Провадження № 22-ц/803/5767/25 Справа № 202/18002/23 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
30 липня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Гвоздєва М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткачук Віра Борисівна, на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2025 року у складі судді Бойко О.М. у цивільній справі № 202/18002/23 за позовом ОСОБА_1 до Краматорської військово-цивільної адміністрації Донецької області в місті Краматорську, про визнання права власності на будинок в порядку спадкування за законом, -
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, пред'явленим до Краматорської військово-цивільної адміністрації Донецької області в місті Краматорську, на предмет визнання за позивачем права власності на будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері позивача - ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовуючи це тим, що після смерті матері позивача залишилась спадщина у вигляді зазначеного будинку, однак заповіту спадкодавець не залишала та позивач є єдиним спадкоємцем. Після смерті матері позивачка не зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщині, оскільки вважала, що вона, проживаючи разом із матір'ю, здійснюючи догляд за нею, та після смерті продовжуючи користуватись і розпоряджатись будинком і майном в будинку, фактично прийняла спадщину. Враховуючи, що з 2020 року було введено обмежувальні заходи для запобігання розповсюдження захворювання на корона-вірусну хворобу (COVID-19), а з 2014 року на території Донецької області і до тепер тривають постійні обстріли та бойові дії, в спадковому будинку, під час обстрілу, вибуховою хвилею пошкоджені вікна, двері, тому проживати в ньому небезпечно для життя та наразі неможливо через його руйнацію. ОСОБА_1 у 2024 році звернулась до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину. Проте, нотаріус відмовила у прийнятті документів, посилаючись на те, що спадкова справа не була відкрита і що вона зареєстрована за іншою адресою. Враховуючи усі підстави та причини, які були пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для позивача, та які перешкоджали позивачеві своєчасно отримати свідоцтво про право на спадщину у нотаріуса, вона звернулась до суду з цим позовом.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Краматорської міської Військово-цивільної адміністрації Донецької області в місті Краматорську, про визнання права власності на будинок в порядку спадкування за законом - залишено без задоволення (а.с.166-169 Том І).
Рішення суду мотивовано тим, що позивач тривалий час з моменту смерті ОСОБА_2 не зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, наразі будинок знаходиться у занедбаному стані, а твердження позивача про те, що до повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України вона проживала та доглядала будинок, не знайшли свого підтвердження та що існували непереборні обставини, які заважали позивачеві оформити спадщину у визначений ст. 1270 ЦК України строк. Разом з цим позивачем не доведено, що вона проживала разом із матір'ю на час її смерті з нею за однією адресою, як і невірно обраний нею спосіб захисту, адже вона не отримувала відмови нотаріуса, пропустила строк для звернення із заявою до нотаріуса та мала б звертатись до суду з позовом щодо встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини або із позовом про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Не погодившись з рішення суду першої інстанції, у квітні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Ткачук В.Б. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, обґрунтовуючи це тим, що вона не відмовлялась від спадщини та має намір оформити спадкові права на будинок, який належав її матері. Також зазначила, що вона має статус ВПО та знаходиться у м. Києві, де і звернулась до нотаріуса, який надав їй таку відмову у вчиненні нотаріальних дій. Крім цього наголосила, що вона є єдиним спадкоємцем з законом після матері та є спадкоємцем першої черги спадкування, що надає їй право звертатись до суду з цим позовом. Зазначила, що суд першої інстанції не врахував того факту, що з 2020 року по всій території України були введені обмежувальні заходи для запобігання поширення корона-вірусної хвороби (COVID-19), а з 2022 року м. Краматорськ російська федерація почала масовано обстрілювати балістичними ракетами, внаслідок чого з 2022 року у спірному будинку неможливо проживати через його руйнацію. В цей період скаржник проживала та працювала в іншій області, що унеможливлювало пересування та своєчасне оформлення спадкових прав з отриманням довідки про спільне проживання разом із матір'ю за місцем відкриття спадщини у м. Краматорську Донецької області. Крім того, суд не врахував, що саме такі обставини викликали підстави для звернення до суду саме з цими вимогами, що надає можливість їй в реалізації своїх майнових прав (а.с. 2-13 Том ІІ).
