справа №761/21724/25 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1 апеляційне провадження №11-сс/824/4622/2025 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
24 липня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
прокурора: ОСОБА_6
представника: ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2025 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні №22024000000001055 від 11 листопада 2024 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 111-2 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2025 року клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів у кримінальних провадженнях органів безпеки щодо організованої злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на тимчасово вилучене 20 травня 2025 року у ході проведення обшуку у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 майно, яке належить громадянину ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:
- мобільний телефон модель iPhone 16 Pro с.н. НОМЕР_1 чорного кольору;
- ноутбук марки Apple «Mcbook Pro» с.н. F93PXQRX53;
- грошові кошти в сумі 25 500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) доларів США, 1 200 (тисяча двісті) ЄВРО.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою адвокат ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та відмовити у накладенні арешту на майно ОСОБА_8 у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвалою суду від 16 травня 2025 року не було надано дозвіл на вилучення мобільних телефонів, комп'ютерних систем та їх частин, грошових коштів, що вже було самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про накладення арешту на вилучену техніку (жорсткі диски), більше того, вказаною ухвалою було розглянуто питання про вилучення комп'ютерних систем та їх частин, у цій частині клопотання було відмовлено та всупереч такій відмові, що фактично є забороною на вилучення, зазначені предмети все одно було вилучено.
Зазначає, що ОСОБА_8 не було обмежено доступ до персонального комп'ютера, мобільного телефону та їх змісту для осіб, які проводили обшук, надано паролі для розблокування та запропоновано здійснити копіювання будь-якої інформації, яка цікавить орган досудового розслідування, у той час як необхідність саме вилучення даних предметів за умови повного доступу до інформації, яка в них міститься, була відсутня, в ухвалі вказані предмети не бути зазначені, а отже дії правоохоронців у частині їх вилучення були незаконні.
Вказує, що при проведенні обшуку вилученні мобільного телефону та комп'ютерної техніки не було зафіксовано належним чином зміст комп'ютерних даних, який підлягає дослідженню, не здійснено належного огляду даних у присутності ОСОБА_8 та його захисника, яким слідчий був зобов'язаний забезпечити можливість надання власних заперечень у процесі такого огляду.
Крім того, зауважує, що ОСОБА_8 жодним чином не має відношення до кримінального провадження №22024000000001055 від 11 листопада 2024 року за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 111-2 КК України, за підозрою громадян України ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Також зазначає, що суть кримінального правопорушення, визначена в ухвалі від 16 травня 2025 року, з метою розслідування якої надано дозвіл на обшук, кардинально відрізняється від первинних обставин кримінального провадження, містить відомості про осіб, які не мали стосунку до реалізацій, які були предметом досудового розслідування, не охоплюється диспозицією статті 111-2 КК України, та не відноситься до підслідності СБ України, визначеної статтею 216 КПК України взагалі.
Посилається на те, що вилучені гроші є особистими коштами ОСОБА_8 , який не має відношення до реалізації обладнання, а питання реалізації обладнання АТ «Дніпроважмаш» взагалі не має відношення до кримінального розслідування за статтею 111-2 КК України; грошові кошти не можуть бути визнані речовими доказами у межах даного розслідування, адже не можуть містити на собі сліди чи ознаки вказаних дій.
Звертає увагу суду, що грошові кошти, вилучені у ОСОБА_8 , є збереженнями родини, наявність яких в умовах воєнного стані є необхідним для забезпечення базових потреб родини; були набуті внаслідок продажу дружиною ОСОБА_8 ОСОБА_11 автомобіля на території Чеської Республіки 14 квітня 2022 року за 330 000 чеських крон, що відповідало 14 719,48 доларів США; у ОСОБА_8 зберігались суми отриманого завдатку за продаж майна ТОВ «7 Футов» згідно розписки у розмірі 10 000 доларів США; серед вилучених коштів наявні особисті збереження ОСОБА_8 .
На думку скаржника, враховуючи те, що клопотання надійшло до суду 27 травня 2025 року, а ухвала постановлена 02 червня 2025 року, минуло понад 72 годин, внаслідок чого тимчасове вилучення майна повинно було бути припинене, а майно - повернуто законному володільцю.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення адвоката ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 , яка підтримала подану апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_6 , який проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив оскаржувану ухвалу залишити без змін, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, 1 відділом 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22024000000001055 від 11 листопада 2024 року за підозрою громадян України ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 111-2 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 травня 2025 року надано дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_12 та використовується ОСОБА_8 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання та вилучення знарядь кримінального правопорушення, майна, яке було здобуте в результаті його вчинення, речей предметів, документів.
20 травня 2025 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 травня 2025 року було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_12 та використовується ОСОБА_8 , в ході якого було виявлено та вилучено наступне майно: мобільний телефон модель iPhone 16 Pro с.н. НОМЕР_1 чорного кольору; ноутбук марки Apple «Mcbook Pro» с.н. F93PXQRX53; грошові кошти в сумі 25 500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) доларів США, 1 200 (тисячу двісті) ЄВРО.
Постановою старшого слідчого в ОВС 1 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України від 20 травня 2025 року вказане майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
27 травня 2025 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів у кримінальних провадженнях органів безпеки щодо організованої злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні №22024000000001055 від 11 листопада 2024 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 111-2 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2025 року клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів у кримінальних провадженнях органів безпеки щодо організованої злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на тимчасово вилучене 20 травня 2025 року у ході проведення обшуку у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 майно, яке належить громадянину ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:
- мобільний телефон модель iPhone 16 Pro с.н. НОМЕР_1 чорного кольору;
- ноутбук марки Apple «Mcbook Pro» с.н. F93PXQRX53;
- грошові кошти в сумі 25 500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) доларів США, 1 200 (тисяча двісті) ЄВРО.
З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, а саме: мобільний телефон модель iPhone 16 Pro с.н. НОМЕР_1 чорного кольору; ноутбук марки Apple «Mcbook Pro» с.н. НОМЕР_2 ; грошові кошти в сумі 25 500 доларів США, 1 200 Євро, виявлене та вилучене під час обшуку, проведеного 20 травня 2025 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 травня 2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності належить ОСОБА_12 та використовується ОСОБА_8 , з тих підстав, що вказані предмети, речі та документи можуть бути використані як докази факту чи обставин, що встановлюються у кримінальному провадженні №22024000000001055 від 11 листопада 2024 року, у вилучених мобільному телефоні та ноутбуці під час попереднього огляду виявлено інформацію, яка має значення для досудового розслідування у кримінальному провадженні, а отже є потреба у проведенні комп'ютерно-технічної експертизи вилучених пристроїв, у зв'язку з чим таке майно відповідає критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України.
Дослідивши матеріали поданого клопотання про накладення арешту на майно колегія вважає, що прокурором у клопотанні наведено вагомі доводи, які свідчать, що вказане у клопотанні майно має відношення до кримінального провадження та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту на вилучене майно може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Доводи скаржника про те, що при проведенні обшуку вилученні мобільного телефону та комп'ютерної техніки не було зафіксовано належним чином зміст комп'ютерних даних, який підлягає дослідженню, не здійснено належного огляду даних у присутності ОСОБА_8 та його захисника, яким слідчий був зобов'язаний забезпечити можливість надання власних заперечень у процесі такого огляду; вилучені гроші є особистими коштами ОСОБА_8 , який не має відношення до реалізації обладнання, а питання реалізації обладнання АТ «Дніпроважмаш» взагалі не має відношення до кримінального розслідування за статтею 111-2 КК України; грошові кошти не можуть бути визнані речовими доказами у межах даного розслідування, адже не можуть містити на собі сліди чи ознаки вказаних дій, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні містять сукупність підстав та розумних підозр уважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вказані предмети, речі та документи можуть бути використані як докази факту чи обставин, що встановлюються у кримінальному провадженні №22024000000001055 від 11 листопада 2024 року, у вилучених мобільному телефоні та ноутбуці під час попереднього огляду виявлено інформацію, яка має значення для досудового розслідування у кримінальному провадженні, а отже є потреба у проведенні комп'ютерно-технічної експертизи вилучених пристроїв, у зв'язку з чим таке майно відповідає критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Як убачається з положень частини сьомої статті 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення володільця майна, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися ним до вирішення судом питання про арешт майна або його повернення, або ж його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Тимчасове вилучення майна може здійснюватися під час затримання особи, обшуку, огляду.
Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:
1) є засобами чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;
2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом;
4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Разом з тим, заборонено вилучення (виїмка) матеріальних носіїв інформації, пов'язаних із веденням Центральним депозитарієм цінних паперів та депозитарними установами системи депозитарного обліку цінних паперів, облікової системи часток і внесенням змін до них.
Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.
Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту. Слідчий чи прокурор може зробити та вилучити копію інформації, що міститься на вищезазначених носіях, або ж якщо вилучає носії інформації - на вимогу володільця має лишити йому копію відповідної інформації.
Таким чином, зважаючи на те, що необхідність в арешті майна виникла з тих підстав, що у вилучених мобільному телефоні та ноутбуці під час попереднього огляду виявлено інформацію, яка має значення для досудового розслідування у кримінальному провадженні, а отже є потреба у проведенні комп'ютерно-технічної експертизи вилучених пристроїв, при цьому постановою слідчого від 20 травня 2025 року вилучені в ході проведення обшуку мобільний телефон та ноутбук визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №22024000000001055 від 11 листопада 2024 року, необґрунтованими є посилання скаржника на те, що ухвалою суду від 16 травня 2025 року не було надано дозвіл на вилучення мобільних телефонів, комп'ютерних систем та їх частин, грошових коштів, що вже було самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про накладення арешту на вилучену техніку (жорсткі диски), більше того, вказаною ухвалою було розглянуто питання про вилучення комп'ютерних систем та їх частин, у цій частині клопотання було відмовлено та всупереч такій відмові, що фактично є забороною на вилучення, зазначені предмети все одно було вилучено; ОСОБА_8 не було обмежено доступ до персонального комп'ютера, мобільного телефону та їх змісту для осіб, які проводили обшук, надано паролі для розблокування та запропоновано здійснити копіювання будь-якої інформації, яка цікавить орган досудового розслідування, у той час як необхідність саме вилучення даних предметів за умови повного доступу до інформації, яка в них міститься, була відсутня, в ухвалі вказані предмети не були зазначені, а отже дії правоохоронців у частині їх вилучення були незаконні.
Доводи скаржника про те, що ОСОБА_8 жодним чином не має відношення до кримінального провадження №22024000000001055 від 11 листопада 2024 року за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 111-2 КК України, за підозрою громадян України ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ; суть кримінального правопорушення, визначена в ухвалі від 16 травня 2025 року, з метою розслідування якої надано дозвіл на обшук, кардинально відрізняється від первинних обставин кримінального провадження, містить відомості про осіб, які не мали стосунку до реалізацій, які були предметом досудового розслідування, не охоплюється диспозицією статті 111-2 КК України, та не відноситься до підслідності СБ України, визначеної статтею 216 КПК України взагалі, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
До того ж, вказані аргументи є передчасними та такими, що підлягають вирішенню під час розгляду кримінального провадження по суті.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Отже, доводи апелянта про те, що грошові кошти, вилучені у ОСОБА_8 , є збереженнями родини, наявність яких в умовах воєнного стані є необхідним для забезпечення базових потреб родини; були набуті внаслідок продажу дружиною ОСОБА_8 ОСОБА_11 автомобіля на території Чеської Республіки 14 квітня 2022 року за 330 000 чеських крон, що відповідало 14 719,48 доларів США; у ОСОБА_8 зберігались суми отриманого завдатку за продаж майна ТОВ «7 Футов» згідно розписки у розмірі 10 000 доларів США; серед вилучених коштів наявні особисті збереження ОСОБА_8 , є такими, що не спростовують висновків слідчого судді про наявність у даному кримінальному провадженні визначених законом підстав для накладення арешту на вказане майно, клопотання слідчого та ухвала слідчого судді містять вказівки на правові підставі, зазначені у статтях 171, 173 КПК України, для накладення арешту на вказане майно, а саме з метою забезпечення зберігання речових доказів.
Окрім того, долучені адвокатом документи на підтвердження законності походження частини грошових коштів складені іноземною мовою, що перешкоджає суду перевірити їх зміст та проаналізувати у сукупності з іншими доказами.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу того, що слідчим суддею не дотримано строку розгляду клопотання, передбаченого частиною першою статті 172 КПК України, то на переконання колегії суддів, недотримання строку розгляду клопотання, передбаченого частиною шостою статті 173 КПК України, саме по собі не може бути безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Сплив процесуального строку для постановлений ухвали за результатами розгляду клопотання про арешт тимчасово вилученого майна не припиняє обов'язку слідчого судді розглянути клопотання по суті, а також не тягне за собою припинення повноважень слідчого судді на прийняття відповідного судового рішення.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п'ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4