Провадження № 22-ц/803/492/25 Справа № 229/668/24 Суддя у 1-й інстанції - Фролова Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
04 серпня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 229/668/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Бондар Я.М.,Зубакової В.П.
сторони:
позивач Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кожина Тетяна Вікторівна, на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 25 червня 2024 року, яке ухвалено суддею Фроловим Н. М. у місті Дружківка Донецької області та повне судове рішення складено 28 червня 2024 року,
В січні 2024 року Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію.
Позовна заява мотивована тим, що відповідач є споживачем житлово-комунальних послуг, які надає позивач за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира знаходиться у житловому будинку та є невід'ємною частиною багатоквартирного житлового будинку, який приєднано до системи централізованого теплопостачання, тому відповідач є користувачем теплової енергії, яку надає позивач.
Позивач стверджує, що не зважаючи на надання позивачем відповідних житлово-комунальних послуг в період з 01 листопада 2020 року по 31 грудня 2023 року, відповідач не здійснював їх оплату, в результаті чого виникла відповідна заборгованість за теплову енергію в сумі 36 671,55 грн та заборгованість за абонентське обслуговування а вказаний період в сумі 906,45 грн.
З урахуванням положень статті 625 ЦК України, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за теплову енергію в сумі 36 671,55 грн за період з 01 листопада 2020 року по 31 грудня 2023 року, заборгованість за абонентське обслуговування в сумі 906,45 грн за період з 01 листопада 2020 року по 31 грудня 2023 року, інфляційні втрати в розмірі 3 326,20 грн та 3% річних в розмірі 835,53 грн за період з 01 листопада 2020 року до 24 лютого 2022 року, судові витрати у розмірі 2 422,40 грн, витрати пов'язані з відправленням листа відповідачу 42 грн, а також витрати пов'язані з отриманням витягу 35 грн.
Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 25 червня 2024 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» заборгованість за теплову енергію за період з 01 листопада 2020 року до 31 грудня 2023 року в сумі 36 671, 55 грн, заборгованість за абонентське обслуговування за період з 01 листопала 2020 року до 31 грудня 2023 року в сумі 906,45 грн, інфляційні втрати в сумі 3 326, 20 грн та 3 % річних в сумі 835,53 грн за період з 01 листопада 2020 року до 24 лютого 2022 року, судовий збір в розмірі 2 422,40 грн, витрат пов'язаних з відправленням листа відповідачу 42 грн, а також витрати пов'язані з отриманням витягу 35 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кожина Т.В., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що розміщення ОКП «ДТКЕ» повідомлення на офіційному сайті ОКП «ДТКЕ» та своїх приміщеннях де проходить прийом громадян ОКП «ДТКЕ» про надання послуг з теплової енергії та змісту договору не свідчить про наявність договірних відносин між ОКП «ДТКЕ» та відповідачем. Доказів про те, що відповідач звертався до позивача з заявою про надання послуг, запропонованих у вищезазначеному договорі, позивачем не надано, а сама по собі пропозиція ОКП «ДТКЕ» по наданню послуг не може свідчити про обов'язковість такого договору для відповідача та бути підставою покладення на нього обов'язків, які випливають з такого договору. Отже, на підставі вище викладеного договірні відносини між позивачем та відповідачем відсутні; договір приєднання зі сторони відповідача не акцептовано.
Апелянт зазначає, що позивачу достименно відомо, що відповідач після придбання нерухомого майна ніколи не проживав та ніколи не користувався житлово-комунальними послугами у квартирі за адресою АДРЕСА_1 . Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що матеріали справи містять підтверджень та відомості, що саме ОСОБА_1 являється фактичним споживачем житлово-комунальних послуг за адресою АДРЕСА_1 за період з 01 листопада 2020 року по 31 грудня 2023 року.
Також зазначає про недоведеність позивачем розміру заборгованості за теплову енергію, оскільки Акти про підключення житлового будинку/відключення до/від системи централізованого опалення та Акти готовності вузла обліку теплової енергії до опалювального сезону ніяким чином не свідчать про спожитий обсяг теплової енергії споживачем та її вартості, а тому до підтвердження заборгованості дані документи не мають ніякого відношення. Крім того, оскільки житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 обладнаний загальнобудинковим комерційним приладом обліку, обсяг спожитої теплової енергії повинен визначатись відповідно до його показників. В свою чергу матеріали справи не містять відомостей обліку споживання теплової енергії, складених у відповідності із даними будинкового засобу обліку. У зв'язку з відсутністю первинних документів, складених ОКП «ДТКЕ», встановити кількість спожитої відповідачем теплової енергії та її вартість, а отже і наявність у відповідача боргу є неможливим.
Вказує, що зобов'язання зі сплати плати за абонентське обслуговування провадиться на підставі укладеного між сторонами договору, який створює обов'язки для сторін такого договору. Натомість, в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, позивачем ненадано до суду належних доказів на підтвердження укладеного з відповідачем відповідного договору про надання житлово-комунальних послуг, укладеного як з індивідуальним споживачем, на підставі якого у відповідача виник обов'язок зі сплати плати за абонентське обслуговування.
Також вказує, що нарахування інфляційних витрат в сумі 3 326,20 грн за період з 01 листопада 2020 року по 24 лютого 2024 року не відповідає законодавству України, оскільки діє заборона нарахування пень та інфляційних виплат відповідно до абзацу 1 п.1 постанови Кабінету міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період військового стану».
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна власником квартири АДРЕСА_3 з розміром частки 1/1 є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 1114, від 02 червня 2020 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. (а.с.14-15).
Отже, в спірний період з 01 листопада 2020 року по 31 грудня 2023 року власником квартири АДРЕСА_3 був ОСОБА_1 .
Позивач ОКП «Донецьктеплокомуненерго» є постачальником послуг з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 . Теплопостачальником відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім'я відповідача ОСОБА_1 (а.с.16).
В період 2020-2023 років позивачем надавались послуги з централізованого опалення в будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується актами про підключення житлового будинку АДРЕСА_4 до системи централізованого опалення від 02 листопада 2020 року, 25 жовтня 2021 року, 08 листопада 2022 року, 01 листопада 2023 року та про відключення від системи централізованого опалення від 10 квітня 2021 року, 01 квітня 2022 року, 01 квітня 2023 року (том 1 а.с.9-11, том 2 а.с.19,22).
Сума заборгованості відповідача перед ОКП «ДТКЕ» за постачання теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби опалення (із зазначенням вихідних даних для розрахунку теплової енергії, витрачені на загальнобудинкові потреби опалення) за вищевказаною адресою склала 36 671, 55 грн, заборгованість за абонентське обслуговування за період з 01 листопала 2020 року до 31 грудня 2023 року склала 906,45 грн, інфляційні втрати - 3 326, 20 грн та 3 % річних - 835,53 грн за період з 01 листопада 2020 року до 24 лютого 2022 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за отримані житлово-комунальні послуги, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку. Також, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3% річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, у зв'язку з чим, враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідачі у встановлені законом строки, не вносив плату за отримані житлово-комунальні послуги, позивач має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов'язань.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» до затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг співвласники багатоквартирного будинку або іншої будівлі, де налічуються два або більше споживачів, можуть визначити свій порядок розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг відповідно до положень статті 10 цього Закону, а також прийняти рішення про незастосування положень частини п'ятої статті 10 цього Закону при розрахунках за житлово-комунальні послуги у відповідному будинку, будівлі.
Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17).
Положеннями частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
У постановах від 26 вересня 2018 року (справа № 703/58/16-ц) та від 03 жовтня 2019 року (справа № 539/2966/15-ц) Верховний Суд зазначив, що оскільки житло відповідача знаходиться у багатоквартирному будинку, вона зобов'язана нести витрати з утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку, отже, оплачувати послуги з централізованого опалення місць загального користування згідно з встановленими тарифами.
У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року (№ 703/4963/15-ц) висловлено правову позицію про те, що нарахування оплати за опалення місць загального користування здійснюється відповідно до вимог діючого законодавства та існуючих нормативних документів, відповідачі дану послугу фактично отримують, а тому повинні її оплачувати. Нарахування плати за послугу з централізованого опалення у місцях загального користування проводиться рівномірно на всіх мешканців - користувачів багатоквартирного будинку, незалежно від того, підключений цей мешканець до централізованого опалення чи має індивідуальну систему опалення, що відповідає вимогам Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 № 359.
Таким чином, незважаючи на укладення чи не укладення споживачем договору на теплопостачання місць загального користування, за умови отримання ним відповідних послуг, він несе обов'язок щодо оплати отриманої теплової енергії.
За таких обставин колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги щодо відсутності між сторонами договірних відносин.
За приписами ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Серед обов'язків співвласників багатоквартирного будинку, визначених у статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», є наступні: виконання рішення зборів співвласників; своєчасна оплата за спожиті житлово-комунальні послуги. Таким чином, Закон покладає обов'язок утримання квартири та сплати житлово-комунальних послуг на власника квартири у багатоквартирному будинку.
Непроживання особи у квартирі, яка належить їй на праві власності, та факт відсутності її реєстрації в цій квартирі не звільніє особу від обов'язку нести витрати з оплати житлово-комунальних послуг. Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.04.2020 року у справі № 757/29813/17-ц.
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що в спірний період з 01 листопада 2020 року по 31 грудня 2023 року власником квартири АДРЕСА_3 був ОСОБА_1 .
Позивач ОКП «Донецьктеплокомуненерго» є постачальником послуг з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 . Теплопостачальником відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім'я відповідача ОСОБА_1 (а.с.16).
В період 2020-2023 років позивачем надавались послуги з централізованого опалення в будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується актами про підключення житлового будинку АДРЕСА_4 до системи централізованого опалення від 02 листопада 2020 року, 25 жовтня 2021 року, 08 листопада 2022 року, 01 листопада 2023 року та про відключення від системи централізованого опалення від 10 квітня 2021 року, 01 квітня 2022 року, 01 квітня 2023 року (том 1 а.с.9-11, том 2 а.с.19,22).
Відповідно до довідки позивача від 08 січня 2024 року, звернень споживачів за особовим рахунком № НОМЕР_1 по квартирі АДРЕСА_5 , щодо не проведення стягнення з наданням документів відповідно до Постанови КМУ «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05 березня 2022р. № 206 (зі змінами) до ОКП «Донецьктеплокомуненерго» не надходило (том 1 а.с.17).
Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати послуг за особовим рахунком № НОМЕР_1 за період з 01 листопада 2020 року по 31 грудня 2023 року утворилась заборгованість, розмір якої складає 36 671,55 грн, заборгованість за абонентське обслуговування в сумі 906,45 грн (том 2 а.с.22).
Як вбачається із матеріалів справи, про здійснення нарахувань за надану теплову енергію за адресою: АДРЕСА_6 , за особовим рахунком № НОМЕР_1 за період 01 листопада 2020 року до 31 грудня 2023 року позивачем кожного місяця протягом опалювального періоду було складено рахунки на оплату послуг, з яких зокрема вбачається період нарахування, сума нарахувань, обсяг теплової енергії на опалення квартири, обсяг теплової енергії на загально-будинкові потреби опалення, діючий тариф, та площа квартири (том 2 а.с.127-145).
Як вбачається з Актів готовності вузла обліку теплової енергії до опалювального сезону від 11 жовтня 2021 року, 31 жовтня 2022 року, 19 жовтня 2023 року при обстеженні вузла обліку витрат теплової енергії, встановленого в будинку по АДРЕСА_7 комплектуючі вузла обліку перебувають в цілісності, пломби не порушені, прилад обліку знаходиться в робочому стані (том 2 а.с.38-40).
Розрахунок заборгованості відповідача за спожиту теплову енергію та абоненське обслуговування підтверджується належними доказами та відповідачем обгрунтованість та правильність розрахунку його не спростовано, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині не заслуговують на увагу.
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1, 2 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язань.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3 % річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, та враховуючи ту обставину, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за надані позивачем послуги, позивач має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов'язань.
При цьому позивачем правомірно здійснено нарахування відповідачу інфляційних втрат та 3 % річних за період з 01 листопада 2020 року до 24 лютого 2022 року, тобто до введення в Україні воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64, а посилання апелянта на те, що наразі діє заборона нарахування пень та інфляційних виплат відповідно до абзацу 1 п.1 постанови Кабінету міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період військового стану» є безпідставними, оскільки інфляційні втрати та 3 % річних стягнуті судом до 24 лютого 2022 року.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду, в оскаржуваній частині, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кожина Тетяна Вікторівна, залишити без задоволення.
Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 25 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено04 серпня 2025 року.
Головуючий:
Судді: