з тим, рішенням суду попереджено відповідача про необхідність змінити своє ставлення до виховання малолітнього ОСОБА_3 .
Однак, відповідач рішення суду не виконує, не зробив висновків, ставлення до сина не змінив, що й слугувало підставою для повторного її звернення з позовом до суду.
На підставі наведеного, просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно їхньої спільної дитини.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права та неправильним застосуванням процесуального права.
Зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою обставини, що встановлені у рішенні Тернопільського міськрайонного суду від 27 березня 2023 року, яким хоча і відмовлено в задоволені пред'явленого нею про позбавлення батьківських прав відповідача, однак встановлено факт неналежного виконання останнім своїх батьківських обов'язків, попереджено про недопустимість такої поведінки та необхідінсть змінити своє ставлення до дитини.
Наголошує, що суду не було надано жодного доказу про зміну ставлення відповідача до сина. Також не надано доказів і Службою у справах дітей про здійснення контролю за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків. Дані факти вказують на те, що ОСОБА_2 не змінив свого ставлення до виховання сина та піклування про нього, а Служба у справах дітей Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району не здійснювала жодного контролю.
Вважає, що після її звернення до суду з даним позовом, ОСОБА_2 зі своєї сторони щоб уникнути відповідальності за ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків почав телефонувати до класного керівника та здійсниювати побачення з сином один раз на три місяці. При цьому самі побачення були мало емоційними та не допомагали встановити психо-емоційний контакт з дитиною.
Позивачка вказує, що представник Служби у справах дітей Великоберезовицької селищної ради у судовому засіданні пояснила, що підтримує висновок, однак не навела жодного аргументу який враховувався при його прийнятті. Даний висновок є необгрунтований, факти, що в ньому зазначені не підкріплені жодними належними доказами.
Зазначає, що судом першої інстанції невірно зроблено висновок щодо показів свідків з обох сторін. Зокрема, помилковими є висновки суду про те, що свідки зі сторони позивача є зацікавленими у вирішенні справи, оскільки ці свідки є сторонніми особами, не зацікавленими у вирішені даного спору. Разом з тим, свідок зі сторони відповідача є зацікавленою у розгляді справи так як є тіткою відповідача.
Звертає увагу, що з поданих до суду довідок з навчальних закладів, позашкільних виховних закладів вбачається, що батько участі у вихованні сина не бере. Дані довідки датовані перед подачею позову до суду та вказують на реальну (фактичну) поведінку батька, який був попереджений про недопущення такої поведінки раніше судом.
Вважає, що судом не вірно взято до уваги експертний висновок про стан психологічного розвитку сина, оскільки у даному висновку зазначено, що відсутність батька має місце у свідомості дитини з раннього дитинства. Даним обставинам надавалась оцінка у справі щодо першого позову. При цьому зазначено, що батько має надто рідкі зустрічі з сином та це має негативний вплив на дитину.
Наголошує, що експертом було звернуто увагу на те, що внаслідок бездіяльності та свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками місце батька у свідомості дитини зайняв інший чоловік - ОСОБА_5 , який є її чоловіком на даний час.
19 травня 2025 року до Тернопільського апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 - адвоката Гарищука В.В. на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2025 року.
Однак, колегія суддів вважає, що даний відзив слід залишити без розгляду, виходячи з наступного.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 28 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та надано учасникам справи строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Частиною 1 ст.360 ЦПК України визначено, що учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
З матеріалів справи вбачається, що копію апеляційної скарги ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 - адвокат Гарищук В.В. отримав через систему "Електронний суд" того ж дня, про що в матеріалах справи міститься відповідна Довідка про доставку електронного документу від 10 квітня 2025 року.
Ухвалу Тернопільського апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження від 28 квітня 2025 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Гарищуком В.В. отримано 29 квітня 2025 року, про що свідчить довідка про доставку до електронного кабінету. Разом з тим, відзив на апеляційну скаргу відправлено представником ОСОБА_2 - адвокатом Гарищуком В.В. через систему "Електронний суд" до суду - 19 травня 2025 року, тобто з пропуском строку, вказаного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Відповідно до ст.126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Оскільки у відзиві представником ОСОБА_2 - адвокатом Гарищуком В.В. не зазначено причин пропуску строку подання відзиву на апеляційну скаргу, а також відсутнє клопотання про його поновлення, колегія суддів вважає, що даний відзив підлягає залишенню без розгляду.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - адвокат Скиба В.М. апеляційну скаргу в її межах підтримали, посилаючись на доводи викладені у ній.
У судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник - адвокат Гарищук В.В. проти доводів апеляційної скарги заперечили, просять залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів, вимог апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 (т.1, а.с. 9).
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 лютого 2017 року в справі № 607/13083/16-ц шлюб між сторонами розірваний (т.1, а.с. 7).
ОСОБА_3 проживає разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 .
07 червня 2018 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано судовий наказ, згідно із яким з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 11 травня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття (т.1, а.с. 8).
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2022 року збільшено розмір аліментів на утримання сина ОСОБА_3 до 3000 грн щомісячно та стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 27 478,14 грн. (т.1, а.с. 22-26).
З характеристики №710 від 27 травня 2022 року виданої Великоберезовицькою селищною радою Тернопільського району Тернопільської області вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована і проживає в АДРЕСА_1 . За час проживання в селищі ОСОБА_1 характеризується з позитивної сторони, ввічлива, добросовісна, виховує двох дітей, користується авторитетом серед жителів селища, скарг від сусідів та жителів в селищну раду не надходило.
Відповідно до довідки №53/02-12 виданої 13 березня 2024 року Тернопільською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №14 ім. Б.Лепкого Тернопільської міської ради Тернопільської області, ОСОБА_3 , навчається у 3-В класі даного навчального закладу з 01 вересня 2022 року. За час навчання ОСОБА_3 зарекомендував себе здібним учнем. Поведінка задовільна. Навчанням дитини, його успіхами цікавиться мати ОСОБА_1 . Батько ОСОБА_2 , за час навчання дитини у школі, один раз цікавився станом справ сина у школі та один разу був присутній на батьківських зборах (т.1, а.с. 17).
Згідно довідки №63/02-12 виданої 22 березня 2024 року Тернопільською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №14 ім. Б.Лепкого Тернопільської міської ради Тернопільської області, ОСОБА_3 , навчається на групі продовжено дня. Після навчання ОСОБА_3 забирає мати, оплачує харчування, цікавиться успіхами сина. Про батька ОСОБА_2 , вчитель ГПД від ОСОБА_3 жодного разу не чула, особисто не знайома (т.1, а.с. 13).
Згідно характеристики наданої Тернопільською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №14 ім. Б.Лепкого Тернопільської міської ради Тернопільської області, ОСОБА_3 , навчається у 4 -В класі даного навчального закладу з 01 вересня 202 року. За час навчання зарекомендував себе з позитивної сторони. Біологічний батько ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , за час навчання дитини іноді телефонує до класного керівника, щоб дізнатись про стан справ сина у школі та буває присутній на батьківських зборах (т.1, а.с. 154).
Як вбачається із довідки, яка видана «Комплексною дитячо-юнацькою спортивною школою №1» Тернопільської міської ради за №23 від 27 лютого 2024 року, ОСОБА_3 займається на відділенні плавання з вересня 2023 року. Спілкування з тренером, відвідування змагань та відкритих занять, зацікавленістю успіхами сина здійснює мати. Про батька тренер жодних відомостей не має, особисто не зустрічався (т.1, а.с. 11).
Згідно з довідкою №21-09 від 21 вересня 2022 року, яка видана ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб східних одноборств «Тернопіль», ОСОБА_3 з вересня 2021 року займається у спортклубі "Тернопіль" (РИНГ) в тренера ОСОБА_9 . На заняття ОСОБА_3 приводить та забирає мати ОСОБА_1 , інколи чоловік ОСОБА_10 . Батька ОСОБА_2 ні тренер, ні адміністрація клубу не зустрічали та не спілкувались (т.1, а.с. 12).
