Унікальний номер справи 753/24235/24
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/10343/2025
Головуючий у суді першої інстанції І.К. Цимбал
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
16 липня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А.М., Саліхова В.В.
секретар судового засідання: Комар Л.А.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану представником Яндульським Денисом Володимировичем, нарішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 березня 2025 року, ухваленеу складі судді І.К. Цимбал в приміщенні Дарницького районного суду м. Києва,
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до АТ КБ «ПриватБанк» у якому просить суд зобов'язати відповідача відновити залишок кредитних коштів на картковому рахунку № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» та всіма додатковими рахунками згідно угоди № SAMDNWFC00081200366 від 29.11.2022 року до того стану, в якому він перебував перед виконанням фінансових операцій 10.08.2024 та 13.08.2024, зобов'язати відповідача скасувати нараховані відсотки, пеню та інші штрафні санкції за користування кредитним лімітом, що утворився внаслідок проведення (транзакцій) 10.08.2024 та 13.08.2024.
В обґрунтування поданого позову ОСОБА_1 вказала, що у вересні 2024 вона вирішила перевірити залишок суми на її картковому рахунку та виявила, що в неї наявна заборгованість по кредитному договору в розмірі 24 956, 41 грн. Після того, як нею була виявлена заборгованість, вона звернулася до відділення «ПриватБанк», де її картку працівники банку знищили та видали довідку, якою підтверджено факт наявності несанкціонованих операцій. Позивач зазначає, що жодних транзакцій на користь інших осіб не вчиняла, реквізити рахунку нікому не передавала та ніколи не користувалася додатком Приват24.
В подальшому позивач звернулася до Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції із заявою про кримінальне правопорушення.
Посилаючись на захист своїх прав, як споживачапослуг банка, вказувала, що діями АТ КБ «ПриватБанк» порушені її права, як споживача від несанкціонованого зняття грошових коштів. Вказала, що не вчиняла жодних дій, що могли призвести до втрати, незаконного використання Пін-коду або іншої інформації по картковому рахунку, а тому у її діях відсутня вина. Оскільки вона не вчинила жодних дій щодо розголошення ПІН-коду свого карткового рахунку, не сприяла незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, не давала розпорядження на списання грошових коштів зі свого рахунку, а тому, на її переконання, банк порушив взяті на себе зобов'язання в частині збереження коштів клієнта.
За таких обставин позивач звернулася до суду за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 березня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про відновлення коштів на банківському рахунку задоволено. Зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» відновити залишок кредитних коштів на рахунку IBANНОМЕР_2 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», який належить ОСОБА_1 до стану 0 грн., у якому він перебував перед виконанням несанкціонованих операцій 10.08.2024 о 22 год. 25 хв., 10.08.2024 о 22 год. 26 хв., 13.08.2024 о 02 год. 20 хв. Зобов'язано АТ КБ«ПриватБанк», скасувати за рахунком ОСОБА_1 IBANНОМЕР_3 заборгованість за використаним кредитним лімітом з урахуванням відсотків, неустойки, комісії та інших штрафних санкцій, що утворилися внаслідок несанкціонованих операцій від 10.08.2024 о 22 год. 25 хв., 10.08.2024 о 22 год. 26 хв., 13.08.2024 о 02 год. 20 хв. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 211 грн. 20 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 6 000 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк», через свого представника Яндульського Д.В. звернулось з апеляційною скаргою.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги банк зазначає, що позивач вперше звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим власноруч підписала довідку про умови кредитування картка «Універсальна» б/н від 12.02.2010, відповідно до якої, була ідентифікована та користувалася послугами банку.
В подальшому 29.11.2022, у зв'язку зі зміною умов та правил надання банківських послуг, позивачем додатково було окремо підписано та погоджено заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг, паспорт споживчого кредиту, в також анкету-опитувальник.
На підставі укладених договорів, позивачу було видано картки в тому числі і картка «Універсальна» № НОМЕР_4 та картка № НОМЕР_1 , які діяли станом на 10.08.2024.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що позивач була зареєстрована в ПК «Приват 24» з логіном НОМЕР_5 . Номер телефону не змінювався позивачем, або третіми особами, у зв'язку із чим на номер телефону в разі проведення транзакцій та інших операцій приходять повідомлення.
Так, SMS - повідомлення використовуються банками у процесі двофакторної автентифікації клієнтів, що передбачає використання додаткової інформації, яка приходить у вигляді SMS - повідомлення на телефон клієнта. При кожній спробі надходить нове SMS - повідомлення з іншою інформацією.
Отже, перерахування коштів з картки ОСОБА_1 було здійснено особисто нею. Дії чи бездіяльність банку, як сторони договору, на зняття коштів в банкоматі на час розгляду даного позову не встановлено, адже електронний платіж проводиться тільки з ініціативи клієнта, оскільки всі генеруючі ключі та паролі доступу до системи Приват-24, згідно з яким можливо розпоряження рахунком, знаходяться виключно у клієнта, як власника рахунку. Отже, здійснене зняття коштів не може вважатися безпідставним.
Позивачем ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу.
Зазначає, що доказів проведення саме нею переказу грошових коштів в сумі 24 956,41 грн через додаток Приват 24 матеріали справи не містять. Відповідно до довідки СВ Дарницького УП ГУНП у м. Києві від 02.10.2024 до Дарницького управління поліції надійшло її звернення щодо заволодіння її грошовими коштами шляхом обману, яка зареєстрована до журналу єдиного обліку заяв і повідомлень 11.09.2024 № 48183.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставнину, що у разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов'язаний переказати за рахунок власних коштів суму переказу на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожен день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок належного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.
АТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимиим доказами обставини, які б безспірно доводили, що позивач, як користувач платіжної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до відомостей за платіжною карткою, її особового рахунку, акаунту чи додатку Приват 24, незаконному використанню номеру платіжної картки, CVV коду та терміну дії та іншої інформації, яка б дала змогу ініціювати платіжну операцію.
Позивач також просить стягнути моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. та судові витрати покласти на відповідача.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник АТ КБ «ПриватБанк» - Яндульський Д.В., подану апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити з викладених у ній підстав.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Бешлега А.В. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечив, рішення суду просив залишити без змін як законне та обгрунтоване.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Враховуючи те, що позивач, повідомлена належним чином про розгляд справи апеляційним судом, беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності позивача, та за участі її представника, оскільки її неявка не перешкоджає розгляду справи.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника АТ КБ «ПриватБанк» - Яндульського Д.В., представника ОСОБА_1 - адвоката Бешлега А.В., перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Так, задовольняючи позовні вимоги суд зазначив, що відповідно до інформації, наданої АТ КБ «ПриватБанк» 10.08.2024 та 13.08.2024 за картковим рахунком № НОМЕР_1 було здійснено ряд операцій. Операції було вчинено за допомогою додатку Приват24.
Суд дійшов висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» заперечуючи проти вимог позивача не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач платіжної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до відомостей за платіжною карткою, її особового рахунку, акаунту чи додатку Приват24, незаконному використанню номеру платіжної карти, CVV коду та терміну дії та іншу інформацію, яка дала б змогу ініціювати платіжну операцію. Грошові кошти були перераховані з рахунку позивача за ініціативою невстановлених осіб, а відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» не було вчинено жодних дій, спрямованих на встановлення фактичних обставин перерахування грошових коштів з карткового рахунка ОСОБА_1 , суд погодився з обґрунтованістю заявлених вимог про порушення банком прав позивача та прийшов до висновку про задоволення позову.
Колегія суддів з таким висновком суду погодитися не може та зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк», в її користуванні знаходяться декілька карток, в тому числі і № НОМЕР_1 по якій ОСОБА_1 мала право отримувати від банка грошові кошти у кредит (кредитна картка).
10.08.2024 року о 22 год. 25 хв. та о 22 год. 26 хв. відбулося списання грошей з рахунку по картці № НОМЕР_1 (угода № SAMDNWFC00081200366 від 29.11.2022) двома платежами по 8 051, 60 грн. та 9 095, 74 грн.
13.08.2024 року о 02 год. 20 хв. відбулося списання грошей з рахунку по картці № НОМЕР_1 (угода № SAMDNWFC00081200366 від 29.11.2022) у розмірі 7 820, 75 грн.
Крім того, за перерахунок вказанихи грошових коштів було списано банком відсотки у розмірі 726, 88 грн. А тому всього з картки ОСОБА_1 було списано 24 956, 41 грн., що підтверджується випискою по картці, виданою АТ КБ «Приватбанк» 10.09.2024 року.
11.09.2024 ОСОБА_1 звернулася до Дарницького УП ГУНП в м. Києві з заявою про вчинення кримінального правопорушення та до АТ КБ «ПриватБанк» з заявою про проведення службового розслідування.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з довідки СВ Дарницького УП ГУНП у м. Києві від 02.10.2024 до Дарницького управління поліції надійшло звернення ОСОБА_1 щодо заволодіння її грошовими коштами шляхом обману, яка зареєстрована до Журналу єдиного обліку заяв і повідомлень 11.09.2024 № 48183.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладений договір про надання банківських послуг. Даний договір за своєю правовою природою є змішаним договором та поєднує в собі, зокрема умови договору про відкриття та обслуговування рахунку та кредитування рахунку. На виконання цього правочину АТ КБ «ПриватБанк» видало ОСОБА_1 кредитну картку зі встановленим на ній кредитним лімітом.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Статтею 1073 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб'єктів переказу, а також визначення загального порядку здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами встановлено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.
Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Пунктами 1.15, 1.23, 1.24, 1.32 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначені умови, за яких рух коштів вважається неналежним (неправомірним) переказом, а саме: ініціатором такого переказу має бути особа, яка не є платником, тобто якій не належить рахунок, з якого ініціюється платіж (неналежний платник), а кошти мають бути списані з рахунку неналежного платника помилково або неправомірно та зараховані на рахунок неналежного отримувача, тобто особи, яка не має законних підстав на одержання переказу.
Ініціювання переказу коштів може здійснюватися шляхом використання держателем електронного платіжного засобу (статті 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).
Пунктами 14.14, 14.15 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що банк, зокрема, зобов'язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством для зберігання електронних документів, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банка. У разі невиконання банком обов'язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу ризик збитків від здійснення таких операцій несе банк.
При цьому обов'язок банку щодо повідомлення користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу користувача є виконаним у разі інформування банком користувача про кожну здійснену операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем.
Згідно з пунктом 1.14 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ.
Відповідно до пункту 3, 12 розділу ІІ Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення), електронний платіжний засіб, за допомогою якого можна ініціювати переказ з рахунку користувача, має дозволяти ідентифікувати користувача.
Електронний платіжний засіб може існувати в будь-якій формі, на будь-якому носії, що дає змогу зберігати інформацію, необхідну для ініціювання електронного переказу.
Відповідно до пунктів 1, 2, 5 - 7, 9, 10 розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень.
Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається. Користувач зобов'язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним.
Користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.
Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.
Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Банк зобов'язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян». Строки встановлення емітентом правомірності переказу та повернення на рахунок користувача попередньо списаного неналежного переказу визначені пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Аналіз вказаних положень актів цивільного законодавства дає підстави для висновку, що при здійсненні операцій з використанням електронних платіжних засобів відповідальність за безпеку здійснення переказу коштів покладається як на платника, так і на емітента (банк чи іншу установу), які зобов'язані вжити всіх заходів по нерозголошенню третім особам інформації, що дає змогу виконувати платіжні операції від імені платника з використанням електронного платіжного засобу.
Банк зобов'язаний інформувати користувача про всі операції з використанням платіжного засобу, а платник зобов'язаний повідомляти банк про всі оспорюванні ним операції, здійснені з використанням електронного платіжного засобу.
Крім того, у випадку повідомлення користувачем банку про платіжні операції, які він не використовував, банк зобов'язаний вжити заходів щодо збереження залишку коштів користувача та провести ретельне розслідування таких фактів і повідомити користувача про його наслідки.
При цьому на платника покладається відповідальність за здійснення несанкціонованих ним платежів за умови доведеності, що його дії чи бездіяльність призвели до втрати або незаконного використання платіжного засобу чи інформації, які дають можливість ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено вину відповідача у перерахунку банком коштів з її кредитного рахунку.
Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України, якими встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) (пункт 81 зазначеної постанови): «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18)».
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із частинами першою та третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, позивач зазначала у позові, що кошти на рахунки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , не перераховувала, наголосила, що їй невідомі ці особи, а списання коштів відбулося без її участі та дозволу.
До позовної заяви позивачем надано виписку по картковому рахунку НОМЕР_6 і додатковим рахункам договору SAMDNWFC00081200366 від 29.11.2022 за період 01.08.2024 - 31.08.2024.
Із виписки по картці/рахунку вбачається, що станом на 10.09.2024 витрати по картці становлять 24 958, 09 грн.
Як вбачається з листа-відповіді АТ КБ «ПриватБанк» від 04.11.2024 № 20.1.0.0.0/7-241028/39569 наданого ОСОБА_1 , встановлено, що переказ коштів на карту № НОМЕР_7 був здійснений шляхом створення платежу в системі дистанційного обслуговування клієнтів Internet Banking Приват 24. Вхід в Приват24 був здійснений під авторизацією ОСОБА_1 .
При даній процедурі переказу грошових коштів клієнт підтверджує банку свої ім'я користувача і пароль та входить в додаток Приват 24, створює необхідний платіж і лише після цього до банку надходить платіжне доручення, відповідно до якого банк здійснює переказ коштів.
Вказані дії можливо було здійснити лише за допомогою використання фінансового телефону ОСОБА_1 та іншої особистої інформації серед якої міститься і пароль для входу у додаток Приват24, який відомий лише ОСОБА_1 і не може бути відомим будь - якій іншій особі. Без знання паролю неможливим є вхід у додаток Приват24.
Як вбачається з довідки від 22.10.2024 наданої ОСОБА_1 о/у ВКП Дарницького УП ГУНП у м. Києві, до Дарницького УП ГУНП у м. Києві надійшло звернення громадянки ОСОБА_1 , з приводу списання грошових коштів з банківського рахунку «ПриватБанку». Інформацію зареєстровано до Дарницького УП ГУНП у м. Києві, за № ЄО 48183 від 11.09.2024.
Під час перевірки встановлено, що заявниця в листопаді 2022 року відкрила банківський роахунок в АТ «ПриватБанк», на який було встановлено кредитний ліміт 25 000 грн. 04.09.2024 заявниця вирішила перевірити поточний стан свого рахунку та виявила, що в неї заборгованість по кредиту в розмірі 24 968,09 грн. В подальшому заявниця виявила, що в серпні 2024 року було здійснено три перерахунки грошових коштів з її рахунку.
В подальшому було додатково викликано заявницю, з метою встановлення всіх обставин події, яка прибувши до відділу поліції здійснила телефонний дзвінок на гарячу лінію 3700 «ПриватБанку» в ході спілкування з оператором, останній повідомив, що дані транзакції були здійснені через додаток «Приват 24» та злому акаунту заявниці не було. Додатково заявниця повідомила, що її банківський рахуунок прив'язано до абонентського номеру НОМЕР_8 , яким заявниця ніби то не користується з лютого 2022 року, але попередньо повідомляла, що банківський рахунок було відкрито в листопаді 2022 року.
Таким чином, позивач зазначає протирічну інформацію, зазначає що телефоном номер НОМЕР_8 не користується з лютого 2022 року, але у листопаді 2022 року саме даний номер телефона зазначила банку як фінансовий при укладанні договору, посилається на те, що додатком Приват 24 не користується, але у заяві до поліції зазначала, що у липні 2024 року через додаток Приват24 перевіряла стан свого рахунку.
Проаналізовавши усі у сукупності зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про те, що дії банку по перерахунку коштів з рахунку позивачки відповідали вимогам закону. А позивачем не доведено, що транзакції по її рахунку відбулись за участі третіх осіб без її волі, отже підстави для задоволення позову відсутні.
Обов'язок з відновлення коштів на банківському рахунку можна покласти на відповідача лише у випадку, коли позивачем доведено факт несанкціонованого списання грошових коштів з її рахунків, і вже після цього банк доводить, що таке несанкціоноване списання відбулось внаслідок дій чи бездіяльності позивача щодо втрати ПІН-коду та іншої інформації щодо розголошення. В даній же справі наявними доказами не доводиться сам факт несанкціонованого списання коштів.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , тому рішення суду відповідно до положень статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Щодо доводів позивача, зазначених її представником у відзиві на апеляційну скаргу про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» моральної шкоди, колегія суддів зауважує, що така вимога позивачем до суду першої інстанції не заявлялась та не була предметом розгляду у суді першої інстанції, не може вона бути і предметом розгляду у суді апеляційної інстанції.
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Апелянтом за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 1 453,44 грн., який підлягає стягненню з позивача на користь відповідача, оскільки суд дійшов висновку про наявності підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану представником Яндульським Денисом Володимировичем, задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про відновлення коштів на банківському рахунку, відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 05 серпня 2025 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
В. В. Саліхов