05.08.2025 Єдиний унікальний номер 205/6666/20
1-кп/205/161/25
05 серпня 2025 року м. Дніпро
Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12020040000000263 відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, освіта загально-середня, офіційно працевлаштованого на посаді водія, одруженого, на утриманні малолітніх або неповнолітніх дітей не має, зареєстрований та фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України,-
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_5 ,
захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_3
ОСОБА_3 16 березня 2020 року, приблизно о 18 годин 55 хвилин, керуючи технічно справним автобусом «Volkswagen LT-35» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , належить ОСОБА_7 , рухався в темний час доби, з боку вул. Метробудівська в напрямку вул. Гідропаркова, по сухому асфальтному покриттю проїзної частини пр. Парусний м. Дніпро, яка освітлювалась міським електроосвітленням, рух по якій здійснюється в обох напрямках.
У подальшому, в процесі руху водій ОСОБА_3 16 березня 2020 року, приблизно о 18 годин 55 хвилин, в районі електроопори № 47, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, допустивши злочинну недбалість, не виконавши покладені на нього обов'язки, як на водія та грубо порушуючи вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 (б), 10.1. Правил дорожнього руху, слідуючи із допустимою швидкістю руху у населеному пункті 18.7...20,2 км/год., не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змінам, не маючи жодних перешкод технічного і фізичного характеру для безпечного забезпечення руху, маючи не обмежену видимість проїзної частини та її елементів по ходу свого руху, не ввімкнув сигнал повороту, не надавши оточуючим можливості відреагувати на зміну свого напрямку руху, виконуючи маневр повороту ліворуч, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, в результаті чого, на проїзній частині пр. Парусний у м. Дніпро, в районі електроопори № 47, допустив наїзд лівою передньою частиною автобуса «Volkswagen LT-35» реєстраційний номер НОМЕР_1 , на пішохода ОСОБА_8 , який перетинав проїзну частину пр. Парусний у м. Дніпро у невідведеному для цього місці, рухаючись у зустрічному напрямку автобусу «Volkswagen LT-35», реєстраційний номер НОМЕР_1 , після чого, переїхав його передньою частиною автобусу та не зупинившись, продовжив рух та здійснив переїзд пішохода ОСОБА_8 задніми колесами автобуса.
Своїми діями водій ОСОБА_3 грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 (б), 10.1. Правил дорожнього руху, якими передбачено:
п. 1.3. «Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими»;
п. 1.5. «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
п. 2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
п. 10.1 «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»
Порушення п. 10.1. Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_3 знаходиться у причинному зв'язку з настанням події даної дорожньо - транспортної пригоди, внаслідок якої пішохід ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді: сумісної тупої травми тіла (синець на обличчі праворуч з розповсюдженням на лобну ділянку праворуч (відбиток протектора), садна на голові праворуч від зовнішнього краю правої надбрівної дуги горизонтально назад до рівня тім'яних бугрів, в потиличній ділянці, на тильній поверхні правої кисті, на тильній поверхні 4 пальця лівої кисті, на задньо - зовнішній поверхні лівого стегна у нижній третині, на задньо - зовнішній поверхні в проекції лівого колінного суглобу, по передній поверхні в проекцій лівого колінного суглоба, на передній поверхні лівої гомілки у верхній, середній та нижній третинах, в проекції лівої зовнішньої лодижки, в проекції правої внутрішньої лодижки, по задньо - внутрішній поверхні в проекції правого колінного суглоба, на задній поверхні лівої гомілки у верхній половині. Рвана рана на передньо - внутрішній поверхні правої гомілки у середній третині; група саден на зовнішній поверхні правої нижньої кінцівки від проекції верхнього краю колінного суглоба до середньої третини гомілки (відбиток протектора); поперечний перелом грудини на рівні 1-го міжребер'я, розрив правого грудино-ключичного суглобу, поперечний перелом правої ключиці, поперечний перелом 4-го грудного хребця; численні поперечні переломи ребер, праворуч місцями з ушкодженням пристінкової плеври: праворуч - 1-10-го по середньо-ключичній лінії, 1-4-го по лопатковій лінії, ліворуч -1-10 по середньо-ключичній лінії, 2-5 та 10-12 по лопатковій лінії; розриви печінки, підшкірний крововилив в проекції правого плечового суглоба по задній поверхні, крововилив з кишенеподібним відшаруванням шкіряних покривів в проекції лівого ліктьового суглоба; циркулярні кишенеподібні відшарування шкіряних покривів з формуванням крововиливу та розмізченням жирової клітковини на правій нижній кінцівці від нижньої третини стегна до верхньої третини гомілки та на лівій нижній кінцівці, що охоплює усю гомілку та підколінну ямку; багатоуламковий перелом верхньої голівки лівої малогомілкової кістки, уламковий перелом правої малогомілкової кістки у верхній третині з охопленням її верхньої голівки, уламково-фрагментарний перелом правої великогомілкової кістки у середній третині, поперечний перелом верхньої гілки лівої лобкової кістки).
Смерть ОСОБА_8 настала приблизно о 19 годині 00 хвилин 16 березня 2020 року на місці дорожньо-транспортної пригоди, в районі електроопори № 47 на пр. Парусний, в м. Дніпро від сумісної тупої травми тіла у вигляді чисельних переломів кісток тулубу та нижніх кінцівок з ушкодженням внутрішніх органів, яка ускладнилась розвитком шоку.
Так, обвинувачений ОСОБА_3 у судовому засіданні вину свою не визнав та відмовився надавати покази згідно ст. 63 Конституції України.
Проте, незважаючи на повне невизнання обвинуваченим ОСОБА_3 своєї вини, його вина у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України підтверджується письмовими доказами, які досліджені безпосередньо судом в судовому засіданні, а саме:
-протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 16.03.2020 року, схеми до нього та фототаблицею зображень, в якому зафіксовано місце та обставини дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 16.03.2020 року, оглянуто і описано місце дорожньо-транспортної пригоди, зазначені: напрямок проведення огляду, а саме, від вулиці Метробудівська до вулиці Гідропаркова, місце розташування ДТП - провулок, вид події як «наїзд на пішохода», вказаний транспортний засіб №1 Фольцваген LT - 35 н/з НОМЕР_1 , зазначено відомості про труп ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташування трупа, його положення на землі, одяг, стан трупа, видимі тілесні ушкодження на трупі;
-висновком експерта № 557 від 14.04.2020 року, згідно якого судово-медичний експерт ОСОБА_9 провів судово-медичну експертизу по факту смерті ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якою встановлено, щопри експертизі трупа виявлені тілесні ушкодження у вигляді сумісної тупої травми тіла (синець на обличчі праворуч з розповсюдженням на лобну ділянку праворуч (відбиток протектора), садна на голові праворуч від зовнішнього краю правої надбрівної дуги горизонтально назад до рівня тім'яних бугрів, в потиличній ділянці, на тильній поверхні правої кисті, на тильній поверхні 4 пальця лівої кисті, на задньо - зовнішній поверхні лівого стегна у нижній третині, на задньо - зовнішній поверхні в проекції лівого колінного суглобу, по передній поверхні в проекцій лівого колінного суглоба, на передній поверхні лівої гомілки у верхній, середній та нижній третинах, в проекції лівої зовнішньої лодижки, в проекції правої внутрішньої лодижки, по задньо - внутрішній поверхні в проекції правого колінного суглоба, на задній поверхні лівої гомілки у верхній половині. Рвана рана на передньо - внутрішній поверхні правої гомілки у середній третині; група саден на зовнішній поверхні правої нижньої кінцівки від проекції верхнього краю колінного суглоба до середньої третини гомілки (відбиток протектора); поперечний перелом грудини на рівні 1-го міжребер'я, розрив правого грудино-ключичного суглобу, поперечний перелом правої ключиці, поперечний перелом 4-го грудного хребця; численні поперечні переломи ребер, праворуч місцями з ушкодженням пристінкової плеври: праворуч - 1-10-го по середньо-ключичній лінії, 1-4-го по лопатковій лінії, ліворуч -1-10 по середньо-ключичній лінії, 2-5 та 10-12 по лопатковій лінії; розриви печінки, підшкірний крововилив в проекції правого плечового суглоба по задній поверхні, крововилив з кишенеподібним відшаруванням шкіряних покривів в проекції лівого ліктьового суглоба; циркулярні кишенеподібні відшарування шкіряних покривів з формуванням крововиливу та розмізченням жирової клітковини на правій нижній кінцівці від нижньої третини стегна до верхньої третини гомілки та на лівій нижній кінцівці, що охоплює усю гомілку та підколінну ямку; багатоуламковий перелом верхньої голівки лівої малогомілкової кістки, уламковий перелом правої малогомілкової кістки у верхній третині з охопленням її верхньої голівки, уламково-фрагментарний перелом правої великогомілкової кістки у середній третині, поперечний перелом верхньої гілки лівої лобкової кістки), що спричиненні прижиттєво, не задовго до настання смерті від дії тупого твердого предмета (предметів) за механізмом удару-тертя та стискання, у сукупності відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя у момент спричинення (згідно правил судово-медичного визначення ступеня тілесних ушкоджень наказу № 6 МОЗ України від 17.01.1995 р. «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» п. 2.1) i знаходяться у прямому причинному зв'язку з настанням смерті. Смерть ОСОБА_8 настала від сумісної тупої травми тіла у вигляді численних переломів кісток тулуба на нижніх кінцівках з ушкодженням внутрішніх органів, яка ускладнилася розвитком шоку, що підтверджується даними судово-медичної експертизи трупа, та можна припустити, що смерть його настала приблизно за 2-4 години до початку огляду трупа на місці виявлення. При судово-токсигологічному дослідженні крові з трупа ОСОБА_8 не виявлені: метиловий, етиловий, ізопропіловий, пропіловий, ізобутиловий, бутиловий, ізоаміловий, аміловий спирти. Морфологічний характер тілесних ушкоджень виявлених на тілі потерпілого, в тому числі і наявність відбитків протектора, вказують на те, що імовірно мав місце переїзд через нижні кінцівки, верхню частину грудної клітини та голову потерпілого;
- речовим доказом, яким визнано транспортний засіб автомобіль «Volkswagen LT» реєстраційний номер НОМЕР_1 , згідно постанови про визнання речових доказів від 16.03.2020 року, та який згідно акту огляду та передачі від 16.03.2020 поставлений на майданчик тимчасового тримання СУ ГУНП в Дніпропетровській області;
-висновком експерта № 19/104-9/2/489 від 15.04.2020 року, згідно якого судовий експерт ОСОБА_10 провів судову експертизу технічного стану автомобіля «Volkswagen LT» реєстраційний номер НОМЕР_1 , якою встановлено, що робоча гальмівна система та рульове керування автомобіля «Volkswagen LT» реєстраційний номер НОМЕР_1 на момент огляду знаходяться в працездатному стані;
-висновком експерта № 19/104-9/2/499 від 24.04.2020 року, згідно якого судовий експерт ОСОБА_10 провів судову транспортно - трасологічну експертизу згідно якої встановлено, що місце наїзду автомобіля «Volkswagen LT» на пішохода розташоване в межах смуги руху автомобіля «Volkswagen LT» (його габаритної ширини) перед трупом в районі розбитих яєць;
-відомостями, які отримані внаслідок проведення слідчого експерименту, які зафіксовані в протоколі проведення слідчого експерименту від 08.04.2020 року, проведеного за участю ОСОБА_3 в статусі свідка, в присутності понятих, за участю адвоката ОСОБА_11 , із застосуванням технічних засобів фіксації, а саме, відеокамери «Panasoniс», який проведений з метою перевірки і уточнення показів свідка ОСОБА_3 щодо ДТП, яка мала місце 16.03.2020 за його участю. Слідчим експериментом встановлено, що свідок ОСОБА_3 добровільно без мір фізичного чи морального впливу надав свою згоду та пояснив обставини ДТП, а саме, що 16.03.2020 біля 19.00 год. він, працюючи водієм на маршруті №66, виїхав з відстійника маршруток для того, щоб потрапити на громадську зупинку для завантаження пасажирами. Рухаючись по тупику маршруток з права на ліва від нього по середині були припарковані легкові автомобілі, коли він доїхав до місця, де йому необхідно було ще раз повертати на ліво, він пропустив автомобіль білого кольору, який рухався з правої сторони, та за ним відразу він поновив рух. З лівого боку він бачив ще один автомобіль, який знаходився по лівий бік від нього, Перед тим, як робити ще один маневр вліво, він попереду себе бачив, що пішоходів на проїзній частині немає. Після цього, він перевів свій погляд у ліве дзеркало, вже під час маневру, щоб впевнитись, що не чіпляє автомобіль, та відразу перевів свій погляд вперед, де побачив чоловіка, який знаходився по ліву частину автомобіля, та відразу відбувся удар. Далі, ОСОБА_3 зазначив, що показати як саме рухався пішохід, з яким темпом не може, оскільки пішохода не бачив, а місце наїзду не пам'ятає, не може показати траєкторію свого руху та як рухалися автомобілі з правої та лівої сторони. На цьому слідчий експеримент було завершено;
-відеозаписом слідчого експерименту, проведеного 08.04.2020 року, який міститься на DVD - R диску, який був відтворений та продемонстрований в судовому засіданні;
-протоколом огляду місця події від 10.04.2020 року, проведеного в присутності понятих за участю спеціаліста, під час якого слідчим відділу СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_12 , знаходячись в службовому кабінеті №501 за адресою: м.Дніпро, проспект Слобожанський, 40, за допомогою ноутбука, на якому встановлено доступ до сервісу «Безпечне місце», ввівши логін та пароль користувача, виявлено відеозапис події ДТП, яка мала місце 16.03.2020, яка зафіксована на камеру відеоспостереження ресурсу «Безпечне місце» КП «Інфо-Рада-Дніпро» Дніпровської міської ради, а саме, відеокамера К-38.1, яка охоплює проїзну частину пр.Парусний та зафіксувала фрагмент - 16.03.2020 о 18.55 год. - момент наїзду автомобіля на пішохода, оскільки вказаний фрагмент має суттєве значення для подальшого розслідування справи, слідчим було завантажено відеофайл під назвою: «К-38.1 prov.Parusniy-prov.Shturmanskiy»
-05f79ВАО_1586537499_1.mp4., контрольна сума файла MD5 (хеш значення) - «цифровий відбиток, 128 - бітне число, яке унікально описує зміст файлу та в свою чергу підтверджує те, що у разі наявності будь-яких змін в зміст файлу, унікальне значення контрольної суми зміниться. У разі, якщо значення контрольної суми не змінилося, це свідчить про те, що змін в змісту файлу не вносилися. Таким чином, (хеш сума) MD5 файлу є 14а55729070d418а 098bb6f3а5с9с756, вказаний файл записано на оптичний носій СD-R диск. Під час огляду виявлено - відеозапис обставин та механізму ДТП, яка мала місце 16.03.2020, виготовлено дублікат запису та скопійовано на оптичний носій. Виявлено під час огляду вилучено - «К-38.1 prov.Parusniy-prov.Shturmanskiy»_05f79ВАО_1586537499_1.mp4.,;
-відеозаписом з назвою: «К-38.1 prov.Parusniy-prov.Shturmanskiy»_05f79ВАО_1586537499_1.mp4., який міститься на оптичному носії СD-R, на якому зафіксована подія ДТП від 16.03.2020, який був відтворений та продемонстрований в судовому засіданні;
- протоколом огляду СD-R VIDEX компакт-диску від 11.04.2020. Під час огляду встановлено, що слідчим відділу СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_12 , в присутності понятих, оглянуто лазерний компакт-диск CD-R (оптичний носій для збереження інформації у цифровому вигляді) із написом CP-R з маркуванням В3118WL18151277LH, при відкритті вмісту диску встановлено, що на ньому знаходиться файл з назвою: «К-38.1 prov.Parusniy-prov.Shturmanskiy_05F79BA0-1586537499-1.MP4», який було запущено за допомогою програми «Media Player Classic - Home Cinema» та на ньому з'явилося кольорове зображення, яке виконано в темний час доби. У лівій верхній частині на зображення накладено індикатор дати «16/03/2020» і часу. Відео починається з часу 18:54:46. Під індикатором дати та часу є надпис «К-38.1 prov.Parusniy-prov.Shturmanskiy». При перегляді відео встановлено, що відео статичне, виконане за допомогою технічного засобу, який встановлено за межами проїзної частини. На початку відео на камері, в правому верхньому куті, з'являється декілька автомобілів «Мерседес», «Нісан», робить розвертання автомобіль «ВАЗ», також з'являється світло фар в правому куті від автомобіля, видно, що автомобіль білого кольору, який здійснює рух по проїзній частині та наближається до місцезнаходження камери відеоспостереження. В час «18:54:57», зазначений автомобіль, відображається більш детально, та видно, що це автомобіль маршрутне таксі, який має на собі табличку, він змінює напрямок руху перпендикулярно до першочергового руху, в сторону зупинки громадського транспорту, з правої сторони від автомобіля видно, що знаходиться автомобіль білого кольору, марка, модель та реєстраційний номер вказаного автомобіля не проглядається. Чітко видно, як саме розсіюється світло фар, яке проходить по нижній частині маршрутного таксі та не засвідчує ні водійської сторони, ні сторони пасажирів. Також видно, що при здійснені першого маневру ліворуч, маршрутне таксі не вказує напрямок свого руху, а саме не вмикає сигнали повороту. На позначці часу «18:55:02», вказаний автомобіль «Маршрутне таксі», ще раз змінює напрямок руху ліворуч, не вмикаючи сигнал повороту. На вказаній позначці часу в ракурсі камери з'являється пішохід, який перетинає проїзну частину у не відведеному для цього місці, ліворуч від маршрутного таксі. При зміні напрямку руху маршрутного таксі ліворуч, траєкторії руху автомобіля та пішохода почали перетинатися. В час «18:55:03» відбувається наїзд маршрутного таксі на пішохода. Після проведення огляду, лазерний компакт-диск CD-R із написом CD-R, на якому міститься відео файл з назвою: «К-38.1 prov.Parusniy- prov.Shturmanskiy_05F79BA0_1586537499_l.MP4», було поміщено до паперового конверту, який опечатано та скріплено підписом слідчого;
-відомостями, які отримані внаслідок проведення слідчого експерименту, які зафіксовані в протоколі проведення слідчого експерименту від 15.04.2020 року, з схемою до нього та ілюстрованою фототаблицею, проведеного за участю спеціаліста НДЕКЦ МВС та у присутності чотирьох понятих, використовуючи статистичний автомобіль, який за своїми характеристиками відповідає автомобілю «Volkswagen LT», а також статиста. Слідчий експеримент проведений слідчим відділу СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_12 з метою перевірки і уточнення відомостей отриманих в результаті огляду відеозапису з камери «Безпечне місце» файл «К-38.1, а саме, встановлення місця наїзду на пішохода автомобілем, встановлення розташування автомобіля до наїзду в момент появи пішохода на кадрі. Слідчий експеримент проведений за участю перегляду камери «К38.1» в режимі онлайн, при цьому, два понятих разом зі спеціалістом залишились в службовому кабінеті, а двоє понятих з слідчим та статистом виїхали на місце ДТП. Перебуваючи на місці ДТП, слідчий, двоє понятих зі статистом відтворював обставини вказані на відеозапису з камери «Безпечне місце» файл «К-38.1 prov.Parusniy- prov.Shturmanskiy. Для відтворення був залучений статистичний автомобіль, а саме, автомобіль «Mercedes Sprinter», р/н НОМЕР_3 . В ході відтворення обстановки, отримавши координати від спеціаліста, автомобіль статист було встановлено на місце до появи пішохода, це позиція №1 та замірами встановлено, що автомобіль знаходиться на відстані - передня права вісь 2,6 м. до правого краю проїзної частини, задня права вісь 3,1 м. від правого краю проїзної частини, відстань до е/о, до якої здійснювалася прив'язка складає 11,6 м. Вказана позиція була відмічена. Далі, отримавши координати від спеціаліста, встановлено автомобіль статист та замірами встановлено, що в момент наїзду згідно даних автомобіль перебував на відстані - передня права вісь 5,0 м. до правого краю проїзної частини та 3,65 м. від правих задніх осей до правого краю проїзної частини. Таким чином, місце наїзду знаходиться на відстані 6,0 м. від правого краю проїзної частини, та 6,7 м. від е/о до якої здійснено прив'язку. Статистичний автомобіль встановлено у другу позицію на схемі це позиція №2. Таким чином, встановлено, що з позиції №1 до позиції №2 в закругленні автомобіль статист подолав 5,6 м.;
-відомостями, які зафіксовані в протоколі проведення слідчого експерименту від 21.04.2020 року, проведеного за участю свідка ОСОБА_13 , з схемою до нього та фототаблицею. Свідок ОСОБА_13 добровільно пояснила та вказала на подію ДТП, а саме, механізм його утворення та місце наїзду на пішохода, його розташування на проїзній частині. Свідок пояснила, що 16.03.2020 біля 18.50 вона знаходилася в тупику маршруток на пр.Парусному у м.Дніпро з подругою. В цей час вона побачила, що поблизу них пройшов чоловік похилого віку, який на голові мав капелюх, він рухався повільно, в руці він тримав якийсь пакунок, від них він йшов по діагоналі. В цей час на іншій стороні дороги їхав автомобіль «Маршрутка» білого кольору, який їхав як вона зрозуміла, на громадську зупинку. Спочатку автомобіль повернув ліворуч, не вмикаючи покажчика повороту, та трохи проїхавши, знову почав повертати ліворуч, не вмикаючи покажчика повороту. Під час здійснення лівого повороту, він здійснив наїзд передньою лівою частиною свого автомобіля. Після наїзду автомобіль білого кольору не зупинився, а продовжив свій рух, таким чином, що чоловік похилого віку опинився під самим автомобілем, після чого зазначений автомобіль переїхав його задніми колесами і вже тільки після цього він зупинився. З маршрутного таксі вийшов водій, пасажирів в салоні не було. Далі, замірами було встановлено місце наїзду: 7,2 м. від лівого краю проїзної частини за напрямком руху пішохода та 7 м. до краю проїзної частини, де розміщена е/о та 0,7 м. до е/о. Надалі свідок вказала, що пішохід рухався по діагоналі та замірами було встановлено, що з моменту руху по проїзній частині пішохід подолав 7 м., після чого відбувся на нього наїзд. За допомогою статиста, який за своїми антропологічними даними схожий з пішоходом, встановлено темп руху пішоходу: Т-1 12,6 сек., Т-2 - 12,7 сек., Т-3 - 12,8 сек. Після того, як свідок показала орієнтовну траєкторію автомобіля, за допомогою статиста автомобіля «Mercedes Sprinter», який за своїми характеристиками відповідає автомобілю «Volkswagen LT», встановлено, що автомобіль рухався зі швидкістю 10 км/год. Свідок доповнив, що звуків сигналу водій не робив, ніяких поміх для водія не було;
-відомостями, які отримані внаслідок проведення слідчого експерименту, які зафіксовані в протоколі проведення слідчого експерименту від 21.04.2020 року, з схемою до нього та фототаблицею, проведеного за участю свідка ОСОБА_14 . Свідок ОСОБА_14 добровільно пояснила та вказала обставини ДТП, яка мала місце 16.03.2020, а саме, механізм його утворення, місце наїзду на пішохода. Пояснила, що 16.03.2020 біля 18.50 вона знаходилась в тупику маршруток на пр.Парусний м.Дніпро з подругою, в якийсь момент звернула увагу на чоловіка похилого віку на голові якого був капелюх, а в руці він тримав чи сумку чи пакет. Чоловік рухався дуже повільно та від неї він йшов по діагоналі у напрямку іншої сторони вулиці. В цей же час на іншій стороні вона бачила, як їхав маршрутний транспорт схожий на спринтер білого кольору. Вказаний автомобіль, не зупиняючись, повернув у лівий бік та не включаючи покажчика повороту почав здійснювати ще один поворот в лівий бік. Під час виконання лівого повороту, водій маршрутного автомобіля здійснив наїзд на зазначеного чоловіка в капелюсі лівою передньою частиною. Однак після наїзду він не зупинився та переїхав чоловіка ще й задніми колесами, та тільки тоді зупинився. Далі свідок погодився показати місце наїзду на проїзній частині. Так, замірами було встановлено, що місце наїзду знаходиться на відстані 6,5 м. від правого краю проїзної частини за напрямком руху автомобіля та 7 м. до е/о №47. Встановлено, що відстань, яку подолав пішохід до місця наїзду 7 м. по проїзній частині. За допомогою статиста, який за своїм віком схожий з потерпілим, встановлено темп руху пішоходу: Т-1 - 13,7 сек., Т-2 - 13,4 сек., Т-3 - 12,7 сек. Далі свідок показала приблизну траєкторію автомобіля та за допомогою статиста автомобіля «Mercedes Sprinter», який за своїми характеристиками відповідає автомобілю «Volkswagen LT», встановлено, що автомобіль рухався зі швидкістю приблизно 10 км/год., замірами встановлено, що розташування автомобіля в момент наїзду на пішохода від передніх правих коліс до правого краю проїзної частини по ходу руху автомобіля відстань складає 5,6 м., від задніх правих коліс відстань до правого краю складає 4,7 м. Як додав свідок, маршрутне таксі здійснювало рух використовуючи два маневри ліворуч та при кожному зміні напрямку сигнали повороту не були увімкнені. Пішохід рухався без зміни руху;
-висновком комплексної судової автотехнічної та фототехнічної експертизи Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 19/104-9/2/613/614 від 22.05.2020 року судового експерта ОСОБА_15 , з додатком у вигляді зображень, згідно якої в даній дорожній обстановці водій автомобіля «Volkswagen LT» ОСОБА_3 повинен був діяти відповідно до вимог п.10.1 Правил дорожнього руху. При заданому механізмі події, дії водія автомобіля «Volkswagen LT» ОСОБА_3 не відповідали вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору перебуває у причинному зв'язку з настанням даної ДТП. Технічна можливість запобігти вказаній ДТП для водія автомобіля «Volkswagen LT» ОСОБА_3 визначалась виконанням ним вимог п.10.1 Правил дорожнього руху і для нього не було яких-небудь перешкод технічного характеру, які не дозволили б йому виконати зазначені вимоги ПДР. Відповідно до наданої на дослідження відеограми «К-38.1 prov.Parusniy- prov.Shturmanskiy_05f79ba0_1586537499_l.MP4», середня швидкість руху автомобіля «Volkswagen LT», на ділянці шляху між розташуванням автомобіля у положеннях №1 та №2 (відповідно до протоколу слідчого експерименту від 15.04.2020) дорівнює 18,7…20,2 км/год.;
-висновком експерта № 557/925 Е від 10.06.2020 року, згідно якого судово-медичний експерт ОСОБА_16 провів судово-медичну експертизу за фактом смерті ОСОБА_8 . На запитання слідчого: «Чи знаходився ОСОБА_8 на момент ДТП під дією будь-яких лікарських препаратів?» експертом зазначено, що питання про наявність у організмі постраждалого будь-яких лікарських препаратів при призначенні судово-медичної експертизи 16.03.2020 року слідчим не ставилося, тому судово-токсикологічне дослідження з метою визначення їх у організмі постраждалого не проводилося. На запитання слідчого: «На момент первинного контакту автомобіля «Volkswagen LT» реєстраційний номер НОМЕР_1 з пішоходом ОСОБА_8 останній перебував у горизонтальному чи вертикальному положенні?. Якою частиною тіла був звернутий пішохід ОСОБА_8 в момент первинного контакту?», експертом зазначено, що при судово-медичній експертизі трупа виявлені тілесні ушкодження у вигляді сумісної тупої травми тіла (синець на обличчі праворуч з розповсюдженням на лобну ділянку праворуч (відбиток протектора), садна на голові праворуч від зовнішнього краю правої надбрівної дуги горизонтально назад до рівня тім'яних бугрів, в потиличній ділянці, на тильній поверхні правої кисті, на тильній поверхні 4 пальця лівої кисті, на задньо-зовнішній поверхні лівого стегна у нижній третині, на задньо-зовнішній поверхні в проекції лівого колінного суглобу, по передній поверхні в проекції лівого колінного суглоба, на передній поверхні лівої гомілки у верхній, середній та нижній третинах, в проекції лівої зовнішньої лодижки, в проекції правої внутрішньої лодижки, по задньо-внутрішній поверхні в проекції правого колінного суглоба, на задній поверхні лівої гомілки у верхній половині. Рвана рана на передньо- внутрішній поверхні правої гомілки у середній третині; група саден на зовнішній поверхні правої нижньої кінцівки від проекції верхнього краю колінного суглоба до середньої третини гомілки (відбиток протектора); поперечний перелом грудини на рівні 1-го міжребер'я, розрив правого грудино-ключичного суглобу, поперечний перелом правої ключиці, поперечний перелом 4-го грудного хребця; численні поперечні переломи ребер, праворуч місцями з ушкодженням пристінкової плеври: праворуч - 1-10-го по середньо-ключичній лінії, 1-4-го по лопатковій лінії, ліворуч - 1-10-го по середньо-ключичній лінії, 2-5 та 10-12 по лопатковій лінії; розриви печінки, підшкірний крововилив в проекції правого плечового суглоба по задній поверхні, крововилив з кишенеподібним відшаруванням шкіряних покривів в проекції лівого ліктьового суглоба; циркулярні кишенеподібні відшарування шкіряних покривів з формуванням крововиливу та розмізченням жирової клітковини на правій нижній кінцівці від нижньої третини стегна до верхньої третини гомілки та на лівій нижній кінцівці що охоплює усю гомілку та підколінну ямку; багатоуламковий перелом верхньої голівки лівої малогомілкової кістки, уламковий перелом правої малогомілкової кістки у верхній третині з охопленням її верхньої голівки, уламково-фрагментарний перелом правої великогомілкової кістки у середній третині, поперечний перелом верхньої гілки лівої лобкової кістки), що спричинені прижиттєво, незадовго до настання смерті, від дії тупого твердого предмета (предметів) за механізмом удару-тертя та стискання. Характер виявлених при судово-медичній експертизі трупа тілесних ушкоджень дозволяє встановити пофазовий механізм їх виникнення: 1 фаза - первинний контакт травмуючого предмету з зовнішній поверхнею лівої гомілки та областю таза зліва, що підтверджується наявністю перелому лівої малогомілкової кістки та верхньої гілки лобкової кістки зліва, при чому постраждалий у цей час знаходився у вертикальному положенні; 2 фаза - падіння тіла з обертаючим рухом на дорожнє покриття; 3 фаза - переїзд через тіло постраждалого. На запитання слідчого: «На момент первинного контакту автомобіля «Wolkswagen LT" реєстраційний номер НОМЕР_1 з пішоходом ОСОБА_8 останній перебував в процесі руху чи стояв?» Експерт зазначив, що об'єктивних медичних даних, які дозволяють встановити стан фіксації нижніх кінцівок постраждалого в момент первинного контакту - наявність так званого «бампер-перелому» - при судово-медичній експертизі трупа не встановлено, що дозволяє припустити, що у момент первинного контакту постраждалий знаходився у русі;
-висновком комп'ютерно-технічної експертизи №19/104-18/189 від 15.07.2020 судового експерта ОСОБА_17 , з додатками, згідно якого в ході дослідження візуальним методом та за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення проведено дослідження інформаційного змісту лазерного диску, з метою пошуку файлу з назвою «К-38.1 prov.Parusniy- prov.Shturmanskiy_05F79Вa0_1586537499_l» для визначення контрольної суми даного файлу. Так, в ході дослідження серед інформаційного змісту лазерного диску виявлено файл з назвою «К-38.1 prov.Parusniy- prov.Shturmanskiy_05F79Вa0_1586537499_l mp4». Шлях розміщення: «G:\X29 апр 2020 [CDFS]Sеssіоn 1\Тгаск 01\29 апр 2020 [UDF]|\ К-38. prov.Parusniy- prov.Shturmanskiy_05F79Вa0_1586537499_l mp4» та проведено визначення контрольних сум виявленого файлу. Таким чином, висновком встановлено, що на диску для лазерних систем зчитування номер: «В3118WL18151277LH» виявлено файл з назвою «К-38.1 prov.Parusniy- prov.Shturmanskiy_05F79Вa0_1586537499_l mp4», контрольна сума за алгоритмом МD5 - 14а55729070d418а098bb6f3а5с9с756, контрольна сума за алгоритмом SHA1 - 82f43аа12793b04f5f886665b5f01dd9523а528f;
-протокол огляду від 12.08.2020 року зі схемою до нього, згідно якого слідчий відділу СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_12 в присутності двох понятих оглянув ділянку місцевості, яка розташована на провулку Парусний м.Дніпро, в ході огляду встановлено, що розміщено три камери відеоспостереження, належність камер встановити на місці не надається можливим, на 6 нерухомих об'єктах камери відеоспостереження відсутні.
Також судом було досліджено документи, а саме:
висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 1310 від 25.03.2020 року, згідно якого у ОСОБА_3 станом на 16.03.2020 року на 23.00 год. ознак сп'яніння не виявлено;
-рапорт слідчого ОСОБА_18 від 12.08.2020 року начальнику відділу СУ ГУНП в Дніпропетровській області про наслідки проведення слідчих дій направлених на дислокації відеокамер на пр.Парусному м.Дніпро, які були вчинені 12.08.2020 з фототаблицею, де зазначено, що три камери «Безпечне місце», які були виявлені при проведенні слідчої дії, направлені в різні сторони під різним кутом, а саме, К-166.1М, К-38.1 має зафіксоване положення, не рухливі та не змінні. Камера К-488, має рухливий об'єктив, який обертається в різні сторони, яке саме положення було зайнято 16.03.2020 встановити не надалось можливим, строк зберігання відео на загальному сервері 45 діб. В рапорті слідчий зазначив, що в об'єктив тільки однієї камери потрапив момент ДТП, який був вилучений за допомогою спеціаліста;
-поліс №АО/5911880 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно якого страховиком є ТДВ СК «Альфа-Гарант», страхувальником ОСОБА_19 , забезпечений транспортний засіб «Volkswagen LT-35» реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
-протокол перевірки технічного стану транспортного засобу №00730-02100-19 від 28.10.2019, згідно якого транспортний засіб М2 Volkswagen LT-35 D реєстраційний номер НОМЕР_1 , після технічного контролю визнаний технічно справним;
-свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу Фольксваген LT-35 реєстраційний номер НОМЕР_1 , 202 року випуску, власником є ОСОБА_7 .
В судовому засіданні був відтворений та продемонстрований відеозапис слідчого експерименту зі ОСОБА_3 від 08.04.2020.
Так, на відеозапису зафіксовано як слідчий відділу СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_12 , прибувши до провулку Парусний м.Дніпро, тупик маршруток, розпочинає слідчий експеримент з метою перевірки та уточнення відомостей, наданих свідком ОСОБА_3 , якому слідчим було роз'яснено права та обов'язки, відповідно до ст.ст.66, 67 КПК України, роз'яснено його право відмовитись від показів щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім'ї, попереджено про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України, встановлено особи двох понятих та адвоката. Далі, слідчий пропонує ОСОБА_3 надати покази з метою відтворення подій ДТП, учасником яких був ОСОБА_3 , після чого ОСОБА_3 у присутності адвоката ОСОБА_11 , добровільно, без будь-якого психологічного та фізичного примусу, надає згоду та пояснює, що 16.03.2020 біля 19.00 год. він, працюючи водієм на маршруті №66, виїхав з відстійника маршруток для того, щоб потрапити на громадську зупинку для завантаження пасажирами. Рухаючись по тупику маршруток з права на ліва від нього по середині були припарковані легкові автомобілі, коли він доїхав до місця, де йому необхідно було ще раз повертати на ліво, він пропустив автомобіль білого кольору, який рухався з правої сторони, побачив, що цей автомобіль поїхав прямо, тобто у цього автомобіля не було ніяких перешкод, тому він продовжив рух. З лівого боку він бачив ще один автомобіль, який знаходився по лівий бік від нього, на проїзній частині не було пішоходів та після цього він, під час маневру, перевів свій погляд у ліве дзеркало, щоб впевнитись, що не чіпляє автомобіль, та відразу перевів свій погляд на лобове скло і відразу почув удар, а тому не зрозумів, що відбулось. Все відбувалось дуже швидко за долі секунди, після удару він знизив швидкість та зупинився, вийшов з автомобіля та побачив під задніми колесами людину. При проведенні всього слідчого експерименту, ОСОБА_3 жестами рук показував напрямок за яким він рухався на автомобілі. Далі, ОСОБА_3 , на пропозицію слідчого показати як саме рухався пішохід, з яким темпом, де місце наїзду, повідомив, що не може показати, оскільки пішохода не бачив, а місце наїзду не пам'ятає, також не може показати траєкторію свого руху та як рухалися автомобілі з правої та лівої сторони. ОСОБА_3 доповнив, що автомобіль, який рухався з права на ліво від нього, а потім продовжив рух попереду, проїхав прямо, тобто цьому автомобілю нічого не перешкоджало рух, тому він для себе зрозумів, що пішоходів не було на дорозі, а тому продовжив рух ліворуч. Після, слідчий, з'ясувавши думку адвоката, який зазначив, що далі продовжувати слідчий експеримент не доцільно, завершив слідчий експеримент.
Також, в судовому засіданні був відтворений та продемонстрований відеозапис з назвою «К-38.1 prov.Parusniy-prov.Shturmanskiy_05F79BA0-1586537499-1.MP4», щодо обставин ДТП, яка мала місце 16.03.2020 року. Так, на відеозапису видно, що на початку відео з'являється декілька автомобілів, автомобіль «Жигулі» здійснює розворот, далі з'являється світло фар в правому куті від автомобіля, як видно, автомобіль білого кольору, який здійснює рух по проїзній частині, це автомобіль маршрутне таксі, який має на собі табличку, він змінює напрямок руху перпендикулярно до першочергового руху, в сторону зупинки громадського транспорту, при цьому, не увімкнув покажчик повороту, з правої сторони від автомобіля, видно проїжджає автомобіль білого кольору. Далі, вказане маршрутне таксі, ще раз змінює напрямок руху ліворуч, не вмикаючи сигнал повороту та в цей час з'являється пішохід з кольоровою сумкою, який перетинає проїзну частину ліворуч від маршрутного таксі. В цей момент поруч з вказаним маршрутним таксі будь-які транспортні засоби не проїжджають, а ні в зустрічному напрямку, а ні в попутному. Далі маршрутне таксі продовжує рух, наближаючись до пішохода, траєкторії руху автомобіля та пішохода починають перетинатися та відбувається наїзд маршрутного таксі на пішохода, маршрутне таксі не зупиняється та продовжує рух, пішохода на відео вже не видно. Розвиток подальших подій на вказаному відеозапису не зафіксовано.
Також, вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України підтверджується іншими доказами, які досліджені безпосередньо судом в судовому засіданні, а саме показами потерпілої та свідків.
Так, допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_20 пояснила, що вона була дружиною ОСОБА_8 , з яким прожила в шлюбі 56 років. Так, її чоловік 16.03.2020 року повернувся з магазину «АТБ» до дому без покупок приблизно о 17.00 - 18.00 год., після чого поїхав до магазину «Варус» за продуктами. Проте, її чоловік тривалий час не повертався до дому, у зв'язку з чим вона почала хвилюватися. Приблизно о 22.00 - 22.30 год. цього ж дня до неї зайшла її приятелька та повідомила про те, що її чоловіка вже не буде. Після чого потерпіла втратила свідомість, а коли вона отямилась, то приятелька сказала, що її чоловік потрапив під автомобіль та загинув. Потерпіла пояснила, що вона с початку не повірила, оскільки її чоловік був дуже акуратний та уважний, стан здоров'я у нього був добрий, він турбувався про неї, оскільки у неї були проблеми зі здоровієм, її чоловік носив окуляри.
Потерпіла пояснила, що обвинувачений до неї жодного разу не звертався, вибачення не просив, грошової допомоги не пропонував, вона жила з чоловіком тільки на пенсію, родичів у неї немає. Просила призначити обвинуваченому таке покарання, на яке він заслуговує, а також просила задовольнити її позов.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснила, що приблизно в березні 2020 року, більш точну дату вона не пам'ятає, у вечірній час вона з подругою, а саме, з ОСОБА_14 , стояла на зупинці маршрутного таксі №66, було міське освітлення, погода суха. В якийсь момент вона побачила, як дідусь, на голові якого був капелюх, вийшов з магазину з сумкою та повільно пішов по проїзній частини дороги, йшов впевнено, не міняв напрямок руху. Свідок пояснила, що місце, де вона стояла, це бордюр, який злегка підвищений, тому вона все бачила, що відбувається на проїзній частині дороги. В той час маршрутка №66, яка була без пасажирів в салоні, проїжджала біля аптеки, тобто навпроти зупинки та швидко їхала по колу. Свідок повідомила, що вона бачила особисто голову водія цієї маршрутки №66, оскільки вона дивилася на цю маршрутку, очікуючи її, та бачила, що водій не дивився перед собою, а дивився в лівий бік, тобто на зупинку. В той час, дідусь, майже вже пройшов дорогу, йому залишалось зробити декілька кроків до бордюру, проте вона особисто побачила як маршрутка №66, рухаючись по кругу, наблизилась в притул до дідуся та наїхала на нього переднім лівим
колесом, сигналу будь-якого вона в цей момент не чула. Побачивши це, вона особисто відразу гучно крикнула «Зупинись», а також почула гучні крики інших людей, але ж водій не зупинився, бачила як автомобіль підскочив, та поїхав далі, тобто водій маршрутки ніяк не відреагував, після чого вказана маршрутка проїхала ще заднім лівим колесом по тілу дідуся, протягнувши його до зупинки, після, на зупинці маршрутка зупинилась. В той момент вона підбігла до дідуся, який лежав на землі позаду маршрутки, а поруч лежала сумка з продуктами, серед яких вона запам'ятала розбиті яйця та капелюх. Свідок підтвердила, що інші транспортні засоби саме в момент наближення маршрутки до дідуся повз не проїжджали, це вона точно бачила, а тому інший транспортний засіб не міг наїхати на дідуся, нічого не заважало водію маршрутки в оглядовості. Колі вона підбігла разом з подругою до постраждалого дідуся, вона мала намір надати йому першу медичну допомогу, але ж дідусь вже крехтів, тобто помирав та вона нічим вже не могла допомогти. Свідок доповнила, що вона не бачила, щоб водій при повороті включав покажчик повороту. Окрім цього, свідок пояснила, що вона залишилася на місці ДТП до приїзду швидкої та поліції. Після ДТП вона бачила, як водій маршрутки перебував біля кабіни водія, та біля нього було велике скупчення людей, які емоційно кричали, також вона бачила як поліцейські приїхали та підійшли саме до цього водія маршрутки, стали з ним розмовляти. Свідок чітко впізнала в особі обвинуваченого ОСОБА_3 того водія, який керуючи маршруткою №66, збив дідуся та переїхав його. Свідок також підтвердила, що на стадії досудового розслідування з нею проводились слідчі дії, а саме, її допитували по факту ДТП, проводили з нею слідчий експеримент. Свідок підтвердила, що при проведенні слідчого експерименту вона надала покази щодо обставин ДТП, показувала ділянки дороги, а слідчий робив заміри рулеткою, на місці був статист, після чого слідчий склав протокол, який вона прочитала та поставила свій підпис, доповнила, що зауважень до протоколу не було, щодо механізму ДТП слідчий згідно її показів в протоколі все вірно зазначив. Свідок підтвердила покази, яка давала при проведенні слідчого експерименту.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 пояснила, що у 2020 році у вечірній час, більш точної дати не пам'ятає, вона з подругою стояла на зупинці громадського транспорту, а саме, маршрутки №66, пили кофе, було включено міське освітлення. В якийсь момент свідок побачила як дідусь спустився по парапету та повільно пішов по проїжджій дорозі, йшов з сумкою та з яйцями, переходивши дорогу в бік магазину «Варус», а маршрутка №66 виїжджала з боку аптеки та рухалась по колу. Свідок пояснила, що вона почула в якийсь момент хруст, схожий на той, коли наїжджають на пластмасову коробку, а її подруга гучно закричала «Зупинись», в той момент вона побачила, що збивши дідуся, водій маршрутки не почув крики людей та продовжив рух, та вона побачила як маршрутка переїхала дідуся лівим заднім колесом. Коли вона підбігла, то побачила цього дідуся за задніми колесами маршрутки. Свідок пояснила, що коли приїхала поліція, то дідусь ще був живий, рухав пальцями, а потім помер. Свідок пояснила, що вона пам'ятає, що після ДТП у водія маршрутки була дивна поведінка, оскільки він вів себе так начебто нічого не сталося. Водій вийшов з маршрутки, був одягнутий в синю футболку та темні штани та балакав по мобільному телефону. Свідок пояснила, що вона бачила дідуся вже під автомобілем та як маршрутка переїхала його заднім лівим колесом. Свідок зазначила, що водій маршрутки не зупинився, а проїхав ще трохи до зупинки маршрутки №66, протягнувши постраждалого. Свідок в судовому засіданні впізнала в особі обвинуваченого ОСОБА_3 того водія, який наїхав на дідуся. Зауважила, що вона особисто не бачила як після ДТП вийшов водій з маршрутки, але ж бачила потім як водій сідав за кермо цієї ж маршрутки, а потім знову виходив, тому вона обличчя водія добре запам'ятала. Свідок підтвердила, що на стадії досудового розслідування з нею проводились слідчі дії, а саме, її допитували по факту ДТП, з протоколом допиту ознайомлена та поставила свій підпис. Також з нею проводили слідчий експеримент. Свідок підтвердила, що при проведенні слідчого експерименту вона показувала учасникам слідчого експерименту відомі їй обставини, а слідчий користувався крейдою, рулеткою, на місці був статист, після чого слідчий склав протокол, який вона прочитала та поставила свій підпис, доповнила, що зауважень до протоколу не було, щодо механізму ДТП слідчий згідно її показів в протоколі все вірно зазначив. Покази, наданні при проведенні слідчого експерименту свідок повністю підтвердила.
В судовому засіданні був двічі допитаний слідчий ОСОБА_12 , який пояснив, що 16.03.2020 року він перебував в черговому наряді, надійшов виклик про ДТП з загиблим, а тому він виїхав на місце події, прибувши на місце, він почав невідкладні слідчі дії, на місце події також приїхав експерт СМЕ та були співробітники поліції. Свідок зазначив, що він проводив досудове розслідування по даному кримінальному провадженню на підставі доручення керівника та постанови про групу слідчих. Ним на місці був складений протокол огляду місця ДТП, схема та фототаблиця до нього, а також виявлена одна камера відеоспостереженні ресурсу «Безпечне місце». Підтвердив, що ним на місці події складалась постанова про призначення первинної судово-медичної експертизи на заготовленому бланку, спочатку він склав один екземпляр для експерта, щоб оперативно відвезти з місця події загиблого, а потім склав другий екземпляр для долучення до матеріалів кримінального провадження. Пояснив, що постанови складалися на місці ним особисто, заповнювалися ручкою, копірку він не використовував. Свідок, відповідаючи на запитання стосовно розбіжностей в кількості запитань, викладених в копії та в оригіналі постанови про призначення первинної судово-медичної експертизи пояснив, що заповнюючи на місці події бланки постанов, він міг відволіктись, оскільки була велика скученість людей, та відповідно щось забути дописати, копія та оригінал постанови виписувались по даному кримінальному провадженню для з'ясування характеру та ступеню тяжкості спричинених тілесних ушкоджень пішоходу ОСОБА_8 . Також пояснив, що вказав невірне прізвище загиблого пішохода в оригіналі постанови про призначення судово-медичної експертизи та в повідомленні про підозру ОСОБА_3 , оскільки допустив ненавмисно технічну описку. Далі, слідчий ОСОБА_12 пояснив, що станом на 16.03.2020 рік він як слідчий СУ ГУНП в Дніпропетровській області мав доступ до ресурсу «Безпечне місце», оскільки у нього був в розпорядженні логін та пароль. Свідок пояснив, що при проведенні слідчої дії із залученням спеціаліста, ним на запису з камери зовнішнього огляду К-38.1, ресурсу «Безпечне місце» був виявлений фрагмент наїзду на пішохода, який був завантажений на DVD диск, який був в подальшому долучений до матеріалів кримінального провадження, зазначивши, що в ході досудового розслідування по даному кримінальному провадженню, тільки один файл із записом ДТП був завантажений на один диск, інших відеозаписів ДТП не було. Стосовно невідповідності номера в назві відеофайлу в декількох протоколах слідчих дій пояснив тим, що припустився ненавмисно технічної описки.
Також в судовому засіданні був допитаний прокурор ОСОБА_21 , який пояснив, що він по даному кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування здійснював процесуальне керівництво. Свідок повідомив, що після того, як він перейшов в інший відділ, він не пам'ятає за якою процедурою передавалось наглядове провадження по даному кримінальному провадженню саме прокурору ОСОБА_4 та який перелік документів воно містило. В ході поставлених запитань стороною захисту, свідок надати конкретні відповіді не зміг, посилаючись на те, що пройшло багато часу, на той час він був процесуальним керівником по багатьом кримінальним провадженням, а тому надати однозначні та чіткі відповіді не може.
Отже, зазначені докази не містять суперечностей, узгоджуються між собою та дозволяють об'єктивно встановити обставини кримінального провадження.
Статтею 370 КПК України передбачено, що обґрунтованим є таке рішення, що ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Перес проти Франції» від 12.02.2004 вказав, що дія статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) полягає і в тому, щоб серед іншого зобов'язати суд провести належне дослідження зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами по справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належність до справи.
Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
За правилами ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч. 1 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Так, стороною захисту надано низку належним чином завірених копій документів, складених під час досудового розслідування, які, згідно доводів сторони захисту, виправдовують обвинуваченого ОСОБА_3 , які були дослідженні безпосередньо судом, зокрема, клопотання адвоката ОСОБА_6 про ознайомлення з матеріалами даного кримінального провадження, про прийняття та невідкладну реєстрацію заяви про вчинення злочину за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст.291 КК України за фактом порушення ПДР пішоходом ОСОБА_8 , скарги на бездіяльність слідчого, клопотання про призначення судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_8 щодо вмісту в біоматеріалах померлого наявності речовин, лікарських препаратів та інших біологічних, фармацевтичних або психотропних сполук, а також про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи померлого ОСОБА_8 , про призначення автотехнічної експертизи, скарги на бездіяльність прокурора, адвокатські запити, заяви про роз'яснення судового рішення, заяви про відвід слідчого, про відсторонення слідчого, клопотання про проведення певних слідчих (розшукових) дій, адвокатські звернення до органів досудового розслідування та інших установ, клопотання до процесуального керівника по даному кримінальному провадженню, клопотання про ексгумацію трупа ОСОБА_8 , клопотання щодо повторного допиту свідків за участю захисника та ОСОБА_3 , протоколи опитування адвокатом особи за її згодою, повістки про виклик, а також копії ухвал слідчих суддів, відповіді, постанови органів досудового розслідування за результатами їх розгляду.
Досліджуючи копії документів, в тому об'ємі, який був наданий захисником, суд прийшов до висновку, що під час досудового розслідування по даному кримінальному провадженні адвокат ОСОБА_6 , діючи в інтересах ОСОБА_3 , зверталася з заявами, клопотаннями, зверненнями, скаргами до посадових осіб органу досудового розслідування у кримінальному провадженні.
Разом з тим, відповідно до положень ст.ст. 84, 85 86 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Ці фактичні дані встановлюються показаннями свідків, потерпілих, обвинуваченого, речовими доказами, документами, висновками експертиз.
Подані стороною захисту документи відображають виключно процесуальну діяльність захисника під час досудового розслідування, свідчать про використання стороною захисту процесуальних механізмів (ст.220 КПК України), оскарження дій слідчого (ст.303 КПК України) та інших процесуальних прав.
Водночас, суд наголошує, що зазначені документи, попри їх процесуальне значення, не містять фактичних даних про обставини вчинення кримінального правопорушення, не спростовують доказів обвинувачення та не доводять невинуватість обвинуваченого ОСОБА_3 .
Зазначені документи не відповідають критеріям належності як джерела доказів, оскільки не встановлюють фактичних обставин події злочину та не впливають на висновки суду щодо доведеності вини обвинуваченого.
З огляду на викладене, суд не приймає зазначені документи як докази у розумінні ст.ст.84-86 КПК України та не вбачає у них підстав для виправдання обвинуваченого.
Що стосується поданих стороною захисту документів, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_3 , то суд їх бере до уваги при призначенні покарання та розгляду цивільного позову.
Також, сторона захисту в ході судового розгляду подала низку клопотань, в яких просила визнати очевидно недопустимими всі докази, які були зібрані на стадії досудового розслідування.
Сторона захисту просила визнати очевидно недопустимими: витяг з ЄРДР у даному кримінальному провадженні, протокол огляду місця ДТП від 16.03.2020, висновок судово-медичної експертизи №557, постанову про визначення транспортного засобу речовим доказом від 16.03.2020, акт огляду та передачі на тимчасове зберігання транспортного засобу від 16.03.2020, висновок судової експертизи технічного стану транспортного засобу № 19/104-9/2/489, висновок судової транспортно-трасологічної експертизи № 19/104-9/2/499, протокол проведення слідчого експерименту зі ОСОБА_3 з додатком від 08.04.2020, постанову про залучення спеціаліста від 10.04.2020, рапорт слідчого щодо доступу до відеозаписів від 17.03.2020, протокол огляду відеозапису з додатком від 10.04.2020, протокол огляду CD-R компакт - диску з відеозаписом від 11.04.2020, протокол проведення слідчого експерименту із використанням відеозапису від 15.04.2020, протокол проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_13 від 21.04.2020, протокол проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_14 від 21.04.2020, висновок судової комплексної автотехнічної та фототехнічної експертизи №19/104-9/613/614, висновок судово-медичної експертизи №557/925 Е, висновок судової комп'ютерно- технічної експертизи №19/104-18/189, протокол додаткового огляду місця події від 12.08.2020, повідомлення про підозру, рапорт слідчого щодо встановлення свідків за клопотанням захисника, рапорт слідчого щодо встановлення додаткових відеокамер за клопотанням захисника, протокол проведення слідчого експерименту зі ОСОБА_3 з додатком.