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 березня 2023 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позова ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 - відмовлено. Попереджено відповідача про необхідність про необхідність змінити своє ставлення до виховання сина ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 27-32).
Згідно довідки Тернопільського відділу ДВС Тернопільської області від 08 травня 2024 року за №88200 встановлено, що у ОСОБА_2 відсутня заборгованість зі сплати аліментів на сина ОСОБА_3 за станом на 01 травня 2024 року за виконавчим листом № 607/7783/22 від 20 грудня 2022 року (т.1, а.с. 118).
У судовому засіданні судом першої інстанції було допитано свідків.
Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснила, що як психолог проводить заняття з ОСОБА_3 , які свідчать про те, що біологічний батько дитини не приділяє належної уваги сину. Біологічного батька, дитина вважає хрещеним батьком.
Свідок ОСОБА_13 , яка є подругою позивача, суду пояснила, що майже кожного дня буває вдома у ОСОБА_1 , вони разом займаються волонтерством з 2022 року. За цей час жодного разу, її першого чоловіка не бачила. ОСОБА_3 мало говорить про батька ОСОБА_2 .
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 , яка є подругою позивача, суду пояснила, що дуже часто буває вдома у ОСОБА_1 зі слів позивачки чула, що батько бачиться зі сином дуже рідко.
Свідок ОСОБА_15 , яка є тіткою відповідача пояснила, що їй особисто відомо про те, що відповідач приймає участь у вихованні та спілкуванні із сином ОСОБА_3 , проводить із останнім вільний час, так як не раз, під час їх спільного відпочинку, приїжджали разом із ОСОБА_3 до неї на роботу. Останній раз вони зустрічались 25 грудня 2024 року на Рідзво у її будинку, де також був ОСОБА_3 .
Відповідно до висновку органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Великоберезовицької селищної ради від 13 травня 2024 року за № 174 встановлено, що орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавляти батьківських прав ОСОБА_2 , відносно сина ОСОБА_3
Так, в ході проведеної перевірки було встановлено, що відповідач забирав сина за домовленості з матір?ю дитини ОСОБА_1 . За вказаний період, конфліктів між батьком та матір?ю дитини щодо спілкування та виховання сина не виникало, до поліції заяви від батьків не надходили. У ході розмови батько дитини зазначав, що 5-7 разів на місяць він бачиться з ОСОБА_3 , проводить спільно з ним час, зокрема, відвідують дитячі кімнати, ходять в кафе, гуляють в парку, син катається на велосипеді, самокаті, героскутері. ОСОБА_2 подарував дитині героскутер, вартість якого 8000 грн. Дитина на ночівлю у батька не залишалася.
Також з висновку судом вбачається, що батьки відповідача перебувають за межами країни, а також спілкуються з ОСОБА_3 по телефону.
Окрім того, у висновку зазначено, що у довідці бесіди (т.1, а.с. 150-151), проведеної за присутності матері ОСОБА_1 , із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дитиною зазначено, що біологічний батько ОСОБА_2 підтримує зв?язок із ним, телефонує йому, цікавиться навчанням у школі, успіхами в спорті. Вони разом проводять дозвілля, відвідують ігрові кімнати, гуляють та ходять в кафе. Із слів ОСОБА_3 тато ОСОБА_2 його любить і син також любить батька, хоче надалі підтримувати зв?язок із ним (т. 1, а.с. 50-52).
З наданого позивачем суду експертного висновку про стан психосоціального розвитку ОСОБА_3 та особливості його психоемоційного ставлення до батьків і внутрісімейних відносин від 05 липня 2024 року, який сформований доктором психологічних наук, професором А.Н Гірняком вбачається, що " ОСОБА_3 знає і добре усвідомлює, що у нього є два батька і обох він називає "татом". При цьому він розуміє, що біологічним батьком є ОСОБА_2 . ОСОБА_3 подобається проводити час з татом ОСОБА_2 та отримувати від нього подарунки. Незважаючи на те, що хлопчик інтерпретує взаємини батьків як конфліктні, мама ніколи не перешкоджає його зустрічам з татом ОСОБА_2 .
