Провадження № 22-ц/803/4585/25 Справа № 214/8394/24 Суддя у 1-й інстанції - Сіденко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
04 серпня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 214/8394/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 січня 2025 року, яке ухвалено суддею Сіденком С.І. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 09 січня 2025 року,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини.
Позовна заява мотивована тим, що 16 квітня 2021 року між сторонами у справі був зареєстрований шлюб та сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також позивач зазначала, що наразі нею ініційовано питання щодо розірвання шлюбу, відповідач проживає разом з позивачем та дитиною, однак дитина знаходиться на її повному матеральному утриманні.
На підставі наведеного вище позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на обов'язок відповідача по утриманню дитини.
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 січня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Вирішено стягувати із ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/5 частини від всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи стягнення з 24 вересня 2024 року до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто із ОСОБА_2 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення у справі про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) до досягнення сином повноліття. Також до апеляційної скарги апелянтом включені заперечення на ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 січня 2025 року про відмову у задоволенні клопотання про винесення окремої ухвали та ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2025 року про відхилення зауважень відповідача щодо неповноти та неправильності записів протоколів судового засідання.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції залишив без жодної оцінки в оскаржуваному рішенні наведене відповідачем пояснення від 16 грудня 2024 року та додані до нього численні медичні документи про незадовільний стан його здоров'я та необхідність проведення коштовних операцій та проігнорував те, що непрацездатні батьки відповідача потребують матеріальної підтримки з боку відповідача.
Апелянт вказує на те, що основною метою звернення позивача до суду з даним позовом є не отримання аліментів у розмірі, який є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а отримання нею в безконтрольне користування частини заробітку відповідача з метою задоволення перш за все її власних потреб.
Також вказує, що суд першої інстанції не врахував, що за судовим рішенням з відповідача стягуються аліменти на утримання доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини зі всіх видій його заробітку, не врахував, що законодавцем чітко визначено, що для забезпечення гармонійного розвитку двох дітей необхідним та достатнім за будь-яких умов є одна третина заробітку (доходу) платника аліментів, тому дійшов помилкового висновку про можливість стягнення з відповідача 1/5 частини від всіх видів його заробітку. Зазначає, що він має намір звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на утримання дочки, тому визнав позов в частині стягнення з нього аліментів на утримання сина в розмірі 1/6 частки заробітку (доходу), тоді розмір аліментів, які він буде сплачувати на утримання двох дітей становитиме одну третину його заробітку (доходу).
Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на невідповідність та неправдивість доводів позивача про неналежне забезпечення відповідачем фінансових потреб малолітньої дитини та інших членів сім'ї позивача, на що суд першої інстанції уваги не звернув.
Зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції зосередився виключно на обов'язках відповідача по утриманню дитини та як наслідок всі процесуальні дії та акцент головуючого у судових засіданнях спрямовувались на встановлення розміру заробітку (доходу) відповідача, без дослідження майнового стану позивачки. При цьому позивачкою не надано суду документів, які б підтвердили розмір її доходу, в той час як утримання дитини є обов'язком обох батьків.
Також апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема на те, що судом не було з'ясовано про обізнаність сторін у справі з їхніми правами та обов'язками, позивачу була надана для ознайомлення довідка форми ОК-7, яка містить конференційну інформацію щодо заробітної плати відповідача, в матеріалах справи відсутній протокол та технічний засіб судового засідання від 18 грудня 2024 року, хоча судове засідання відбулось, натомість міститься неправдива довідка про відкладення судового засідання у зв'язку з неявкою осіб, які беруть участь у справі, технічний запис судового засідання від 23 січня 2025 року містить ознаки монтажу, що, на переконання відповідача, було підставою для самовідводу головуючого та секретаря судового засідання.
Зазначає, що в клопотанні про винесення окремої ухвали ним були наведені беззаперечні аргументи наявності в діях посадових осіб Головного управління складу правопорушення пов'язаного з порушенням Закону України «Про захист персональних даних», однак в ухвалі про відмову винесення окремої ухвали судом аргументовано не релевантними постановами Верховного Суду.
Під час розгляду зауважень відповідача на протоколи судових засідань суд неправильно дослідив обставини справи, внаслідок чого виніс незаконну ухвалу про відхилення зауважень відповідача щодо неповноти та неправильності записів протоколів судового засідання.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією відповідного свідоцтва про народження (а. с. 9).
Також встановлено, що відповідач по справі, відповідно до рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2020 року по справі № 212/9040/19, є платником аліментів на користь ОСОБА_6 на утримання іншої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини зі всіх видій його заробітку (а.с.67).
Із заробітної плати відповідача утримуються аліменти, що підтверджено відповідною довідкою роботодавця (а.с.113), заявою відповідача про такі відрахування (а.с.40) та відповідною довідкою роботодавця (а.с.41).
Крім того судом встановлено, що відповідач має непрацездатних батьків похилого віку, з якими на даний час зареєстрований та проживає. Обидва його батьки отримують мінімальну пенсію, мати є інвалідом ІІІ групи з 2015 року.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався ст. 180 Сімейного кодексу України, відповідно якої батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, та виходив з того, що батько зобов'язаний надавати допомогу на утримання дитини. При цьому судом першої інстанції при визначенні розміру аліментів враховано, що відповідач вже сплачує аліменти на утримання дитини від попереднього шлюбу та має на утриманні батьків пенсіонерів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Положеннями ст.141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Таким чином, законодавець чітко визначив, по-перше, що аліменти стягуються або у частці, або у твердій грошовій сумі. По-друге, правом вибору виду аліментів (частка чи грошова сума) наділений той з батьків, з ким проживає дитина.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу).
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років визначений в сумі 3196 гривень.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. При присудженні аліментів, суд враховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначений законом, зокрема, частиною другою статті 182 СК України.
Аналізуючи зазначені норми закону, апеляційний суд виходить з того, що батьки дітей повинні забезпечити для них утримання у розмірі, не меншому прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров'я.
Цей мінімум стягується з батьків навіть при наявності доходу лише в межах державних соціальних гарантій, призначених батькам (пенсій, допомог тощо) і не є достатнім для задоволення потреб дитини, тому при наявності більших доходів у батьків, відповідно й аліменти повинні визначатися у більшому розмірі від мінімальної межі.
Пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснив, що вирішуючи питання стосовно розміру аліментів, суд повинен враховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до частини третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
Статтями 183, 184 СК України встановлено, що за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з приписами ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням наведених вимог закону та встановлених фактичних обставин справи, суд першої інстанції правильно констатував, що позивачка має право на отримання аліментів у частці від заробітку відповідача. При цьому відповідач не спростував належними та допустимими доказами той факт, що він не має можливості сплачувати аліменти на утримання сина.
При цьому суд, враховуючи наведені відповідачем доводи щодо того, що відповідач вже сплачує аліменти на утримання дитини від попереднього шлюбу та має на утриманні батьків пенсіонерів, тому, виходячи з материального становища відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/5 частини від всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи стягнення з 24 вересня 2024 року до досягнення дитиною повноліття.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції залишив без жодної оцінки в оскаржуваному рішенні наведене відповідачем пояснення від 16 грудня 2024 року та додані до нього численні медичні документи про незадовільний стан його здоров'я та необхідність проведення коштовних операцій та проігнорував те, що непрацездатні батьки відповідача потребують матеріальної підтримки з боку відповідача колегією суддів не приймає до уваги, оскільки будь-яких доказів на підтвердження регулярних витрат на лікування апелянтом не надано, а та обставина, що відповідач потребує лікування, не звільняє його повністю від обов'язку сплачувати аліменти на неповнолітню дитину. При цьому судом першої інстанції при ухваленні рішення було враховано, що непрацездатні батьки відповідача потребують матеріальної підтримки з боку відповідача.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що основною метою звернення позивача до суду з даним позовом є не отримання аліментів у розмірі, який є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а отримання нею в безконтрольне користування частини заробітку відповідача з метою задоволення перш за все її власних потреб зводяться до незгоди відповідача з виконання обов'язку зі сплати аліментів на утримання дитини.
Посилання апелянта на те, що він має намір звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на утримання дочки від попереднього шлюбу, тому визнав позов в частині стягнення з нього аліментів на утримання сина в розмірі 1/6 частки заробітку (доходу), тоді розмір аліментів, які він буде сплачувати на утримання двох дітей становитиме одну третину його заробітку (доходу), не підтвердженні належними та допустимими доказами, оскільки відповідачем не надано доказів звернення до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на утримання дитини від попереднього шлюбу.
Крім того, відповідно до положень частини 1 статті 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18 та інших.
Тобто, відповідач не позбавлений права в подальшому звернутися до суду з позовом про зменшення розміру стягуваних з нього аліментів на утримання дітей за наявності для того відповідних підстав.
Доводи апеляційної скарги про невідповідність та неправдивість доводів позивача про неналежне забезпечення відповідачем фінансових потреб малолітньої дитини та інших членів сім'ї позивача, на що суд першої інстанції уваги не звернув, не можуть бути підставою для зменшення розміру аліментів, стягнутих судом першої інстанції, оскільки положеннями ст.141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції зосередився виключно на обов'язках відповідача по утриманню дитини та, як наслідок, всі процесуальні дії та акцент головуючого у судових засіданнях спрямовувались на встановлення розміру заробітку (доходу) відповідача, без дослідження майнового стану позивачки, при цьому позивачкою не надано суду документів, які б підтвердили розмір її доходу, в той час як утримання дитини є обов'язком обох батьків не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання їх спільної дитини, ґрунтуються на невірному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини між сторонами, а тому не заслуговують на увагу.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.
Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 04 серпня 2025 року.
Головуючий:
Судді: