справа № 752/1494/21
головуючий у суді І інстанції Ольшевська І.О.
провадження № 22-ц/824/1330/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
02 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Головченко Інни Олександрівни на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною власністю та визнання права власності на частину майна, зміну черговості спадкування, -
У січні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Головченко І.О., звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з указаним позовом, у якому просила суд:
встановити юридичний факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , без реєстрації шлюбу у період з 2004 року по 2010 рік за адресою: АДРЕСА_1 , та з 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;
визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , як подружжям, право спільної сумісної власності на рухоме та нерухоме майно, предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку, придбані ОСОБА_4 у період з 2004 року по 01 листопада 2020 року;
визнати за ОСОБА_1 право власності на її частку у спільній сумісній власності - рухомому та нерухомому майні, придбаному та зареєстрованому за ОСОБА_4 у період з 2004 року по 01 листопада 2020 року, а саме на її частку:
житлової однокімнатної квартири, загальною площею 34,1 кв.м., житловою площею 16,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер: 35589829;
житлової двокімнатної квартири, загальною площею 85,9 кв.м., житловою площею 44,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;
гаражного боксу № НОМЕР_1 у підземному паркінгу, загальною площею 23,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_4 ;
коштів на депозитному рахунку, відкритому на ім'я ОСОБА_4 в АТ «Приватбанк»;
змінити черговість права спадкування та надати ОСОБА_1 право на спадкування разом зі спадкоємцями першої черги ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали разом протягом 16 років (з 2004 по 2020 рік) без офіційної реєстрації шлюбу. Протягом спільного життя вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, піклувалися один про одного, мали спільні витрати та майно (житлові квартири, гаражний бокс, депозитний рахунок і т.д.). ОСОБА_4 помер у 2020 році. ОСОБА_1 має на меті успадкувати майно після померлого ОСОБА_4 , оскільки вважає, що вона разом з померлим жили однією сім'єю, в контексті відносин, притаманних подружжю, а отже майно, набуте ОСОБА_4 за час життя в період останніх 16 років, є спільним сумісним майном. Вказує, що ОСОБА_4 мав дві доньки від попереднього шлюбу, які також претендують на спадщину, проте позивач вказує на те, що доньки ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) під час життя батька ігнорували останнього, вони не відвідували його, не надавали йому допомоги, коли він хворів, жодним чином не проявляли себе як рідні доньки. Наголошує на тому, що долучені до справи докази можуть підтвердити значний внесок позивачки в життя спадкодавця та її участь у вирішенні важливих питань щодо його догляду, матеріального утримання, оплату лікування та інших послуг, необхідних для його лікування, реабілітації та організації подальшого поховання. У той же час, рідні діти не вчиняли дій, спрямованих на проведення лікування та організації поховання ОСОБА_4 , тому такі обставини, на думку позивача, є підставою для зміни черговості одержання права на спадкування, зокрема, вирішення питання про одержання ОСОБА_1 права на спадкування разом із спадкоємцями першої черги.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання позивачки та померлого як чоловіка та жінки, тобто наявність сім'ї, у період з часу з 2004 року по 2010 рік за адресою: АДРЕСА_1 , та з 2010 року по 01 листопада 2020 року за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач стверджує про наявність спільного господарства та спільних фінансових інтересів з покійним, однак відсутність доказів про будь-які її вкладення у спірне майно робить ці твердження необґрунтованими.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Головченко І.О. подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачкою надано весь необхідний обсяг доказів, однак судом першої інстанції не було надано правової оцінки взаємовідносинам, що склалися між позивачем та померлим чоловіком.
Вказує, що позивачем у позовній заяві зазначалось, що факт проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства, взаємної допомоги, можуть підтвердити свідки, які були сусідами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , колегами тощо.
Крім того, до позовної заяви додано нотаріально засвідчені заяви трьох свідків, які підтверджують та свідчать відносно наявності фактичних шлюбних відносин без реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а саме заяви ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Проте, судом першої інстанції такі заяви визнані недопустимими доказами.
Посилається на те, що судом першої інстанції не надано жодної оцінки наданим позивачем доказам, а зазначено лише щодо незгоди відповідачів з позицією позивача.
Зазначає, що законні спадкоємці першої черги, а саме: доньки померлого, жодним чином не підтримували родинних стосунків з померлим, фактично єдиною родиною померлого була саме цивільна дружина ОСОБА_1 , що підтверджується доказами, доданими до матеріалів справи, та свідченнями свідків.
Враховуючи наведені обставини, на думку позивача, є підстави, що надають їй право в порядку заміни черговості спадкування успадкувати майно (його частку), що належне померлому, нарівні зі спадкоємцями першої черги.
Однак, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не надано жодних доказів того, що в неї та померлого були справжні сімейні відносини.
Апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що позиція відповідачів у справі зводиться до суб'єктивного знецінювання наданих позивачем доказів, які жодним чином не нівелюються доказами, а також містить виключно звинувачення позивача, свідків та державних установ у злочинних діях, «нікчемність» наданих позивачем доказів, а також вимоги до суду щодо визнання офіційних документів нікчемними та ігнорування практики ЄСПЛ.
Оскаржуваним рішення суд першої інстанції фактично нівелював всі можливі, встановлені законодавством та судовою практикою засоби доказування встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
ОСОБА_1 надіслала на електронну адресу Київського апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 02 липня 2025 року об 11:00 год., у якому вона посилається на незадовільний стан здоров'я, на підтвердження чого надала інформаційну довідку з електронної системи охорони здоров'я.
Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Відповідно до частини 1 статті 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Статтею 372 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
За змістом статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Апеляційний суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 ЦПК України).
Апеляційний суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися у судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Виходячи з норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку позивачки у судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , з 03 березня 1987 року, що підтверджується довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 11 т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 , виданого 02 листопада 2020 року Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с 14 т. 1), та витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (а.с. 15 т. 1).
Причиною смерті ОСОБА_4 є корона вірусна хвороба, ішемічний інсульт головного мозку, що підтверджується довідкою про причину смерті від 02 листопада 2020 року (а.с. 16 т. 1).
До позовної заяви додано квитанцію до прибуткового касового ордеру від 09 грудня 2020 року за обід на виніс та фіскальні чеки щодо придбання продуктів харчування, датовані листопадом-груднем 2020 роками (а.с. 20-22 т. 1).
Згідно з декларацією № 0001-1Н73-2500 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу укладена ОСОБА_4 із сімейним лікарем, у графі про визначення довіреної особи пацієнта для повідомлення в разі настання екстреного випадку з пацієнтом вказана ОСОБА_1 (а.с 23 т. 1).
Роз'ясненням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (надалі по тексту - КМНО) Ковальчук С.П. від 16 грудня 2020 року повідомлено ОСОБА_1 про відсутність підстав для віднесення її до спадкоємців ОСОБА_4 будь-якої черги (а.с. 12 т. 1).
Відповідно до довідки № 122 від 11 грудня 2020 року (т. 1, а.с. 28) та акта № 2 про фактичне проживання від 11 грудня 2020 року (т. 1 а.с. 29) ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , з 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 (день його смерті) і сплачувала за комунальні послуги та продовжує проживати за цією адресою та сплачувати за комунальні послуги по теперішній час (а.с. 28-29 т. 1).
ОСОБА_1 проходила санаторне лікування в ДП «Клінічний санаторій «Авангард» з 29 січня 2014 року по 09 лютого 2014 року та розподілила путівку з іншим співробітником ОСОБА_4 (а.с. 30 т. 1).
Директор ДП «Клінічний санаторій «Авангард» у листі просив КНП «КДЦ» Голосіївського району м. Києва знайти можливість перенести термін путівки для їх співробітниці ОСОБА_1 та розподілити путівку з їх співробітником ОСОБА_4 за умови, що термін перебування складе не менше 14 діб (а.с. 31 т. 1).
У матеріалах справи наявні п'ять фото групи осіб серед яких є такожОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с. 37-41 т. 1).
ОСОБА_4 був власником квартири АДРЕСА_6 на підставі договору дарування від 04 жовтня 2004 року (а.с. 41 т. 1), житлової квартири АДРЕСА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 19 вересня 2008 року (а.с. 48 т. 1), та гаражного боксу № НОМЕР_1 у підземному паркінгу, що розташований за адресою: АДРЕСА_8 на підставі свідоцтва про право власності від 04 лютого 2009 року (а.с 51 т. 1).
ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_9 , що підтверджується відповіддю КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» та свідоцтвом про право власності (а.с. 241-242 т. 1).
Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» станом на 25 березня 2023 року на депозитних рахунках ОСОБА_4 наявні залишки у розмірі 3 016 грн 57 коп., 10 001,35 дол. США (а.с. 47 т. 2).
Щодо встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання за нею права власності на частини майна як спільного майна подружжя.
Статтею 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частин 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно з частиною 1 статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Для визнання осіб такими, що проживають однією сім'єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації.
Разом з тим, саме лише встановлення судом факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено.
Вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю позивач заявила з певною правовою метою - визначення правового статусу нерухомого майна, набутого сторонами у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном сторін.
Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.
Для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) викладено правовий висновок про те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Ураховуючи наведене, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільного побуту; взаємних прав та обов'язків (статті 3, 74 СК України).
При застосуванні статті 74 СК України важливо врахувати, щоб особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час, а також що між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) погодилася із тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У своєму позові ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання однією сім'єю з померлим ОСОБА_4 з 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на те, що у вказаний період вони жити разом як чоловік та дружина за адресою: АДРЕСА_1 , та з 2010 року за адресою: АДРЕСА_2 , мали спільний побут та бюджет.
Апеляційний суд враховує, що законом не визначено, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім'єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
На підтвердження своїх доводів позивачем надано фото групи осіб серед яких є також ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за столом на святкуванні.
З указаних фото вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільно проводили час у компанії, однак такі фото не містять позначень дати та часу їх створення а тому відсутні підстави вважати, що вони стосуються спірного періоду: з 2004 року по 01 листопада 2020 року.
Крім того апеляційний суд враховує, що указані фото не охоплюють тривалий період часу з огляду на зачіску та вікові зміни ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а також те, що ОСОБА_1 одягнути в один і той самий одяг на них, а тому відсутні підстави вважати, що вони охоплюють та стосуються спірного періоду часу у майже 16 років.
Як правильно зазначено судом першої інстанції, суд не може ідентифікувати всі особи, зображені на фотографії, з високою точністю. Місця, де були зроблені фотографії, не можна ідентифікувати. Фотографії не надають контексту щодо обставин їх створення, що обмежує можливості суду зробити висновки про характер стосунків між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 .
Спільна присутність ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на святкуванні свят не може бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а можуть свідчать лише про існування між сторонами у певний період часу дружніх стосунків.
Підстави для ототожнення таких стосунків між сторонами із подружніми/шлюбними у апеляційного суду відсутні.
У січні 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як співробітники КНП «Консультативно-діагностичний центр» Голосіївського району міста Києва, розділивши одну путівку, їздили на відпочинок до ДП «Клінічний санаторій «Авангард».
А з копій амбулаторних карт, заведених за період з 14 серпня 2018 року по 25 серпня 2018 року на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , вбачається, що вони перебували на амбулаторному лікуванні одночасно.
Однак сам факт їх одночасної поїздки до санаторію за путівкою від роботодавця та одночасного проходження амбулаторного лікування, з урахуванням того, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були колегами, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.
Указані висновки відповідають висновкам, які викладені у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відхилення довідки № 122 від 11 грудня 2020 року (а.с. 28 т. 1) та акта № 2 про фактичне проживання від 11 грудня 2020 року (а.с. 29 т. 1) у зв'язку з тим, що ці документи складені ОСББ «Медик 1» вже після смерті ОСОБА_4 , що викликає сумніви щодо їхньої об'єктивності у встановленні факту проживання позивачки з померлим, вони були складені за даними, які могли бути отримані не безпосередньо від померлого, а з інших джерел, таких як свідчення мешканців будинку за адресою: АДРЕСА_8 .
Доводи апеляційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував нотаріально посвідчених заяв свідків, є безпідставними, оскільки такого порядку надання показань свідків цивільне процесуальне законодавство України не передбачає.
Надання до суду нотаріально посвідчених показань свідків не сприяє всебічному забезпеченню права учасників справи на поставлення питань свідкам щодо обставин справи, а також указані свідки не приведені судом до присяги та не попереджені судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання.
При цьому клопотання про допит свідків судом позивачкою заявлене не було.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 200/17947/16-ц, провадження № 61-11275св19, від 24 травня 2023 року у справі № 638/19591/19, провадження № 61-12528св22, від 07 грудня 2023 року у справі № 548/2415/21, провадження № 61-6134св23.
Саме лише перебування документів, які підтверджують право власності померлого ОСОБА_4 на спірне майно, у володінні ОСОБА_1 та долучення нею цих документів до позовної заяви не може підтверджувати поза розумним сумнівом те, що вона перебувала у сімейних відносинах із ОСОБА_4 .
Також апеляційний суд враховує, що з матеріалів вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 буди колегами та сусідами.
Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 надала копію свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_9 від 11 липня 1995 року, однак не надала доказів не перебування її в іншому шлюбі у період з 2004 року по 01 листопада 2020 року.
При цьому, право на встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу виникає лише після припинення попереднього шлюбу. Тобто, суд не зможе встановити факт проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, у випадку, якщо один з них перебував у зареєстрованому шлюбі, оскільки це прямо порушує презумпцію одношлюбності, закріплену статтею 25 СК України (відповідна правова позиції зазначена, зокрема, в Постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4569/18).
Окрім, недоведеності позивачем ОСОБА_1 факту спільного проживання з ОСОБА_4 , апеляційний суд також встановив, що нерухоме майно, набуте ОСОБА_4 впродовж указаного періоду, не є спільним майном сторін у справі, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) висловила правову позицію про те, що у частині 2 статті 328 ЦК України передбачено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону. Інше передбачене статтею 60 СК України, згідно з якою будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), постанова Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17 (провадження № 61-38303св18).
Апеляційний суд враховує також, що:
спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , набута ОСОБА_4 на підставі договору дарування, тому у будь-якому випадку на підставі пункту 2 частини 1 статті 57 СК України є його особистою приватною власністю;
квартира за адресою: АДРЕСА_3 , та гаражний бокс № НОМЕР_1 у підземному паркінгу цього будинку набуті ОСОБА_4 у 2008 та 2009 році відповідно внаслідок приватизації, однак ОСОБА_1 не доведено факт її спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у вказаний період;
грошові кошти у розмірі 3 016 грн 57 коп. та 10 001,35 дол. США розміщені на депозитних рахунках, відкритих АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_4 , однак ОСОБА_1 не доведено факт її спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у вказаний період;
Щодо зміни черговості права спадкування та надання ОСОБА_1 право на спадкування разом зі спадкоємцями першої черги ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України ).
Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Відповідно до частини 2 статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред'явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.
Однак, оскільки ОСОБА_1 не доведено факт її проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, відсутні підстави вважати, що вона є спадкоємцем четвертої черги, а тому вона не наділена правом звернення до суду з вимогою про зміну черговості спадкування.
Також апеляційний суд зауважує, що ОСОБА_1 не доведено такі обов'язкові обставини для зміни черговості спадкування як безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом; здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); матеріальне забезпечення спадкодавця; надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження та ін.
Таким чином, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Головченко Інни Олександрівни залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення 05 серпня 2025 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська