31 липня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 708/260/25
Провадження № 22-ц/821/1208/25
Категорія: 331030000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Гончар Н. І., Новікова О. М.,
секретаря - Глущенко І. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: Приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Кашицька Ольга Григорівна, Чигиринський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 23 квітня 2025 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Кашицька Ольга Григорівна, Чигиринський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ), про оголошення фізичної особи померлою, -
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про оголошення померлим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заяву мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Трушівцях Чигиринського району Черкаської області народився його брат ОСОБА_2 , який проживав разом з батьками та заявником на АДРЕСА_1 .
Станом на 2014 рік він був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ). Після окупації АР Крим військами рф військовослужбовці цієї військової частини вийшли на підконтрольну Україні територію до АДРЕСА_3 , військова частина НОМЕР_1 була переформована у військову частину НОМЕР_2 . Проте ОСОБА_2 не вийшов на підконтрольну Україні територію.
Вказував, що з відповіді командира військової частини НОМЕР_2 від 05.03.2024 № 99 установлено, що згідно наказу командувача ВМС ЗС України від 06.04.2015 № 37 колишній старший лейтенант ОСОБА_2 , колишній бортовий авіаційний технік вертолітного загону вертолітної ескадрильї військової частини НОМЕР_1 , який перебував у розпорядженні командувача ВМС ЗС України, відповідно до ч. 6 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням вимог ч. 8 цієї статті, був звільнений з військової служби у запас за пунктом «ж» (у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку) та виключений зі списків особового складу ЗСУ з 21.03.2015. Документи були направлені для військового обліку до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заявник звертався письмово із запитом до військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 , на що йому у телефонному режимі повідомили, що його брат до них не прибував і на військовий облік не ставав.
Зазначавав, що неодноразово звертався до органів Національної поліції із заявами про розшук брата ОСОБА_2 . На останнє звернення заявникові повідомили, що під час перевірки по базі ІПНП «Армор» встановлено, що ОСОБА_2 з 2016 року оголошений у державний розшук підрозділами ГУНП в АР Крим та м. Севастополі за ч. 1 ст. 408 КК України (дезертирство). Тому заведення більше ніж однієї оперативно розшукової справи щодо однієї особи неможливе, тому розгляд заяви ОСОБА_1 припинено.
Крім державного розшуку брат заявника був оголошений також і в міжнародний розшук Центром дослідження ознак злочинів проти національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного порядку «Миротворець».
Будь-який зв'язок та відомості про місце знаходження ОСОБА_2 на момент звернення до суду відсутні. Останній раз заявник спілкувався із братом на початку січня 2014 року у телефонному режимі.
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати заявника ОСОБА_3 . Проте брат ОСОБА_2 на поховання матері не приїхав, що на думку заявника є доказом того, що на момент її смерті брата заявника вже не було серед живих.
Факт відсутності брата заявника серед живих доказує той факт, що брат протягом 12 років особисто, або через свого представника, не оформив право власності по спадковій справі № 53580991, номер 145/2012 .
Також вказував, що факт відсутності брата за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з 2014 року підтверджується відомостями органу місцевого самоврядування та показами свідків.
Заявник на протязі 10 років не може встановити місце проживання чи перебування брата ОСОБА_2 , що на думку заявника свідчить про те, що він імовірно помер. Наведені докази є обставинами, що дають підстави припускати його загибель.
Визнання ОСОБА_2 померлим необхідно заявникові для подальшого успадкування його частки у домоволодінні та земельній ділянці, співвласником якої є його брат. У зв'язку з чим, виникла необхідність звернення до суду з заявою про оголошення ОСОБА_2 померлим.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 23.04.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що наведена сукупність доказів дала підстави стверджувати, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу проживав та був зареєстрований у АР Крим, мав там родину, зокрема дружину та дітей. Після окупації півострова московією вирішив залишитися у звичному для нього місці проживання, зрадивши військовій присязі та отримавши громадянство країни-агресора. Твердження, про відсутність відомостей про нього за місцем його народження, а саме у с. Трушівці, яке є відмінним від місця його останнього проживання, не дає підстав оцінити такі обставини, як відсутність відомостей про нього за місцем його проживання. Оскільки у розумінні ст. 46 ЦК України останнє його місце проживання було за адресою: АДРЕСА_4 .
