04 серпня 2025 року
м. Київ
справа №460/10810/24
адміністративне провадження № К/990/26404/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Білак М. В., Мельник-Томенко Ж. М.,
перевіривши касаційну скаргу Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року
у справі № 460/10810/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,-
ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у зарахуванні до стажу служби (роботи) в ДБР, стажу служби в податковій міліції, зобов'язання зарахувати стаж служби в податковій поліції з 06.07.2012 по 22.11.2018.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року, залишеним без змін поставною Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року, позов задоволено.
Визнано протиправним рішення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому від 09.09.2024 щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби в податковій міліції з 06.07.2012 по 22.11.2018.
Зобов'язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому до стажу служби (роботи) ОСОБА_1 в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби в податковій міліції 06.07.2012 по 22.11.2018.
Не погоджуючись із рішеннями попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2025 року касаційну скаргу Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому, повернуто особі, яка її подала.
19 червня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга повторно.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2025 року касаційну скаргу Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому, залишено без руху з установленням скаржнику строку у 10 днів для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання до касаційного суду документу про сплату судового збору в розмірі 1937 грн 92 коп.
14 липня 2025 року до Верховного Суду надійшла заява про усунення недоліків разом з платіжною інструкцією № 676 від 10 липня 2025 року.
У тексті касаційної скарги міститься клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке мотивоване тим, що ТУ ДБР у м. Хмельницькому 23.05.2025 о 15:08 в електронній формі через підсистему «Електронний суд», що підтверджується карткою руху документа, подало касаційну скаргу до Верховного Суду. Так, первинну касаційну скаргу ТУ ДБР у м. Хмельницькому подано у межах строку, встановленого законом. Проте, ухвалою Верховного Суду від 05.06.2025 касаційну скаргу ТУ ДБР у м. Хмельницькому повернуто на підставі частини 5 статті 332 КАС України, через відсутність передбачених підстав касаційного оскарження. Усунувши недоліки первинної касаційної скарги ТУ ДБР у м. Хмельницькому, намагаючись добросовісно реалізувати своє право на касаційне оскарження, у межах розумних строків, звертається до Верховного Суду з новою касаційною скаргою з інших підстав, які відповідають вимогам частини 4 статті 328 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу (ч. 3 ст. 329 КАС України).
З огляду на викладене, наявні підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки скаржником подана первісна касаційна скарга протягом 30 днів з дня ухвалення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, а також повторно подана касаційна скарга після повернення Верховним Судом, без зволікань та у розумний строк.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року відкрито провадження у справі, та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Пунктом 2 ч. 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до ч. 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно з ч. 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання протиправним та скасування рішення про відмову у зарахуванні до стажу служби (роботи) в ДБР, стажу служби в податковій міліції та зобов'язання зарахувати стаж служби в податковій поліції.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний відповідачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.
Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Водночас, скаржник зазначає, що дана справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Суд касаційної інстанції зауважує, що поняття значний суспільний інтерес є оціночним, оскільки кожна справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для кожного учасника справи. Втім, Верховний Суд виходить з того, що справа становитиме значний суспільний інтерес, якщо результат її перегляду прямо або опосередковано матимуть вплив на забезпечення реалізації системи гарантій права на справедливий суд, та, як наслідок, визначення змісту та обсягу прав, свобод чи законних інтересів невизначеного кола осіб. Допустимість відкриття касаційного провадження у справах незначної складності чи розглянутих у порядку спрощеного провадження, з умов, що справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Однак скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору, як не наведено і існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
При цьому, суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень керувались висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №826/16143/18, від 13.08.2021 у справі №440/1564/20, від 13.08.2021 у справі №440/1564/20, від 11.11.2021 у справі №280/1546/21, від 02.06.2022 у справі №280/8419/20; від 22.12.2022 у справі №380/8659/20, від 02.06.2022 у справі № 280/8419/20.
Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року у справі № 460/10810/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді М. В. Білак
Ж. М. Мельник-Томенко