Під час судового розгляду клопотань сторони захисту, судом не встановлено ознак очевидної недопустимості доказів, тому суд надає оцінку доказам за наслідками розгляду кримінального провадження, шляхом дослідження кожного доказу у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, що надані учасниками кримінального провадження.
Аналізуючи вищезазначені доводи сторони захисту як підставу недопустимості всіх доказів сторони обвинувачення, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Пунктом 1 частини 2 статті 87 КПК передбачено, що суд зобов'язаний визнати істотним порушенням прав людини і основоположних свобод отримання доказів внаслідок здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.
Вищеназвані норми закону не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов'язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи. В разі, якщо суд дійде висновку про необхідність визнати недопустимими докази, отримання яких потребує попереднього дозволу суду і такий дозвіл був отриманий, суд повинен зазначити, в чому саме полягають порушення при наданні судом відповідного дозволу і яких саме суттєвих умов вони стосуються.
Щодо доводів сторони захисту про те, що слідчий ОСОБА_12 був не уповноваженою особою на проведення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню суд зазначає наступне.
Так, свої доводи сторона захисту аргументує тим, що матеріали даного кримінального провадження не містять письмових доказів, які підтверджують повноваження слідчого ОСОБА_12 у кримінальному провадженні, а саме, постанова про створення групи слідчих керівником органу досудового розслідування не виносилася, що підтверджується, як зазначає сторона захисту, протоколом надання доступу до матеріалів досудового розслідування, складеним в порядку ст.290 КПК України, а також реєстром матеріалів досудового розслідування, який був направлений разом з обвинувальним актом, а тому, на думку сторони захисту, враховуючи, що всі слідчі дії на стадії досудового розслідування проводились слідчим ОСОБА_12 , даний факт обумовлює недопустимість всіх доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані не уповноваженою на те особою.
Разом з тим, в ході судового розгляду встановлено, що на момент відкриття матеріалів кримінального провадження згідно зі ст.290 КПК України, стороною обвинувачення було надано письмове доручення про проведення досудового розслідування від 16.03.2020 року (т.4 а.с.71), яким начальник відділу СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_22 доручає слідчому цього відділу ОСОБА_12 провести досудове розслідування за фактом дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 16.03.2020 біля 18 години 58 хвилин, де водій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , керуючи автомобілем «Volkswagen LT» реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебуваючи на території маршрутних таксі по провулку Парусний, м.Дніпро, де здійснюючи рух ліворуч, для зайняття своєї черги, допустив наїзд передньою частиною керованого ним автомобіля на пішохода ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався справа наліво відносно напрямку руху автомобіля. В результаті ДТП ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці пригоди.
Також, в ході судового розгляду встановлено, що на момент відкриття матеріалів кримінального провадження згідно зі ст.290 КПК України, стороною обвинувачення було надано повідомлення від 16.03.2020 року на адресу В.о. прокурора Дніпропетровської області (т.5 а.с.128) про початок досудового розслідування слідчим відділу розслідувань злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_12 .
Суд звертає увагу, що сторона захисту в ході судового розгляду не заперечувала, що відповідні документи були наявні в матеріалах кримінального провадження при виконанні ст.290 КПК України, також, вказані процесуальні документи зазначені в реєстрі матеріалів досудового розслідування по даному кримінальному провадженню (п.п. 2,3 реєстру).
Твердження сторони захисту, що рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов'язково приймається у формі постанови, посилаючись, при цьому, на Постанову Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (справа №724/86/20) від 04.10.2021 року, є хибним з огляду на таке.
Так, Об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові по справі №724/86/20) від 04.10. 2021 року (далі Об'єднана палата), на яке посилається сторона захисту, щодо належної процедури визначення групи слідчих, які здійснюватимуть відповідні повноваження у кримінальному провадженні зазначено, що Об'єднана палата в контексті застосування приписів ст. 110 КПК виходить з того, що зміст і значення процесуального рішення у формі постанови визначає не виключно його назва, а зміст, структура і обсяг викладеної у процесуальному рішенні інформації про визначення групи слідчих у кримінальному провадженні з огляду на приписи зазначеної статті кримінального процесуального закону.
Згідно правового висновку вищезазначеної Об'єднаної палати процесуальне рішення про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, має прийматися у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Процесуальне рішення керівника відповідного органу досудового розслідування про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, має відповідати вимогам ст. 110 КПК. При цьому, враховуючи вимоги ч. 6 вказаної статті, таке рішення повинно бути виготовлене на офіційному бланку та підписане службовою особою, яка його прийняла.
Отже, відповідно до ч.1 ст. 110 КПК, процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду.
Відповідно до ч.3 ст. 110 КПК рішення слідчого, дізнавача, прокурора приймається у формі постанови.
Однак за змістом пунктів 8, 17 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу керівник органу досудового розслідування і слідчий є самостійними суб'єктами, повноваження яких визначені в окремих статтях КПК - 39 та 40. Положення ст. 110 КПК не містять імперативних приписів про те, що керівник органу досудового розслідування приймає своє рішення у формі постанов.
Тому, повноваження керівника органу досудового розслідування визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, у формі письмового "доручення", яке містить ті самі реквізити, що й постанова, зокрема: посада особи керівника органу досудового розслідування, час і місце складання доручення, підстави для його винесення (статті 39, 214 КПК), номер кримінального провадження, внесеного до ЄРДР, попередню правову кваліфікацію та вказівки щодо проведення якісного, ефективного і оперативного досудового розслідування, не суперечить вимогам ст. 39 КПК і є достатнім документом для наділення такого слідчого повноваженнями здійснювати досудове розслідування у конкретному кримінальному провадженні.
Прийняття рішення саме у такій письмовій формі, тобто у формі доручення, (а не у формі постанови) не свідчить, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою і що отримані під час такого розслідування докази є недопустимими на цих підставах.
Такі висновки суду узгоджується також і з правовою позицією, викладеною в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25.08.2021 року по справі справа № 663/267/19.
Судом встановлено, що вказане письмове доручення про проведення досудового розслідування від 16.03.2020 року за підписом керівника органу досудового розслідування містить: підпис та посаду керівника органу досудового розслідування, час і місце складання доручення, підстави для його винесення (статті 39, 214 КПК), короткий виклад обставин даної ДТП, яка сталося 16.03.2020, вказівки слідчому ОСОБА_12 щодо проведення якісного, ефективного і оперативного досудового розслідування.
Окрім цього, суд бере до уваги, повідомлення слідчого ОСОБА_12 про початок досудового розслідування від 16.03.2020 року, яке оформлене на бланку з відповідними реквізитами, за підписом слідчого, в якому вказано, що 16.03.2020 слідчим, за дорученням начальника ОСОБА_22 від 16.03.2020 розпочато досудове розслідування у даному кримінальному провадженні з вказівкою на короткий виклад обставин ДТП, аналогічний викладу обставин, викладених в дорученні керівника досудового розслідування, з зазначенням попередньої правової кваліфікації, номер кримінального провадження, внесеного до ЄРДР.
Зміст вказаного повідомлення про початок досудового розслідування не суперечить дорученню керівника органу досудового розслідування від 16.03.2020, та витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі ЄРДР) у кримінальному провадженні № 12020040000000263, вказані документи узгоджуються між собою.
Суд прийшов до висновку, що зміст, структура і обсяг викладеної інформації у письмовому дорученні керівника досудового розслідування про визначення слідчого ОСОБА_12 у даному кримінальному провадженні, відповідає визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови, а тому є достатнім процесуальним документом для наділення слідчого ОСОБА_12 повноваженнями здійснювати досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020040000000263 та не вважає істотним порушенням вимог процесуального закону визначення керівником органу досудового розслідування слідчого на підставі процесуального документа - доручення.
Відтак, слідчий ОСОБА_12 діяв у межах наданих йому повноважень у кримінальному провадженні № 12020040000000263, а тому доводи сторони захисту в цій частині є безпідставними.
Продовжуючи висновки суду щодо повноважень слідчого ОСОБА_12 , необхідно зазначити, що на стадії судового розгляду, після долучення письмових доказів до матеріалів судової справи, прокурором ОСОБА_4 , яка підтримувала обвинувачення в суді, було заявлено клопотання про долучення до справи постанови про створення (зміну) слідчої групи від 16.03.2020 року (т.4 а.с.197) за підписом заступника начальника відділу з розслідувань злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_23 , згідно якої створена слідча група у даному кримінальному провадженні за фактом ДТП, у складі старшого групи призначено слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_12 , членами групи - слідчого ОСОБА_24 .
Прокурор ОСОБА_25 в судовому засіданні пояснила надання вказаної постанови на даній стадії тим, що попередній прокурор, який підтримував обвинувачення в суді, а саме, ОСОБА_26 , надав суду письмові докази з відеозаписами, а процесуальні документи, які складалися на стадії досудового розслідування, не долучав, згодом, коли прокурор ознайомилася з усіма клопотаннями сторони захисту, виникла потреба в долученні постанови про створення (зміну) слідчої групи від 16.03.2020 року, яка містилася в наглядовому провадженні.
Суд, розглянувши клопотання сторони обвинувачення, вислухавши думки учасників кримінального провадження, прийшов до висновку про долучення постанови про створення (зміну) слідчої групи від 16.03.2020 року до матеріалів кримінального провадження, при цьому, сторона захисту заперечували проти долучення вказаного документу до судової справи, мотивуючи тим, що вона має ознаки фальсифікації та не була відкрита стороні захисту після завершення досудового розслідування. Прокурор, в свою чергу, в порядку ч.11 ст.290 КПК України здійснив відкриття стороні захисту вказаної постанови.
Всі доводи сторони захисту з приводу того, що вказана постанова про створення (зміну) групи слідчих фактично не приймалася на стадії досудового розслідування, оскільки цей документ не був зазначений в реєстрі матеріалів кримінального провадження, не відкривався стороні захисту при виконанні ст.290 КПК України, має ознаки фальсифікації, суд не приймає до уваги, оскільки надання вказаної постанови в ході судового розгляду на пізніх строках, при тому, що прокурор надав пояснення щодо причин, які обумовили таку ситуацію, виконав під час судового розгляду вимоги ч.11 ст.290 КПК України, не може свідчити про істотне порушення вимог КПК України та не приводить до недопустимості всіх доказів, зібраних на стадії досудового розслідування. Така позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду згідно Постанови Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 14.02.2022 у справі № 477/426/17).
Суд не вбачає підстав вважати вказану постанову фальсифікованою, оскільки вона належним чином оформлена, відповідно до вимог КПК України, її зміст не суперечить іншим документам, які були дослідженні судом, а саме, дорученню керівника органу досудового розслідування від 16.03.2020, повідомленню слідчого про початок досудового розслідування від 16.03.2020, а також витягу з ЄРДР по даному кримінальному провадженню.
Слід зазначити, що долучення постанови про створення (зміну) групи слідчих від 16.03.2020 року на етапі судового розгляду не впливає на висновки суду, адже навіть без цієї постанови суд мав достатньо доказів, що слідчий ОСОБА_12 мав повноваження на проведення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню.
Окрім цього, доводи сторони захисту стосовно того, що вказана постанова за підписом заступника начальника слідчого відділу ГУНП в Дніпропетровській області не породжує відповідних правових наслідків, оскільки заступник начальника станом на 16.03.2020 року не мав повноважень визначати слідчого та не є керівником органу досудового розслідування, також є хибними з огляду на таке.
Так, згідно п.8 ч.1 ст.3 КПК України ( в редакції яка діяла на дату вчинення кримінального правопорушення) керівник органу досудового розслідування - начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України та його заступники, які діють у межах своїх повноважень.
Вказана логічна структура норми, перелічує посади, що належать до керівників органу досудового розслідування, в кінці йде фраза «та його заступники, які діють у межах своїх повноважень». Ця фраза стосується всіх керівників, перелічених у цьому пункті, а не лише заступників підрозділів НАБУ, як стверджує сторона захисту. Тобто, конструкція норми свідчить про те, що заступники охоплюються цим поняттям для всіх перелічених керівників.
У зв'язку з чим, сторона захисту хибно звужує зміст норми, вважаючи, що вона стосується лише заступників підрозділів НАБУ.
Таким, чином, суд доходить висновку, що на момент ДТП, яка мала місце 16.03.2020, заступник начальника слідчого відділу також належав до категорії керівників органу досудового розслідування і мав право в межах своїх повноважень визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування.
У зв'язку з вищенаведеним, суд бере до уваги постанову про створення слідчої групи від 16.03.2020 року, та вважає, що вона також підтверджує законність процесуальних дій на стадії досудового розслідування слідчого ОСОБА_12 , не суперечить вже зробленим висновкам, але й не є визначальною у цьому контексті.
Таким чином, проаналізувавши надані докази та врахувавши всі обставини, суд доходить висновку, що слідчий ОСОБА_12 діяв як уповноважена особа на стадії досудового розслідування по даному кримінальному провадженню. Наявність доручення керівника та постанови про створення групи слідчих підтверджують законність його дій в межах даного кримінального провадження, а доводи сторони захисту про протилежне є безпідставними. У зв'язку з чим, відсутні законні підстави для визнання всіх доказів сторони обвинувачення недопустимими саме з цих підстав.
Доводи сторони захисту стосовно того, що слідчий ОСОБА_12 розпочав досудове розслідування взагалі у іншому кримінальному провадженні, а саме, № 12012040000000260, як зазначено в самому повідомленні про початок досудового розслідування, а тому такі порушення, на думку сторони захисту, також є підставою для визнання всіх доказів недопустимими, не заслуговують на увагу, оскільки далі по тексту цього ж повідомлення слідчий ОСОБА_12 вказує, що відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР 16.03.2020 за №12012040000000263 (що є вірним), а короткий виклад обставин події, попередня кваліфікація, які викладені в цьому повідомленні слідчим ОСОБА_12 , аналогічні той інформації, яка внесена до ЄРДР по кримінальному провадженню № 12020040000000263 від 16.03.2020, яка викладена в дорученні керівника органу досудового розслідування від 16.03.2020, тобто є очевидним, що слідчий на початку тексту повідомлення про початок досудового розслідування у даному кримінальному провадженні в номері кримінального провадження допустив технічну описку, яка не впливає на суть справи, її достовірність, яка не призвела до порушення прав людини, а тому не може вважатись істотним порушенням вимог КПК України, та не тягне автоматичну недопустимість доказів, що також узгоджується з практикою Верховного Суду.
Також, сторона захисту подала клопотання про виключення з кримінального провадження відомостей про внесення в ЄРДР даних щодо початку досудового розслідування по даному кримінальному провадженню та визнання очевидно недопустимими всі докази, здобуті стороною обвинувачення у даному кримінальному провадженні за правилом «плодів отруйного дерева», мотивувавши тим, що правова процедура внесення відомостей до ЄРДР стороною обвинувачення не була дотримана, чим порушено права ОСОБА_3 , що призвело до незаконного початку досудового розслідування. Стороною захисту зазначено, що згідно витягу з ЄРДР по даному кримінальному провадженню відомості були внесені 16.03.2020 о 21.27 год. слідчим ОСОБА_12 , тоді як протокол огляду місця події складений також слідчим ОСОБА_12 , а задіяний він був при проведенні цієї слідчої дії 16.03.2020 до 21.40 год., у зв'язку з чим, на думку сторони захисту, відомості в ЄРДР у даному кримінальному провадженні внесені невідомою особою.
Суд перевірив такі доводи та дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.214 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування.
Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
За змістом статей 214, 223, 237 КПК України, огляд є слідчою (розшуковою) дією, яка проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, виявлення слідів злочину, речових доказів та обставин події.
У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення.
В ході судового розгляду встановлено, що слідчий ОСОБА_12 , перебуваючи в черговому наряді, отримавши інформацію про вчинення ДТП з загиблим, 16.03.2020 року прибув на місце події та почав невідкладну слідчу дію - огляд місця ДТП, який розпочався о 20.20 год.
Згідно витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні № 12012040000000263, який був роздрукований 17.03.2020 року та долучений до справи, зазначена дата реєстрації провадження 21:28:37. В графі «ПІБ потерпілого, заявника» зазначено повідомлення підприємств, установ, організацій та посадових осіб, в графі «підпис реєстратора» стоїть підпис та вказано ПІБ - ОСОБА_12 , який зазначений в графі «ПІБ слідчого (слідчих), який здійснює досудове розслідування».
Так, при допиті в судовому засіданні в якості свідка, слідчий ОСОБА_12 пояснив, що не він вносив відомості до ЄРДР, оскільки був задіяний на місці ДТП.
Слід зазначити, що витяг з ЄРДР - це офіційний документ, який містить інформацію про кримінальне провадження, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань. Він підтверджує факт реєстрації кримінального правопорушення та містить основні відомості про нього, такі як: дата та час надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, інформацію про заявника або інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, короткий виклад обставин кримінального правопорушення, попередня правова кваліфікація, відомості про слідчого (слідчих), який здійснює досудове розслідування, прокурора (прокурорів), які здійснюють процесуальне керівництво, орган який здійснює досудове розслідування.
Таким чином, суд встановив, що відомості до ЄРДР по даному кримінальному провадженню внесені відповідно до вимог ст.214 КПК України, в межах строків, визначених законом та уповноваженим органом досудового розслідування, витяг з ЄРДР у кримінальному провадженні № 12012040000000263, який долучений до матеріалів судової справи, відповідає вимогам ч.5 ст.214 КПК України.
Слід зазначити, що навіть, якщо безпосередньо слідчий ОСОБА_12 перебував на місці події та не міг фізично внести відомості в зазначений час, це не свідчить про порушення процедури, оскільки такі відомості могли бути внесені іншою уповноваженою особою.
Відповідно до практики Верховного Суду, формальні недоліки або неточності при внесенні інформації до ЄРДР не є підставою для визнання всіх подальших доказів недопустимими, якщо це не призвело до порушення прав сторін або істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Крім того, щодо клопотання сторони захисту в частині виключення з кримінального провадження відомостей про внесення в ЄРДР даних щодо початку досудового розслідування по даному кримінальному провадженню з цих підстав, суд зазначає, що КПК України не передбачено можливості виключення відомостей з ЄРДР, оскільки вони вже є частиною кримінального провадження.
Тому, суд приходить до висновку, що відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесенні з дотриманням процедури, передбаченої КПК України, а вказівка у витягу з ЄРДР на адміністратора ОСОБА_12 не є істотним порушенням вимог КПК України, а тому, доводи сторони захисту є необгрунтованими, відповідно, відсутні підстави для визнання всіх доказів, здобутих стороною обвинувачення у даному кримінальному провадженні з цих підстав, недопустимими за правилом «плодів отруйного дерева».
Доводи сторони захисту щодо визнання недопустимим доказом протоколу проведення слідчого експерименту зі ОСОБА_3 від 08.04.2020 року з додатком з тих підстав, що вказаний протокол складений на підставі показів свідка ОСОБА_3 , який у подальшому набув статусу обвинуваченого, є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до практики Верховного Суду твердження про недопустимість протоколу слідчого експерименту як доказу в кримінальному провадженні через те, що він фактично є похідним від показань свідка, не засновано на вимогах процесуального закону. Показання необхідно розмежувати з іншим самостійним джерелом доказів - протоколом слідчого експерименту.
Матеріалами справи встановлено, що 08.04.2020 року слідчий експеримент зі ОСОБА_3 в статусі свідка проведений на місці ДТП, яка сталося 16.03.2020, слідчим ОСОБА_12 за участю двох понятих, а також адвоката, з метою перевірки та уточнення показів, наданих свідком ОСОБА_3 , якому слідчим було роз'яснено права та обов'язки, відповідно до ст.ст.66, 67 КПК України, роз'яснено його право відмовитись від показів щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім'ї, попереджено про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України, під час проведення слідчого експерименту проводилась відеофіксація.
При проведенні вказаного слідчого експерименту на пропозицію слідчого надати покази з метою відтворення подій ДТП, учасником яких був ОСОБА_3 , останній погодився та добровільно, без будь-якого психологічного або фізичного примусу розповів обставини ДТП, показуючи, при цьому, всім учасникам слідчого експерименту жестами рук напрямок за яким він рухався на автомобілі. Під час слідчого експерименту адвокат спілкувався зі ОСОБА_3 та після пропозиції слідчого показати місце наїзду, траєкторію руху, висловив узгоджену зі ОСОБА_3 думку щодо завершення слідчого експерименту у зв'язку з недоцільністю його продовження. Хід та результати слідчої дії належним чином задокументовані в протоколі, який був підписаний всіма учасника слідчої дії без зауважень.
Отже, під час слідчого експерименту ОСОБА_3 не робив жодних зізнань у вині чи порушенні ним правил дорожнього руху, а лише добровільно відтворював події ДТП.
Крім того, до проведення вказаного слідчого експерименту у сторони обвинувачення були відсутні дані про те, що ОСОБА_3 винуватий у порушенні правил дорожнього руху, а висновок експерта, яким було встановлено, що порушення п.10.1 ПДР України водієм ОСОБА_3 знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням суспільно небезпечних наслідків, передбачених у ч. 2 ст. 286 КК, був отриманий після проведення слідчого експерименту.
Тому, суд прийшов до висновку, що при проведенні слідчого експерименту зі ОСОБА_3 в статусі свідка, були дотримані вимоги КПК України, процесуальні права ОСОБА_3 не були порушені, а отже підстави для визнання протоколу проведення слідчого експерименту від 08.04.2020 недопустимим доказом відсутні.
Стосовно доводів сторони захисту про недопустимість як доказу судової транспортно-трасологічної експертизи №19/104-9/2/499 від 24.04.2020, які полягають в тому, що висновок експерта має суперечливі висновки, при дослідженні судовий експерт сам визначав вихідні дані, відсутній аналіз щодо встановлення місця наїзду, а також відсутні всі ознаки, що дозволяють встановити місце наїзду, суд зазначає наступне.
Так, під час судового розгляду справи, був допитаний судовий експерт ОСОБА_10 , який повністю підтвердив свій висновок № 19/104-9/2/499 та пояснив, що вказані висновки в його дослідженні носять виключно категоричний характер, припущення відсутні. Експерт пояснив, що для дослідження йому було достатньо матеріалів, а саме, протоколу огляду місця ДТП, схеми до нього, під час вивчення цих матеріалів ним було виявлено 4 критерію з 9, які вказують на те, де відбувся наїзд, та лише на підставі сукупності всіх ознак та їх аналізу він зробив висновок про розташування місця наїзду. Він пояснив, що достатньо було одного ознаку, в конкретному випадку - це яйця, які були визначальним показником, а також труп, але ж він міг бути протягнутий транспортним засобом, тому конкретно в сантиметрах вказати місце наїзду не зміг. Експерт зазначив, що в схемі до протоколу огляду місця події відсутні сліди гальмування, у зв'язку з чим він зробив висновок, що автомобіль не гальмував, а також пояснив, що для визначення місця наїзду не потрібно знати швидкість транспортного засобу, а яйця не відносяться до слідів від транспортного засобу. При дослідженні він керувався фабулою справи, викладеної в постанові слідчого, протоколом огляду місця ДТП, схеми до нього, тому він з цих документів брав вихідні дані, зокрема, напрямок руху транспортного засобу, пішохода. В ході дослідження він встановив, що місце наїзду автомобіля на пішохода розташовано в межах смуги руху автомобіля (його габаритної ширини) перед трупом в районі розбитих яєць, пояснивши, що розбиті яйця були визначальним показником, оскільки вони в якому місці впали, в тому і розбилися, тому йому було достатньо вихідних даних, щоб прийти до категоричного висновку.
Суд, дослідивши судову транспортно-трасологічну експертизу №19/104-9/2/499 та показання судового експерта, який дав чіткі, логічні та однозначні відповіді на поставлені питання, прийшов до висновку, що судовий експерт діяв у межах своїх повноважень і керувався належними матеріалами справи. Висновок експерта відповідає вимогам КПК України, не містить суперечностей, а тому є належним та допустимим доказом, а доводи сторони захисту про протилежне є необґрунтованими.
Стосовно доводів сторони захисту щодо недопустимості доказів - висновку комплексної судової автотехнічної та фототехнічної експертизи №19/104-9/613/614 від 22.05.2020 та висновку комп'ютерно - технічної експертизи №19/104-18/189 від 15.07.2020 суд виходить з наступного.
Сторона захисту стверджує, що предметом вказаних досліджень був файл з відеограмою, який не вилучався слідчим ОСОБА_12 під час складання протоколу огляду від 10.04.2020, тобто, на думку сторони захисту, експерти дослідили відеозапис, який не має відношення до даного кримінального провадження, крім цього, як стверджує сторона захисту, вказані судові експертизи проведенні з порушенням вимог КПК України.
Між тим, судом встановлено, що згідно протоколу огляду місця події від 10.04.2020 року, під час огляду слідчим ОСОБА_12 , за участю спеціаліста, за допомогою ноутбука, на якому встановлено доступ до сервісу «Безпечне місце», ввівши логін та пароль користувача, виявлено відеозапис події ДТП, яка мала місце 16.03.2020, яка зафіксована на камеру відеоспостереження ресурсу «Безпечне місце» КП «Інфо-Рада-Дніпро» Дніпровської міської ради, а саме, відеокамера К-38.1, яка охоплює проїзну частину пр.Парусний та зафіксувала фрагмент - 16.03.2020 о 18.55 год. момент наїзду автомобіля на пішохода, а оскільки вказаний фрагмент має суттєве значення для подальшого розслідування справи, слідчим було завантажено відеофайл під назвою: «К-38.1 prov.Parusniy-prov.Shturmanskiy» - 05f79ВАО_1586537499_1.mp4., контрольна сума файла MD5 (хеш значення) - «цифровий відбиток, 128 - бітне число. Хеш сума MD5 файлу є 14а55729070d418а 098bb6f3а5с9с756, зроблено дублікат відеозапису та скопійовано на оптичний носій СD-R диск.
Згідно висновку комплексної судової автотехнічної та фототехнічної експертизи № 19/104-9/2/613/614 від 22.05.2020 року, судовий експерт
ОСОБА_15 , при експертному дослідженні, переглядав інформацію з компакт-диску СD-R на якому містився файл з відеограмою «К-38.1 prov.Parusniy-prov.Shturmanskiy» - 05f79ВАО_1586537499_1.mp4., яка містить інформацію по обставинам і механізму даного ДТП.
Згідно висновку компьютерно - технічної експертизи №19/104-18/189 від 15.07.2020 судовий експерт ОСОБА_17 провів дослідження інформаційного змісту лазерного диску та ним було виявлено файл з назвою «К-38.1 prov.Parusniy-prov.Shturmanskiy» - 05f79ВАО_1586537499_1.mp4.
Тобто, суд прийшов до висновку, що як судовий експерт ОСОБА_15 так і судовий експерт ОСОБА_17 досліджували один і той же відео файл, а саме, відеофайл під назвою: «К-38.1 prov.Parusniy-prov.Shturmanskiy» - 05f79ВАО_1586537499_1.mp4., саме той, який був
10.04.2020 завантажений слідчим, зроблений дублікат відеозапису та скопійовано на оптичний носій, згідно протоколу огляду місця події від 10.04.2020 року.
Той факт, що в графі протоколу огляду місця події від 10.04.2020 року, а саме, «Під час огляду вилучено:» вказано назву відеозапису з помилкою в цифрі не свідчить про те, що судові експерти досліджували зовсім інший відеозапис. Такі ж висновки робить суд і щодо описки при написанні номера оптичного носія.
В судовому засіданні слідчий ОСОБА_12 пояснив, що під час досудового розслідування по даному кримінальному провадженню, ним був виявлений тільки один відеозапис з камери К-38.1 «Безпечне місце», який було завантажено на оптичний носій, що долучений до матеріалів кримінального провадження, а також пояснив, що ним, при складанні протоколів дійсна була допущена ненавмисно технічна описка.
Отже, судом встановлено, що слідчим ОСОБА_12 , під час проведення слідчої дії 10.04.2020 року, було виявлено фрагмент, який містить момент наїзду автомобіля на пішохода, який був слідчим завантажений та вказаний відеофайл мав назву - «К-38.1 prov.Parusniy-prov.Shturmanskiy» - 05f79ВАО_1586537499_1.mp4., саме така назва відео файлу зазначена в протоколі огляду місця події від 10.04.2020.
Окрім цього, згідно висновку компьютерно - технічної експертизи №19/104-18/189 від 15.07.2020 судовий експерт ОСОБА_17 провів дослідження інформаційного змісту лазерного диску, з метою пошуку файлу з назвою «К-38.1 prov.Parusniy- prov.Shturmanskiy_05F79Вa0_1586537499_l» для визначення контрольної суми даного файлу та ним було встановлено, що вказаний файл має контрольну суму за алгоритмом МD5 - 14а55729070d418а098bb6f3а5с9с756, це підтверджує те, що дані не піддавалися модифікації, оскільки в протоколі огляду місця події від 10.04.2020 року слідчий ОСОБА_12 вказав саме такий криптографічний хеш-код МD5.
У своєму висновку судовий експерт ОСОБА_17 в примітках роз'яснив поняття «контрольної суми», а саме, при збереженні важливих даних в процесі живого або мертвого аналізу необхідно обчислити криптографічний хеш-код (контрольну суму), в результаті чого обчислення хеш-коду допоможе довести, що дані не змінювалися. Криптографічний хеш-код (МD5, SHA1 або SHA1-256) являє собою дуже велике значення, що обчислюється за певною математичною формулою, для набору вхідних даних. Зміна хоча б одного біта у вхідних даних призводить до помітної зміни вихідного числа. Для хешування розроблені спеціальні алгоритми, при яких отримання однакового результату для двох різних вхідних даних вкрай мало ймовірно. Отже, якщо хеш-код важливих даних залишився колишнім, це говорить про те, що дані не піддавалися модифікації. Також, у висновку роз'яснено поняття «алгоритму МD5», а саме, контрольна сума (МD5) файлів: МD5 контрольна сума (хеш значення) - «цифровий відбиток»; 128-бітне число, яке унікально описує зміст файлу.
Також, судовий експерт ОСОБА_17 був допитаний в судовому засіданні, який під час допиту підтвердив свій висновок № 19/104-18/189, пояснив, що контрольна сума дається кожному файлу і є унікальною, якщо внести зміни до файлу то будуть зміни в контрольній сумі. Пояснив, що при дослідженні надав відповідь на одне запитання, вказавши контрольні суми за відповідними алгоритмами на момент дослідження. Судовий експерт пояснив, що не зміг надати відповіді на всі інші запитання, які були поставленні слідчим, оскільки для цього мав бути наданий інший відеофайл для зрівняння, а також тому що запитання не входять до його компетенції.
Тому, з огляду на те, що судові експерти посилалися на правильну назву відеозапису, на правильний номер оптичного носія, цілісність відео файлу доведено висновком судового експерта ОСОБА_17 , а також, враховуючи, що сам зміст відеозапису безпосередньо стосується обставин даної справи, суд дійшов висновку, що помилка в цифрі, яка сталася під час повторного зазначення слідчим назви відеофайлу у графі «Виявлене під час огляду вилучено:», та помилка при написанні номеру оптичного носія, не впливає на його ідентифікацію, оскільки у графі «Проведеним оглядом встановлено: слідчий вказав правильну назву відеозапису, в графі «Виявлене під час огляду вилучено» - вказав вірний номер оптичного носія. Такі технічні описки не привели до спотворення змісту судових експертиз та відповідно до неправомірних висновків, а тому їх не можна вважати істотним порушенням КПК України, а тому не приводять до визнання всіх доказів недопустимими.
Слід зазначити, що висновки судових експертів ґрунтуються не на назві відеофайлу чи носія, а на безпосередньому аналізі самого відеозапису, включаючи візуальне та аналітичне дослідження зображень, параметрів руху об'єктів і їхнього розташування, а формальні розбіжності в назві не впливають на достовірність висновків.
Судом вживалися заходи щодо виклику судового експерта ОСОБА_15 для допиту в судове засідання, проте згідно листа директора ДНДЕКЦ вбачається, що ОСОБА_15 увільнений від виконання посадових обов'язків у зв'язку з прийомом на військову службу за мобілізацією з 15.03.2022 (т.8 а.с.135).
Тому, суд дослідивши висновок компьютерно - технічної експертизи №19/104-18/189 від 15.07.2020 та висновок комплексної судової автотехнічної та фототехнічної експертизи №19/104-9/613/614 від 22.05.2020, показання експерта ОСОБА_17 , який дав чіткі, логічні та однозначні відповіді на поставлені питання, прийшов до висновку, що судові експерти діяли у межах своїх повноважень і керувалися належними матеріалами справи. Висновки експертів відповідають вимогам КПК України, не містять суперечностей, а тому є належними та допустимими доказами, а доводи сторони захисту про протилежне є необґрунтованими та такі аргументи сторони захисту не можуть бути підставою вважати вказані судові експертизи недопустимими доказами.
Стосовно доводів сторони захисту щодо порушення належної правової процедури здобуття доказу - відеозапису з камер відеоспостереження ресурсу «Безпечне місце» суд зазначає наступне.
Сторона захисту стверджує, що слідчий ОСОБА_12 вказаний відео запис мав отримати тільки в порядку тимчасового доступу, а оскільки слідчий не звертався з відповідним клопотанням до слідчого судді та не отримував дозвіл, то, на думку сторони захисту, слідчий здійснив несанкціонований вхід до системи «Безпечне місце», що є підставою для визнання доказів недопустимими, в тому числі судових експертиз, предметом дослідження яких був відеозапис з камер відеоспостереження ресурсу «Безпечне місце», а також протоколу огляду місця події від 10.04.2020, протоколу огляду компакт-диску від 11.04.2020, протоколу проведення слідчого експерименту від 15.04.2020, протоколів проведення слідчих експериментів зі свідками ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .
Перевіривши доводи сторони захисту, суд дійшов наступних висновків.
Так, судом встановлено, що власником системи ситуаційного відеоспостереження міста Дніпра (далі Система) є Дніпровська міська територіальна громада, в особі Дніпровської міської ради, адміністратором Системи та володільцем інформації є Комунальне підприємство «Інфо-Рада-Дніпро» Дніпровської міської ради. Користувачами Системи є, зокрема, правоохоронні органи.
На підставі листа від 28.08.2018 року №23/394 «Про надання доступу до системи відеоспостереження за програмою «Безпечне місто» Головному управлінню Національної поліції в Дніпропетровській області управляння зв'язку та телекомунікацій для роботи в Системі було сформовано обліковий запис користувача, надано паролі та зареєстровано користувачів (т.7 а.с.3-6).
Тобто, надання володільцем інформації облікових записів та паролей ГУНП в Дніпропетровській області для роботи в системі відеоспостереження за програмою «Безпечне місце» підтверджує той факт, що володілець надав добровільну згоду на використання системи у службовій діяльності.
Окрім цього, матеріалами справи встановлено, що слідчий ОСОБА_12 листом від 17.03.2020 офіційно звернувся до заступника начальника СУ ГУНП в Дніпропетровській області з проханням надати запис з камер зовнішнього огляду К-38.1 ресурсу «Безпечне місце», датований 16.03.2020 в період часу 18.54 год.- 19.00 год., на яке отримав дозвіл, що підтверджується накладеною резолюцією на письмовому зверненні (т.1 а.с. 217).
Тому, суд приходить до висновку, що на момент отримання відеозапису з камер зовнішнього огляду К-38.1 ресурсу «Безпечне місце», слідчий ОСОБА_12 діяв відповідно до офіційного дозволу, наданого Дніпровською міською радою, а саме, власником системи «Безпечне місто» та офіційного дозволу уповноваженого керівника, що є законною формою згоди володільця інформації, така позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду.
При таких обставинах, суд вважає, що не отримання вказаного відеофайлу в порядку тимчасового доступу не є істотним порушенням вимог КПК України, а отже доводи сторони захисту щодо визнання доказів недопустимими з цих підстав відсутні.
Стосовно доводів сторони захисту з приводу відсутності у сторони обвинувачення оригіналу відеозапису з камер зовнішнього огляду К-38.1 ресурсу «Безпечне місце» суд виходить з наступного.
Так, долучений до матеріалів провадження DVD-R диск з відеозаписом був виготовлений у зв'язку з необхідністю надання інформації, яке має значення у кримінальному провадженні, відповідно до протоколу огляду місця події від 10.04.2020 року, та є самостійним джерелом доказу, похідним від інформації, що зберігається на комп'ютері в електронному вигляді у виді файлів. Записаний на оптичний диск - носій інформації електронний файл у вигляді відеозапису є оригіналом (відображення) електронного документа, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду Касаційного кримінального суду від 16.11.2022 року по справі № 526/2314/19.
Записані на оптичний диск електронні файли з інформацією є оригіналом (відображенням) електронного документа, здобутого під час проведення процесуальної дії. Матеріальний носій - це лише спосіб збереження інформації, який має значення тільки коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення.
Таким чином, доводи сторони захисту з цих підстав є безпідставними.
Доводи сторони захисту щодо відсутності постанови слідчого про визнання речовим доказом оптичного носія інформації DVD-R диску не ґрунтуються на вимогах законодавства з огляду на наступне.
Відеозапис з камер зовнішнього огляду К-38.1 ресурсу «Безпечне місце», який долучений до матеріалів провадження, сам по собі є носієм інформації, яка є доказом у справі. Відповідно до КПК України речовом доказом може бути будь-який предмет, який містить інформацію про обставини злочину. Навіть якщо немає окремої постанови слідчого про визнання відеозапису речовим доказом, це не означає, що воно не може бути використано як доказ. КПК України не передбачає обов'язку слідчого окремою постановою визначати той чи інший предмет матеріального світу речовим доказом.
Доводи сторони захисту з приводу того, що слідчий ОСОБА_12 не вказав місце розташування камери відеоспостереження ресурсу «Безпечне місце» не є слушними, оскільки місце розташування вказаної камери чітко видно з протоколів огляду місця події від 16.03.2020 та від 10.04.2020 року.
Також, сторона захисту ставить під сумнів протокол огляду місця ДТП з додатками від 16.03.2020 року, аргументуючи тим, що даний доказ необхідно визнати недопустимим, оскільки вказана слідча дія була проведена з грубим порушенням кримінально-процесуального законодавства, а її результати не можуть бути використані як докази.
Судом встановлено, що протокол огляду місця ДТП, складений 16.03.2020 року слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області капітаном поліції ОСОБА_12 із застосуванням технічних засобів, а саме, фотоапаратом Nikon, за участю експерта СМЕ ОСОБА_27 , старшого інспектора ВКЗ СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_28 , понятих: ОСОБА_29 та ОСОБА_30 , підписи яких містяться в протоколі.
Так, сторона захисту стверджує, що слідчий ОСОБА_12 не вказав в протоколі, як осіб, які були присутні при проведенні слідчої дії, водія транспортного засобу ОСОБА_3 та власника транспортного засобу ОСОБА_31 , незважаючи на той факт, що вони були дійсно на місці події, що позбавило ОСОБА_3 під час слідчої дії робити зауваження, заяви, тим самим, призвело до порушення йог права на захист, що є підставою для визнання цього доказу недопустимим.
Такі доводи сторони захисту не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Згідно протоколу огляду місця ДТП від 16.03.2020 року вбачається, що в п.17 «Огляд транспортних засобів» зазначено про транспортний засіб №1, де ОСОБА_7 не заперечує проти проникнення до транспортного засобу Фольцваген LT-35, д/з НОМЕР_1 , що підтверджує факт присутності власника вказаного транспортного засобу, але ж, його не внесено було як учасника слідчої дії до протоколу огляду місця ДТП, як саме і водія ОСОБА_3 .
Слід зазначити, що КПК України не вимагає обов'язкового зазначення всіх учасників події в протоколі огляду місця події, якщо їх присутність не є обов'язковою для фіксації обставин.
Так, протокол огляду місця події фіксує безпосередньо обстановку та об'єкти на місці події, а інформацію про осіб, може бути зафіксована в інших процесуальних документах.
Водій транспортного засобу та його власник не є обов'язковими учасниками саме цієї слідчої дії, якщо вони не виконують процесуальну фіксацію.
У даному випадку протокол складений із залученням понятих, експерта, старшого інспектора СУ ГУНП в Дніпропетровській області, що відповідає вимогам закону, а відсутність у протоколі відомостей про водія та власника транспортного засобу не є порушенням, яке тягне за собою недопустимість доказів.
Окрім цього, сторона захисту не довела, що невнесення цих осіб до протоколу огляду місця ДТП обмежило право обвинуваченого або вплинуло на зміст або достовірність цього документу.
Доводи сторони захисту про недопустимість протоколу огляду місця ДТП у зв'язку з тим, що кількість підписів на протоколі огляду місця ДТП не відповідає кількості учасників зазначених в протоколі, оскільки відсутній підпис в кінці протоколу судово-медичного експерта, є також необгрунтованими.
Встановлено, що протокол огляду місця ДТП складений за участю судово-медичного експерта ОСОБА_27 та дійсно підпис судового експерта стоїть тільки на 9 сторінці протоколу, після опису в графі п.25 «Відомості про труп», на всіх інших сторінках протоколу підпис судового експерта відсутній. Проте, суд вважає, що підпис судового експерта СМЕ у відповідному розділі протоколу огляду місця ДТП - є належним доказом того, що він був присутній при огляді місця події та погоджується з зафіксованими обставинами, які стосуються безпосередньо об'єкта його участі - тіла трупа. Відсутність підпису судово-медичного експерта на кожній сторінці протоколу не робить його автоматично недопустимим доказом.
Також є безпідставними доводи сторони захисту щодо того, що фототаблиця до протоколу огляду ДТП не відповідає вимогам КПК України, в протоколі відсутня інформація про характеристики технічного засобу фіксації слідчої дії, що в матеріалах провадження відсутні оригінальні примірники технічних носіїв інформації зафіксованої процесуальної слідчої дії, а протокол та схема мають розбіжності, оскільки в п.20 протоколу вказано, що сліди на дорожньому покритті відсутні, тоді як на схемі відображено перед трупом позначка «розбиті яйця», дані зазначені в протоколі не відповідають відомостям зазначеним в схемі до нього.
Слід зазначити, що згідно протоколу огляду ДТП від 16.03.2020, слідчий ОСОБА_12 використовував фотоапарат Nikon, технічні характеристики якого не зазначено в протоколі, проте ця обставина не спростовує самого факту застосування технічного засобу та змісту зафіксованої за його допомогою інформації.
Також, фототаблиця до протоколу огляду місця події по даному кримінальному провадженню містить 24 кольорових зображення, в кінці фототаблиці стоїть підпис інспектора ОСОБА_28 , який був учасником слідчої дії та внесений до протоколу огляду ДТП, що повністю відповідає вимогам ст.ст.104, 105 КПК України.
Щодо відсутності в матеріалах кримінального провадження оригінальних носіїв технічної інформації, зафіксованої під час огляду місця події, суд зазначає, що з огляду на ст.ст.104, 105 КПК України, закон не вимагається обов'язково долучати до протоколу огляду саме оригінального носія. По даному кримінальному провадженню фото таблиця узгоджується з іншими доказами, автентичність не заперечена технічним чи іншим обґрунтованим шляхом, докази щодо спотворення змісту відсутні. Таким чином, відсутність оригінального носія інформації не є автоматичною підставою для визнання доказів недопустими.
Стосовно розбіжностей в протоколі та схемі, як стверджує сторона захисту, суд зазначає, що в п.20 протоколу «Інші сліди на дорожньому покритті» слідчим зазначено - відсутні. В схемі до протоколу огляду місця ДТП від 16.03.2020 в графі «Умовні позначення» вказані капелюх, розбиті яйця, транспортний засіб, труп.
Сторона захисту хибно вважає, що слідчий ОСОБА_12 мав внести в п.20 протоколу огляду місця ДТП - розбиті яйця, оскільки розбитті яйця - це продукти харчування, а в п.20 має бути вказано саме сліди від ковзання частин ТЗ, сліди технічних рідин, які залишено потерпілим при наїзді, зіткненні, сліди перекидання транспортного засобу, сліди, які залишено відкинутими об'єктами, тобто розбиті яйця не відносяться до зазначеного переліку. Що саме підтвердив в судовому засіданні судовий експерт ОСОБА_10 .
Протокол огляду - це процесуальний документ, який складається під час проведення огляду, і повинен відповідати певним вимогам. Основними вимогами до протоколу огляду є: чіткість, повнота, достовірність, об'єктивність та відповідність вимогам КПК України.
Судом не встановлена невідповідність відомостей, вказаних в протоколі огляду місця ДТП від 16.03.2020 та відомостей, нанесених на схему до нього.
Суд дійшов висновку, що огляд місця ДТП слідчим проведений відповідно до вимог ст.ст.237, 238 КПК України та складений під час його проведення протокол з схемою та фототаблицею до нього відповідає вимогам ст.ст.104, 105 КПК України, який містить всі істотні відомості, а тому доводи сторони захисту щодо визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця ДТП від 16.03.2020 року з цих підстав не заслуговують на увагу.
Всі інші доводи сторони захисту стосовно повноти складеного протоколу огляду місця ДТП є необґрунтованими, оскільки не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та не впливають на допустимість доказів.
Припущення про наявність іншого протоколу огляду місця ДТП, який, як вважає сторона захисту, став підставою для внесення відомостей до ЄРДР, є суто припущеннями, які не підтверджуються матеріалами справи.
Доводи сторони захисту стосовно того, що всі проведені судові експертизи на стадії досудового розслідування необхідно визнати недопустимими доказами, оскільки під час їх проведення було порушено право обвинуваченого ОСОБА_3 на участь у їх проведенні є безпідставними, оскільки, як встановлено матеріалами справи, всі судові експертизи проводились в рамках даного кримінального провадження, в якому на той час не було повідомлено про підозру жодній особі та ОСОБА_3 мав статус свідка, тому на час призначення та проведення судових експертиз на обвинуваченого ОСОБА_3 не поширювалися права та обов'язки, передбачені ст.42 КПК України, а тому відсутні підстави для визнання всіх судових експертиз, проведених на стадії досудового розслідування, недопустимими доказами з цих підстав.
Далі, сторона захисту вважає недопустимим доказом висновок судово-медичної експертизи №557 від 17.03.2020 та як наслідок і судово-медичну експертизу №557/925 Е, посилаючись на те, що постанова про призначення судово-медичної експертизи від 16.03.2020 року, винесена слідчим ОСОБА_12 не належить до даного кримінального провадження, оскільки її зміст не відповідає обставинам даного кримінального провадження, відсутня вказівка на додатки, є розбіжності у переліку питань, викладених у постанові з відповідями, по яким експерт провів дослідження, у висновку не зазначено номер кримінального провадження.
Слід зазначити, що в ході судового розгляду сторона захисту надала суду копію постанови про призначення судово-медичної експертизи від 16.03.2020, копію журналу реєстрації носильних речей, речових доказів, коштовностей і документів в судово-медичному морзі відділу СМЕ трупів, копію журналу реєстрації трупів в судово-медичному морзі відділу СМЕ трупів, які були надані на адвокатський запит КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР, та
долучені до матеріалів справи (т.8 а.с.21-22, 34-39).
Доводи сторони захисту обґрунтовані тим, що зміст оригіналу постанови про призначення судово-медичної експертизи від 16.03.2020 року не співпадає зі змістом копії постанови про призначення судово-медичної експертизи, яка була надана судовому експерту, що свідчить, на думку сторони захисту, про те, що судовий експерт ОСОБА_9 під час проведення судово-медичної експертизи керувався обставинами справи, які жодного відношення не мають до кримінального провадження № 12020040000000263, тобто зазначені обставини справи у висновку не відповідають обставинам, зазначеним в оригіналі постанови від 16.03.2020, а тому сторона захисту вважає, що всі вказані недоліки є підставою для визнання висновку експерта №557 таким, який одержаний з порушенням визначеного процесуальним законом порядку, судово-медична експертиза проведена без постанови слідчого, а тому є недопустимим доказом.
Досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, що згідно долученого до матеріалів справи оригіналу постанови про призначення судово-медичної експертизи від 16.03.2020 року вбачається (т. 7 а.с.48-49), що вказана постанова складена слідчим ОСОБА_12 , яким на відповідному бланку ручкою внесено необхідну інформацію щодо номеру кримінального провадження, час та місце складання, у встановленій частині написано наступний зміст: 16.03.2020 біля 18.58 год., водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Voikswagen LT». р/ НОМЕР_1 на пр.Парусний в м.Дніпро, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , який в результаті наїзду загинув, в резолютивній частині постанови судовому експерту поставлено чотири запитання, які надруковані.
Сторона захисту вважає, що вказана постанова (оригінал) не має відношення до кримінального провадження № 12012040000000263, оскільки по даному кримінальному провадженню загиблий пішохід має прізвище « ОСОБА_32 », а в оригіналі постанови слідчого вказане прізвище пішохода як « ОСОБА_33 ».
Згідно змісту копії постанови про призначення судово-медичної експертизи, яка надана стороною захисту, вбачається, що на відповідному бланку слідчим ОСОБА_12 ручкою внесена інформація про дату, час та місце її складання, у встановленій частині зазначено: 16.03.2020 біля 18.58. в м.Дніпро пров. Парусний, автомобіль «Мерседес спринтер», д/н НОМЕР_1 здійснив наїзд, а після переїхав пішохода ОСОБА_8 , який рухався справа наліво відносно руху автомобіля від отриманих ушкоджень пішохід помер.
Відповідно до ч.1 ст.242 КПК України, експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.242 КПК України, слідчий або прокурор зобов'язані забезпечити проведення експертизи щодо встановлення причин смерті.
Досліджуючи висновок судово-медичної експертизи №557 від 14.04.2020, суд встановив, що судово-медична експертиза проведена на підставі постанови слідчого ОСОБА_12 від 16.03.2020 року, яку експерт прийняв на виконання, вказані обставини справи у висновку саме такі, які зазначені у копії постанови, де прізвище загиблого пішохода вказано вірно - « ОСОБА_34 », також експерт при дослідженні мав в розпорядженні копію протоколу огляду місця ДТП від 16.03.2020 року, в якому прізвище загиблого також зазначено вірно.
Висновок експерта №557 містить чіткі відповіді на поставлені питання, і експертиза проведена щодо обставин смерті саме пішохода ОСОБА_8 .
Стосовно того, що в оригіналі постанови про призначення судово-медичної експертизи поставлено чотири питання, а в копії постанови ручкою дописано п'яте запитання, та судовий експерт надав відповіді саме на п'ять запитань, слід відмітити наступне.
Згідно судово-медичної експертизи №557, судовий експерт надав відповіді на п'ять запитань, на основі тих самих матеріалів справи і п'яте запитання не суперечить змісту та логіці експертизи, воно стосується тих самих обставин і не змінює суті експертного висновку, всі відповіді ґрунтуються на достовірних даних, судом не встановлено розбіжностей, які могли б вплинути на об'єктивність результатів, тому не вважає цю обставину істотним порушенням КПК України.
Основні вимоги до постанови про призначення експертизи, згідно з КПК України, полягають у тому, що постанова має бути належним чином оформлена, тобто містити правильні дані про кримінальне провадження, чітке формулювання питань до експерта, а також обґрунтування необхідності проведення такої експертизи, має бути підписана уповноваженою особою, яка здійснює досудове розслідування.
Слідчий ОСОБА_12 під час свого допиту в судовому засіданні надав пояснення з цього приводу, пояснивши, що він спочатку склав постанову про призначення судово-медичної експертизи, яка в подальшому стала копією, написавши ручкою необхідну інформацію на бланку постанови, яку віддав експерту СМЕ з метою оперативного супроводу загиблого до експертної установи, а потім на місці події ним була складена постанова про призначення судово-медичної експертизи, яка в подальшому стала оригіналом для долучення її до матеріалів кримінального провадження. Слідчий підтвердив, що при складанні на місті ДТП постанови про призначення судово-медичної експертизи, він міг допустити ненавмисно помилки в оформленні, оскільки відволікався, виконуючи свої професійні обов'язки.
Той факт, що з місця ДТП, яка мала місце 16.03.2020, відправили до судово-медичного моргу саме труп ОСОБА_8 , підтверджується також копією журналу реєстрації носильних речей, речових доказів, коштовностей і документів в судово-медичному морзі відділу СМЕ трупів, де зазначено ПІБ померлого - ОСОБА_8 , а також копією журналу реєстрації трупів в судово-медичному морзі відділу СМЕ трупів, де зазначено ПІБ померлого - ОСОБА_8 .
Отже, оригінал постанови від 16.03.2020 року про призначення судово-медичної експертизи містить всі необхідні реквізити відповідно до вимог КПК України, наявність в ній описки в прізвищі загиблого, суд вважає суто технічною опискою, яка не впливає на суть експертизи і не робить її недійсною, оскільки вся інша змістовна інформація, зокрема, про факт події, об'єкт дослідження, конкретні запитання, визначено експертну установу, викладені в цьому документі, вірна та складена рамках даного кримінального провадження.
Стосовно того, що копія та оригінал постанови про призначення судово-медичної експертизи містить не аналогічний зміст викладених обставин, не співпадає марка транспортного засобу, то необхідно зазначити, що зміст викладених обставин про факт події, зазначений в копії принципово не відрізняється від змісту, викладеного в оригіналі постанови, такі дані як - час, дата, місце, складання постанови, час, дата та місце ДТП, державний номер автомобіля, обставини, наслідки події - аналогічні.
Ттвердження сторони захисту про те, що експерт ОСОБА_9 самостійно збирав матеріали для проведення експертизи є безпідставними, оскільки, як зазначав суд вище, судовий експерт в розпорядженні мав копію протоколу огляду місця ДТП, про що вказано ним у своєму висновку, а той факт, що слідчий не вказав в постанові про призначення судово-медичної експертизи додатки, які надаються експерту, не свідчить про самостійне збирання доказів експертом.
Суд, проаналізувавши доводи сторони захисту та дослідивши матеріали провадження, встановив, що всі ці розбіжності є формальними порушеннями, які не впливають на суть експертизи та її результати, не є істотним порушенням вимог КПК України. Судовий експерт ОСОБА_9 , проводячи дослідження, керувався правильними даними, наявними в матеріалах справи, де прізвище загиблого вказано вірно, а саме, копією постанови слідчого про призначення судово-медичної експертизи, копією протоколу огляду місця ДТП від 16.03.2020 року, що відображено у висновку. Номер кримінального провадження не вказаний у копії постанови про призначення судово-медичної експертизи та у висновку у зв'язку з тим, що на момент складання копії постанови про призначення судово-медичної експертизи відомості в ЄРДР ще не були внесені.
Слід зазначити, що оцінювати з погляду допустимості можна лише докази, тобто фактичні дані, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність фактів та обставин, важливих для ухвалення рішення. Самі по собі процесуальні рішення, такі як постанови і доручення, ухвалені під час досудового розслідування, судові рішення, витяги з ЄРДР, а також змагальні документи (клопотання, заяви, скарги тощо) не можуть оцінюватися з погляду допустимості, оскільки не є доказами у значенні статті 84 КПК, що повністю узгоджується з правовою позиціє, викладеною у Постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду по справі № 520/2703/17 від 13.06.2023.
Враховуючи практику Верховного Суду, подібні технічні неточності не можуть бути підставою для визнання доказу недопустимим, якщо вони не спотворюють зміст доказу та не порушують прав учасників. Сторона захисту не надала суду жодного доказу, що допущені слідчим описки призвели до порушення прав обвинуваченого.
А відтак, суд приходить до висновку, що експерт ОСОБА_9 , отримавши постанову слідчого, провів дослідження об'єктивно і не допустив спотворення результатів експертизи, та складений ним висновок є належним та допустимим доказом, тому доводи сторони захисту з наведених підстав не заслуговують на увагу.
Слід зазначити, що суд вживав заходи щодо виклику в судове засідання судового експерта ОСОБА_9 з метою підтвердження свого висновку, проте згідно інформації допитаних судових експертів судовий експерт ОСОБА_9 був мобілізований за призовом, тому допитати експерта в судовому засіданні не виявилося можливим.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку проте що судово-медична експертиза № 557/925 Е є також належним та допустимим доказом.
Так, судовий експерт ОСОБА_16 під час допиту в судовому засіданні повністю підтвердив свій висновок № 557/925 Е, пояснив, що отримав постанову слідчого про призначення судово-медичної експертизи та прийняв її на виконання, при дослідженні він опирався на висновок експерта №557, при проведенні дослідження трупа не бачив. Підтвердив, що анкетні дані трупа встановлюється за паспортом, та згідно постанови слідчого про призначення судово-медичної експертизи.
Також, є необґрунтованими та безпідставними доводи сторони захисту щодо закриття кримінального провадження за п.п.3, 10, ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку не встановленням достатніх доказів для доведення в суді винуватості ОСОБА_3 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та у зв'язку з вичерпанням можливостей їх отримання, а також через пропущення строків досудового розгляду по даному кримінальному провадженню.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Суд зазначає, що відсутні законні підстави для закриття кримінального провадження на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України з огляду на те, що суд прийшов до переконливого висновку про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Також, відповідно до п.10 ч.1 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи.
Так, відповідно до ч.1 ст.219 КПК України, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, а саме станом на 16.03.2020, строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.219 КПК України, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру становить вісімнадцять місяців у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину (даний злочин відноситься до тяжких).
Доводи сторони захисту з приводу того, що згідно з витягу з ЄРДР вбачається, що дане кримінальне провадження здійснюється відносно ОСОБА_3 , а тому він мав статус підозрюваного з моменту внесення цих відомостей до ЄРДР, а отже строк досудового розслідування по даному кримінальному провадженню сплинув 16.04.2020 року, є хибними з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Як встановлено матеріалами справи, відомості до ЄРДР за фактом ДТП, яка мала місце 16.03.2020, внесені 16.03.2020 року, повідомлення про підозру ОСОБА_3 вручено 31 липня 2020 року, обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні відносно обвинуваченого ОСОБА_3 надійшов до суду - 01.09.2020 року.
А тому, судом встановлено, що строки досудового розслідування по даному кримінальному провадженню не порушені, відповідно, відсутні законні підстави для закриття кримінального провадження на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК України, а тому доводи сторони захисту з цих підстав є неприйнятними.
Також, доводи сторони захисту стосовно того, що стороною обвинувачення мало бути проведено зміну раніше повідомленої підозри та у встановленому законом порядку повідомлено ОСОБА_3 про нову підозру не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Так, сторона захисту стверджує, що підозра за ч.2 ст.286 КК України, яка була вручена слідчим ОСОБА_12 ОСОБА_3 31.07.2020 року містить обставини ДТП щодо наїзду на пішохода ОСОБА_8 , тоді як в обвинувальному акті, який був направлений до суду, були змінені фактичні обставини та висунуто обвинувачення у здійсненні наїзду вже на пішохода ОСОБА_8 , а тому було порушеного право обвинуваченого ОСОБА_3 на захист.
Судом встановлено, що по тексту повідомлення про підозру ОСОБА_35 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України (т.2 а.с.37-39), зазначено, що ОСОБА_3 допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8 . Разом з тим, далі по тексту підозри вказується вірне прізвище пішохода як « ОСОБА_34 ».
У зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що в даному випадку у повідомленні про підозру має місце технічна описка в прізвищі пішохода, яка не впливає на сутність обвинувачення, оскільки далі по тексту прізвище пішохода та всі інші обставини злочину були викладені правильно, а сама описка є суто технічною помилкою, що була визнана і пояснена самим слідчим ОСОБА_12 при його допиті в судовому засіданні.
Згідно ч. 6 ст. 277 КПК України письмове повідомлення про підозру, окрім іншого, має містити стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру.
У той же час, досудове розслідування завершується складанням обвинувального акту, яким слідство висуває обвинувачення особі у вчиненні злочину. Відповідно до положень п. 5 ч. 2 ст. 291 цього Кодексу обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, формування обвинувачення, результат оцінки отриманих протягом досудового розслідування доказів вчинення кримінального правопорушення, які надалі будуть перевірені судом.
З аналізу вказаних статей закону слідує, що у письмовому повідомленні про підозру має міститися лише стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, відомих на момент такого повідомлення, у той час як в обвинувальному акті має міститися виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.
Саме тому зміст формулювання обвинувачення при складанні обвинувального акта може як збігатися, так і відрізнятися від сформульованої підозри у письмовому повідомленні про неї з огляду на те, що в обвинувальному акті викладаються не лише відомі на момент повідомлення про підозру фактичні обставини кримінального правопорушення, а й обставини, встановлені під час досудового розслідування. Таким чином, до формулювання повідомлення про підозру законодавець встановлює менші вимоги, аніж до формулювання обвинувачення з викладенням його в обвинувальному акті.
Суд вважає, що відмінностей у викладенні фактичних обставин, які впливають на обсяг обвинувачення чи кваліфікацію дій обвинуваченого у цих двох процесуальних документах немає, хоча і допущена технічна описка у повідомленні про підозру у прізвищі пішохода, разом з тим обвинувальний акт уточнює формулювання обвинувачення на підставі зібраних доказів.
Окрім того, свій захист обвинувачений ОСОБА_3 здійснює саме від обвинувачення, висунутого в обвинувальному акті, а в обвинувальному акті прізвище пішохода вказане вірно.
Отже, допущення технічної описки у прізвищі пішохода в повідомленні про підозру не свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а тому доводи захисника про протилежне є неприйнятними, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у Постанові Верховного Суду колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 19 жовтня 2023 року по справі № 718/1189/22.
Доводи сторони захисту щодо здійснення досудового розслідування по даному кримінальному провадженні з порушенням правил підслідності, оскільки прокурором не виносилась постанова про визначення підслідності є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.216 КПК України, слідчі органів Національної поліції здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування.
Відповідно до ч.1 ст.218 КПК України, досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до п.1 розділу Х Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами НПУ в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні, затвердженої Наказом МВС України №575 від 07.07.2017 року, на місце дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої спричинено середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей, для проведення огляду направляється слідчий підрозділу з розслідування ДТП слідчого управління (відділу) ГУНП, слідчий територіального органу, підрозділу поліції, який спеціалізується на розслідуванні таких кримінальних правопорушень, спеціаліст-криміналіст, працівники уповноваженого підрозділу Національної поліції у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Так, згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості по кримінальному провадженню № 12020040000000263 від 16.03.2020 за фактом ДТП, яка мала місце 16.03.2020 року біля 18.58 год., чітко зазначено, що органом досудового розслідування є Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області.
Тому, з огляду на норми КПК України, враховуючи, що на місце ДТП прибув слідчий саме СУ ГУНП в Дніпропетровській області та органом досудового розслідування визначено ГУНП в Дніпропетровській області, суд приходить до висновку, що додаткове винесення постанови прокурором про визначення підслідності в цій ситуації не було потрібно.
Також, не заслуговують на увагу доводи сторони захисту щодо недотримання належної процедури визначення прокурора або групи прокурорів, які здійснювали повноваження прокурорів у даному кримінальному провадженні з наступних підстав.
Так, до матеріалів кримінального провадження долучена постанова про визначення групи прокурорів від 16.03.2020 року у кримінальному провадженні № 12020040000000263, якою відповідно до вимог ст.37 КПК України було призначено групу прокурорів у складі прокурорів відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_26 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 .
Постанова про визначення групи прокурорів від 16.03.2020 року оформлена відповідно до вимог КПК України, підписана уповноваженою особою, відкривалась стороні захисту під час виконання ст.290 КПК України, вказана в реєстрі матеріалів досудового розслідування, а саме, в п.1 розділу ІІ.
Твердження сторони захисту щодо можливої фальсифікації вказаної постанови, на думку сторони захисту, оскільки відсутні супровідні листи, резолюції, які б підтверджували те, що постанову про групу прокурорів винесено саме 16.03.2020, є не прийнятними, оскільки вони не ґрунтуються на законі та захисником не зазначено, яким чином це вплинуло на законність винесення вказаної постанови.
Також, не заслуговують на увагу доводи сторони захисту щодо визнання недопустимими доказами протоколи слідчих експериментів зі свідками ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , аргументуючи тим, що вказані протоколи складенні з порушенням КПК України, а покази свідків, які надані в суді, суперечать показам, які вони надавали під час проведення слідчих експериментів.
Судом встановлено, що протоколи слідчих експериментів зі свідками ОСОБА_13 та ОСОБА_14 були складені відповідно до вимог КПК України. Свідки повністю підтвердили свої показання, які надавали під час проведення слідчих експериментів, роз'яснили детально яким чином та яким предметом проводились заміри слідчим, підтвердили, що ознайомилися з протоколом та поставили свій підпис. При наданні показів в суді вони повністю відтворили обставини ДТП, які узгоджуються з іншими матеріалами кримінального провадження, протоколи підписані всіма учасниками слідчої дії, без зауважень. А тому, доводи сторони захисту щодо недопустимості цих протоколів не є слушними.
Не заслуговують на увагу доводи сторони захисту щодо визнання недопустимим доказом протоколу слідчого експерименту від 15.04.2020, посилаючись на те, що в ньому відсутній підпис спеціаліста ОСОБА_15 , що вказана слідча дія є необ'єктивною через участь статиста, який був слідчим СУ ГУНП з наступних підстав.
У вкінці вказаного протоколу містяться підписи усіх 7 учасників слідчої дії, а саме, 4-х понятих, статиста, спеціаліста ОСОБА_15 та слідчого ОСОБА_12 , також підписи всіх учасників містяться у відповідній графі протоколу навпроти кожного учасника із зазначенням ПІБ, посади, у відповідній графі стосовно понятих вказано прізвище, ім'я та по-батькові, рік народження, місце проживання та підписи, окрім цього, підписи всіх понятих маються на кожній сторінці протоколу, у зв'язку з чим доводи сторони захисту не є слушними.
Астосовно участі слідчого СУ ГУНП в якості статиста під час проведення цієї слідчої дії, то такі доводи також є безпідставними, оскільки вказаний слідчий не входить до групи слідчих по даному кримінальному провадженню, а також КПК України не містить заборон щодо осіб, які можуть бути статистами та обов'язку слідчого вносити до протоколу слідчої дії ПІБ статиста.
Щодо доводів сторони захисту про те, що внесення до ЄРДР відомостей про порушення ПДР пішоходом ОСОБА_8 під час ДТП 16.03.2020 і подальше обєднання цього провадження з даним кримінальним провадженням № 12020040000000263, але без прийняття процесуальних рішень щодо пішохода, а також про те, що обвинувальний акт містить твердження про порушення ПДР як обвинуваченим ОСОБА_39 так і потерпілим ОСОБА_8 , що на думку сторони захисту, є взаємовиключним і може завадити ухваленню законного рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею, а тому дії інших осіб, щодо яких не пред'явлено обвинувачення, не підлягають правовій оцінці в межах кримінального провадження щодо обвинуваченого.
Крім того, у своїй практиці Верховний Суд наголошує, що наявність можливих порушень з боку потерпілого (у тому числі пішохода) не звільняє водія від обов'язку дотримуватися ПДР. Порушення ПДР пішоходом не виключає кримінальну відповідальність водія, якщо судом встановлено, що водій порушив ПДР, мав технічну можливість уникнути ДТП і спричинив тілесні ушкодження потерпілому.
У зв'язку з чим, доводи сторони захисту з цих підстав є необґрунтованими.
Щодо клопотання сторони захисту про визнання недопустимими низки матеріалів, а саме: витягу з ЄРДР, постанови про визначення транспортного засобу речовим доказом від 16.03.2020, акту огляду та передачі на тимчасове зберігання транспортного засобу від 16.03.2020, постанови про залучення спеціаліста від 10.04.2020, рапорту слідчого щодо доступу до відеозаписів від 17.03.2020, рапорту слідчого щодо встановлення свідків за клопотанням захисника, рапорту слідчого щодо встановлення додаткових відеокамер за клопотанням захисника, повідомлення про підозру, суд зазначає наступне.
Вказані документи самі по собі не є доказами в розумінні КПК України, а виступають процесуальними джерелами інформації, яка підлягає оцінці в сукупності з іншими матеріалами, а тому вимоги щодо визнання вказаних документів недопустимими доказами є безпідставними.
Суд, зокрема, наголошує, що повідомлення про підозру це офіційне повідомлення, яке вручається особі, щодо якої є обґрунтовані підстави вважати її причетною до вчинення кримінального правопорушення. Це рішення слідчого або прокурора, яке фіксує припущення про вчинення злочину та започатковує процес притягнення особи до кримінальної відповідальності, а тому не є доказом у розумінні КПК України, у зв'язку з чим, вимога щодо визнання його недопустимим доказом є некоректною та безпідставною.
Доводи сторони захисту щодо того, що потерпілий в силу свого похилого віку можливо міг мати суїцидні спроби, чи вживання потерпілим лікарських засобів, могли вплинути на його психічний стан, припускаючи тим самим, що потерпілий міг навмисно створити небезпечну ситуацію або його стан здоров'я чи психічний стан могли вплинути на його поведінку, є лише припущеннями сторони захисту, які не підтвердженні жодними доказами. Між тим, органом досудового розслідування здійснено було відповідні запити, і згідно отриманої інформації, потерпілий не перебував на обліку у лікаря-психіатра чи нарколога (т.2 а.с.34-35). Окрім того, потерпіла в своїх показах зазначала, що у її чоловіка було добре здоров'я, був уважний, психічних розладів немав. Таким чином, доводи сторони захисту є лише припущеннями, які не мають фактичного підтвердження, а тому є необґрунтованими.
Суд, дослідивши доводи сторони захисту, щодо необхідності повторного роз'яснення обвинуваченому ОСОБА_3 суті обвинувачення, зазначає таке.
Відповідно ч.1 ст.348 КПК України , суд належним чином роз'яснив обвинуваченому ОСОБА_3 суть обвинувачення. Однак, повторні клопотання з боку захисту, які ґрунтуються на твердженні, що обвинуваченому нібито не зрозуміла суть обвинувачення, фактично свідчить лише про його незгоду з пред'явленим обвинувачення. Переліченні питання в цих клопотаннях стосуються предмету доказування і мають з'ясовуватися під час судового розгляду.
Суд вважає, що вказані обставини свідчать про відповідну позицію обвинуваченого у захисті своїх прав і не є ознакою того, що він не розуміє пред'явленого обвинувачення.
У зв'язку з чим, суд вважає, що право обвинуваченого на захист дотримано в повному обсязі.
Застосовуючи положення ст. 87 КПК при оцінці доказів, наданих сторонами, суд виходить із того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку істотного порушення прав і свобод людини.
Таким чино, ретельно проаналізувавши всі доводи сторони захисту, суд дійшов висновку, що жодне із наведених тверджень сторони захисту не свідчить про істотне порушення прав обвинуваченого. Суд зважив на всі аргументи і дійшов висновку, що процесуальні дії були проведенні з дотриманням законодавства, а права обвинуваченого на захист, змагальність сторін та справедливий судовий розгляд були повністю забезпеченні.
Зіставивши докази в їх взаємозв'язку, суд прийшов до обґрунтованому висновку, що показання потерпілої, свідків, допитаних в судовому засіданні, як і дані протоколів слідчих дій та експертних висновків, відеозаписи, на підставі ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, і тому покладає їх в основу обвинувального вироку.
