КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ
Справа № 522/13353/25-Е
Провадження № 2-з/947/293/25
05.08.2025 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
за участю секретаря Матвієвої А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду заяву позивача - ОСОБА_1 , подану через адвоката Цвігуна Віталія Васильовича, про забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків,
13.06.2025 року до Приморського районного суду м. Одеси в електронній формі через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди в розмірі 533825,00 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2025 року, цивільну справу на підставі вказаного позову розподілено судді Федчишеній Т. Ю.
25.06.2025 року позивачем, через представника, подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
В обґрунтування поданої заяви, представник посилається на те, що у Приморському районному суді м. Одеси розглядалась цивільна справа за позовом ОСОБА_2 (фізична особа-підприємець) до ОСОБА_1 про стягнення витрат на поліпшення орендованого майна (справа №522/15106/18), у якій ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову та просила накласти арешт на 3 земельні ділянки, що належали відповідачу ОСОБА_3 свою чергу, ОСОБА_4 заперечував проти задоволення відповідної заяви, оскільки дані земельні ділянки були предметом договору про спільне будівництво між відповідачем та ТОВ ««БІЛД КОНСТРАКШН ГРУП» та не могли перебувати під арештом чи іншими обтяженнями за умовами договору (п. 4.8 Договору); крім того, у власності ОСОБА_5 було достатньо майна для виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки окрім 3-х ділянок, на які позивач просила накласти арешт, у власності відповідача було ще 16 земельних ділянок.
Внаслідок задоволення судом заяви про забезпечення позову шляхом арешту трьох земельних ділянок, ОСОБА_5 було завдано збитків у сумі 533 825,00 грн, що були виплачені контрагенту в якості обумовленої сторонами компенсації у зв'язку з порушенням умов договору та подальшим його розірванням.
Оскільки судом було повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 (рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20.12.2023 року у справі № 522/15106/18), постановою Одеського апеляційного суду від 26.09.2024 р. рішення Приморського районного суду змінено, мотивувальну частину викладено в редакції постанови, в іншій частині судове рішення залишено без змін, представник вказує, що ОСОБА_5 має право на стягнення збитків, заподіяних забезпеченням позову, згідно з ч.1 ст. 159 ЦПК України, якою встановлено, що: «У випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших, ніж зазначені у частині першій статті 155 цього Кодексу підстав або у випадку ухвалення рішення суду (третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу) щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися».
Представник позивача зазначає, що за результатами розгляду справи за позовом ОСОБА_2 суд констатував недобросовісність дій позивача, що полягали зокрема в наданні суду неналежних та недостовірних доказів. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20.12.2023 року у справі № 522/15106/18 встановлено, що: «Аналіз змісту Договору оренди свідчить, що вказаний договір укладений зі значним порушенням балансу прав, обов'язків та відповідальності на користь Орендаря (тобто ОСОБА_2 ); (...) Позивач ОСОБА_2 не ставила питання про викуп приміщення міні-готелю, хоча договором оренди забезпечене таке її право або визнання недійсним договору купівлі продажу орендованого приміщення, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , як це передбачено у п. 5.1.7, що було би логічним, для продовження своєї підприємницької діяльності в орендованому приміщенні. Вказана обставина також свідчить, що Позивач зловживаючи своїм правом при укладені договору оренди на зазначених вище умовах, мав на меті заподіяти шкоду відповідачу. На переконання суду, такі умисні дії позивача як укладення договору на строк на три дні менший ніж три роки, з метою уникнення реєстрації права користування, необмежене право здійснювати ремонтні роботи в квартирі та вимоги тепер до нового на час подання позову власника квартири, а не сторони договору, який навіть не повідомив про здійснення відчуження квартири, необхідно оцінити як недобросовісні, спрямовані на порушення права третіх осіб, а саме ОСОБА_5 , що свідчить про наявність обставин, визначених частиною другою статті 13 ЦК України.».
Представник позивача посилається на те, що у постанові апеляційного суду від 26.09.2024 року було зазначено наступне: «Позовні вимоги ОСОБА_2 ґрунтувалися на тому, що на підставі договору оренди від 31.03.2016 р. позивач ОСОБА_2 уклала договір підряду № 14-16/0 з ТОВ «БГ «Київбудплюс» від 30.04.2016 р. на підставі якого вона сплатила за виконані товариством роботи з капітального ремонту квартири 3 136 294,68 грн.» «В якості оплати за договором підряду, ОСОБА_2 надано копію квитанції від 01.10.2016 р згідно з якою остання нібито передала кошти в сумі 1 293 554,31 грн., підставою для оплати коштів зазначено договір підрду та Акт виконаних робіт» «Також, ОСОБА_2 надано акти виконаних робіт № 37/3 та 37/4 та квитанцію № 000021 від 01.03.2017 р. про сплату 1 342 740,40 грн. Зі вказаних документів аналогічно вищевикладеному вбачається, що Акти виконаних робіт мали бути складені до 01.03.2017року включно (до дати внесення оплати, згідно квитанції від 01.03.2017р.). Всі кошторисні документи, надані позивачем: Договірна ціна, акти приймання- передачі виконаних робіт за вересень 2016 р. № 37/1 та № 37/2, акти приймання- передачі виконаних робіт за лютий 2017 року № 37/3 та 37/4, створені за допомогою програмного комплексу АВК-5 (3.2.2). Про це зазначено на кожній сторінці «Договірної ціни» та актів виконаних робіт у верхньому лівому чи правому кутку. «Редакція 3.2.2 ПК АВК-5 була введена в обіг (експлуатацію) 25.07.2017року.» «Зазначені обставини підтверджують, що надані ОСОБА_2 , на підтвердження заявлених вимог докази - договірна ціна, акти виконаних робіт, та, відповідно сам договір підряду разом із квитанціями, були створені після 25.07.2017 року, тобто значно пізніше дат, якими ці документи датовані, а також пізніше періоду проведення будівельних робіт. Вказані факти, на переконання колегії суддів, є доказами недобросовісних дій позивача, а також є підставою для визнання вищевказаних доказів неналежними».
Крім того, як вважає ОСОБА_5 , ОСОБА_2 постійно намагалася заарештувати майно, належне відповідачу, аби завдати йому якомога більших збитків, а також наполягала на арешті саме тих земельних ділянок, щодо яких у відповідача були зобов'язання за договором спільного будівництва, при тому, що останнім були надані докази того, що у його власності перебуває достатньо майна, щоб у випадку задоволення позову відшкодувати розмір заявлених до нього позовних вимог, та пропонував накласти арешт на інші належні йому земельні ділянки в якості забезпечення позову.
Таким чином, представник позивача вказує, що є підстави вважати, що у разі задоволення позову ОСОБА_5 про стягнення збитків, ОСОБА_2 , дії якої визнані судом недобросовісними та такими, що мали на меті заподіяти шкоду ОСОБА_5 , буде ухилятися від виконання рішення суду, а отже, необхідно вжити заходів забезпечення позову для ефективного захисту майнових інтересів позивача.
Представник зазначає, що відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 має у власності лише 1 об'єкт нерухомого майна квартиру загальною площею 51,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 . Оскільки, розмір збитків, заподіяних забезпеченням позову ОСОБА_2 , становить 533 825,00 грн., представник позивача вважає співмірним та достатнім накладення арешту на нерухоме майно відповідача, а саме вищевказану квартиру, в якості забезпечення позову та подальшого відшкодування завданих збитків.
У відповідності до протоколу передачі судової справі раніше визначеному складу суду від 25.06.2025 року, справу за вказаною заявою розподілено головуючому судді Федчишеній Т. Ю.
Ухвалою судді Приморського районного суду міста Одеси від 25.06.2025 року матеріали цивільної справи за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову передано за територіальною юрисдикцією до Київського районного суду міста Одеси.
Також, ухвалою судді Приморського районного суду міста Одеси від 25.06.2025 року матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди передано за територіальною юрисдикцією до Київського районного суду міста Одеси.
30.07.2025 року матеріали цивільної справи №522/13353/25-Е надійшли до Київського районного суду міста Одеси.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу №522/13353/25-Е (провадження №2/947/4956/25) на підставі вказаного позову розподілено судді Калініченко Л. В.
У відповідності до протоколу передачі судової справі раніше визначеному складу суду, справу №522/13353/25-Е за заявою провадження №2-з/947/293/25 розподілено головуючому судді Калініченко Л. В.
Згідно з п.2, 3 ч.1 ст.152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається: одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа..
Одночасно, судом враховані висновки Верховного Суду викладені у постанові від 14.06.2021 року по справі № 308/8567/20, відповідно до яких законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі. Для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п'ять днів відповідно. Першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті.
У випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обов'язку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову. У разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.
За наслідком викладеного, розгляд даної заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Статтею 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 31.07.2025 року вказану заяву було визнано такою, що відповідає вимогам статті 151 ЦПК України та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.08.2025 року о 14 год. 00 хв., з викликом позивача по справі, оскільки є необхідність у наданні додаткових пояснень, що буде сприяти повному, всебічному та об'єктивному встановленню і з'ясуванню усіх обставин по справі.
До судового засідання призначеного на 05.08.2025 року позивач не з'явився, однак його представник надав до суду заяву про підтримання заявлених вимог та розгляд її за відсутності.
Враховуючи вказані обставини, відсутність підстав для відкладення судового засідання, встановлені строки для розгляду відповідної заяви про забезпечення позову, судом було ухвалено здійснити розгляд заяви ОСОБА_5 про забезпечення позову в судовому засіданні 05.08.2025 року за відсутності сторони позивача на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Дослідивши подану до суду заяву, оглянувши матеріали справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, з наступних підстав.
Статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п.4 роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові Верховного Суду від 05 травня 2025 року у справі №466/2651/23 викладено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахування такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду вразі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками справи.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін і інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, перевіряючи надану до суду заяву та додані до неї документи, вбачається, що предметом позову в даній справі є стягнення з відповідача на користь позмивача збитків у грошовій сумі у розмірі 533 825,00 грн.