Окремо суд звернув увагу, що надані заявником письмові свідчення свідків не відповідають критерію допустимості доказів, безпосередньо суд таких свідків не допитував, тому під час розгляду справи їх письмові свідчення до уваги судом не приймалися.
Твердження заявника, що про брата відсутні будь-які відомості і від спільних знайомих, і з соціальних мереж, не спростовують наведених висновків суду. Оскільки така його поведінка може бути обумовлена не лише наміром переховування та мінімізації можливостей визначення його дійсного місця перебування, але й також наявними емоціями, які за цей час могли переважати над бажанням спілкуватися та отримувати інформацію про своїх близьких та рідних. Зокрема такими емоціями може бути страх осуду за зраду військовій присязі та перехід на сторону окупантів, усвідомлення та осуд своїх попередніх вчинків та усвідомлення відсутності можливостей щось змінити, а також сором за свою поведінку перед близькими та рідними, для яких він тепер на все життя залишиться зрадником. Відповідно будь-яке спілкування, тим паче після початку повномасштабного вторгнення московіїї на територію України, ураховуючи його військову спеціальність, не може мати для нього характеру дружнього чи близького.
За таких обставин під час розгляду справи судом першої інстанції не встановлені підстави для оголошення ОСОБА_2 померлим.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що при розгляді справи та винесенні рішення були неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи; не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; висновки не відповідають викладеним у рішенні суду обставинам справи; порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що заявник звертався з аналогічною заявою до Соснівського районного суду м. Черкаси. 10.02.2025 ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси справу передано до Чигиринського районного суду Черкаської області.
Суддя Чигиринського районного суду Черкаської області Попельнюх А. О. ухвалою від 05.03.2025 відмовив у відкритті провадження.
Заявник 14.03.2025 подав до Чигиринського районного суду Черкаської області заяву про оголошення фізичної особи померлою. Проте дану заяву розглянув той же суддя Попельнюх А. О.
Вказує, що ЦПК України забороняє повторну участь судді в розгляді тієї самої справи та забезпечує неможливість розгляду справи між тими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав тим самим судом двічі. Однак, суддя Попельнюх А. О. дану вимогу ЦПК України не застосував.
Скаржник не погоджується з викладом тексту самого рішення та його мотивів.
Зокрема зазначає, що суд першої інстанції, взявши адресу брата, встановив його місце перебування в службовому житлі військової частини тільки за станом на момент подання заяви про спадок від 28.09.2012. Зазначає, що після цієї дати брат переміщався по службі до м. Миколаїв і там жив в гуртожитку з сім'єю. При цьому всі місця проживання були тимчасові, постійним житлом був батьківський дім в АДРЕСА_1 . Вказує, що в російському паспорті брата не вказана адреса станом на 2014 рік, тому обставини, які суд першої інстанції вважав встановленими, не підтверджені фактично та не відповідають дійсності.
Суд першої інстанції, всупереч ст. 76 ЦПК України, не взяв до уваги письмові свідчення свідків.
Крім того, зазначає, що суд першої інстанції підтвердив виконання заявником всіх вимог необхідних для прийняття рішення про визнання брата померлим. При цьому не надано жодного належного та допустимого доказу того, що брат скаржника живий.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до копії Свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.09.2015 спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , а саме земельної ділянки, площею 0,1387 га, розташованої в с. Трушівці Чигиринського району Черкаської області, є його дружина ОСОБА_3 , сини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 47).
Згідно копії Свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 26.02.1972 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 72).
Батько заявника ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 13.02.2015 (а.с. 8).
ОСОБА_3 , згідно копії Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 12.05.2016, померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 9).
Листом військової частини НОМЕР_2 від 05.03.2024 № 99/202 заявника ОСОБА_1 повідомлено, зо згідно наказу командувача ВМС ЗС України від 06.04.2015 № 37, колишній старший лейтенант ОСОБА_2 , колишній бортовий авіаційний технік вертолітного загону вертолітної ескадрильної військової частини НОМЕР_1 , який перебував у розпорядженні ВМС ЗС України, відповідно до ч. 6 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням вимог ч. 8 цієї статті був звільнений з військової служби у запас ( у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку) та виключений зі списків особового складу ЗСУ з 21.03.2015. Направлений на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10).
14.03.2025 ОСОБА_1 направив звернення до ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому просив надати інформацію про те чи ставав на військовий облік колишній старший лейтенант ОСОБА_2 та чи має ІНФОРМАЦІЯ_7 якісь відомості про місце проживання (перебування) ОСОБА_2 (зворотній бік а.с. 11).