Оцінюючи докази безпосередньо досліджені в судовому засіданні, суд, дійшов висновку, що покази потерпілої, показання свідків, письмові докази у кримінальному провадженні, а також відеозаписи є належними, допустимими та достовірними доказами, а їх сукупність достатньою для доведення поза розумним сумнівом вини ОСОБА_3 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні та ухвалення обвинувального вироку.
Доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
А тому, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 , в скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення знайшла своє повне підтвердження.
Вина обвинуваченого ОСОБА_3 повністю підтвердилась під час судового провадження, та його дії, які виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, правильно кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України.
Відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 відповідно до ст.66 КК України, судом не встановлено.
Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Відповідно до положень статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найвищими соціальними цінностями. Кримінальний кодекс України здійснює охоронну функцію щодо вказаних цінностей, зокрема, ч.2 ст.286 КК України встановлює кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керують транспортними засобами, якщо вони спричинили смерть потерпілого.
Відтак, виходячи з норм ст.12 КК України, вчинений ОСОБА_3 злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України, є суспільно небезпечним та тяжким; внаслідок вчиненого злочину загинув чоловік, єдина близька людина для потерпілої, з якою прожила все життя, що є невідворотним наслідком для неї.
За кваліфікацією злочин, вчинений ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 286 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів (ст. 12 КК України).
Згідно з п. 20 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в постанові № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів,
водіїв транспортних засобів тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Водночас, наслідком вчиненого ОСОБА_3 злочину стала смерть ОСОБА_8 через необережні дії обвинуваченого, які полягали у грубому порушенні правил дорожнього руху, що доведено в судовому засіданні.
Крім того, суд дає оцінку й тому, що ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом у населеному пункті, у місці великого скупчення людей, які очікують громадській транспорт, свідомо розуміючи, що на проїзній частині дороги можуть переміщатися пішоходи, грубо порушив Правила дорожнього руху, що призвело до летальних наслідків у вигляді смерті потерпілого, чим проявив байдуже ставлення до життя, здоров'я та безпеки людини, що згідно Конституції України є найвищими соціальними цінностями.
При цьому, суд враховує також, що одним із проявів верховенства права, що закріплений у ст.8 КПК України, є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Ця позиція суду ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини " передбачено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Обговорюючи питання про вид і міру покарання ОСОБА_3 , суд враховує те, що він вчинив з необережності тяжкий злочин, який призвів до загибелі людини, данні про особу обвинуваченого, який раніще не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не знаходиться, на утриманні малолітніх або неповнолітніх дітей немає, одружений, офіційно працевлаштований, за місцем робити на час складання характеристики характеризувався позитивно, а також те, що він вину не визнав, не розкаявся, в ході всього судового розгляду не висловлював жалю з приводу скоєного, висновків не зробив, не відшкодував моральну шкоду потерпілій, в судових дебатах та в останньому слові обвинувачений також не переосмислив свою протиправну поведінку, що свідчить про відсутність усвідомлення наслідків своїх дій.
Звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від реального відбування покарання за встановлених обставин не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання та негативно вплине на сприйняття суспільством необхідності дотримання Правил дорожнього руху та запобігання вчиненню нових злочинів іншими водіями.
Системне тлумачення норм статті 75 КК України дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.
Водночас, з огляду на положення ст. 75 КК України законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінальних правопорушень, особу винного, але й інші обставини справи.
А тому, правових підстав для застосування ст.75 КК України, враховуючи зазначені вище конкретні обставини в їх сукупності та дані про особу винного, суд не знаходить.
Також, суд вважає за неможливе застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 вимоги ст. 69 КК України, виходячи з наступного.
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Суд зауважує, що частина 1 статті 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
Тому, підстав для застосування норм ст. 69 КК України до обвинуваченого, суд не знаходить, у зв'язку з відсутністю передумов за яких дана правова норма має змогу бути застосована, оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді позбавлення волі є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).
Значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежить від обґрунтованості його призначення і реалізації.
У зв'язку з чим суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе тільки в умовах ізоляції від суспільства, будь-яких обставин, які б суттєво знижували тяжкість скоєного кримінального правопорушення по даному кримінальному провадженню не встановлено, крім того, враховуючи відношення обвинуваченого до скоєного та наслідків, що настали, у суду не виникає переконання в тому, що виправлення обвинуваченого можливе без реального виконання покарання.
З урахуванням встановлених обставин справи, беручи до уваги той факт, що загиблий ОСОБА_40 перетинав проїжджу частину в невідведеному місці, тобто порушуючи ПДР України, що є пом'якшуючою обставиною, виходячи з загальних засад призначення покарання, законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно відповідати обставинам та характеру скоєного правопорушення, та необхідним і достатнім для виправлення винуватої особи, суд вважає, що необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, слід призначити покарання у вигляді позбавлення волі у межах установленою санкцією статті обвинувачення.
Саме таке покарання буде доцільне для профілактики вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень, буде найбільш відповідати принципам та меті його призначення, зазначене випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року. Також такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
За змістом п. 21 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд враховує грубе порушення Правил дорожнього руху з боку обвинуваченого, що спричинило смерть потерпілого, з метою забезпечення міри виховного характеру, приходить до висновку про призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом на строк в межах санкції статті.
Окрім цього, з матеріалів справи вбчається, що наавтомобіль марки «Volkswagen LT» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , належить ОСОБА_7 , накладений арешт ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 18.03.2020 року.
У зв'язку з тим, що потреба минула в даному заході забезпечення кримінального провадження, арешт необхідно скасувати.
Під час судового розгляду запобіжний захід обвинуваченому не обирався.
Крім того, потерпіла ОСОБА_20 звернулася до суду з цивільним позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. В обґрунтування позову зазначила, що вона є дружиною ОСОБА_8 , який загинув внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю обвинуваченого ОСОБА_3 , який порушив правила дорожнього руху України. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілій ОСОБА_20 завдано матеріальну і моральну шкоду, в загальному розмірі 61 600 грн., яка складається з витрат на поховання та правової допомоги, яка має бути стягнута з відповідача. Також, смерть ОСОБА_8 завдала цивільному позивачу глибоких та тяжких душевних, емоційних та моральних страждань, втрата близької людини нанесла їй душевну травму, яка не може бути компенсована будь-чим. Так, потерпіла ОСОБА_20 є непрацездатною, має низку хронічних захворювань, зокрема цукровий діабет, серцево-судинні захворювання, гіпертонію, тощо. Внаслідок стану здоров'я протягом останніх років майже не виходила з квартири, та у всьому залежала від чоловіка ОСОБА_8 , який виконував всю домашню роботу. Фактично за станом здоров'я ОСОБА_20 на час смерті чоловіка потребувала стороннього догляду, який їй надавав загиблий чоловік ОСОБА_8 . Єдина дитина подружжя ОСОБА_41 давно померла, інших близьких родичів у потерпілої не має. До теперішнього часу ОСОБА_20 не може нормалізувати своє життя, звернулася за допомогою до соціальних працівників. На теперішній час потерпіла ОСОБА_20 перебуває у вкрай важкому матеріальному становищі, жодної компенсації від обвинуваченого потерпіла не отримала. Просила стягнути зі ОСОБА_3 на її користь матеріальну шкоду в розмірі 61 600 грн., моральну шкоду в розмірі 2 000 000 грн.; шкоду завдану смертю ОСОБА_8 у розмірі 1/2 частини середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого (з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого) щомісячно, довічно.
В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_20 та її представник адвокат ОСОБА_5 цивільний позов підтримали, просили його задовольнити.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник ОСОБА_6 позовні вимоги ОСОБА_20 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням не визнали в повному обсязі, просили відмовити в його задоволенні.
Прокурор підтримала позовну заяву та просила задовольнити.
Суд, вирішуючи позовні вимоги, виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.127 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення.
Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні (ч. 2 ст.127 КПК України).
Відповідно до ст. 129 КПК України суд ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Частиною 1 ст. 128 КПК України визначено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Згідно ч. 1 ст. 62 КПК України цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.
При цьому, метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників, що узгоджується з положеннями ст.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Так, згідно заявлених позовних вимог ОСОБА_20 просила стягнути матеріальну шкоду завдану кримінальним правопорушенням у розмірі 61 600 грн., з яких витрати на поховання 17600 грн., облаштування місця поховання (пам'ятник, оформлення портрету та епітафії, надгробна плита, огорожа, мостіння та ін..) - 30 000 грн.; послуги з правової допомоги 14 000 грн.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Volkswagen LT- 35», реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована в ТДВ «СК «Альфа-Гарант» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/5911880, строк дії з 03.11.2019 року по 02.05.2020 року.
Так, потерпіла ОСОБА_20 є дружиною загиблого ОСОБА_8 .
Відповідно до ч.3 ст.5 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Станом на дату дорожньо-транспортної пригоди 16 березня 2020 року був чинним Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV.
У подальшому, вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2025 на підставі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21 травня 2024 року № 3720-IX.
Враховуючи положення ст.5 Цивільного кодексу України, суд вважає правильним застосувати до правовідносин за цивільним позовом у даному кримінальному провадженні положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV (в редакції станом на 16.03.2020).
За положеннями ст. 6 Закону України №1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно з пунктом 22.1 ст. 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого в дорожньо-транспортній пригоді, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 Глави 82 ЦК України та Законом.
Відповідно до ст. 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов'язана зі смертю потерпілого.
Стаття 27 Закону встановлює, що шкода, пов'язана із смертю потерпілого включає в себе: шкоду, завдану смертю потерпілого, утриманцям на підставі п. 27.2; моральну шкоду на підставі п.27.3 і витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника на підставі п.27.4.
Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (п.27.3 ст.27 Закону № 1961-IV).
При цьому, положення цього Закону не вимагають від заявника доказувати страховику розмір моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого. Такий розмір, визначений законом та становить сталу величину - 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 27.2.ст.27 Закону від 01 липня 2004 року №1961-IV,страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Як встановлено ч.1 ст.1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Як видно із страхового полісу № АО/5911880, визначено ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю 260 000 грн., сума, яку потерпіла просить стягнути з обвинуваченого на підставі ст. 1200 ЦК України не перевищує вказаний ліміт.
Отже, саме страхова компанія, зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в межах ліміту відповідальності, передбаченого полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який за наведеним вище полісом складає 260 000 гривень за шкоду заподіяну життю і здоров'ю.
А тому, обов'язок з відшкодування шкоди згідно ст.1200 ЦК України в межах страхового відшкодування покладається на страховика.
Разом з тим судом було встановлено, що цивільний позивач до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування у порядку визначеному законом не зверталася, позовних вимог до страховика не висовує, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині, пред'явлені до обвинуваченого, є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають, оскільки обов'язок з відшкодування шкоди згідно ст. 1200 ЦК України в межах страхового відшкодування покладається на страховика.
За вказаних вище обставин, суд вважає, що позивач не втратила можливість на звернення до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування та в разі відмови у здійсненні страхової виплати або невиконання страховиком обов'язків щодо виплати страхового відшкодування на оскарження дій страховика у порядку, визначеному законом.
Щодо позовних вимог ОСОБА_20 про стягнення з ОСОБА_3 на її користь шкоду завдану смертю ОСОБА_8 у розмірі 1/2 частини середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого (з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого) щомісячно, довічно суд зазначає наступне.
Згідно з п.2 ч.1 ст.1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
Так, до матеріалів кримінального провадження надано довідку про розмір пенсії ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 01.04.2019 року по 31.03.2020 року, що складає 90277,72 грн.
Разом з тим, потерпіла ОСОБА_20 не подала до суду докази про непрацездатних осіб, які перебували на утриманні потерпілого, зокрема докази про розмір її пенсії, а тому відсутні підстави для задоволення позову про стягнення шкоди завданої смертю ОСОБА_8 у розмірі 1/2 частини середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого (з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого) щомісячно на користь ОСОБА_20 .
Щодо позовних вимог ОСОБА_20 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди.
Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Статтею 23 ЦК України установлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї та близьких родичів.
Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди.
Крім цього, у п. 3 зазначеної постанови вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У пункті 9 вищевказаної постанови роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Суд виходить з природно-правового уявлення про право людини на відшкодування моральної шкоди. Це виявляється, головним чином, у посиланні на міркування справедливості як головного мотиву присудження відповідної компенсації, а крім того у самій формі констатації факту заподіяння немайнових втрат та особливостей їх індивідуального вияву, оскільки судове рішення постає як практичне втілення принципу розумності, результат об'єктивної, всебічно зваженої оцінки обставин справи у їх сукупності.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам по собі факт порушення права (справа Науменко проти України).
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її заподіяла, за наявності її вини.
Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Аналізуючи наведене суд встановив, що обставини, на які посилається позивач в обґрунтування позову, знайшли своє підтвердження сукупністю доказів, які логічні, послідовні, достовірні та достатні для висновку про те, що потерпілій завдана моральна шкода, яка полягає у душевних та фізичних стражданнях, що потягли негативні зміни у її житті, такі як постійний фізичний біль, втрата близької людини, негативні переживання та спогади, тривога, важкість виконання повсякденних обов'язків, неможливість займатися домашнім господарством. Відчуття обмеженості фізичних можливостей та відірваності від життя, що призводить до психологічної травми.
Проаналізував доводи ОСОБА_20 , суд вважає повністю доказаними наявність у неї на протязі тривалого часу моральних страждань і вважає за необхідне відшкодувати моральну шкоду.
Однак, до суми 2 000 000 грн., заявленої ОСОБА_20 в рахунок відшкодування моральної шкоди суд ставиться критично.
Тому, враховуючи всі обставини справи, характер і обсяг фізичних і душевних страждань позивача ОСОБА_20 , спричинених смертю чоловіка, що зумовило зміну усталеного способу її життя, втрату рідної людини, враховуючи глибину і тривалість страждань, яких зазнав цивільний позивач, вимоги справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає за необхідне визначити розмір моральної шкоди у сумі 600 000 гривень.
З цих підстав, позовні вимоги ОСОБА_20 підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо стягнення з обвинуваченого ОСОБА_3 витрат на правову допомогу, понесених потерпілою ОСОБА_20 , суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України, витрати на правову допомогу віднесені до одного з видів процесуальних витрат у кримінальному провадженні. При цьому, згідно ч. 2 ст. 120 КПК України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого несе потерпілий.
Однак, згідно вимог ч. 1 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Таким чином, обов'язок обвинуваченого відшкодувати потерпілому витрати на правову допомогу може виникати не за наслідками вирішення судом цивільно-правового спору між ним та потерпілим, пов'язаним із спричиненням потерпілому шкоди внаслідок кримінального правопорушення, а внаслідок визнання обвинуваченого винуватим у вчиненні відповідного кримінального правопорушення та ухвалення щодо нього обвинувального вироку.
Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов'язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на таку допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК України).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений з адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Згідно ч. 1 ст. 124 КПК України, стягненню з обвинуваченого на користь потерпілого підлягають лише документально підтверджені процесуальні витрати.
Натомість, представником позивача до поданої позовної заяви не було долучено підтвердження понесених витрат на правову допомогу, а саме надання юридичних послуг адвокатом на суму 14 000 грн., довідку про отримання грошових коштів (гонорару) суд не бере до уваги, оскільки відсутні документи про підтвердження оплати гонорару, зокрема квитанція, відсутній акт виконаних робіт, а також в договорі не вказана сума гонорару. З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення витрат на правову допомогу є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні було проведено судову експертизу технічного стану транспортного засобу №19/104-9/2/489 від 15.04.2020, витрати на яку складають 1307,60 грн., судову транспортно-трасологічної експертизу №19/104-9/2/499 від 24.04.2020, витрати на яку складають 1307,60 грн., комплексну судово-автотехнічну експертизу №19/104-9/2/613/614 від 22.05.2020, витрати на яку складають 3269,00 грн., судову комп'ютерно-технічну експертизу №19/104-18/189 від 15.07.2020, витрати на яку складають 2615,20 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку, суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Суд приходить до висновку, що зазначені судові витрати, у відповідності з вимогами ст. ст. 122, 124, 126 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченої.
Долю речових доказів необхідно вирішити у відповідності до ст. 100 КПК України.
Керуючись ст.ст. 369-371, 373, 374 КПК України суд, -
ОСОБА_3 визнати винним в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у вигляді шести років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.
Строк відбуття покарання відраховувати з моменту фактичного затримання.
Запобіжний захід ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу не обирати.
Скасувати арешт з автомобіля марки «Volkswagen LT» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , належить ОСОБА_7 , що накладений ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 18.03.2020 року.
Цивільний позов ОСОБА_20 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задовольнити частково.
Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_20 моральну шкоду в розмірі 600 000 грн. (шістсот тисяч гривень).
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на проведення судової експертизи технічного стану транспортного засобу №19/104-9/2/489 від 15.04.2020 в розмірі 1307,60 грн. (одна тисяча триста сім гривень 60 копійок), витрати на проведення судової транспортно-трасологічної експертизи №19/104-9/2/499 від 24.04.2020 в розмірі 1307,60 грн. (одна тисяча триста сім гривень 60 копійок), витрати на проведення комплексної судово-автотехнічної експертизи №19/104-9/2/613/614 від 22.05.2020 в розмірі 3269,00 грн. (три тисячі двісті шістдесят дев'ять гривень 00 копійок), витрати на проведення судової комп'ютерно-технічної експертизи №19/104-18/189 від 15.07.2020 в розмірі 2615,20 грн. (дві тисячі шістсот п'ятнадцять гривень 20 копійок).
Речові докази - автомобіль«Volkswagen LT-35» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зберігається на майданчику тимчасового тримання СУ ГУНП в Дніпропетровській області - повернути власнику ОСОБА_7 .
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Вирок суду може бути оскаржено в тридцятиденний строк з дня його проголошення в судову палату по кримінальним справам Дніпровського апеляційного суду через Новокодацький районний суд міста Дніпра.
Суддя ОСОБА_1