Справа № 589/1359/25
Провадження № 2/589/1416/25
31 липня 2025 року
Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі:
головуючого судді Курбанової А.Р.,
за участю: секретаря судового засідання Ковальової А.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шостка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист порушених прав та стягнення боргу,-
25.03.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про захист порушених прав та стягнення боргу в сумі 49883 грн. 24 коп., який виник внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо виконання будівельних робіт. Так, позивач зазначив, що навесні 2009 року між ним та відповідачем було вчинено правочин, відповідно до якого позивач передав майно (будівельні матеріали): трубу металеву 25 мм - 40 метрів, трубу металеву 76 мм - 100 метрів, трубу металеву 159 мм - 12 метрів, фундаментний блок - 30-250 - 13шт., цеглу силікатну (полуторну) - 4000 шт., а відповідач у свою чергу зобов'язувався виконати роботи: добудувати з тильної сторони гаража за адресою АДРЕСА_1 . Повідомив, що будучи тривалий час знайомим із відповідачем, між ними склались дружні взаємовідносини, які ґрунтувались на повній взаємній довірі, а тому правочини між сторонами досить часто вчинялись в усній формі. Позивач посилається на наявність між ним та відповідачем договірних зобов'язань, домовленість про які досягнута в усній формі. За період з 2010 по 2021 рік відповідачем було зроблено фундамент під будівлю та укладено на стіни тринадцять фундаментних блоків. Проте відповідачем досягнута домовленість дотримана в повному обсязі не була, будівельні роботи виконані лише частково, у зв'язку з чим позивач неодноразово намагався зателефонувати відповідачу для того, щоб зустрітись та обговорити повернення боргу. Однак останній на телефонні дзвінки не відповідав, з огляду на це, позивачем були направлені відповідачу СМС повідомлення з вимогою повернути суму боргу, копії яких долучено до позовної заяви. Після чого, в травні 2022 року позивач зустрівся із відповідачем та вони усно домовились, що залишок заборгованості відповідача перед позивачем становить 1200 доларів. Відповідач станом на день подання позову відмовляється повертати борг в добровільному порядку, у зв'язку з чим позивач вимушений звернутись з даним позовом до суду.
Позивач в судовому засіданні вимоги позову підтримав, просив задовольнити. Наполягав на тому, що в 2009 році між ним та відповідачем в усній формі була досягнута домовленість, за якою позивач мав надати будівельні матеріали відповідачу, а той в свою чергу виконати будівельні роботи. При цьому, труби йшли в рахунок оплати, а цегла мала бути використана для будівництва. Із 4000 шт. цегли відповідачем за час будівельних робіт було використано лише 140 шт. Вказана позивачем сума заборгованості в позові обраховувалась із вартості будівельних матеріалів, яка була станом на травень 2022 року. Самі матеріали були придбані давно, ще за період роботи позивача, тому документів на підтвердження їхньої вартості у позивача наразі немає. Щодо форми укладеного договору зазначив, що при тих дружніх відносинах, які склалися з відповідачем, не йшла мова про жодні розписки чи документи. Повернути матеріали не вимагає, оскільки з розмови з відповідачем з'ясував, що їх наразі не має, а відповідач їх вже використав у своїй діяльності, саме тому відповідачу було запропоновано відшкодувати вартість матеріалів. Крім того, позивач наполягав на тому, що відповідач заборгованість визнає та не заперечує проти жодної із обставин, викладених в позовній заяві, зокрема, він визнає, що домовленість між позивачем та відповідачем була, оскільки не надав жодних заперечень до суду, із клопотаннями не звертався також. На думку позивача, якщо б відповідач вважав заборгованість несправедливою чи недійсною, то заявив би про це, однак він цього не зробив, тим самим підтвердив своє зобов'язання та визнав позов.
Відповідач ОСОБА_2 , про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у судове засідання повторно не з'явився, відзиву на позов не надав, у зв'язку з чим ухвалено заочне рішення.
Суд, заслухавши позивача, вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовуються вимоги, перевіривши їх доказами, дійшов до наступного.
За доводами позову навесні 2009 року між позивачем та відповідачем була досягнута усна домовленість про виконання будівельних робіт, за яким позивач передав відповідачеві майно (будівельні матеріали), а відповідач зобов'язувався здійснити будівельні роботи, а саме добудувати з тильної сторони гаража за адресою АДРЕСА_1 три стіни. За період з 2010 по 2020 рік відповідачем було зроблено фундамент під будівлю та укладено на стіни тринадцять фундаментних блоків. В подальшому, в червні 2022 року будівельні роботи були зупинені, після того, як відповідачем було покладено три ряди цегли (140 шт.).
Позивачу не вдалось з'ясувати причину зупинення робіт, у зв'язку з чим, ним було здійснено телефонні дзвінки та направлено СМС повідомлення, в тому числі з вимогами про повернення боргу, на які відповідач жодним чином не реагував, на підтвердження чого позивачем долучено фотокопії листування.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання щодо здійснення будівельних робіт, позивачем заявлені вимоги про відшкодування вартості будівельних матеріалів в загальному розмірі 49883 грн.24 коп., що є еквівалентом 1200 доларів США станом дату звернення позивача з даним позовом.
З огляду на доводи позивача, що покладені в обґрунтування позову про те, що відповідачем при виконанні вказаних робіт не дотримано (порушено) умови укладеного між сторонами усного договору на виконання підрядних робіт з будівництва стінок гаражу, суд вважає за необхідне, передусім, визначитися чи дійсно вказаний договір був укладений і з'ясувати його умови, які на думку позивача, були порушені відповідачем при його виконанні.
При цьому, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 05.06.2018р. у справі 523/6003/14-ц щодо застосування частини першої статті 202, частини третьої статті 203, статей 208, 638, 641, частини першої статті 875, частин першої і другої статті 877 ЦК України.
Так, за приписами пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині третій статті 203 ЦК України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 208 ЦК України правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому, відповідно до пункт 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень.
Таким чином договір між сторонами у даній справі, предметом якого було будівництво стінок гаражу варістю більше ніж 340 грн. (17*20), мав укладатися у простій письмовій формі.
Договір набирає чинності з моменту його укладення (частина друга статті 631 ЦК України в редакції станом на 2009 рік).
Відповідно до вимог статті 638 ЦК України (в редакції станом на 2009 рік) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У статті 641 ЦК України визначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна зі сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Істотними умовами будь-якого договору підряду є предмет, ціна та строки.
Предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядника, на який спрямована узгоджена воля сторін.
Ціна договору підряду - це грошова сума, належна підрядникові за виконане замовлення. За статтею 843 ЦК України у договорі підряду визначається або конкретна ціна роботи, або способи її визначення. За відсутності цих умов ціну може встановити суд на основі звичайно застосовуваних за аналогічні роботи цін з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами.
Відповідно до статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів установлюються в договорі підряду. Якщо в договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Таким чином, закріплене у ЦК України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір. Причому консенсуальність договору підряду означає, що він визнається укладеним у момент одержання особою, що направила оферту, акцепту. При цьому в оферті та в акцепті щодо виконання будівельних підрядних робіт повинна бути чітко виражена воля осіб щодо істотних умов договору.
Разом з тим, як встановлено судом, письмовий договір на виконання будівельних робіт між сторонами не укладався. В даному випадку, усна узагальнена домовленість сторін про роботи, які планується виконати не свідчить про наявність у відповідача договірного зобов'язання виконати за дорученням позивача певну роботу з будівництва стінок гаражу.
Так, згідно зі статтею 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язання довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
Долучені позивачем до матеріалів справи документи (фотокопії листування з позивачем в односторонньому порядку та фотокопії вихідних дзвінків позивача відповідачу) жодним чином не доводять факту узгодження сторонами з дотриманням встановленої законом форми та чітко вираженою їх волею всіх істотних умов договору підряду, зокрема, його предмету з переліком робіт, який відповідач зобов'язаний виконати та вимогами щодо їх якості, ціни та строку їх виконання.
Подана позивачем позовна заява та додані до неї документи взагалі не містять жодних доказів, які могли б свідчити про існування між сторонами договірних зобов'язань. Позивачем не вказано ні предмет, ні строки укладеного договору, ні документів, на підставі яких відповідачем мали виконуватися будівельні роботи, не надано доказів передачі відповідачу будівельних матеріалів та проектної документації. Крім того, позивач не надав суду і доказів того, що сторони домовились саме про таку ціну робіт, яку зазначає позивач.
Слід зазначити, що незгода суду з наведеним у позові правовим обґрунтуванням позовних вимог не позбавляє сторону правового захисту та не є підставою для відмови у позові, оскільки у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закон»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Роль суду у цивільному процесі проявляється, у тому числі, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем і відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона у справі на обґрунтування своїх вимог чи заперечень, посилається не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах: від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19; від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21, від 02 листопада 2022 року у справі № 685/1008/20, провадження № 61-7861св22 та інших постановах.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 наголосила, що самостійне застосування в такому випадку судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Зважаючи на те, що судом встановлено відсутність укладеного між сторонами договору підряду, при вирішенні цієї справи слід звернутися до приписів ст. 1212 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
При цьому згідно зі ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі N 922/3412/17 (провадження N 12-182гс18) та від 13 лютого2019 року у справі N 320/5877/17 (провадження N 14-32цс19) зроблено висновок, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Разом з тим, суд позбавлений можливості застосувати вищевказані положення закону про кондиційні зобов'язання щодо повернення відповідачем безпідставно набутого майна, оскільки позивачем жодним чином не підтверджено факту передачі будівельних матеріалів відповідачеві. Крім того, позивач в судовому засіданні суду повідомив, що як йому відомо наразі такі будівельні матеріали у відповідача відсутні. Не довів також позивач і їх вартості на час розгляду справи.
Те, що відповідач в судові засідання не з'явився та жодних заперечень відносно обставин, викладених в позовній заяві, не висунув, не може бути оцінено судом як визнання позову, про що помилково зазначає позивач.
Так, дійсно, у встановлений судом строк, відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.
В той же час, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Оскільки в матеріалах справи відсутня заява відповідача про визнання позову, подана в належній процесуальній формі, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву із запереченнями проти викладених позивачем обставин не може бути кваліфіковано як визнання ним позову.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, у зв'язку з чим розподіл судових витрат у цій справі не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 76-81, 83, 141, 223, 258-259, 263-268, 280-282 ЦПК України, суд, -
У позові відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржене іншими особами до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в апеляційному порядку.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Шосткинського міськрайонного суду
Сумської області А.Р.Курбанова