Відповідач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті залишилось спадкове майно, а саме: будинок АДРЕСА_1 , який складається з А1 - житловий будинок загальною площею 56,7 кв.м., житлова площа 36,7 кв.м.; 1 - коридор; 2 - кухня; 3 - жила кімната; 4 - жила кімната; 5 - жила кімната; 6 - коридор; 7 - кладова; а - прибудова; а' - ганок; Б - літня кухня; б - сарай; Г - вбиральня; №1-4 - огорожа; І - вимощення.
Позивач ОСОБА_1 вважає себе спадкоємцем та бажає отримати свідоцтво про право на спадщину на вказаний будинок та звернулась до суду із відповідним позовом.
Позивач звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Акімової О.В. для отримання свідоцтва про право на спадщину лише 19 лютого 2024 року (через сім років з моменту відкриття спадщини, тільки під час розгляду вказаної справи у суді першої інстанції) (а.с. 143).
Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Акімової О.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19 лютого 2024 року позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Згідно позовної заяви ОСОБА_1 та інформації про задеклароване місце проживання особи, судом першої інстанції встановлено, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , місце проживання померлої ОСОБА_2 - АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції встановив, що проживання ОСОБА_1 разом з померлою ОСОБА_2 не підтверджено жодними доказами. Факту, який би підтвердив, що ОСОБА_1 проживала на час смерті та протягом 5 років до часу відкриття спадщини разом із ОСОБА_2 до суду не надано.
З наданих позивачем фотографій, судом першої інстанції також встановлено, що спірна будівля є занедбаною, знаходиться у нежитловому стані та за великою кількістю багаторічних заростей рослин за будинком не слідкують набагато більше років, ніж стверджує позивач. В середині будинку відсутні вікна та ознаки, що в ньому можливо проживати.
Також суд першої інстанції надав оцінку і твердженням позивача про те, що звернутись до нотаріальної контори з 2017 року позивачеві заважало проведення АТО на території Донецької області, з 2020 року були введенні карантинні обмеження внаслідок запровадження на території України коронавірусної хвороби, а з 2022 року вона не мала можливості звернутись до нотаріальної контори у зв'язку із повномасштабним вторгненням рф на територію України.
Судом першої інстанції встановлено, що дійсно під час проведення Антитерористичної операції на території Донецької області у 2014 році були військові сутички за місто Краматорськ, проте вже з серпня 2014 року місто було звільнене від терористичних угрупувань. У період з 2017 року по 2022 рік в м. Краматорську Донецької області не було постійних обстрілів та військових дій.
Карантині обмеження, на які посилалась позивач, як неможливість отримання спадщини, які були запровадженні на території України у 2020 році, з метою перешкоджання розповсюдженню коронавірусної хвороби, були запровадженні через 3 роки після смерті ОСОБА_2 , тобто, після моменту відкриття спадщини.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 протягом майже трьох років після смерті матері не зверталась до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину. Також не надала жодного обґрунтування та поважних обставини, чому вона не зверталась до нотаріальної контори протягом часу, встановленого законодавством України для прийняття спадщини.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав, що позивач обрала неналежний спосіб захисту цивільного права. Позивачем не було доведено, що вона дійсно проживала із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Крім того, позивач звернулась до суду із позовом про визнання права власності у порядку спадкування за законом, хоча станом на час звернення до суду із цим позовом, не отримувала відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дій у видачі свідоцтва про прийняття спадщини, тобто не мала перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Позивач мала можливість, обравши вірний та дієвий спосіб захисту своїх прав, звернутись до суду із позовом або про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини або із позовом про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
З встановленими обставинами та висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погоджується.
Відповідно до ст.ст.1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст.ст. 1220, 1221 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Згідно ст. 1222, 1223 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Частиною 3 статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
За статтею 1270 ЦК України вбачається, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснено, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.
Як зазначив ВССУ в листі від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», при розгляді справ про спадкування, слід звернути увагу на наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, особи вправі набути право власності на підставах, що не заборонені законом і згідно зі ст. 392 ЦК України, можуть звертатись до суду з позовом про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.
Отже, позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.
У відповідності до листа Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику з розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до ст. 1272 ЦК України визначено наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, зокрема, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Відповідно до пункту 4.9. глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування, опубліковано 07 березня 2012 року, свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 Цивільного кодексу України, - не раніше зазначених у цих статтях строків.
Пунктом 3.19. Порядку передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до пункту 3.20. глави 10 Порядку у разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
Пунктом 4.14. глави 10 Порядку передбачено, що при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.
Таким чином, до спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Зі змісту цієї статті вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Велика Палата Верховного Суду у постанові №990/150/23 від 22 лютого 2024 року зазначила, що звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що скаржник звернулась до нотаріуса та отримала відповідну відмову у вчиненні нотаріальних дій, адже на час звернення до суду з даним позовом позивач такої відмови не мала, оскільки до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не зверталась, чому була надана належна правова оцінка судом першої інстанції. З цим повністю погоджується і колегія суддів, адже таких висновків та обставин скаржником не спростовано, а надана до апеляційної скарги копія відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, що датована 19 лютого 2024 року, не досліджувала судом першої інстанції та оцінки цьому письмовому документу не надавалось.
Також колегія суддів не погоджується і не приймає до уваги доводи ОСОБА_1 щодо доведеності спільного проживання разом із спадкоємцем, оскільки такі доводи не підкріплюються жодним письмовим доказом, як про це вірно зазначив суд першої інстанції. Також суд першої інстанції правомірно зазначив, що до вжиття заходів для припинення розповсюдження короно-вірусної інфекції у 2020 році пройшло майже три роки з моменту смерті ОСОБА_2 та позивач не вживала жодних заходів щодо оформлення своїх спадкових прав у визначений ст. 1270 ЦК України строк, чим втратила право на спадкування.
Аналогічно з цим і не може бути прийнято до уваги наслідки повномасштабного вторгнення росії на території України з військовою агресією, адже це відбувалось вже значно пізніше у 2022 році, тоді як ОСОБА_2 померла у 2017 році, а позивачем не доведено ані в суді першої інстанції, ані при розгляді її апеляційної скарги вжиття заходів звернення до нотаріуса із відповідною заявою та обставини, які б істотно перешкоджали в оформленні її спадкових прав.
Крім цього колегія суддів повністю погоджується із встановленим судом першої інстанції фактом невірно обраного позивачем способу захисту майнового права, оскільки на момент подання позову до суду вона до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не зверталась, відмови у вчиненні нотаріальних дій не отримувала, доказів про проживання разом із спадкодавцем на момент її смерті не надавала, що виключає застосування такого способу захисту як визнання права власності на спадкове майно за законом.
Колегія суддів також наголошує, що матеріали справи не містять письмового підтвердження про те, що ОСОБА_1 є дочкою померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , оскільки у свідоцтві про шлюб її дівоче прізвище зазначено як ОСОБА_3 , що не підтверджує її дошлюбне прізвище як ОСОБА_4 , щоб узгоджувалось з наданим у копії свідоцтвом про народження ОСОБА_5 (а.с.7,8 Том І).
З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що скаржник не наводила достатніх мотивів та не надала належних доказів, які б свідчили про її право на спадкування після ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , як і не надавала доказів спільного проживання разом із померлою за однією адресою, що правомірно встановлено судом першої інстанції.
Інші доводи ОСОБА_1 не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Вимогами ч.1 ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткачук Віра Борисівна - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “30» липня 2025 року.
Повний текст постанови складено “05» серпня 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна