05 серпня 2025 року
м. Київ
справа №380/25406/24
адміністративне провадження № К/990/32698/25
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів: Стеценка С. Г., Тацій Л. В.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 про перегляд рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) у Львівській області ГУ ПФУ в Донецькій області про визнання протиправними дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії та
1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області, які полягають у відмові в переході з пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію згідно з Законом України «Про державну службу» за заявою № 9312 від 21 листопада 2024 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, виходячи з розміру 60% від заробітку, зазначеного у довідці №445-Ф від 20 листопада 2024 року про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та на підставі довідки №444-Ф від 20 листопада 2024 року про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, без обмеження, починаючи з 30 січня 2024 року.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 28 лютого 2025 року позов задовольнив частково та вийшов за межі позовних вимог. Визнав протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області, які полягали у відмові ОСОБА_1 у переході з пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію згідно з Законом України «Про державну службу» за заявою від 21листопада 2024 року №9312. Визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФУ у Львівській області в частині перерахунку пенсії ОСОБА_1 від 01 лютого 2024 року № 913070196040 та рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 28 листопада 2024 року «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 ». Зобов'язав ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком відповідно до статті37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ, починаючи з 30 січня2024 року. В задоволенні іншої частини позову відмовив.
Сторони не погодились із судовим рішенням суду першої інстанції та кожна з них подали апеляційні скарги.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 червня 2025 року апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Донецькій області задовольнив частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року скасував, а позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 28 листопада 2024 року №913070196040 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 ». Зобов'язав ГУ ПФУ в Донецькій області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, з 21 травня 2024 року та здійснити перерахунок і виплату пенсії, з врахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Позовні вимоги за період з 30 січня 2024 року по 20 травня 2024 року залишив без розгляду.
2. ОСОБА_1 не примирилось з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій і подала касаційну скаргу, в який просить постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2025 року скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити: абзац третій резолютивної частини пропонує викласти в редакції, за якої ГУ ПФУ в Донецькій області має бути зобов'язаним перерахувати та виплатити пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, виходячи з розміру 60% від заробітку, обчисленого на підставі всіх необхідних документів відповідно до чинного законодавства та довідок, зокрема, передбачених постановою правління ПФУ «Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям» № 1-3 від 17 січня 2017 року, без будь-яких обмежень, починаючи з 30 січня 2024 року.
Підставами для касаційного оскарження називає ті, що передбачені частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки, на переконання скаржниці, у цій справі суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права й порушили норми процесуального права. Хоча за видовими (критеріальними) ознаками ця справа відноситься до справ незначної складності, які у зв'язку з цим за процесуальним законом не належать до тих, які підлягають такому оскарженню, але скаржниця ОСОБА_1 з посиланням на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України намагається довести, що судові рішення у цій справі мають отримати касаційний перегляд, бо порушені у цій справі питання мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, і водночас запевняє касаційний суд, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для неї.
3. Колегія суддів перевірила наведене в касаційній скарзі обґрунтування, дослідила додані до скарги матеріали і дійшла висновку про таке.
4. Частина третя статті 3 КАС України передбачає, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
5. Відповідно до частини першої статті 328 цього Кодексу учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, віднесено до категорії справ незначної складності.
6. Аналіз цих приписів дає підстави виснувати, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом на оскарження цих судових актів у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Процесуальний закон встановив, що не всі судові рішення судів попередніх інстанцій можуть бути предметом касаційного перегляду, передбачив, які справи, за якими критеріями (значеннєвими властивостями) відносяться до категорій справ, які не підлягають касаційному оскарженню та водночас запроваджує умови, за об'єктивного існування яких справи, які не підлягають касаційному оскарженню (справи незначної складності, інші справи, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, тощо), таки можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, якщо можливість такого оскарження обумовлюється фундаментальною значимістю наслідків касаційного перегляду для формування практики застосування відповідних правових норм, або сама справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, або є інші встановлені законом передумови для відкриття касаційного провадження.
7. Предметом розгляду цієї справи є оскарження фізичною особою дій (бездіяльності) відповідачів (суб'єктів владних повноважень) щодо призначення, перерахунку, здійснення, надання пенсійних виплат. Зокрема, спірні правовідносини виникли з тієї причини, що пенсійний орган відмовив позивачці перерахувати та виплачувати їй пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ в розмірі, з певного часу, на умовах та підставах, які вона вважає такими, що за своїм фактичним та юридичним змістом давали підстави для перерахунку та виплати/
За цими значеннєвими критеріями заявлений у цій справі спір є спором, який стає предметом справи, котра, як згадано вище, за пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України відноситься до справ незначної складності і воднораз до тієї категорії справ, які за законом не підлягають касаційному перегляду.
8. Львівський окружний адміністративний суд здійснював розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження і не помилився, коли обрав таку форму провадження.
9. Скаржниця ОСОБА_1 не заперечує, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, які не задовольняють її як сторону, котра ініціювала спір, не підлягають касаційному оскарженню, однак з посиланням на одну з визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України умови прийняття касаційної скарги вважає, що подання цієї касаційної скарги виправдовується наявністю особливих, спірних правничих відносин, касаційний перегляд яких має (матиме) фундаментальне (прикладне) значення для формування єдиної правозастосовної практики, а сама справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для неї.
Треба нагадати, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що призводить до значного числа скарг на такі рішення у подібних справах, тощо.
10. Утім аргументація і обґрунтування касаційної скарги, підставова та юридична природа самого спору не дають причин стверджувати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовної практики, оскільки скаржниця переконливо не мотивувала і не продемонструвала, у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Не вбачаються такі фактори й з обсягу та змісту спірних правовідносин, які виникли у цій справі.
Верховний Суд нагадує, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах обумовлюється характером (предметом) спірних правовідносин конкретної справи, зокрема: її значення для формування єдиної правозастосовної практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
11. Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовної практики виникає, насамперед, у тих випадках, коли практики з певного питання нема взагалі і її потрібно сформувати, або бракує єдності у вже сформованій практиці з певного питання.
12. Покликання у касаційній скарзі на те, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення з означеним у скарзі предметом спору не містять обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії суспільно чи винятково значимих.
Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Це поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
До того ж, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку ухвалення судового рішення не на користь позивача / відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
13. Зазначені скаржницею доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що не узгоджується з підставами касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог процесуального законодавства щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Скаржниця у касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин у справі, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень касаційного суду відповідно до приписів частини другої статті 341 КАС України.
14. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франці» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95).
15. У світлі наведеного є підстави вважати, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не обмежує доступу особи до правосуддя і не є перепоною для отримання судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить ні Конституції та законам України, ані практиці Європейського суду з прав людини; таке лімітування звернення до касаційного суду викликане винятково особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких
Звідси, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі треба відмовити.
16. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
17. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстав для відкриття касаційного провадження нема.
Керуючись статтями 3, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій.
Копію цієї ухвали з касаційною скаргою направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: С. Г. Стеценко
Л. В. Тацій