Проте зустрічі батька з сином є епізодичними і трапляються вкрай рідко (декілька разів на рік). У суб?єктивній реальності сина ОСОБА_2 постає «попереднім батьком» тривала фізична та інформаційна відсутність якого у житті хлопчика спричинила часткову втрату мнемічних ключів до його власних спогадів, а відтак унеможливила повноцінний процес самоідентифікації із ним. Тому в абсолютній більшості методик ОСОБА_3 взагалі не згадував біологічного батька, розташовував його у десяту чергу в кінці стола або навіть зумисно та усвідомлено ігнорував його, відмовляючись позначати в ієрархії значущих для себе осіб.
ОСОБА_2 , як батько, не виконує притаманні цій соціальній ролі обов?язки та є номінально присутнім у житті сина. То ж не дивно, що хлопчик відчуває значне психоемоційне відчуження до свого біологічного батька, проте сильних негативних емоцій чи деструктивних переживань він не викликає." (т.1, а.с. 71-82).
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 суд виходив з того, що позивач не довела та не надала суду доказів того, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно частини третьої статті 11 ЗУ «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
За змістом ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
У пункті 67 Загального коментаря №14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, №10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків («Хант проти України», №31111/04, §54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у відповідних постановах: від 13 березня 2019 року в справі №631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року в справі №300/908/17, від 09 листопада 2020 року в справі №753/9433/17, від 02 грудня 2020 року в справі №180/1954/19, від 17 січня 2024 року в справі №735/308/21, від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 та багатьох інших. Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі №553/2563/15-ц та постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі №185/9339/21 зазначено, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі №631/2406/15-ц зазначено, що: «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».
Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі №755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі №953/17837/19».
Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, провадження № 61-8918сво23.
Орім того, правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22 (провадження № 61-7122св22), від 21 травня 2024 року у справі № 303/801/23 (провадження № 61-16570св23), від 12 червня 2024 року у справі № 727/6133/22 (провадження № 61-17151св23). Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, пункти 57, 58).
Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22, провадження № 61-13923св23).
Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що в діях відповідача відсутнє умисне ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Навпаки, судом було встановлено, що відповідач бажає спілкуватися із своїм сином і брати участь у його вихованні, що й знайшло своє підтвердження, зокрема, у висновку органу опіки та піклування від 13 травня 2024 року № 174, наявних фото з матеріалів справи.
Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що в діях ОСОБА_2 відсутнє свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками.
У постанові від 04 квітня 2024 року в справі №553/449/20, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини», що у справі яка переглядається не встановлено.
Відсутність емоційного зв'язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі №753/9433/17.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
В справі, яка переглядається, суд вірно взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки він є достатньо обґрунтований.
Крім того, представник органу опіки та піклування в суді апеляційної інстанції додатково пояснила, що під час проведення бесіди з матір'ю дитини, остання на її запитання пояснила, що в неї є конкретна ціль, щоб вітчим (її теперішній чоловік) усиновив дитину.
Також в суді апеляційної інстанції позивачка пояснила, що від першого шлюбу в неї є одна малолітня дитина, а в новому шлюбі в неї є двоє малолітніх дітей.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Зокрема, прийшов до вірного висновку про відсутність доказів, що інтереси малолітнього ОСОБА_3 потребують позбавлення батька батьківських прав щодо дитини .
На думку колегії суддів та обставина, що батько рідко цікавиться життям сина, не є підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачка не довела.
Колегія суддів вважає, що позивачка при розгляді спору не довела суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідача батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини.
Апеляційний суд вважає, що особисті непорозуміння, неприязні відносини між батьками чи різні погляди щодо участі батьків у вихованні дітей не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про умисне свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу як позбавлення батьківських прав.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.
При цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення в частині вирішення позовних вимог відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, тому підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст постанови складено 04 серпня 2025 року.
Головуючий: Гірський Б.О.
Судді: Костів О.З.
Храпак Н.М.