02.04.2024 Черкаський РУП ГУНП в Черкаській області видав довідку про результат розгляду звернення ОСОБА_1 .
В вище зазначеній довідці зазначено, що в ході перевірки зниклої особи по базі ІПНП «Армор» встановлено, що в/в ОСОБА_2 з 2016 року оголошений у державний розшук підрозділами ГУНП в АР Крим та м. Севастополі ОРС № 1249/2016 від 13.04.2016 за ч. 1 ст. 408 КК України (дезертирство) та оскільки згідно ст. 9 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» не допустимо заведення більше ніж однієї оперативно-розшукової справи щодо однієї особи в зв'язку з чим оголошення в розшук ОСОБА_2 як безвісно зниклого неможливо (а.с. 12).
Згідно витягу із сайту Центру дослідження ознак злочинів проти національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку «МИРОТВОРЕЦЬ», долученого до матеріалів справи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 рахується як особа, яка перейшла на військову службу до окупантів. Адреса його проживання: АДРЕСА_2 (а.с. 13).
Відповідно до копії листів Трушівського старостинського округу Черкаського району Черкаської області від 04.09.2024 № 143/12-05 та від 20.01.2025 № 12-05 ОСОБА_2 не проживав за адресою АДРЕСА_1 , на військовий облік в старостинському окрузі не ставав та за довідками не звертався (а.с. 16).
Матеріали справи містять копію паспорта громадянина рф з якого випливає, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: с. Трушківці Чигиринського району Черкаської області, отримав паспорт рф ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Представники заінтересованих осіб в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції від 23.04.2025 відповідає.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.
У відповідності до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина.
На цьому також наголошено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 177/11/20.
Згідно з ч. 1 ст. 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Системний аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що сама по собі відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом трьох років у місці її постійного проживання не може бути підставою для оголошення цієї фізичної особи померлою. Суд повинен мати достатні належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина.
У постановах від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22, від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22 Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути, зокрема: письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю.
Вочевидь вказаний перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній справі залежно від встановлених у ній обставин.
Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року справі № 607/1612/23 (провадження № 61-6323св23).
Разом із тим, суд повинен мати достатні належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина. Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою.
Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 461/424/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 390/1443/19-ц, від 08.02.2024 у справі № 148/1207/22.
З матеріалів справи вбачається, що заявник в заяві вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Трушівцях Чигиринського району Черкаської області народився його брат ОСОБА_2 , який, за твердженням заявника, проживав разом з батьками та заявником на АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 , станом на 2014 рік, був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ). Після окупації АР Крим військами рф військовослужбовці цієї військової частини вийшли на підконтрольну Україні територію до АДРЕСА_3 , військова частина НОМЕР_1 була переформована у військову частину НОМЕР_2 . Проте ОСОБА_2 не вийшов на підконтрольну Україні територію.
Метою оголошення померлим ОСОБА_2 є порушення прав власності на нерухоме майно заявника ОСОБА_1 , яке він отримав після смерті батька ОСОБА_4 .
Звертаючись до суду із заявою, заявник вказує, що факт відсутності його брата серед живих підтверджується тим, що ОСОБА_2 на протязі 12 років не оформив право власності особисто, або через свого представника по спадковій справі № 53580991.
Також ОСОБА_2 не був присутнім на похороні матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що також доказує той факт, що вже на той момент його не було серед живих.
Факт відсутності брата заявника за місцем його проживання з 2014 року за адресою АДРЕСА_1 , на думку скаржника, підтверджується письмовими свідченнями свідків.
Разом з тим, судом встановлено, що згідно відповіді старости Трушівського старостинського округу Черкаського району Черкаської області від 04.09.2024 за № 143/12-05 ОСОБА_2 не проживав за адресою АДРЕСА_1 та не ставав на військовий облік в Трушівському старостинському окрузі (а.с. 16).
Аналогічну відповідь надано старостою Трушівського старостинського округу Черкаського району Черкаської області Чигиринському районному суду (а.с. 66).
У заяві до приватного нотаріуса Чигиринського районного нотаріального округу Панченко С. І. в якості адреси реєстрації та проживання вказав АДРЕСА_4 (а.с. 71).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.09.2015 в якості адреси реєстрації та проживання ОСОБА_2 зазначено АДРЕСА_4 (а.с. 47).
Отже за встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що твердження заявника про відсутність відомостей про ОСОБА_2 за місцем його народження в с. Трушівцях Чигиринського району Черкаської області, яке є відмінним від місця його останнього проживання, не дає підстав оцінити такі обставини, як відсутність відомостей саме за місцем проживання.
В довідці від 02.04.2024 Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області про результат розгляду звернення ОСОБА_1 зазначено, що в ході перевірки зниклої особи по базі ІПНП «Армор» встановлено, що в/в ОСОБА_2 з 2016 року оголошений у державний розшук підрозділами ГУНП в АР Крим та м. Севастополі ОРС № 1249/2016 від 13.04.2016 за ч. 1 ст. 408 КК України (дезертирство) та оскільки згідно ст. 9 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» не допустимо заведення більше ніж однієї оперативно-розшукової справи щодо однієї особи, в зв'язку з чим оголошення в розшук ОСОБА_2 як безвісно зниклого неможливо.
Крім того, згідно витягу із сайту Центру дослідження ознак злочинів проти національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку «МИРОТВОРЕЦЬ», який міститься в матеріалах справи, ОСОБА_2 рахується як особа, яка перейшла на військову службу до окупантів. Адреса його проживання: АДРЕСА_2 .
Сама по собі відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом трьох років у місці її постійного проживання не може бути достатньою підставою для оголошення цієї фізичної особи померлою. Суд повинен мати достатні докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина. Такий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 07 липня 2021 року у справі № 390/1443/19.
При розгляді справ цієї категорії судам слід, крім іншого, з'ясовувати, чи може бути відсутність особи умисною, тобто чи не переховується вона від правоохоронних органів з метою уникнення юридичної відповідальності. Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 226/3053/18 (провадження № 61-11048св19).
Таким чином, вказані факти відсутності на протязі 10 років ОСОБА_2 не містять викладення обставин, які б вказували на вірогідну його смерть, а лише вказують на втрату з ним зв'язку, що обумовлює можливість вважати ОСОБА_2 таким, що помер.
Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Обставин, які б могли свідчити про існування небезпеки для життя ОСОБА_2 , судом не встановлено і заявником не наведено. Належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо було б зробити вірогідне припущення про смерть ОСОБА_2 , у матеріалах справи відсутні.
Відсутність відомостей про місце перебування ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 , яка являлась місцем постійного проживання його батьків, сама по собі не може бути підставою для оголошення його померлим.
За встановлених обставин колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані заявником письмові свідчення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не відповідають критерію допустимості доказів, оскільки суд першої інстанції їх не допитував відносно обставин які підлягають встановленню в даній справі.
Дослідивши надані заявником докази, враховуючи вимоги ст. 46 ЦК України, колегія суддів вважає, що встановлені обставини не дають підстав для висновку як про місце постійного проживання зазначене у заяві так і про ймовірну смерть ОСОБА_2 .
Доводи апеляційної скарги про неможливість повторної участь судді Попельнюха А. О. у розгляді тієї самої справи, на думку колегії суддів є необґрунтованими, виходячи з наступного.
За правилом ч. 2 ст. 36 ЦПК України суддя підлягає відводу (самовідводу) за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 37 ЦПК України передбачено, що суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі.
Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 05.03.2025 суддя Попельнюх А. О. відмовив у відкритті провадження у справі № 712/1522/25 з підстав, що заявник ОСОБА_1 ініціював оголошення фізичної особи померлою та визнання права власності за заявником на належну його братові ОСОБА_2 частку домоволодіння. Натомість, суд першої інстанції зазначив, що наведена вимога є спором про майнове право, а саме належність майна, відповідно вона не підлягає розгляду за правилами окремого провадження, та може бути предметом судового розгляду лише у позовному провадженні.
Відтак, суддею першої інстанції у справі № 712/1522/25 не досліджувалися докази у справі та не була надана їм оцінка, рішення по суті спору не виносилося.
Нормами процесуального права не передбачено, що суддя не може повторно розглядати таку заяву, якщо ним була винесена ухвала про відмову у відкритті провадження.
При цьому, заявником обґрунтованого відводу судді заявлено не було.
Відтак, інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на правильність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 23 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 4 серпня 2025 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: Н. І. Гончар
О. М. Новіков