Отже, між сторонами виник спір майнового характеру, і у випадку задоволення позову із відповідача на користь позивача можуть бути стягнуті грошові кошти в рахунок збитків в сумі 533 825,00 грн., а примусове виконання здійснюватиметься у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження».
У відповідності до наданої інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за №3135119482 від 03.06.2025 року вбачається, що за відповідачем - ОСОБА_2 значиться зареєстрованим на праві власності нерухоме майно - квартира АДРЕСА_3 .
У відповідності до вказаної довідки вбачається, що вищевказане нерухоме майно під обтяженнями чи заборонами, у тому числі іпотекою, наразі не перебуває. Доказів на підтвердження наявності у відповідача на праві власності іншого майна, матеріали саправи не містять.
Сторона позивача має обґрунтовані припущення щодо можливості відчуження відповідачем нерухомого майна за рахунок якого може бути виконане рішення суду у разі повного або часткового задоволення позовних вимог.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, саме пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Крім того судом враховується, що у відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз'яснень Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд вважає обґрунтованими доводи про необхідність та наявними підстави для вжиття заходів забезпечення позову в даній справі шляхом накладення арешту на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності за відповідачем по справі, що буде співрозмірним заходом забезпечення позову з заявленими позовними вимогами, співрозмірним з ціною позову, приймаючи відсутність інформації про наявність у відповідача іншого майна, а також приймаючи, що у разі невжиття заходів забезпечення позову відповідачем спірне нерухоме майно може бути відчужене на користь третіх осіб, що значним чином ускладнить виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивача, а відтак й порушить права позивача на судовий захист, на підставі чого суд доходить до висновку про обґрунтованість заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно.
Крім того, судом приймається, що у даному випадку метою забезпечення цього позову є гарантія наявності у відповідача майна за рахунок якого може бути виконане рішення суду, у разі повного або часткового задоволення позову.
Між тим, у випадку незабезпечення позову та відчуження відповідачем належного йому нерухомого майна, виконання майбутнього рішення суду може бути значно утруднене або неможливе, у разі якщо суд дійде висновку про порушення прав позивача та необхідність їх захисту шляхом стягнення грошових коштів.
Оскільки предметом позову є стягнення значної суми грошових коштів, застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, є саме тим заходом, який унеможливить ускладнення чи невиконання рішення суду, у разі задоволення або часткового задоволення позову, та забезпечить можливість ефективного захисту прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі визнання судом прав та інтересів позивача дійсно порушеними, тобто заявлений спосіб забезпечення позову є співмірним із позовними вимогами.
У даному випадку ймовірність утруднення виконання рішення суду існує, адже відповідач має необмежену можливість відчужити квартиру і у такому випадку за рахунок цього майна рішення суду виконати буде неможливим.
Одночасно судом враховуються висновки Верховного Суду викладені у постанові від 11.04.2024 року по справі №444/1437/18 у якій суд дійшов до наступного висновку, що: «Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. У цій справі АТ «Універсал Банк» звернулося до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема накладення арешту на належне ОСОБА_2 нерухоме майно, посилаючись на те, що невжиття цих заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 58 389,66 доларів США, оскільки ОСОБА_2 може в будь-який момент відчужити належну йому нерухомість. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, перевіривши такі доводи заявника, з'ясувавши співмірність виду забезпечення позову, який він просила застосувати, змісту позовних вимог, обґрунтовано вважав, що невжиття заходів забезпечення позову в цій справі може утруднити в майбутньому виконання можливого рішення про задоволення позовних вимог, тому зробив правильний висновок про задоволення заяви. При цьому, обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки обтяжене майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.».
Вид забезпечення позову, який просить вжити позивач, відповідає змісту права, про захист якого він звернувся до суду. При цьому, обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки обтяжене майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Накладення арешту на нерухоме майно, як вид забезпечення позову, не перешкоджає відповідачу як власнику нерухомого майна володіти і користуватися ним, а лише обмежує частково у розпорядженні ним щодо відчуження будь-яким способом іншим особам.
У відповідності до ч.1-3 ст. 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.
Суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:
1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або
2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Судом вказане питання одночасно з вирішенням питання щодо забезпечення позову не вирішується.
Одночасно суд роз'яснює, що відповідач у відповідності до вимог ст. 154 ЦПК України, мають право після застосування судом заходів забезпечення позову на звернення до суду з відповідним клопотанням про вжиття заходів зустрічного забезпечення позову.
Суд вважає за необхідне направити копію ухвали для виконання до Управління державної реєстрації юридичного Департаменту Одеської міської ради, як до належного суб'єкта виконання та реєстрації обтяження щодо спірного нерухомого майна.
Керуючись ст. ст. 149-153, 354 ЦПК України, суд,
Заяву позивача - ОСОБА_1 , подану через адвоката Цвігуна Віталія Васильовича, про забезпечення позову по справі - задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову по цивільній справі №522/13353/25-Е за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, а саме:
-Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 943881951101, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Копію ухвали направити для виконання до Управління державної реєстрації юридичного Департаменту Одеської міської ради (місцезнаходження: 65000, м. Одеса, вул. Черняхівського, 6).
Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом.
Копію ухвали направити для відома учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Оскарження ухвали не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Головуючий Калініченко Л. В.